Постанова

від 01.10.2019 по справі 922/2082/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 922/2082/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Зуєва В. А.,

секретар судового засідання - Грузицька І. В.,

за участю представників:

прокуратури - Гришина Т. А.,

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.06.2019 (судді: Гребенюк Н. В., Барбашова С. В., Радіонова О. О.) і рішення Господарського суду Харківської області від 08.04.2019 (суддя Смірнова О. В.) у справі

за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради

до Товариства з додатковою відповідальністю "Харжитлопостачзбут",

про стягнення 2 072 365,09 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У липні 2018 року керівник Харківської місцевої прокуратури № 1 Харківської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю "Харжитлопостачзбут" (далі - ТДВ "Харжитлопостачзбут") 2 072 365,09 грн, нарахованих за період із 01.07.2015 по 30.06.2018.

1.2. Позовні вимоги із посиланням на положення статей 1212 -1214 Цивільного кодексу України, статті 206 Земельного кодексу України обґрунтовано тим, що ТДВ "Харжитлопостачзбут" є власником нерухомого майна (нежитлових будівель), розташованого по вул. Коцарській, 43 у м. Харкові на земельній ділянці, якою відповідач користується із порушенням вимог земельного законодавства, а саме без оформлення речових прав на земельну ділянку площею 0,2271 га для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель, а також не сплачує плату за землю у передбаченому законодавством розмірі.

1.3. У поясненнях Харківська міська рада, посилаючись на правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, наголосила на правильності обраного прокурором способу захисту порушеного права, а також зазначила про наявність правових підстав для стягнення з ТДВ "Харжитлопостачзбут" грошових коштів за фактичне користування земельною ділянкою для експлуатації нерухомого майна.

1.4. У відзиві на позовну заяву ТДВ "Харжитлопостачзбут", заперечуючи проти її задоволення, наголосило, що набуло майно за наявності достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, здійснює передбачені законодавством заходи щодо оформлення права користування земельною ділянкою у порядку, визначеному законом. Відповідач зазначив, що не порушив строків з укладення договору оренди, а відсутність на час звернення прокурора із позовною заявою оформлених на відповідача документів на земельну ділянку не є правопорушенням.

Отже, на думку відповідача, прокурор помилково ототожнив поняття безпідставного набуття майна (земельної ділянки як підставу застосування положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України, із неукладенням договору оренди земельної ділянки.

Крім того, відповідач акцентував на недоведенні прокурором невиконання чи неналежного виконання Харківською міською радою своїх функцій, а отже і на наявності правових підстав для звернення прокурора з відповідним позовом.

1.5. Ухвалами Господарського суду Харківської області від 04.09.2018 і від 15.01.2019 провадження у справі було зупинено.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 08.04.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.06.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевий суд, з урахуванням правової позиції, висловленої Верховним Судом у справах № 922/391/18 і № 922/551/18, правильно акцентував необхідність з`ясувати для вирішення цього спору, чи є земельна ділянка, за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, об`єктом цивільних прав, та встановити обґрунтованість порядку і підстав нарахування орендної плати за користування цією ділянкою.

Суди установили, що земельна ділянка по вул. Коцарській, 43 у м. Харкові, про яку зазначають прокурор і Харківська міська рада, не має визначених меж, кадастрового номера, інформація про неї не занесена до Державного земельного кадастру, а отже ця земельна ділянка не може вважатися сформованим об`єктом цивільних прав у розумінні положень статті 79 1 Земельного кодексу України, що виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів у виді орендної плати за землю, оскільки об`єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об`єкт цивільних прав.

Крім того, суди наголосили, що із розрахунків Харківської міської ради неможливо встановити, чи правильними є застосовані радою функціональне призначення, коефіцієнти, площа та нормативна грошова оцінка землі, зазначені як вихідні дані для розрахунку розміру орендної плати, заявленої до стягнення, у зв`язку з чим ці розрахунки позивача визнано неправомірними.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, прокурор у касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 08.04.2019 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.06.2019, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, обґрунтовуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, неправильним застосуванням судами норм процесуального та матеріального права.

Скаржник не погоджується із висновками судів про відмову у задоволенні позову через відсутність у матеріалах справи витягу із нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, акцентуючи, що виконавчі органи Харківської міської ради мають право та можливість розраховувати нормативну грошову оцінку конкретної земельної ділянки, а витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки отримують для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні, а також для визначення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки можна отримати тільки за наявності розробленої та затвердженої відповідно до вимог законодавства технічної документації на конкретну земельну ділянку. Проте ураховуючи, що технічну документацію на спірну земельну ділянку не розроблено та не затверджено, між сторонами у справі склалися позадоговірні (кондикційні) правовідносини, розрахунки Харківської міської ради здійснено не з метою укладення між сторонами угоди, а використовуються як цивільний елемент і доказ на обґрунтування суми позову, заявленої до стягнення.

Отже, прокурор наголошує, що у цьому випадку для розрахунку розміру безпідставно збереженого відповідачем майна - грошових коштів за використання земельних ділянок комунальної власності та вирішення справи по суті наявність витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки не є обов`язковою.

Прокурор також вважає, що для врегулювання судом кондикційних правовідносин між позивачем і відповідачем необхідною є не сформованість земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав, а з`ясування фактичної площі, якою користується відповідач. Так, Харківська міська рада разом із фахівцями у галузі геодезії встановила межі, площу та конфігурацію спірної земельної ділянки.

У касаційній скарзі прокурор також акцентував, що наявність рішення Харківської міської ради від 10.09.2008 № 234/08 про надання відповідачеві згоди на розробку проекту відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування будівель і споруд, рішення від 21.06.2017 № 680/7 про надання відповідачеві дозволу на розробку документації із землеустрою підтверджує невжиття Харківською міською радою упродовж тривалого часу заходів для відновлення порушених інтересів держави.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу ТДВ "Харжитлопостачзбут" просить відмовити у її задоволенні, наголошуючи на правомірності, законності, обґрунтованості висновків судів і безпідставності доводів скаржника.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні прокурора, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили такі обставини:

- згідно з інформаційною довідкою із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 27.07.2018 № 132353739 з 11.10.2016 право власності на нежитлові будівлі літ. А-1 загальною площею 103,1 м 2 , літ. Б-1 загальною площею 189,9 м 2 , літ. В-1 загальною площею 469,3 м 2 , літ. Г-1 загальною площею 61,2 м 2 по вул. Коцарській, 43 зареєстровано за ТДВ "Харжитлопостачзбут" на підставі рішення Департаменту реєстрації Харківської міської ради Харківської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 24.10.2016 № 32014046;

- ТДВ "Харжитлопостачзбут" є правонаступником щодо всіх прав і обов`язків Відкритого акціонерного товариства "Харжитлопостачзбут" (далі - ВАТ "Харжитлопостачзбут"), яке припинилося в результаті приєднання до відповідача.

- 20.02.1996 ВАТ "Харжитлопостачзбут" Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області видано свідоцтво № 123 про право власності на майно;

- земельну ділянку, на якій розташовані нежитлові будівлі, виділено у користування Харківському міжобласному відділенню "Укркомунпостач", яке у подальшому перейменовано на ВАТ "Харжитлопостачзбут" на підставі рішення виконкому від 25.06.1947 № 573, що підтверджується новою редакцією статуту, затвердженого загальними зборами учасників (протокол від 23.05.2011), а також листом заступника голови виконкому Ленінської районної ради м. Харкова Харківської області від 02.10.1998 № 1120исх (том 1, а. с. 144 - 148);

- згідно з рішенням 13 сесії 7 скликання Харківської міської ради Харківської області від 21.06.2017 № 680/17 ТДВ "Харжитлопостачзбут" надано дозвіл на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку із земель територіальної громади м. Харкова орієнтовно площею 0,2250 га для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель виробничого та складського призначення по вул. Коцарській, 43 у м. Харкові;

- 07.06.2018 головний спеціаліст відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Павловський Р. В. здійснив заходи самоврядного контролю щодо дотримання вимог земельного законодавства під час використання земельної ділянки, розташованої за адресою: вул. Коцарська, 43 у м. Харкові, здійснив обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки. Обстеження на місцевості здійснювалося за участі інженера-землевпорядника відділу землевпорядних робіт та підготовки планово-картографічної основи Харківської регіональної філії Центру Державного земельного кадастру Бондаренка А. В .;

- за змістом акта обстеження на місцевості від 07.06.2018 на земельній ділянці площею 0,2271 га по вул. Коцарській, 43 у м. Харкові розташовані нежитлові будівлі, право власності на які зареєстровано за ТДВ "Харжитлопостачзбут".

4.3. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога прокурора в інтересах держави в особі Харківської міської ради про стягнення з ТДВ "Харжитлопостачзбут" 2 072 365,09 грн, нарахованих за період із 01.07.2015 по 30.06.2018 на підставі статей 1212 -1214 Цивільного кодексу України, статті 206 Земельного кодексу України у зв`язку із порушенням відповідачем вимог земельного законодавства, без оформлення речових прав на земельну ділянку площею 0,2271 для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель і без внесення плати за землю у передбаченому законодавством розмірі.

4.4. Предметом регулювання положення глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

4.5. Водночас перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина 2 статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини 1статті 141 цього Кодексу).

4.6. За змістом глави 15 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частиною 1 статті 93 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

4.7. Ураховуючи положення чинного законодавства, а також правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, ТДВ "Харжитлопостачзбут" як фактичний користувач земельної ділянки, на якій розташовано належне товариству нерухоме майно, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

4.8. Разом з цим колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Згідно з частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до статті 162 цього Кодексу у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; У разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. У позовній заяві може бути наведено й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

За змістом статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

4.9. Так, суди першої та апеляційної інстанції установили, що предметом позову є вимога про стягнення з відповідача як власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів - орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій розміщено нерухоме майно, за період з 01.07.2015 по 30.06.2018.

Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 11.06.2019 у справі № 922/551/18, суди попередніх інстанцій акцентували, що для вирішення спору про стягнення безпідставно збережених коштів у виді орендної плати за земельну ділянку, необхідно з`ясувати, зокрема, чи є земельна ділянка об`єктом цивільних прав, а також установити обґрунтованість порядку та підстав нарахування орендної плати за користування земельною ділянкою.

4.10. За змістом частини 3 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок комунальної власності громадянам у разі розташування на цих ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), які перебувають у їх власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу, відповідно до частини 2 якої особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки, зокрема із земель комунальної власності, за проектом землеустрою щодо її відведення звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної ради.

Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок є різновидом документації із землеустрою (пункт "ґ " частини 2 статті 25 Закону України "Про землеустрій " ).

За змістом частини 1 статті 26 цього Закону замовниками документації із землеустрою можуть бути, зокрема, органи місцевого самоврядування, землевласники та землекористувачі.

4.11. При цьому згідно зі статтею 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, із визначеними щодо неї правами.

Відповідно до статті 79 1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Законом України "Про Державний земельний кадастр" визначено правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру.

За змістом статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частина 1 статті 9 зазначеного Закону).

Частиною 1 статті 11 Закону України "Про Державний земельний кадастр" передбачено, що відомості про об`єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об`єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів.

При цьому у статті 15 зазначеного Закону наведено перелік відомостей про земельні ділянки, за змістом якого до Державного земельного кадастру включаються такі відомості: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку. Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині 2 статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частина 2 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр").

4.12. Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що земельна ділянка по вул. Коцарській , 43 у м . Харкові , про яку зазначають прокурор і позивач, не має ні визначених меж, ні кадастрового номера, інформація про неї не занесена до Державного земельного кадастру, а отже ця земельна ділянка не може вважатися сформованим об`єктом цивільних прав у розумінні положень статті 79 1 Земельного кодексу України, що виключає можливість обчислення суми безпідставно збережених коштів у виді орендної плати за землю, оскільки об`єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об`єкт цивільних прав.

4.13. Крім того, за змістом пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України і частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов`язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами (стаття 1 Закону України "Про оцінку земель").

Тобто нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України "Про оцінку земель" підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5- 7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5- 7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років (стаття 18 Закону України "Про оцінку земель").

Частинами 1, 2 статті 20 цього Закону передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з частинами 1, 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

За змістом частини 4 статті 23 цього Закону рішення рад, зазначених у цій статті, щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України, якою, в свою чергу, передбачено, що рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно з пунктами 34, 35 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради належить вирішення на пленарних засіданнях питань регулювання земельних відносин; затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 288.4, підпунктами 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (у редакції, чинній до 01.01.2017) розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 % нормативної грошової оцінки і не може перевищувати 12 % нормативної грошової оцінки. З 01.01.2017 у зв`язку із внесенням змін до зазначених положень Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою від розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території та не може перевищувати 12 % нормативної грошової оцінки.

4.14. З урахуванням зазначених положень законодавства колегія суддів вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, що оскільки нормативна грошова оцінка землі проводиться в обов`язковому порядку для визначення розміру орендної плати за землі комунальної та державної форм власності, безпідставними є доводи прокурора про необов`язкову наявність витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки для розрахунку заявленої до стягнення суми безпідставно збережених відповідачем грошових коштів у виді орендної плати за землю.

4.15. Розрахунок нормативної грошової оцінки земельної ділянки здійснюється відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 2303.1995 № 213 (далі - Методика). Згідно з пунктом 21 якої нормативна грошова оцінка земель населених пунктів визначається за спеціальною формулою з урахуванням, зокрема, коефіцієнта, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (під житлову та громадську забудову, для промисловості, транспорту тощо).

Суд апеляційної інстанції установив, що наданий прокурором розрахунок суми за користування земельною ділянкою комунальної власності площею 0,2271 га здійснений Департаментом територіального контролю Харківської міської ради не містять інформації щодо технічної документації земельної ділянки, а також посилань на витяг із нормативної грошової оцінки землі. Такі розрахунки здійснено виходячи з базової вартості 1 м 2 земель міста Харкова з урахуванням коефіцієнтів, визначених згідно з рішенням Харківської міської ради від 03.07.2013 № 1209/13, а також коефіцієнтів функціонального призначення помножених на площу земельної ділянки, визначеної згідно з актом обстеження земельної ділянки від 07.06.2018.

Проте суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки прокурор заявив вимогу про стягнення безпідставно збереженого майна у виді орендної плати, нарахування мають здійснюватись саме на підставі технічної документації та витягу з нормативної грошової оцінки землі, а із наведених прокурором та позивачем розрахунків неможливо встановити чи вірними є застосовані функціональне призначення, коефіцієнти, площа та нормативна грошова оцінка землі, які зазначені як вихідні дані для розрахунку розміру орендної плати, заявленої до стягнення.

4.16. При цьому суд апеляційної інстанції не взяв до уваги посилання прокурора на розроблення та затвердження Харківською міською радою технічної документації на всі землі м. Харкова, у тому числі й на спірну земельну ділянку, а також на рішення Харківської міської ради від 25.09.2013 № 1269/13, яким затверджено Порядок впровадження нормативної грошової оцінки земель м. Харкова станом на 01.01.2013, оскільки зазначені доводи не підтверджено матеріалами справи, витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки станом на 01.01.2013 суду не надано.

4.17. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що як убачається зі змісту позовної заяви, позовні вимоги про стягнення з ТДВ "Харжитлопостачзбут" як власника нерухомого майна безпідставно збережених грошових коштів у виді орендної плати за землі заявлено за період із 01.07.2015 по 30.06.2018. Водночас, як убачається із матеріалів справи, а також встановлено судами, право власності за ТДВ "Харжитлопостачзбут" на нерухоме майно зареєстровано 11.10.2016 (том 1, а. с. 33).

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.4. Відповідно до частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що судові рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

5.6. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди як на підставу для відмови у позові, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржених у справі постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції не вбачається.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1 . Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.06.2019 і рішення Господарського суду Харківської області від 08.04.2019 у справі № 922/2082/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

В. А. Зуєв