Постанова

від 25.09.2019 по справі 1340/4853/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2019 рокуЛьвів№ 857/6003/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Іщук Л. П.,

суддів - Кухтея Р. В., Носа С. П.,

за участю секретаря судового засідання - Джули В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року, ухвалене головуючим суддею Крутько О. В. о 10:04 год у м. Львові, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

19 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області від 16 травня 2016 року № 0002751301.

Вимоги позову обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки винесене безпідставно та з порушенням процедури його прийняття. Зазначав, що з 2008 року він був платником єдиного податку (II групи), що свідчить про відсутність в нього обов`язку сплати у 2014 році податку на доходи фізичних осіб та протиправність визначення відповідачем грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, з покликанням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що про існування податкового повідомлення-рішення дізнався лише під час виконання судового рішення про стягнення з нього податкового боргу, який виник у зв`язку з несплатою визначеного оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням грошового зобов`язання. Крім того, зазначає, що висновки суду щодо неперебування його на спрощеній системі оподаткування є безпідставними та не ґрунтуються на належних доказах, оскільки на виконання ухвали суду про витребування доказів такі докази не були надані відповідачем. Відповідачем не доведено правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення.

Під час апеляційного розгляду представник апелянта підтримав апеляційну скаргу з підстав, що у ній зазначені. Представник відповідача її заперечив. Суду пояснив, що всі докази були наявні у позивача, а інших доказів взагалі не існує, тому і надати їх неможливо.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, оскаржуване податкове повідомлення рішення від 16 травня 2016 року № 0002751301 винесене Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області на підставі камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності ОСОБА_1 з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування за 2014 рік, за результатами якої складено акт від 13 травня 2016 року № 438/10/13-50-17-01.

Перевіркою правильності визначення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 оподатковуваного доходу, відображеного в декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік встановлено заниження податкових зобов`язань на суму 167793,64 грн та податковим повідомлення-рішенням від 16 травня 2016 року № 0002751301 збільшено ОСОБА_1 суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на 209742,05 грн, з яких 167793,64 грн - основний платіж, 41948,41 грн - штрафні (фінансові) санкції.

Позивач вважає оскаржуване податкове повідомення-рішення винесеним безпідставно, оскільки у нього відсутній обов`язок сплачувати податок на доходи фізичних осіб, так як він був платником єдиного податку з 2008 року, і у 2014 році перебував на спрощеній системі оподаткування; щорічно до 2018 року (до зняття його з обліку як суб`єкта підприємницької діяльності ) подавав звітність у спрощеному порядку.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що позивач у 2014 році не перебував на спрощеній системі оподаткування, оскільки у 2012 році не подав заяви про перехід на спрощену систему оподаткування, як це вимагалося відповідно до норм Податкового кодексу України в редакції Закону №4014-ІV, а з такою заявою звернувся до податкового органу лише у 2015 році, тому у 2014 році відсутні підстави для звільнення його від сплати податку на доходи фізичних осіб.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він зроблений безпідставно. Суд першої інстанції неналежно дослідив докази, які знаходяться в матеріалах справи, а обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, є недоведеними.

Апеляційний суд зазначає, що оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, врегульовано нормами статті 177 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 177.1 статті 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 177.5. статті 177 Податкового кодексу України фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи.

Пунктом 291.1 статті 291 Податкового кодексу України передбачено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Відповідно до пункту 291.3 статті 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності для суб`єктів малого підприємництва до 01 січня 2012 року було передбачено Указом Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва (далі - Указ № 727/98).

Пунктом 4 Указу № 727/98 було передбачено, що для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єкт малого підприємництва подає письмову заяву до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації. Заява подається не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) за умови сплати всіх установлених податків та обов`язкових платежів за попередній звітний (податковий) період. Рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності може бути прийняте не більше одного разу за календарний рік. Орган державної податкової служби зобов`язаний протягом десяти робочих днів видати безоплатно свідоцтво про право сплати єдиного податку або надати письмову мотивовану відмову.

З 01 січня 2012 року порядок застосування спрощеної системи оподаткування передбачено Податковим кодексом України. До розділу ХІV Податкового кодексу України включено главу 1 згідно з Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності" від 04 листопада 2011 року № 4014-VІ.

Так, згідно з пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності" від 04 листопада 2011 року № 4014-VI (набрав чинності з 01 січня 2012 року) установлено, зокрема, що суб`єкти господарювання, які були платниками єдиного податку відповідно до Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва" або фіксованого податку відповідно до розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", а також юридичні і фізичні особи-підприємці, які були платниками інших податків і зборів, встановлених Податковим кодексом України, та прийняли рішення з 01 січня 2012 року перейти на спрощену систему оподаткування відповідно до норм цього Закону і відповідають вимогам статті 291 Податкового кодексу України, подають відповідну заяву не пізніше 25 січня 2012 року. Для визначення обсягу доходу, що дає право на застосування спрощеної системи оподаткування у 2012 році суб`єктами господарювання, які не були платниками єдиного чи фіксованого податку, дохід від провадження господарської діяльності, одержаний у 2011 році, перераховується з урахуванням норм статті 292 Податкового кодексу України.

Таким чином, як правильно зазначено судом першої інстанції, з 01 січня 2012 року особи, які були зареєстрованими платниками єдиного податку, з метою отримання статусу платника єдиного податку у 2012 році повинні були подати відповідну заяву до 25 січня 2012 року.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з наявних у матеріалах справи звітів суб`єкта малого підприємництва-фізичної особи-платника податку ОСОБА_1 за 1-4 квартали 2009 року (а.с. а.с. 26-29 ), 3-4 квартал 2010 року (а.с. а.с.32-33 ), декларації про доходи ОСОБА_1 за 2009 рік (а.с.30), звітних податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2012 рік та 2014 рік (а.с. 34-37 ), податкової декларації платника єдиного податку-фізичної особи підприємця за 2015 рік (а.с. 38 ) ОСОБА_1 звітував як платник єдиного податку.

Звітних податкових декларацій ОСОБА_1 за 2011 рік та за 2013 рік в матеріалах справи немає, і такі не надані відповідачем на виконання ухвали суду про витребування доказів.

Також з матеріалів справи (відповідь відповідача на запит адвоката Стефановича Ю. М. № 620/9/13-50-13-01/1770 від 07 серпня 2018 року (а.с.17) вбачається, що ОСОБА_1 згідно з інформацією податкового органу з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2010 року перебував на спрощеній системі оподаткування, з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2014 року перебував на загальній системі оподаткування, а з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності.

Натомість, податковим органом всупереч вимогам статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не надано доказів того, що позивач у 2009-2010 роках звертався до податкового органу із заявами про надання йому статусу платника єдиного податку, як і не додано заяви ОСОБА_1 про застосування до нього спрощеної системи оподаткування у 2015 році.

Висновки суду першої інстанції про перебування ОСОБА_1 на спрощеній системі оподаткування до 2012 року суперечать вищезгаданому письмовому доказу (відповідь відповідача на запит адвоката Стефановича Ю. М. №620/9/13-50-13-01/1770 від 07 серпня 2018 року (а.с.17 ), де зазначено, що вже з 01 січня 2011 року ОСОБА_1 перебуває на загальній системі оподаткування. Судом не надано оцінки цьому доказу, не витребувано від відповідача належних доказів на ствердження обставин перебування позивача на загальній системі оподаткування з 2011 року, а не з 2012 року як безпідставно припущено судом.

Апеляційний суд також зазначає, що заяви позивача про застосування до нього спрощеної системи оподаткування від 26 лютого 2015 року та 07 квітня 2015 року, які суд першої інстанції прийняв до уваги як волевиявлення позивача бути платником єдиного податку відповідно до розділу ХІV Податкового кодексу України, свідчать лише про його волевиявлення на внесення змін до свідоцтва платника єдиного податку щодо видів та місця провадження господарської діяльності (а.с. а.с.39-41).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку, що позивач у 2014 році перебував на загальній системі оподаткування, обліку та звітності.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апеляційний суд вважає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому його слід визнати протиправним і скасувати.

Також апеляційний суд зауважує, що з урахуванням завдань та принципів адміністративного судочинства, обов`язку доказування, принципу правової визначеності слід трактувати будь-які сумніви не інакше, як неспроможність суб`єкта владних повноважень переконливо довести обґрунтованість та правомірність власних рішень у спірних правовідносинах, що є невиконанням ним його процесуального обов`язку.

Нездатність державного органу довести обґрунтованість та законність власних рішень є підставою судового захисту порушених прав позивача. Будь-який інший висновок, фактично, зводить нанівець всю систему завдань адміністративного судочинства.

За наведених обставин, суд вважає, що доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції і дають підстави для висновку про недоведеність обставин, які суд першої інстанції вважав встановленими, порушення норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, що відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.

Керуючись статтями 310, 315, 317, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року у справі № 1340/4853/18 скасувати і прийняти постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області від 16 травня 2016 року № 0002751301.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Л. П. Іщук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос Повне судове рішення складено 07 жовтня 2019 року.