Рішення

від 02.10.2019 по справі 640/4367/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2019 року м. Київ № 640/4367/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом Всеукраїнської громадської організації "Правозахисна спілка інвалідів" до Фонду соціального захисту інвалідів, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерство соціальної політики України, про визнання протиправним та нечинним наказу,

встановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася Всеукраїнська громадська організація "Правозахисна спілка інвалідів" з позовною заявою до Фонду соціального захисту інвалідів про визнання протиправним та нечинним наказу Фонду соціального захисту інвалідів №25 від 25 лютого 2019 року "Про внесення змін до наказу Фонду соціального захисту інвалідів від 04 квітня 2018 року №23 "Про організацію виконання постанови Кабінету Міністрів України від 14 березня 2018 року №183" з моменту його прийняття.

Позовна заява мотивована тим, що позивач не погоджується із прийняттям Положення про Робочу групу із надання пропозицій Міністерству соціальної політики України (Мінсоцполітики) щодо розподілу коштів, передбачених у державному бюджеті на фінансову підтримку громадських об`єднань осіб з інвалідністю, що мають статус всеукраїнських, оскільки таке Положення позбавило позивача можливості бути учасником Робочої групи, позбавило права на допомогу і рівноцінну конкурентну участь в отриманні державної фінансової підтримки. Крім того, наголошує, що затвердження складу Робочої групи із надання пропозицій Мінсоцполітики щодо розподілу коштів, передбачених у державному бюджеті на фінансову підтримку громадських об`єднань осіб з інвалідністю, що мають статус всеукраїнських, з порушенням вимог чинного законодавства призведе до надання незаконних висновків такої Робочої групи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 березня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі третю особу.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому представник просить відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність.

Міністерство соціальної політики України пояснень по суті не подавали.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, суд встановив наступне.

25 лютого 2019 року наказом Фонду соціального захисту інвалідів №25 "Про внесення змін до наказу Фонду соціального захисту інвалідів від 04 квітня 2018 року №23 "Про організацію виконання постанови Кабінету Міністрів України від 14 березня 2018 року №183" вирішено внести зміни до наказу №23 від 04 квітня 2018 року, а саме:

пункт 1.1: Викласти додаток 1 (Положення про робочу групу із надання пропозицій Мінсоцполітики щодо розподілу коштів, передбачених у державному бюджеті на фінансову підтримку громадських об`єднань осіб з інвалідністю, що мають статус всеукраїнських) в новій редакції, що додається;

пункт 1.2: Викласти додаток 2 (Склад робочої групи із надання пропозицій Мінсоцполітики щодо розподілу коштів, передбачених у державному бюджеті на фінансову підтримку громадських об`єднань осіб з інвалідністю, що мають статус всеукраїнських) в новій редакції, що додається.

Позивач вважаючи, що даний наказ грубо порушує його права на отримання з бюджету фінансової підтримки, носить дискримінаційний характер, не відповідає вимогам прозорості у виділенні бюджетних коштів, порушує права осіб з інвалідністю, звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21 березня 1991 року №875-ХІІ визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Згідно статті 12 даного Закону громадські організації осіб з інвалідністю, їх спілки створюються з метою забезпечення рівних прав і можливостей осіб з інвалідністю та їх соціального захисту, виявлення, усунення перепон і бар`єрів, що перешкоджають забезпеченню прав і задоволенню потреб таких осіб, у тому числі стосовно доступу їх нарівні з іншими громадянами до об`єктів фізичного оточення, транспорту, інформації та зв`язку, а також з урахуванням індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів - до освіти, праці, культури, фізичної культури і спорту, надання соціальних послуг, залучення осіб з інвалідністю до суспільної діяльності, здійснення громадського контролю за дотриманням прав осіб з інвалідністю, представництва їхніх інтересів та усунення будь-яких проявів дискримінації стосовно осіб з інвалідністю та мають право користуватися пільгами і преференціями, передбаченими законодавством.

Відповідно до частин першої, другої статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно пунктом 7 частини п`ятої статті 22 Бюджетного кодексу України, головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне та цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.

Частиною четвертою статті 20 Бюджетного кодексу України передбачено, що відповідальний виконавець бюджетних програм у процесі їх виконання забезпечує цільове та ефективне використання бюджетних коштів протягом усього строку реалізації відповідних бюджетних програм у межах визначених бюджетних призначень.

Отже, з аналізу вищевказаних норм вбачається, що фінансування бюджетної програми відбувається згідно з кошторисами і розписами видатків, затвердженими у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік.

З метою раціонального та належного виконання постанови Кабінету Міністрів України від 14 березня 2018 року №183 "Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для фінансової підтримки громадських об`єднань інвалідів", відповідачем прийнято наказ №25 від 25 лютого 2019 року, яким внесено зміни до наказу Фонду соціального захисту інвалідів від 04 квітня 2018 року №23 з приводу виконання цієї постанови.

Як вбачається з позовної заяви Всеукраїнська громадська організація "Правозахисна спілка інвалідів" вважає приписи пунктів 1.1, 1.2 оскаржуваного наказу такими, що носять дискримінаційний характер, оскільки затверджений склад Робочої групи не враховує вимоги законодавства про участь у робочій групі представників громадськості, у тому числі відповідних громадських організацій осіб з інвалідністю, засобів масової інформації та журналістів.

Згідно з статтею 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" №5207-VI дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Європейський суд з прав людини указує на те, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (рішення від 11 червня 2002 року у справі Вілліс проти Сполученого Королівства , заява №36042/97, пункт 48).

Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (рішення ЄСПЛ у справі "Пічкур проти України" від 07 листопада 2013 року, заява №10441/06, пункти 48-49 ).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі №9901/4/19.

Так, згідно з пунктом 5 Положення про Робочу групу із надання пропозицій Мінсоцполітики щодо розподілу коштів, передбачених у державному бюджеті на фінансову підтримку громадських об`єднань осіб з інвалідністю, що мають статус всеукраїнських, до складу Робочої групи входять представники Фонду соціального захисту інвалідів та Міністерства соціальної політики України, а також представники засобів масової інформації і журналісти, голови всеукраїнських громадських об`єднань осіб з інвалідністю, що претендують на отримання фінансової підтримки у відповідному бюджетному році приймають участь у запрошені.

В свою чергу, з матеріалів справи слідує, що до складу Робочої групи із надання пропозицій Мінсоцполітики щодо розподілу коштів, передбачених у державному бюджеті на фінансову підтримку громадських об`єднань осіб з інвалідністю, що мають статус всеукраїнських (додаток 2 до наказу Фонду соціального захисту інвалідів №25 від 25 лютого 2019 року) включено голову Всеукраїнської громадської організації онкоінвалідів "Разом проти раку" та голову Громадської організації "Внутрішньо переміщених осіб та осіб з інвалідністю "Бусел" (за згодою).

Таким чином, до складу даної Робочої групи включено голів всеукраїнських громадських об`єднань осіб з інвалідністю.

Водночас позивачем до матеріалів справи не долучено жодного доказу того, що Всеукраїнська громадська організація "Правозахисна спілка інвалідів" претендувала на отримання фінансової підтримки у відповідному бюджетному році, як і того, що Всеукраїнська громадська організація онкоінвалідів "Разом проти раку" та Громадська організація "Внутрішньо переміщених осіб та осіб з інвалідністю "Бусел" не претендували на отримання такої фінансової підтримки у відповідному бюджетному році і відповідно не можуть бути включені до складу Робочої групи із надання пропозицій Мінсоцполітики щодо розподілу коштів, передбачених у державному бюджеті на фінансову підтримку громадських об`єднань осіб з інвалідністю, що мають статус всеукраїнських.

Окрім того, суд наголошує, що у даній справі позивачем не оскаржується бездіяльність або протиправність дій відповідача щодо невключення голови Всеукраїнської громадської організації "Правозахисна спілка інвалідів" до складу вищевказаної Робочої групи, як не оскаржуються і дії щодо включення до складу Робочої групи саме голів Всеукраїнської громадської організації онкоінвалідів "Разом проти раку" та Громадської організації "Внутрішньо переміщених осіб та осіб з інвалідністю "Бусел".

З огляду на наведене вище, позивачем не доведено, що оскаржуваний наказ ставить його у нерівне та гірше становище в порівнянні з іншими та є дискримінацією, доказів наявності будь-якої дискримінації не надано.

Щодо доводів представник позивача, що директор Фонду соціального захисту інвалідів не наділений повноваженнями щодо одноособового прийняття положення про робочу групу, то суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 5 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14 квітня 2011 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2011 року за №528/19266, основними завданнями Фонду є: 1) фінансове забезпечення заходів щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні; 2) забезпечення в межах своїх повноважень реалізації заходів щодо зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема створення робочих місць.

Згідно з пунктом 7 даного Положення Фонд для виконання покладених на нього завдань має право скликати наради, проводити конференції, семінари, утворювати комісії та робочі групи, інші консультативно-дорадчі органи з питань, що належать до його компетенції.

Так, пунктами 1, 5 Положення про Робочу групу із надання пропозицій Мінсоцполітики щодо розподілу коштів, передбачених у державному бюджеті на фінансову підтримку громадських об`єднань осіб з інвалідністю, що мають статус всеукраїнських, визначено, що Робоча група є консультативно-дорадчим органом Фонду соціального захисту інвалідів, що утворюється з метою забезпечення виконання бюджетної програми "Фінансова підтримка громадських об`єднань інвалідів, які мають статус всеукраїнських". Склад Робочої групи та зміни до нього затверджуються наказом Фонду соціального захисту інвалідів.

В свою чергу, пунктом 16 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що директор Фонду підписує накази Фонду, виконує інші повноваження, визначені законодавством.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, що прийняття наказу Фонду соціального захисту інвалідів від 25 лютого 2019 року №25 порушує права осіб з інвалідністю, положення Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" чи інших нормативно-правових актів. Не доведено належними доказами, що даний наказ перешкоджає реалізації основоположного права на соціальний захист, як і не доведено позбавлення позивача права на допомогу і рівноцінну конкурентну участь в отриманні державної фінансової підтримки.

За таких обставин, з огляду на недоведеність позивачем наявності порушення процедури прийняття оскаржуваного наказу, його негативного впливу на права та свободи осіб з інвалідністю, порушення норм чинного законодавства, суд не вбачає підстав для задоволення позовної заяви.

Згідно пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Частинами першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факт порушення його прав та охоронюваних законом інтересів в межах спірних правовідносин, в той час, як відповідачем, як суб`єктом владних повноважень виконано, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що за обставин необґрунтованості заявлених позивачем вимог, підстави для стягнення понесених ним судових витрат з відповідача відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України,

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову Всеукраїнської громадської організації "Правозахисна спілка інвалідів" до Фонду соціального захисту інвалідів, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерство соціальної політики України про визнання протиправним та нечинним наказу, - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - Всеукраїнська громадська організація "Правозахисна спілка інвалідів" (місцезнаходження юридичної особи: 01030, місто Київ, вулиця Леонтовича, будинок 5; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 38464335).

Відповідач - Фонд соціального захисту інвалідів (місцезнаходження юридичної особи: 04050, місто Київ, вулиця Глибочицька, будинок 72; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 00034163).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерство соціальної політики України (місцезнаходження юридичної особи: 01601, місто Київ, вулиця Еспланадна, будинок 8/10; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 37567866).

Суддя О.М. Чудак