Постанова

від 30.09.2019 по справі 815/1404/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 вересня 2019 року

Київ

справа №815/1404/14

адміністративне провадження №К/9901/5807/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В., розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24.03.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2015 та позовом Приватного підприємства "Юміс-електро" до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

ПП Юміс-електро подало до суду позов, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.01.2014 № 000142230 про визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 69 533 грн за основним платежем та в сумі 17 383 грн за штрафними (фінансовими) санкціями та від 27.01.2014 № 000152230 про зменшення від`ємного значення з податку на додану вартість в сумі 1204 грн.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 24.03.2014 адміністративний позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував податкові повідомлення-рішення від 27.01.2014 № 000142230 та від 27.01.2014 № 000152230.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що реальне вчинення господарських операцій підтверджено первинними документами, складеними у відповідності до вимог закону. Висновок контролюючого органу про непідтвердження господарських операцій є безпідставним.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18.06.2015 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24.03.2014 визнав нечинною та закрив провадження на підставі частини другої статті 203 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час вирішення справи в суді апеляційної інстанції), оскільки дійшов висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі (примирення сторін - досягнення податкового компромісу щодо сплати податкових зобов`язань з податку на додану вартість виникли після його ухвалення).

ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та закрити провадження в частині позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 27.01.2014 № 000142230 у зв`язку із досягненням сторонами примирення шляхом застосування процедури податкового компромісу та відмовити в задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 27.01.2014 № 000152230 про зменшення від`ємного значення з податку на додану вартість в сумі 1204 грн.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржувані судові рішення постановлені з порушення норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що суди попередніх інстанцій у порушення вимог статей 11, 71. Частини першої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України не надали належної оцінки доказам та не здійснити повного, всебічного та об`єктивного розгляду обставин у справі. Окрім того, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини першої статті 203 Кодексу адміністративного судочинства України повинен був скасувати постанову суду першої інстанції і закрити провадження у справі, натомість підстав для визнання нечинною постанови суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не мав. Суд апеляційної інстанції не мав права закривати провадження у справі в повному обсязі, оскільки сторони досягнули примирення шляхом застосування процедури податкового компромісу лише щодо податкового повідомлення-рішення від 27.01.2014 № 000142230 про визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 69533 грн за основним платежем та в сумі 17383 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13.07.2015 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 13.09.2019 призначив справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 17.09.2019.

Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, зважає на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили такі обставини.

Підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 27.01.2014 № 000142230 грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 69 533 грн за основним платежем та в сумі 17 383 грн за штрафними (фінансовим) санкціями та для зменшення за податковим повідомленням-рішенням від 27.01.2014 № 000152230 від`ємного значення з податку на додану вартість в сумі 1204 грн слугували висновки контролюючого органу, викладені в акті позапланової невиїзної документальної перевірки від 15.01.2014 № 52/15-53-22-3/28477323 за період 01.08.2013 по 31.08.2013, про порушення вимог пунктів198.1, 198.2, 198.3 статті 198 податкового кодексу України. Порушення полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту за серпень 2013 року податку на додану вартість за операціями з придбання послуг у ТОВ Торгово-будівельна компанія Нова столиця , реальне вчинення яких не підтверджено.

Контролюючий орган поставив під сумнів реальність господарських операцій, оскільки стосовно зазначеного контрагента складено акт від 24.10.2013 про неможливість проведення зустрічної звірки через відсутність його за податковою адресою.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість на час виникнення спірних правовідносин регулювався статтями 198, 201 Податкового кодексу України.

Аналіз зазначених норм свідчить, що право на податковий кредит з податку на додану вартість виникає у платника податку в результаті придбання товарів/послуг з метою використання в господарській діяльності. При цьому операція з придбання товарів/послуг у постачальника повинна бути реальною, тобто призводити до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платників податків у зв`язку з господарською діяльністю.

У податковому обліку понесені витрати на придбання товарів/послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення. До первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції. Податковий кредит з податку на додану вартість обов`язково має бути підтверджений ще й податковою накладною, виписаною платником податку на додану вартість, зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Суди попередніх інстанцій не встановили жодного з порушень зазначених норм закону, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту.

Суди дослідили копії первинних документів, складених щодо господарських операцій: договорів на виконання електровимірювальних та електромонтажних робіт, актів здачі-приймання робіт, податкових накладних та за результатами їх оцінки дійшли висновків про їх достатність та підтвердження ними реального вчинення господарських операцій.

Отже, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи безпосередньо дослідили докази та поклали їх в основу рішення.

Щодо висновку контролюючого органу про нереальне вчинення господарських операцій позивача з контрагентом, який обґрунтовується посиланням на неможливість проведення зустрічної звірки контрагента, то таке обґрунтування є недостатнім за відсутності аналізу самих господарських операцій та первинних документів. Закон не ставить виникнення у платника податку права на податковий кредит залежно від дотримання вимог податкового закону постачальником.

Суд касаційної інстанції, з огляду на положення статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права і не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів на іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, є такими, що не спростовують висновків судів, зроблених в результаті застосування норм матеріального права до установлених судом обставин на підставі досліджених та оцінених доказів.

Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при постановленні ухвали про визнання постанови суду першої інстанції нечинною та закриття провадження у справі, суд касаційної інстанції виходить з такого.

Позивач звернувся до суду апеляційної інстанції 16.06.2015 із заявою про закриття провадження у справі через примирення сторін у зв`язку із досягненням податкового компромісу. До заяви позивач додав рішення контролюючого органу щодо погодження застосування процедури податкового компромісу щодо податкового зобов`язання з податку на додану вартість за податковим повідомленням-рішенням від 27.01.2014 № 000142230 про визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість, а також документ про сплату грошового зобов`язання в сумі, визначеній в ході податкового компромісу.

Згідно з пунктом 1 підрозділу 9-2 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України податковий компроміс - це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов`язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, встановлених статтею 102 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 7 підрозділу 9-2 розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України процедура податкового компромісу, встановлена цим підрозділом, поширюється також на неузгоджені суми податкових зобов`язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового та/або адміністративного оскарження, а також на випадки, коли платник податків отримав податкове повідомлення-рішення, за яким податкові зобов`язання не узгоджені відповідно до норм цього Кодексу. Досягнення податкового компромісу у такому разі здійснюється за заявою платника податків у письмовій формі до контролюючого органу про намір досягнення податкового компромісу. У таких випадках днем узгодження платником податків податкових зобов`язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні, є день подання такої заяви до відповідного контролюючого органу. У разі несплати платником податків такого податкового зобов`язання у сумі, визначеній пунктом 2 цього підрозділу, таке податкове зобов`язання вважається неузгодженим.

Пунктом 8 підрозділу 9-2 розділу XX Податкового кодексу України закріплено, що податковий компроміс вважається досягнутим після сплати платником податків узгоджених податкових зобов`язань згідно із цим підрозділом.

Відповідно до пункту 11-2 розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час вирішення справи судом апеляційної інстанції) підставою для примирення сторін на будь-якій стадії процесу є досягнення податкового компромісу щодо сплати податкових зобов`язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств відповідно до підрозділу 9-2 розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час вирішення справи судом апеляційної інстанції) суд закриває провадження у справі якщо сторони досягли примирення.

Частиною другою статті 203 цього Кодексу передбачено, що якщо судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення, а обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі, виникли після його ухвалення, суд апеляційної інстанції визнає таке рішення нечинним і закриває провадження у справі.

Суд апеляційної інстанцій обґрунтовано дійшов висновку про ухвалення судом першої інстанції законної та обґрунтованої постанови та установивши обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі (примирення сторін - досягнення податкового компромісу щодо сплати податкових зобов`язань з податку на додану вартість за податковим повідомленням-рішенням від 27.01.2014 № 000142230) та які виникли після ухвалення судом першої інстанції постанови, дійшов правильного висновку про визнання постанови суду першої інстанції нечинною та закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування тільки цього податкового повідомлення-рішення.

Разом з тим у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави для визнання нечинною постанови суду першої інстанції та закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.01.2014 № 000152230 про зменшення від`ємного значення з податку на додану вартість в сумі 1204 грн, оскільки позивач та контролюючий орган щодо нього податкового компромісу не досягали.

Установивши, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і у частині щодо податкового повідомлення-рішення від 27.01.2014 № 000152230 про зменшення від`ємного значення з податку на додану вартість в сумі 1204 грн, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час вирішення справи судом апеляційної інстанції) мав залишити постанову суду першої інстанції у цій частині без змін.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції зміні шляхом викладення абзаців другого і третього її резолютивної частини у редакції, за якою: постанову суду першої інстанції визнано нечинною, а провадження у справі закрито в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення 27.01.2014 № 000142230 грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 69 533 грн за основним платежем та в сумі 17 383 грн за штрафними (фінансовим) санкціями, а щодо задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.01.2014 № 000152230 про зменшення від`ємного значення з податку на додану вартість в сумі 1204 грн - постанова має бути залишена без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 351, 355, 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області задовольнити частково.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2015 змінити, виклавши абзаци другий і третій її резолютивної частини у такій редакції:

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24.03.2014 визнати нечинною, а провадження у справі закрити щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення 27.01.2014 № 000142230 про визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 69 533 грн за основним платежем та в сумі 17 383 грн за штрафними (фінансовим) санкціями.

В іншій частині постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24.03.2014 залишити без змін. .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

В.В. Хохуляк ,

Судді Верховного Суду