Рішення

від 19.09.2019 по справі 910/6311/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.09.2019Справа № 910/6311/19

За позовомПриватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування»до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії Українитретя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 про стягнення 550865,26 грн

Суддя Смирнова Ю.М.

Секретар судового засідання Багнюк І.І.

Представники учасників процесу:

від позивачаЛук`янчук А.В.від відповідачаГнатик К.М.від третьої особине з`явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Альфа Страхування» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України 550865,26 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі Договору добровільного страхування ризиків, пов`язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу №046.1476470.706 від 08.02.2018 внаслідок настання страхової події дорожньо-транспортної пригоди (надалі ДТП) виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля Audi, державний номер НОМЕР_2 , а тому позивачем відповідно до положень ст.27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 Цивільного кодексу України отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Як вказує позивач, ДТП сталася з вини працівника Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (який керував автомобілем Volkswagen, державний номер НОМЕР_3 , та в момент ДТП знаходився при виконанні своїх трудових обов`язків), враховуючи недостатність страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, для повного відшкодування завданої шкоди, позивач, посилаючись на положення ст.ст. 1172, 1194 Цивільного кодексу України вказує, що обов`язок з відшкодування шкоди у розмірі 550865,26 грн покладається на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2019 на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу України позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» було залишено без руху.

Позивачем у строк, встановлений судом, усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2019 відкрито провадження у справі № 910/6311/19, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі ОСОБА_1 третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача та призначено підготовче засідання у справі на 25.06.2019.

19.06.2019 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти задоволення позову заперечує, вказуючи на те, що ОСОБА_1 не є працівником відповідача (а перебуває у відповідача на військовій службі за контрактом), що виключає обов`язок відповідача, визначений ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України, відшкодувати шкоду позивачу, та на відповідача в даному випадку не поширюється обов`язок, визначений ст.1194 Цивільного кодексу України. Також відповідач зазначає, що відповідно до наданого позивачем до суду договору добровільного страхування ризиків, пов`язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу №046.14764770.076 від 08.02.2018 страхувальником за договором є ТОВ «Терапластпак», хоча він скріплений печаткою ТОВ «Тарапластпак». Крім того, відповідач вказує, що ставить під сумнів відповідність поданої позивачем паперової копії оригіналу електронного доказу у виді платіжного доручення №32283 від 28.12.2018.

У підготовчих засіданнях 25.06.2019 та 10.07.2019 оголошувалась перерва до 10.07.2019 та 23.07.2019 відповідно.

11.07.2019 від позивача надійшла відповідь на відзив.

16.07.2019 від відповідача надійшли заперечення на відповідь.

У підготовчому засіданні 23.07.2019 представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Вказане клопотання задоволено судом.

У підготовчому засіданні 23.07.2019 суд ухвалив на підставі ч. 3 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України продовжити строк підготовчого провадження у справі №910/6311/19 на 30 днів та оголосив перерву у підготовчому засіданні до 21.08.2019.

29.07.2019 від відповідача надійшли заперечення на клопотання.

16.08.2019 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

21.08.2019 від відповідача надійшли заперечення на клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів.

У підготовчому засіданні 21.08.2019 судом задоволено клопотання позивача та долучені до матеріалів справи відповідні докази.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.09.2019.

Представник позивача у судове засідання з`явився, позов підтримав.

Представник відповідача у судове засідання з`явився, проти задоволення позову заперечив.

Третя особа представників у судове засідання не направила, пояснень по справі не надала, своїм правом не скористалася.

У судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

08.02.2018 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Альфа Страхування» (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тарапластпак» (страхувальник) укладено договір добровільного страхування ризиків, пов`язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу №046.1476470.706 (надалі Договір), об`єктом страхування за яким є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном, а саме: автомобілем Audi, державний номер НОМЕР_2 , на випадок настання страхових випадків, зокрема, пошкодження чи знищення транспортного засобу або його частин внаслідок ДТП.

Вигодонабувачем за договором визначено ПАТ «Альфа-Банк».

30.10.2018 о 17 год 00 хв в місті Києві сталася ДТП, а саме: водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Volkswagen, державний номер НОМЕР_3 , проїхав перехрестя бульвару Т.Шевченка та вулиці Дмитрівська на забороняючий сигнал світлофора та скоїв зіткнення з автомобілем Audi, державний номер НОМЕР_2 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_1 п. 12.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, що підтверджується постановою Шевченківського районного суду м.Києва від 04.12.2018 у справі №761/42834/18, відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Для долучення до матеріалів справи позивачем надано копію звіту №33558 про оцінку колісного транспортного засобу від 06.11.2018, складеного суб`єктом оціночної діяльності Фізичною особою-підприємцем Цурпаленком Євгенієм Валентиновичем, за змістом якого значення коефіцієнта фізичного зносу деталей транспортного засобу автомобіля Audi, державний номер НОМЕР_2 , є таким, що дорівнює нулю, а вартість відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складає 814033,45 грн.

Також до позовної заяви позивачем додано рахунок-фактуру №КАК-00109 від 05.12.2018, виставлений виконавцем ремонтних робіт Фізичною особою-підприємцем Капраненко Лідією Іванівною, та ремонтну калькуляцію до вказаного рахунку, згідно з якими вартість відновлювального ремонту автомобіля Audi, державний номер НОМЕР_2 , внаслідок пошкодження транспортного засобу в результаті ДТП склала 664993,23 грн.

На підставі страхового акта №1264.206.18.01.01 від 21.12.2018, у відповідності до розрахунку суми страхового відшкодування, визначеного вказаним актом, та заяви страхувальника про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування позивач, виконуючи свої зобов`язання за Договором, за погодженням з вигодонабувачем (лист №116005-150-61 від 20.12.2018) здійснив відшкодування завданої шкоди внаслідок спірної ДТП шляхом виплати коштів у сумі 648865,26 грн на рахунок виконавця ремонтних робіт Фізичної особи-підприємця Капраненко Лідії Іванівни, що підтверджується платіжним дорученням №32283 від 28.12.2018.

Заперечуючи проти позову, відповідач стверджує, що з наданого позивачем платіжного доручення вбачається, що воно є паперовою копією електронного доказу, однак, ні за змістом самого позову, ні за змістом паперової копії електронного доказу, позивач не повідомив про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. У зв`язку з цим відповідач зазначає, що ставить під сумнів відповідність поданої позивачем паперової копії оригіналу електронного доказу у виді платіжного доручення №32283 від 28.12.2018.

Проте, наведені доводи відповідача оцінюються судом критично, а подана позивачем копія платіжного доручення №32283 від 28.12.2018 приймається судом як допустимий доказ виплати страхового відшкодування за наслідками ДТП, що сталася 30.10.2018.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що відповідно до першого аркушу наданого позивачем до суду договору добровільного страхування ризиків, пов`язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу №046.14764770.076 від 08.02.2018 страхувальником за договором є ТОВ «Терапластпак», а не ТОВ «Тарапластпак».

Водночас, як пояснив позивач в ході розгляду справи, відповідно до тексту договору добровільного страхування ризиків, пов`язаних з експлуатацією наземного транспортого засобу №046.14764770.076 від 08.02.2018 вбачається технічна помилка (опечатка) в назві страхувальника.

Так, відповідно до ідентифікаційних даних страхувальника (код ЄДРПОУ - 40250113), ідентифікаційних даних транспортного засобу, що вказується в розділі 5 Договору страхування, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , відповідно до рахунку-фактури №КАК-00109 від 05.12.2018, заяви про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування від 31.10.2018, поданої уповноваженою особою ТОВ «Тарапластпак», відповідно до листа вигодонабувача ПАТ «Альфа-Банк» №116005-150-61 від 20.12.2018, вбачається, що правовідносини, які виникли та виконувались між сторонами відповідно до умов договору добровільного страхування ризиків, пов`язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу №046.14764770.076 від 08.02.2018, виникли між страховиком ПрАТ «СК «Альфа Страхування» та страхувальником ТОВ «Тарапластпак» (ідентифікаційний код юридичної особи 40250113).

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що до позивача перейшло в межах суми 648865,26 грн право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Із постанови Шевченківського районного суду м.Києва від 04.12.2018 у справі №761/42834/18 вбачається, що транспортний засіб автомобіль Volkswagen, державний номер НОМЕР_3 , водієм якого спричинено ДТП, що потягнуло завдання шкоди власнику автомобіля Audi, державний номер НОМЕР_2 , знаходився під керуванням ОСОБА_1 .

Частинами 1, 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина особи, яка керувала автомобілем Volkswagen, державний номер НОМЕР_3 , встановлена у судовому порядку.

Як свідчать матеріали справи, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля Volkswagen, державний номер НОМЕР_3 , на момент ДТП була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Євроінс Україна» на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ/2937347 з встановленим розміром страхової суми за шкоду заподіяну майну 100000,00 грн, франшизи 2000,00 грн

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Положеннями ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що враховуючи вартість відновлювального ремонту транспортного засобу, визначені договором (полісом) №АМ/2937347 розміри лімітів відповідальності та франшизи, за наслідками спірної ДТП Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Євроінс Україна» виплачено сума відшкодування у розмірі 98000,00 грн (100000,00 грн мінус 2000,00 грн франшизи за полісом).

Враховуючи недостатність страхового відшкодування за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ/2937347 для повного відшкодування завданої шкоди, позивач, посилаючись на положення ст.ст. 1172, 1194 Цивільного кодексу України, стверджує, що обов`язок з відшкодування шкоди у розмірі 550865,26 грн покладається на відповідача Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України.

З наявного у справі рахунку-фактури №КАК-00109 від 05.12.2018, виставленого виконавцем ремонтних робіт Фізичною особою-підприємцем Капраненко Лідією Іванівною, та ремонтної калькуляції до вказаного рахунку, вбачається, що вартість відновлювального ремонту автомобіля Audi, державний номер НОМЕР_2 , внаслідок пошкодження транспортного засобу в результаті ДТП, склала 664993,23 грн, а до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, в межах суми 648865,26 грн.

Випискою по особовому рахунку, сформованою Публічним акціонерним товариством Акціонерним банком «Укргазбанк», підтверджується, що 12.04.2019 Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Євроінс Україна» виплачено позивачу суму відшкодування у розмірі 98000,00 грн (100000,00 грн мінус 2000,00 грн франшизи за полісом) за наслідками ДТП, що сталася 30.10.2018.

Таким чином, різниця між фактичним розміром шкоди, право вимоги щодо відшкодування якої перейшло до позивача, і сумою страхового відшкодування, виплаченого позивачу страховиком за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, становить 550865,26 грн.

Відповідно до ст. 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

При цьому, за приписами ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Як визнається відповідачем, ОСОБА_1 перебуває у відповідача на військовій службі за контрактом.

Відповідно до ч. 9 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці особи, які проходять військову службу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Національну гвардію України» Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.

Статтею 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Аналіз положень ст.ст. 1166, 1167, 1187, 1188 Цивільного кодексу України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т.ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб`єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у ст. 1166 Цивільного кодексу України стосовно майнової шкоди та у ст. 1167 Цивільного кодексу України стосовно моральної шкоди.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Статті 1187, 1188 Цивільного кодексу України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб`єктного складу відповідальних осіб (коли обов`язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, ст. 1187 Цивільного кодексу України встановлює особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким суб`єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Зазначений висновок узгоджується і з нормою ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України.

Положення ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

В такому випадку обов`язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Таким чином, положення ст.ст. 1187, 1188 Цивільного кодексу України є спеціальними по відношенню до ст. 1167 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.

Зазначена вище позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року №6-108цс13.

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав.

Власником джерела підвищеної небезпеки визнається тільки та особа, яка на відповідних правових підставах ним володіє.

До справи позивачем надано лист Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві від 24.07.2019 №31/26-451аз, яким підтверджується, що згідно даних Єдиного державного реєстру транспортних засобів, транспортний засіб марки Volkswagen Transporter, 2012 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_5 , 28.04.2016 року був зареєстрований за Військовою частиною НОМЕР_1 , про що було видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 12.04.2012 серії НОМЕР_6 та державний номерний знак НОМЕР_3 .

Судом враховуються доводи відповідача стосовно того, що відомості в оригіналі листа РЦС МВС в місті Києві від 24.07.2019 №31/26-451АЗ не узгоджуються між собою, а саме: не узгоджуються відомості про дату державної реєстрації за відповідачем автомобіля Volkswagen, державний номерний знак НОМЕР_7 , якою зазначено 28.04.2016, з датою видачі відповідачу свідоцтва про державну реєстрацію вказаного транспортного засобу, якою зазначено 12.04.2012.

Однак, по-перше, вказаною довідкою підтверджується власне факт реєстрації за відповідачем транспортного засобу Volkswagen, державний номер НОМЕР_3 . По-друге, наведені у довідці дані щодо дати державної реєстрації автомобіля та дати свідоцтва про державну реєстрацію транспортного засобу, хоча і не узгоджуються між собою, але в будь-якому випадку передують даті ДТП.

В свою чергу, відповідачем жодних доказів на спростування інформації щодо реєстрації за ним відповідного транспортного засобу не надано.

Військова частина НОМЕР_1 знаходиться у складі Національної гвардії України і є юридичною особою.

Транспортний засіб, на якому військовослужбовець ОСОБА_1 скоїв дорожньо-транспортну пригоду, зареєстрований за цією військовою частиною, що відповідачем не спростовано.

Таким чином, відповідальність за шкоду, спричинену ОСОБА_1 , повинна нести військова частина, за якою зареєстровано джерело підвищеної небезпеки транспортний засіб Volkswagen, державний номер НОМЕР_3 .

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №426/5409/15-ц.

Стосовно доводів відповідача про те, що позивачем не надано доказів перебування ОСОБА_1 в момент ДТП при виконанні своїх службових обов`язків, суд відзначає таке.

За приписами ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Матеріалами справи підтверджується, що транспортний засіб марки Volkswagen Transporter, 2012 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_5 , був зареєстрований за Військовою частиною НОМЕР_1 .

Як зазначає сам відповідач, ОСОБА_1 перебуває у нього на військовій службі за контрактом.

Позивач (як страхова компанія) не є суб`єктом, який має доступ до документації Військової частини НОМЕР_1 , відповідно, позивач не має доступу до первинних документів, які б могли підтвердили перебування ОСОБА_1 в момент ДТП при виконанні своїх службових обов`язків (такі як накази, маршрутні листи тощо).

Водночас, суд звертає увагу, що обов`язок доказування та подання доказів, відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги або ж заперечення.

Заперечуючи проти того, що в момент ДТП ОСОБА_1 знаходився при виконанні ним своїх службових обов`язків, відповідач, разом з тим, не надав суду жодних доказів (таких як, наприклад, результати службового розслідування, наказу про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, звернення до правоохоронних органів із заявою про викрадення відповідного транспортного засобу тощо), які б свідчили про використання відповідного транспортного засобу ОСОБА_1 не під час виконання своїх службових обов`язків.

Таким чином, відповідач належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 77, 78 Господарського процесуального кодексу України не спростував того факту, що ОСОБА_1 , який перебуває у нього на військовій службі за контрактом, керував зареєстрованим за позивачем транспортним засобом Volkswagen, державний номер НОМЕР_3 , не під час виконання ним своїх службових обов`язків.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми збитків у розмірі 550865,26 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору задоволення позову з наведених вище підстав, впливу не мають.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_8 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» (01011, м.Київ, вулиця Рибальська, будинок 22, ідентифікаційний код 30968986) суму збитків у розмірі 550865 (п`ятсот п`ятдесят тисяч вісімсот шістдесят п`ять) грн 26 коп. та судовий збір у розмірі 8262 (вісім тисяч двісті шістдесят дві) грн 98 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. При цьому, згідно з п.п.17.5 п. 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено: 04.10.2019.

Суддя Ю.М. Смирнова