Постанова

від 25.09.2019 по справі 2-138/2006

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 2-138/2006

провадження № 61-15288св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом та за зустрічним позовом - Солонцюватська сільська рада Бобринецького району Кіровоградської області,

співвідповідачі за первісним позовом (позивачі за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 13 грудня 2016 року у складі судді Мумига І. М. та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 28 березня 2017 року у складі колегії суддів: Гайсюка О. В., Голованя А. М., Письменного О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Солонцюватської сільської радиБобринецького району Кіровоградської області про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на земельну ділянку.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Солонцюватка Бобринецького району Кіровоградської області померла ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилася спадщина на земельну ділянку площею 5,77 га. Земельна ділянка знаходиться на території Солонцюватської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області . Ця земельна ділянка належала ОСОБА_5 на підставі державного акту на право власності на землю, виданого 29 березня 2002 рокуБобринецькою районною державною адміністрацією, кадастровий номер 3520886900:02:000:0220.

Згідно заповіту від 05 лютого 2001 року, посвідченого секретарем виконавчого комітету Солонцюватської сільської ради народних депутатів Яловенко Л. П., Копильців М. М. є спадкоємцем майна ОСОБА_5

Позивач прийняв спадщину шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном, оскільки з 05 лютого 2001 року користується цією земельною ділянкою (обробляє, засіває, збирає врожай).

Вказане також підтверджує довідка Солонцюватської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області від 27 лютого 2006 року № 35, де зазначено, що позивач користується земельною ділянкою в розмірі 5,77 га, що належить ОСОБА_5 , з 05 лютого 2001 року по даний час.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд встановити факт прийняття ним спадщини після смерті ОСОБА_5 та визнати за ним право власності на земельну ділянку.

Ухвалою Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 27 липня 2016 року до участі у справі в якості співвідповідачів залучені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

У липні 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та Солонцюватської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування та визнання недійсним державного акту на землю.

На обґрунтування позовних вимог зазначили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їх матір ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилася спадщина на земельну ділянку 5,77 га на території Солонцюватської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області .

Неповнолітні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прийняли цю спадщину, оскільки постійно проживали зі спадкодавцем, успадкували речі домашнього вжитку. Як неповнолітні особи, кожен із них мав право на спадкування обов`язкової частки у спадщині, незалежно від змісту заповіту, який склала мати на ОСОБА_1 .

За рішенням Бобринецького районного суду від 27 березня 2006 року за ОСОБА_1 визнано право власності на земельну ділянку площею 5,77 га на території Солонцюватської сільської радиБобринецького району Кіровоградської області . Це рішення скасоване, але ОСОБА_1 06 грудня 2006 року отримав державний акт на земельну ділянку площею 17,31 га, до складу якої увійшла земельна ділянка померлої ОСОБА_5 площею 5,77 га.

З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили суд визнати за ними по 1/3 земельної ділянки площею 5,77 га відповідно до державного акту виданого 29 березня 2002 року та визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ- КР в„– 020322 , виданий ОСОБА_1 06 грудня 2006 року, в частині 2/3 земельної ділянки площею 5,77 га.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 13 грудня 2016 року позов ОСОБА_6 до Солонцюватської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на земельну ділянку задоволено частково.

Встановлено факт прийняття ОСОБА_1 спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_5

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину земельної ділянки, загальною площею 5,77 га, розташованої на території Солонцюватської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, що належала ОСОБА_5 згідно державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-КР в„– 020322, виданого 29 березня 2002 року Бобринецькою районною державною адміністрацією, кадастровий номер 3520886900:02:000:0220.

В іншій частині позову відмовлено.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та Солонцюватської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування та визнання частково недійсним державного акту на право власності на землю задоволено повністю.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частку земельної ділянки у спадщині, що відкрилась після смерті матері - ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , що складається з земельної ділянки площею 5,77 га, яка розташована на території Солонцюватської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області і належала ОСОБА_5 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-КР в„– 020322, виданого 29 березня 2002 року Бобринецькою районною державною адміністрацією, кадастровий номер 3520886900:02:000:0220.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частку земельної ділянки у спадщині, що відкрилась після смерті матері ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , що складається з земельної ділянки площею 5,77 га, яка розташована на території Солонцюватської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області і належала ОСОБА_5 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-КР в„– 020322, виданого 29 березня 2002 року Бобринецькою районною державною адміністрацією, кадастровий номер 3520886900:02:000:0220.

Визнано частково недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії КР № 075317 , виданий 06 грудня 2006 року ОСОБА_1 , в частині 2/3 від земельної ділянки площею 5,77 га, розташованої на території Солонцюватської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, яка належала ОСОБА_5 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-КР в„– 020322, виданого 29 березня 2002 року Бобринецькою районною державною адміністрацією, кадастровий номер 3520886900:02:000:0220, яка увійшла до складу земельної ділянки площею 17,31 га.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прийняли спадщину після смерті своєї матері, оскільки будучи неповнолітніми вони на день її смерті проживали постійно однією сім`єю зі спадкодавцем (матір`ю), фактично вступили у володіння спадковим майном, зокрема, предметами звичайної домашньої обстановки і вжитку. Таким чином, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають право на обов`язкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту.

Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на нього.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 28 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 13 грудня 2016 року в частині визначення розміру часток ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у спадщині, що відкрилася після смерті ОСОБА_5 , та розміру частини визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю серії КР в„– 075317 , виданого 06 грудня 2006 року ОСОБА_1 , змінено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 5/9 земельної ділянки, загальною площею 5,77 га, розташованої на території Солонцюватської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, що належала ОСОБА_5 згідно державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-КР в„– 020322, виданого 29 березня 2002 року Бобринецькою районною державною адміністрацією, кадастровий номер 3520886900:02:000:0220.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 2/9 земельної ділянки у спадщині, що відкрилася після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , що складається із земельної ділянки площею 5,77 га, яка розташована на території Солонцюватської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області і належала ОСОБА_5 на підставі державного акту про право приватної власності на землю серії ІІ-КР в„– 020322, виданого Бобринецькою районною державною адміністрацією 29 березня 2002 року.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 2/9 земельної ділянки у спадщині, що відкрилася після смерті матері ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , що складається із земельної ділянки площею 5,77 га, яка розташована на території Солонцюватської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області і належала ОСОБА_5 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-КР № 020322, виданого Бобринецькою райдержадміністрацією 29 березня 2002 року.

Визнано частково недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії КР № 075317 , виданий 06 грудня 2006 року ОСОБА_1 в частині 4/9 від земельної ділянки площею 5,77 га розташованої на території Солонцюватської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, яка належала ОСОБА_5 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-КР в„– 020322, виданого Бобринецькою районною державною адміністрацією 29 березня 2002 року, яка увійшла до складу земельної ділянки площею 17,31 га.

В решті рішення суду залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прийняли спадщину після смерті своєї матері, оскільки будучи неповнолітніми на день її смерті вони проживали постійно однією сім`єю зі спадкодавцем (матір`ю), фактично вступили у володіння спадковим майном, а також з тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають право на обов`язкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту.

Проте, апеляційним судом зазначено, що суд першої інстанції невірно визначив розмір обов`язкової частки позивачів за зустрічним позовом, оскільки ОСОБА_2 і ОСОБА_3 мають обов`язкову частку у розмірі 2/9 спірної земельної ділянки кожний. Всього в порядку спадкування ОСОБА_2 і ОСОБА_3 належить 4/9 земельної ділянки, а ОСОБА_1 - 5/9 спірної земельної ділянки.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У травні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 13 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 28 березня 2017 року.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить оскаржені рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 і ОСОБА_3 і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовити повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували норми статті 549 ЦК УРСР, оскільки ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_3 , ні їх опікуни, не вчиняли жодних дій, які б свідчили про фактичне прийняття спадщини. Таким чином, суди, задовольняючи зустрічні вимоги, допустили протиправне позбавлення права власності ОСОБА_1 . При цьому, судами першої та апеляційної інстанції не враховано заяву позивача про застосування строків позовної давності до правовідносин, які склалися між сторонами у справі.

Позивачі за зустрічним позовом рішення судів першої та апеляційної інстанції не оскаржують.

Доводи інших учасників справи

13 липня 2017 року на адресу Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від представника ОСОБА_7 ОСОБА_8 надійшло заперечення на касаційну скаргу. У письмових запереченнях представник ОСОБА_2 - ОСОБА_8 зазначив, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути задоволені. Просив в задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржені рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 грудня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

06 червня 2019 року справа передана судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-КР в„– 020322, виданого Бобринецькою районною державною адміністрацією 29 березня 2002 року, ОСОБА_5 була власником земельної ділянки № НОМЕР_4 площею 5,77 га на території Солонцюватської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 3520886900:02:000:0220.

Згідно заповіту від 05 лютого 2001 року, посвідченого секретарем виконавчого комітету Солонцюватської сільської ради народних депутатів Яловенко Л. П., Москалюк Л. О. все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що їй буде належать на день смерті і на що вона матиме за законом право заповіла ОСОБА_1

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Солонцюватка Бобринецького району Кіровоградської області, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 .

На день смерті разом із спадкодавцем проживали її неповнолітні діти: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

У лютому 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Солонцюватської сільської радиБобринецького району Кіровоградської області про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на земельну ділянку.

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 27 березня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Солонцюватської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на земельну ділянку задоволені повністю.

Встановлено факт прийняття ОСОБА_1 спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_5

Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, площею 5,77 га, розташовану на території Солонцюватської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, що належала ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно державного акту на землю серії ІІ- КР в„– 020322 , виданого 29 березня 2002 року Бобринецькою районною державною адміністрацією, кадастровий номер 3520886900:02:000:0220.

Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_3 подала до суду апеляційну скаргу на нього.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 22 липня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 27 березня 2006 року скасоване та ухвалене нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Солонцюватсь- кої сільської радиБобринецького району Кіровоградської області про встановлення факту прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_5 та визнання права власності на земельну ділянку площею 5,77 га, розташовану на території Солонцюватської сільської радиБобринецького району Кіровоградської області, що належала ОСОБА_5 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-КР в„– 020322, виданого 29 березня 2002 року Бобринецькою районною державною адміністрацією, кадастровий номер 3520886900:02:000:0220.

У вересні 2015 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 22 липня 2015 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 березня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 27 березня 2006 року та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 22 липня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 27 липня 2016 року до участі у справі в якості співвідповідачів залучено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

У липні 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та Солонцюватської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування та визнання недійсним державного акту на землю.

Ухвалою Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 27 липня 2016 зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та Солонцюватської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування та визнання недійсним державного акту на землю об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до Солонцюватської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на земельну ділянку

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уточнили свої вимоги, просили визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії КР в„– 075317 , виданий 06 грудня 2006 року ОСОБА_1 , в частині 2/3 земельної ділянки площею 5,77 га .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України , частини першої статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно положень статті 57 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій) сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Аналогічні положення містить стаття 81 ЦПК України .

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Солонцюватка Бобринецького району Кіровоградської області померла ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилася спадщина на земельну ділянку площею 5,77 га на території Солонцюватської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області . Ця земельна ділянка належала ОСОБА_5 на підставі державного акту на право власності на землю, виданого 29 березня 2002 року Бобринецькою районною державною адміністрацією, кадастровий номер 3520886900:02:000:0220.

Згідно заповіту від 05 лютого 2001 року, посвідченого секретарем виконавчого комітету Солонцюватської сільської ради народних депутатів Яловенко Л. П., позивач за первісним позовом є спадкоємцем майна ОСОБА_5 .

У відповідності до пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності 01 січня 2004 року, правила книги шостої Цивільного кодексу України Спадкове право застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим кодексом.

Стаття 549 ЦК УРСР 1963 року та стаття 1270 ЦК України встановлюють шестимісячний строк для прийняття спадщини.

Відповідно, строк для прийняття спадщини після померлої ОСОБА_5 спливав 14 лютого 2004 року, тобто після набрання чинності ЦК України.

Частиною четвертою статті 1268 ЦК України встановлено, що малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу (якщо не відмовилися від прийняття спадщини).

Встановлено, що неповнолітні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не відмовлялися від прийняття спадщини після померлої ОСОБА_5 , а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що вони є особами, які прийняли спадщину після смерті своєї матері.

Судами попередніх інстанцій зроблено обґрунтований висновок, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як неповнолітні діти спадкодавця, мають право на обов`язкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту (стаття 1241 ЦК України).

Посилання в касаційній скарзі на пропуск позовної давності безпідставні, оскільки неповнолітні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 після смерті матері отримали право на обов`язкову частку, прийнявши спадщину в силу закону (частина четверта статті 1268 ЦК України), тому у будь-який час мали право ставити питання про визначення їх часток у спадковому майні, право на яке спадкоємець за заповітом не визнає.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховних Суд поновлює виконання рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 28 березня 2017 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскарженій частині - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 13 грудня 2016 року в частині, що не змінена апеляційним судом, та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 28 березня 2017 року в оскарженій частині залишити без змін.

Поновити виконання рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 28 березня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є.В. Коротенко

В. М. Коротун

В. П. Курило