Постанова

від 24.09.2019 по справі 911/1235/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2019 р. Справа№ 911/1235/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Сітайло Л.Г.

секретар судового засідання : Гуцал О.В.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 24.09.2019

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Лайф Плюс"

на рішення Господарського суду Київської області

від 10.07.2019 (повний текст підписано 15.07.2019)

у справі №911/1235/19 (суддя Грабець С.Ю.)

за позовом фізичної особи-підприємця

Задорожнього Олександра Прокоповича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Лайф Плюс"

про стягнення боргу в сумі 180 000, 00 грн

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Задорожний Олександр Прокопович (надалі - позивач, ФОП Задорожний О.П.) звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ЛАЙФ ПЛЮС" (надалі - відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 180 000, 00 грн.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №36/11 від 16.11.2016 в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару.

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.07.2019 у справі №911/1235/19 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 180 000, 00 грн боргу; 2 700, 00 грн витрат за сплату судового збору.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд, встановивши факт поставки обумовленого сторонами товару та факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині оплати отриманого товару, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 10.07.2019 у справі №911/1235/19 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Судові витрати покласти на позивача.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи. Судом першої інстанції не надано належної правової оцінки наявним в матеріалах справи доказам, а відтак судове рішення у цій справі ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції, в порушення вимог ст. 182 ГПК України, задля виконання вимог своєї ухвали від 15.05.2019, якою зобов`язав сторони подати оригінали документів, не вжив заходів для витребування для огляду в судовому засіданні оригіналів документів, якими обґрунтовано позовні вимоги. Відповідач зазначив також, що в ході розгляду господарської справи №911/1738/17 суди різних інстанцій дійшли висновку про безпідставність доводів ФОП Задорожного О.П. щодо того, що грошові кошти у розмірі 180 000, 00 грн були перераховані на підставі укладеного між сторонами договору поставки №36/11 від 16.11.2016. У вказаній справі встановлено, що ФОП Задорожний О.П. набув грошові кошти без достатніх правових підстав, у розумінні ст. 1212 ЦК України, що також вказує на відсутність поставки будь-яких товарно-матеріальних цінностей. Відповідно встановлені обставини у справі №911/1738/17 мають преюдиційне значення для справи №911/1235/19. Також суд першої інстанції не звернув увагу та не надав у цій частині будь-якої правової оцінки щодо повноважень представника позивача ОСОБА_1

Окрім того, скаржником до апеляційної скарги додано клопотання про витребування доказів та призначення судової почеркознавчої експертизи.

Вказане клопотання обґрунтоване тим, що при розгляді справи в суді першої інстанції позивача було зобов`язано подати до суду оригінали та належним чином засвідчені копії документів, на підставі яких діє позивач (установчий договір, статут, положення, свідоцтво про державну реєстрацію). Однак, останній не надав для огляду суду оригіналів вище вказаних документів та не повідомив про причини їх ненадання. Таким чином відповідач був позбавлений можливості звернутись з відповідним клопотанням до місцевого господарського суду про призначення судової почеркознавчої експертизи на предмет дослідження автентичності підписів позивача та відповідача на оригіналах договору поставки №36/11 від 16.11.2016, видатковій накладній №90 від 16.11.2016 та рахунку №97 від 16.11.2016.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.08.2019 відкрито апеляційне провадження у справі №911/1235/19 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Лайф Плюс" на рішення Господарського суду Київської області від 10.07.2019 та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 24.09.2019.

Роз`яснено позивачу право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановлному в п. 3 резолютивної частини зазначеної ухвали.

05.09.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли:

- відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін;

- пояснення щодо клопотання відповідача про витребування доказів та призначення судової почеркознавчої експертизи.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, зокрема про те, що під час судового розгляду цієї справи (з`ясування обставин справи та дослідження доказів), судом першої інстанції не ставилось питання щодо необхідності надання позивачем для огляду оригіналів документів, оскільки не було поставлено під сумнів відповідності поданих копій оригіналам документів. При цьому позивач вважає, що не заслуговують на увагу посилання відповідача про те, що останнім ставились під сумнів подані копії письмових доказів, так як відповідач лише зазначав, що договір поставки №36/11 від 16.11.2016 не підписував. При цьому посилання відповідача на те, що оскільки витребувані документи не були подані до суду, з цих підстав останній був позбавлений можливості заявити клопотання в суді першої інстанції про призначення судової почеркознавчої експертизи є необгрунтовані та безпідставні.

Також позивач зазначив, що судові спори у справах №911/1738/17 та №911/1235/19 мають різний предмет та підстави, а тому судом першої інстанції було правомірно зазначено, що згідно з ч. 7 ст. 75 ГПК України, правова оцінка надана судами при розгляді справи №911/1738/17 певним фактам, не є обов`язковою для господарського суду при прийнятті рішення у цій справі.

Твердження відповідача щодо відсутності у адвоката ОСОБА_1 повноважень на складання та підписання позову від імені ФОП Задорожного О.П. необґрунтовані та спростовуються наявними в матеріалах справи документами, оскільки адвокатом при зверненні до суду першої інстанції дотримано норми Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та норми Господарського процесуального кодексу України.

У судове засідання 24.09.2019 з`явились представники сторін.

Представник відповідача у судовому засіданні 24.09.2019 надав пояснення щодо поданого клопотання про призначення судової експертизи, просив його задовольнити та призначити у справі судово-почеркознавчу експертизу, відповідно апеляційну скаргу підтримав повністю, просив її задовольнити, скасувавши рішення місцевого господарського суду. Представник позивача проти задоволення клопотання про призначення судової експертизи заперечував з підстав викладених у письмових поясненнях, також заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Крім того представником позивача в судовому засіданні 24.09.2019 було надано для огляду суду апеляційної інстанції оригінали договору поставки №36/11 від 16.11.2016, видаткової накладної №90 від 16.11.2016 та рахунку №97 від 16.11.2016.

Судом оглянуто оригінали вказаних документів та перевірено відповідність копіям, які містяться в матеріалах справи. Так, договір поставки №36/11 від 16.11.2016 та видаткова накладна №90 від 16.11.2016 підписані та скріплені печатками ФОП Задорожним О.П. та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро Лайф Плюс". Рахунок на оплату №97 від 16.11.2016 підписаний та скріплений печаткою ФОП Задорожним О.П .

Колегія суддів порадившись на місці вирішила відмовити відповідачу в задоволенні клопотання про призначення у справі №911/1235/19 судово-почеркознавчої експертизи з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Так, заявляючи клопотання в апеляційній інстанції про призначення експертизи, відповідач стверджує, що останній був позбавлений можливості звернутись із відповідним клопотанням до суду першої інстанції про призначення судової почеркознавчої експертизи на предмет експертного дослідження автентичності підписів позивача та відповідача на оригіналах договору поставки №36/11 від 16.11.2016, видатковій накладній №90 від 16.11.2016 та рахунку №97 від 16.11.2016, оскільки судом не було витребувано для огляду вказаних оригіналів документів.

Як вбачається з матеріалів справи №911/1235/19 при зверненні з позовом до місцевого господарського суду позивачем було додано копії документів, при цьому зазначено в позовній заяві про наявність оригіналів цих документів у останнього. Ухвалою суду першої інстанції від 15.05.2019 зокрема, зобов`язано позивача подати для огляду та/або долучення до матеріалів справи оригінали доданих до позовної заяви документів.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази того, що під час судового розгляду цієї справи, зокрема під час з`ясування обставин справи та дослідження доказів, судом ставилось питання щодо необхідності надання позивачем для огляду оригіналів документів.

Частиною 6 статті 91 ГПК України визначено, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.

Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції не було поставлено під сумнів відповідності поданих копій оригіналам документів, у зв`язку з чим у суду були відсутні підстави не брати до уваги надані позивачем докази.

Водночас, у матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву №б/н від 04.06.2019, в якому позивач просить суд закрити провадження у справі №911/1235/19, а в разі відмови у закритті провадження, відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Питання щодо призначення судової почеркознавчої експертизи відповідачем не заявлялось ані у відзиві на позовноу заяву ані окремо в клопотанні та/або заяві.

Втім, в оскаржуваному рішенні зазначено лише про те, що: "у судовому засіданні представник відповідача послався на те, що підпис, який міститься в договорі поставки №36/11 від 16 листопада 2016 року та видатковій накладній №90 від 16 листопада 2016 року, не належить відповідачу та є підробленим. Проте документів, що підтверджували б вищевказані обставини, суду не надав. "

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частинами 2-4 статті 80 ГПК України визначено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідач як на причину неможливості подання клопотання про призначення почеркознавчої експертизи в суді першої інстанції посилається на допущені місцевим судом порушення в частині не витребування у позивача та огляду саме оригіналів письмових доказів, які мали б бути предметом експертного дослідження. Проте, зазначені у клопотанні причини не є такими, які об`єктивно не залежали від відповідача та не можуть бути розцінені як винятковий випадок.

Враховуючи вищевикладене, відповідач не був позбавлений можливості заявити клопотання про призначення судової експертизи у даній справі в суді першої інстанції та витребувати необхідні для цього матеріали у передбаченому положеннями ГПК України порядку.

Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У судовому засіданні 24.09.2019 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 16.11.2016 між Фізичною особою-підприємцем Задорожним Олександром Прокоповичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО ЛАЙФ ПЛЮС" був укладений договір поставки №36/11 від 16.11.2016 (далі - Договір), предметом поставки за цим договором є товар (п. 1.1. Договору):

- Каптора РК, 20л;

- Агіл 100к.е.;

- Євро-лайтінг, РК;

- ПАР Тренд- 90 10 л;

- Експрес 75 в.г;

- Карате Зеон 050 CS мк.с.;

- Прометрекс 50 к.с.;

- Харнес 90 к.е.;

- Соняшник насіння НК Неома.

Пунктом 1.2. Договору встановлено, що номенклатура, асортимент, загальна кількість Товару, розмір партії, ціна за одиницю Товару, сумарна вартість партії передбачаються в рахунку-фактурі та (або) накладних, що невід`ємною частиною цього Договору.

Покупець зобов`язувався передати у власність покупця, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах визначених цим Договором прийняти та оплатити товар (п. 1.3. Договору).

Згідно з п. 2.5. Договору при виявленні факту невідповідності постачання умовам Договору по кількості або якості товару покупець зобов`язаний, протягом 24 годин з моменту виявлення невідповідності, повідомити продавця телеграмою, факсом, телефаксом, електронною поштою.

Порядок розрахунку за цим Договором визначено розділом 3 Договору, відповідно до якого покупець здійснює оплату за поставлений товар на підставі виставленого рахунку-фактури, у безготівковій формі в національній валюті України шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця на протязі 5 календарних днів з дати виставлення рахунку. Оплата здійснюється на умовах 100% попередньої оплати.

Датою платежу вважається дата списання коштів з розрахункового рахунку покупця.

Якщо покупець не може виконати свої зобов`язання згідно п. 3.1. Договору, у зв`язку з затримкою бюджетного фінансування, розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 3 банківських днів з дати отримання покупцем бюджетних коштів на свій розрахунковий рахунок.

Пунктом 5.1. Договору встановлено, що за невиконання або неякісне виконання зобов`язань за Договором сторони несуть відповідальність передбачену чинним законодавством України.

Так, на виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу узгоджений товар на загальну суму 180 000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №90 від 16.11.2016, за якою відповідачу поставлено товар - - Каптора РК, 20л на суму 42 133, 20 грн; Агіл 100к.е. на суму 23 750, 20 грн; Євро-лайтінг, РК на суму 8 900, 00 грн; ПАР Тренд- 90 10 л на суму 1 800, 00 грн; Експрес 75 в.г на суму 6 120, 00 грн; Карате Зеон 050 CS мк.с. на суму 7 600, 00 грн; Прометрекс 50 к.с. на суму 19 500, 00 грн; Харнес 90 к.е. на суму 8 666, 80 грн; Соняшник насіння НК Неома на суму 31 530, 00 грн.

Накладна підписана повноважними представниками сторін без заперечень чи застережень, підписи яких скріплені печатками юридичних осіб.

Разом з видатковою накладною відповідачу передано рахунок на оплату №97 від 16.11.2016 на суму 180 000,00 грн.

Відповідач, в порушення умов Договору свої зобов`язання щодо здійснення оплати за поставлений товар не виконав.

Позивач у зв`язку з викладеним вище звернувся за захистом своїх прав до місцевого господарського суду.

Рішенням господарського суду Київської області від 10.07.2019 у справі №911/1235/19 позов задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 180 000, 00 грн боргу за Договором поставки.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо стягнення боргу з відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) унормовано, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

За змістом ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Дослідивши зміст договору №36/11 від 16.11.2016, укладеного між ФОП Задорожним Олександром Прокоповичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО ЛАЙФ ПЛЮС", судова колегія встановила, що даний правочин за свою правовою природою є договором поставки, правове регулювання якого здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 1 ст. 264 ГК України, матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб`єктів господарювання, здійснюються суб`єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 3 ст. 180 ГК України встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно з ч. 1 ст. 266 ГК України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 266 ГК України, загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 2 ст. 267 ГК України встановлено, що строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Як зазначалось вище відповідно до п. 1.2. Договору, номенклатура, асортимент, загальна кількість товару, розмір партії, ціна за одиницю товару, сумарна вартість партії передбачаються в рахунку - фактурі та (або) накладних, що є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 2.3. Договору, датою постачання товару за даним договором є дата надходження товару відповідачу.

Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 ЦК України визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 687 ЦК України перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару та інших умов здійснюється у випадках та в порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Покупець зобов`язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару (ч. 1 ст. 688 ЦК України).

Як вбачається зі змісту Договору поставки, сторонами узгоджено (п. 2.4., п.2.5. Договору), що якість товару, що поставляється, повинна відповідати вимогам ДСТУ або Технічним умовам і підтверджуватися сертифікатом (паспортом) якості. При виявленні факту невідповідності постачання умовам Договору по кількості або якості товару покупець зобов`язаний, протягом 24 годин з моменту виявлення невідповідності, повідомити продавця телеграмою, факсом, телефаксом, електронною поштою.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ст. 627 ЦК України).

Матеріали справи не містять доказів того, що покупцем було виявлено факт невідповідності постачання умовам Договору по кількості або якості товару.

Частиною 1 ст. 189 ГК України встановлено, що ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Згідно з ч. 2 ст. 189 ГК України, ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідно до п. 3.1. Договору, відповідач здійснює оплату за поставлений товар на підставі виставленого рахунку - фактури, у безготівковій формі в національній валюті України шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача на протязі 5 календарних днів з дати виставлення рахунку. Оплата здійснюється на умовах 100% попередньої оплати.

Пунктом 3.2. Договору встановлено, що датою платежу вважається дата списання коштів з розрахункового рахунку відповідача.

Ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин сторін) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 вказаного Закону (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин сторін) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також, згідно з Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1994, господарські операції господарюючих суб`єктів фіксуються та підтверджуються первинними документами, складеними та оформленими відповідно до вимог зазначеного Положення; первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, від імені якого складено документ, назва документа, дата та місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі), посади, підписи та прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та складання первинного документу; первинні документи підлягають обов`язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік.

Згідно з пунктом 2.5. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

При цьому, слід зазначити, що вимоги Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" щодо правильності оформлення первинних документів, передбачають наявність в документах такого реквізиту, як "інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції" лише альтернативно такому обов`язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено виконання умов Договору позивачем стосовно поставлення товару, а відповідачем відповідно прийнято цей товар суму 180 000,00 грн, про що сторонами підписана видаткова накладна №90 від 16.11.2016, оскільки відтиск штампів підприємства, наявний, зокрема, на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті товару). Матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 ГПК України на підтвердження втрати зазначених штампів, їх підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі відповідача.

З огляду на вищезазначені норми чинного законодавства України, видаткова накладна №90 від 16.11.2016, яка підписана обома сторонами та скріплена їх печатками, є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивачем був наданий відповідачу рахунок на оплату №97 від 16.11.2016 на суму 180 000,00 грн. Проте відповідач товар, поставлений позивачем, не оплатив.

Згідно з ч. 1 ст. 19 ГПК України, сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 ГПК України, особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову.

Пунктом 5.1 Договору встановлено, що за невиконання або неякісне виконання зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність передбачену чинним законодавством України.

З метою досудового врегулювання спору, позивач направив на адресу відповідача вимогу від 25.04.2019, просив сплатити заборгованість. Відповідач відповіді на вимогу від 25.04.2019 не надав, заборгованість не оплатив.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГК України, господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Отже колегія суддів приходить до висновку, що оскільки товар за Договором був повністю та належним чином поставлений позивачем та прийнятий відповідачем, що підтверджується вищезгаданими наявними у справі доказами, строк виконання зобов`язань відповідача щодо здійснення розрахунку з позивачем на момент звернення останнього до суду настав. Відповідач згідно умов Договору та вимог чинного законодавства зобов`язаний оплатити поставлений позивачем товар. Відповідно вимоги позивача про стягнення із відповідача основної заборгованості в розмірі 180 000, 00 грн за Договором є законними і обґрунтованими.

Відтак, встановивши факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань в частині оплати за поставлений товар, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав щодо стягнення із відповідача основної заборгованості в розмірі 180 000, 00 грн. .

Згідно частини 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Крім того, колегією суддів досліджено доводи відповідача щодо розгляду господарськими судами спору між тими самими сторонами, про той самий предмет із тих самих підстав. Доводи відповідача спростовуються, у зв`язку з наступним.

Як вбачається з матеріалів справи, Господарським судом Київської області була розглянута справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Лайф Плюс" до Фізичної особи - підприємця Задорожного Олександра Прокоповича про стягнення 180 000, 00 грн, набутих без достатньої правової підстави.

Рішенням Господарського суду Київської області у справі №911/1738/17 від 18.10.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2018, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Лайф Плюс" до Фізичної особи - підприємця Задорожнього Олександра Прокоповича про стягнення 180 000, 00 грн., набутих без достатніх правових підстав, задоволено повністю.

Так, предметом розгляду у справі №911/1738/17 було повернення Фізичною особою - підприємцем Задорожним Олександром Прокоповичем Товариству з обмеженою відповідальністю "Агро Лайф Плюс" безпідставно набутих коштів у сумі 180 000,00 грн., а предметом розгляду у справі №911/1235/19 є стягнення заборгованості у сумі 180 000,00 грн., у зв`язку із порушенням відповідачем умов Договору поставки №36/11 від 16.11.2016.

Отже, господарськими судами у справі №911/1738/17 договір поставки №36/11 від 16.11.2016, видаткова накладна №90 від 16.11.2016, а також інші документи, на підставі яких здійснювалась поставка товару позивачем відповідачу, не досліджувались.

Відповідно судом першої інстанції у цій справі правомірно зазначено, що згідно з ч. 7 ст. 75 ГПК України, правова оцінка надана судами при розгляді справи №911/1738/17 певним фактом, не є обовязковою для господарського суду при прийнятті рішення у справі №911/1235/19.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Доводи апеляційної скарги відповідача не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.

Крім цього, враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга ТОВ "Агро Лайф Плюс" є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм ст. 277 ГПК України, судом апеляційної інстанції не виявлено.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Лайф Плюс" на рішення Господарського суду Київської області від 10.07.2019 у справі №911/1235/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 10.07.2019 у справі №911/1235/19 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро Лайф Плюс".

4. Матеріали справи №911/1235/19 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено - 02.10.2019.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

Л.Г. Сітайло