Постанова

від 01.10.2019 по справі 903/898/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 м.Рівне, вул.Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2019 року Справа № 903/898/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Мельник О.В. , суддя Розізнана І.В.

секретар судового засідання Дика А.І. ,

представники учасників справи:

позивача- Андрусяк І.В.;

відповідача- Войтович В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відповідача-Приватного підпри-ємства Автотранспортне підприємство №1 на рішення господарського суду Волинської області від 10.05.2019 року, повний текст якого складено 16.05.2019р., у справі №903/898/18 (головуюча суддя Якушева І.О., суддя Кравчук А.М., суддя Слободян О.Г.)

за позовом Виконавчого комітету Луцької міської ради м.Луцьк

до Приватного підприємства Автотранспортне підприємство №1 м.Луцьк

про врегулювання розбіжностей при укладенні договору,-

Рішенням господарського суду Волинської області від 10.05.2019р. у справі №903/898/18 задоволено позов Виконавчого комітету Луцької міської ради (надалі в тексті - Виконавчий комі-тет) до Приватного підприємства Автотранспортне підприємство №1 (надалі в тексті - Підпри-ємство) про врегулювання розбіжностей при укладенні договору.(арк.справи 136-141).

Не погоджуючись із рішенням, Відповідач подав скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 10.05.2018р. у даній справі та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.(арк. справи 158-162).

Скаржник зазначає, що позаяк пропозиції викладені ним у протоколі розбіжностей до дого-вору на перевезення пасажирів №9 були прийняті Позивачем - договір на перевезення пасажирів №9 є укладеним з 22 листопада 2018р. в редакції запропонованій ПП АТП №1 . Відтак, незвер-нення Позивача до суду із позовом про врегулювання розбіжностей при укладенні договору у визначений ч.5 ст.181 ГК України строк - має наслідком схвалення пропозицій ПП АТП №1 вик-ладених у протоколі розбіжностей до договору на перевезення пасажирів №9 та фактичне укладення спірного договору в редакції запропонованій перевізником-ПП АТП №1 .

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2019р. відкрито апеляційне провадження за скаргою Відповідача.(арк.справи 156).

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Грязнова В.В. з 09.09.2019р. по 11.09.2019р. включно судове засідання у справі №903/898/18 призначене на 10.09.2019р. о 15:30 год. не відбулось, а ухвалою від 12.09.2019р. судове засідання у справі призначено на 01.10.2019р. (арк.справи 178, 181).

10.09.2019р. та в день судового засідання 01.10.2019р. Скаржник подав клопотання про зак-риття провадження у справі та повернення судового збору.(173-176, 184-187).

У судовому засіданні апеляційної інстанції 01.10.2019р. представник Відповідача підтримав апеляційну скаргу та клопотання про закриття провадження. Представник Позивача надав свої по-яснення та наголошував, що не заперечує проти закриття провадження у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників, вивчивши ма-теріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, у грудні року Виконавчий комітет Луцької міської ради звернувся до господарського суду Волинської області із позовом до Приватного підприємства Ав-тотранспортне підприємство №1 про визнання укладеним договору №09 від 24.09.2018р. на пере-везення пасажирів автомобільним транспортом в редакції, викладеній в позові. Крім того, Пози-вач просить поновити строк на звернення до суду.(арк.справи 3-12).

Ухвалою суду першої інстанції від 22.12.2018р. відкрито провадження у справі №903/898/18, а ухвалою від 15.03.2019р. прийнято заяву Позивача про зміну предмету позову та визначено пред-мет спору - як врегулювання розбіжностей при укладенні договору, а саме викласти пункти 2.1.3, 2.1.5-2.1.9, 2.2.7, 2.2.9, 7.2.13, 2.2.15, 2.2.16, 3.8 Договору №09 на перевезення пасажирів автомобі-льним транспортом загального користування у м.Луцьку в редакції Позивача, виключивши пункти 2.1.5-2.1.9, 3.8.(арк.справи 104-105, 117-118, 122-123).

Так, матеріалами справи стверджено, що 14.08.2018р. Виконавчий комітет провів конкурс на перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування в м.Луцьку №19, за результатами якого переможцем на перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування №19 в м.Луцьку визнано Підприємство.(арк.справи 17, 18-19,23).

Рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради №553-1 від 05.09.2018р. затверджено результати конкурсу на перевезення пасажирів у м.Луцьку та визначено переможця по маршрутах №№11,14,19 - ПП АТП №1 .(арк.справи 24).

За результатами конкурсу та за зверненням переможця конкурсу від 17.09.2018р. №62 Ви-конком 21.09.2019р. направив Підприємству два примірники проекту Договору №09 на перевезення пасажирів автомобільним транспортом без підписів та печаток.(арк.справи 28, 53, 54, 80).

Матеріали справи свідчать, що листом №66 від 28.09.2018р. ПП АТП №1 направило Вико-навчому комітету підписаний проект Договору №09 із протоколом розбіжностей та просило розгля-нути та підписати даний протокол із врегульованими пунктами Договору №9, а саме:

2.1.3. Забезпечує облаштування маршруту відповідно до встановлених вимог, включаючи облаштування кінцевих зупинок громадськими вбиральнями, підтримує проїжджу частину авто-мобільної дороги та під`їзних шляхів на маршруті у належному стані.

2.1.5. Спільно з Перевізником не рідше одного разу на рік або на вимогу перевізника прово-дить обстеження пасажиропотоків, стану доріг, де проходять маршрути, їх освітлення, наявність на маршруті покажчиків зупинок, павільйонів очікування, облаштування кінцевих зупинок.

2.1.6. Визначає види та обсяг пільгових перевезень проїзду окремих категорій громадян та порядок здійснення витрат автомобільному перевізнику внаслідок перевезення пільгових пасажи-рів та регулювання тарифів, механізми їх виплат.

2.1.7. Проводить компенсацію перевізнику за перевезення пільгових пасажирів на підставі договору на здійснення компенсаційних виплат автомобільним перевізникам в наслідок перевезен-ня пільгових категорій громадян автомобільним транспортом загального користування на міських маршрутах в м.Луцьку за рахунок коштів місцевого бюджету.

У випадку роботи перевізника за тарифом, який не є економічно обґрунтованим, від шкодо-вує Перевізнику витрати, які він несе в наслідок регулювання тарифу.

2.1.8. Встановлює тариф на перевезення, здійснює його збільшення або зменшення. Збіль-шення або зменшення рівня тарифу відбувається на підставі звернення перевізника до організато-ра з наданням розрахунку на його зміну, або в іншому порядку, передбаченому чинним законо-давством.

2.1.9. Визначає порядок і строки зміни тарифу.

2.2.7. Виконує перевезення на маршруті лише транспортними засобами, які зазначені у до-датку до цього договору. Заміна транспортних засобів здійснюється у встановленому порядку на автобуси не нижчі за класом, пасажиромісткістю, екологічними параметрами ніж ті, що підляга-ють заміні.

Тимчасова (вимушена) заміна транспортних засобів здійснюється перевізником на аналогіч-ні за параметрами автобуси та на період не більше 15 календарних днів.

2.2.9. До початку здійснення регулярних перевезень на постійному маршруті отримує від ор-ганізатора паспорт маршруту та ознайомлює водіїв з ним.

2.2.13. Не має права передавати виконання рейсів на маршруті іншому перевізнику, здій-нює свою діяльність згідно вимог Ліцензійних умов. Перевезення пасажирів виконує рухомим складом, який відповідає вимогам документів, що регламентують виконання пасажирських пере-везень.

2.1.15. Перевозить пасажирів пільгових категорій згідно з переліком, встановленим рішенням організатора на відповідний рік, за умови визначення розмірів та механізму компенсації організа-тором відповідних витрат перевізника. Цей перелік вивішує в салоні транспортного засобу.

2.2.16. Перевізник надає послуги з перевезення за регульованим тарифом у розмірі, встанов-леному рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради. Перевізник має право надати пропо-зиції щодо встановлення нового тарифу на проїзд, підтвердженого розрахунками, здійсненими від-повідно до вимог чинного законодавства. Організатор протягом 10 календарних днів розглядає на-даний перевізником розрахунок та у разі його відповідності вимогам законодавства за визначеною процедурою встановлює новий тариф. У випадку росту вартості пального більше 10% порівняно з граничною вартістю пального закладеною в чинному регульованому тарифі організатор зобов`яза-ний за зверненням перевізника розпочати процедуру запровадження нового регульованого тарифу без надання нових розрахунків.

3.8. Перевізник не несе відповідальності за невиконання чи неналежне виконання умов до-говору, якщо це зумовлено невиконанням чи неналежним виконанням організатором умов даного договору та/або чинного законодавства України.(арк.справи 14-16, 29-31, 55-57, 58-60, 81-83).

Матеріали справи свідчать, що листом №1.1-15/7981 від 11.10.2018р. Виконком повідомив Підприємство про відсутність підстав для підписання договору з протоколом розбіжностей, оскіль-ки такий договір укладається за результатами проведення конкурсу на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, у відповідь на що підприємтсво листом від 01.11. 2018р. №73 повідомило про готовність вирішити спір в судовому порядку.(арк. справи 25, 26, 62, 64).

Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Волинської області від 10.05.2019р. у справі №903/898/18 задоволено позов та викладено пункти 2.1.3, 2.1.5-2.1.9, 2.2.7, 2.2.9, 7.2.13, 2.2.15, 2.2.16, 3.8 Договору №09 на перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування у м.Луцьку в редакції Позивача. Пункти 2.1.5-2.1.9, 3.8 з Договору №09 виключено. (арк.справи 136-141).

Господарський суд першої інстанції виходив з того, що Виконавчим комітетом Луцької мі-ської ради умови договору, які містяться в п.2.1.3, 2.2.7, 2.2.9, 2.2.13, 2.2.15, 2.2.16 було внесено до типового договору, затвердженого рішенням Луцької міської ради ще у 2010 році (рішення від 14.10.2010 № 659-1 зі змінами і доповненнями), то ці умови було визначено як умови договору і конкурсу зокрема. Оскільки відбір перевізника відбувається на конкурсній основі, Порядок і Типо-вий договір належать до публічної інформації, наявні у вільному доступі для ознайомлення. Зверта-ючись із заявою про участь у конкурсі на перевезення пасажирів на міському маршруті загального користування, відповідач підтвердив, зокрема, свою згоду брати участь у конкурсі та за результа-тами визнання переможцем укласти договір або отримати дозвіл на виконання перевезень. Відпо-відач, подавши заяву на участь у конкурсі та в подальшому підписавши договір, фактично засвідчив досягнення згоди з умовами конкурсу, а відтак й договору, прийняв їх як обов`язкові до виконання. Погодившись з умовами конкурсу, ставши переможцем конкурсу, підписавши договір на перевезен-ня з протоколом розбіжностей і пропонуючи окремі умови договору викласти в своїй редакції, Відповідач намагається змінити умови конкурсу. Суд першої інстанції дійшов висновку, що договір на перевезення пасажирів автомобільним транспортом укладається з Відповідачем як з переможцем конкурсу за результатами його проведення відповідно до типового договору на перевезення, зат-вердженого рішенням виконкому Луцької міської ради №659-1 від 14.10.2010, відтак та обставина, що Позивач пропустив встановлений ч.7 ст.181 ГК України двадцятиденний строк для звернення з позовом до суду не може бути підставою для відмови в позові.

Перевіривши додержання судом першої інстанції норм процесуального права, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції належить скасувати, а провадження у справі зак-рити.

Відповідно до п.п.1, 2, 4 ст.269 Господарського процесуального кодексу України (надалі в тексті - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в ме-жах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено пору-шення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або не-правильне застосування норм матеріального права.

У клопотанні про закриття провадження Відповідач зазначає, що судовий розгляд справи має здійснюватися в порядку адміністративного судочинства.

Переглядаючи оскаржуване рішення, колегія суддів зауважує, що сучасна система права України значною мірою сприйняла концепцію поділу права на приватне і публічне, поклавши в основу такого поділу зміст інтересу. Там, де відносини ґрунтуються на владно-розпорядчих заса-дах, йдеться про загальний, публічний, а не приватний інтерес.

Однак слід зазначити, що поділ права на приватне та публічне тільки за критерієм інтересу (матеріальний критерій) в сучасних умовах можливий, але навряд чи є універсальним, в деяких ви-падках неможливо чітко визначити: чий інтерес має перевагу - приватний чи публічний. У зв`язку з цим до критеріїв поділу можна віднести метод регулювання приватних та публічних відносин, властивий сфері приватного та сфері публічного права.

Таким чином, публічне право - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що побудовані на засадах влади та підпорядкування їх учасників владним інституціям, і пов`язані з державними або суспільними інтересами.

В свою чергу, приватне право - це сукупність правових норм, які за допомогою диспозитив-ного методу, забезпечують і регулюють відносини, засновані на юридичній рівності, вільному во-левиявленні і майновій незалежності їх учасників.

При цьому, на переконання колегії суддів, між приватним і публічним правом немає і не мо-же бути чіткої межі, оскільки, у приватному (цивільному) праві застосовуються суто публічні інсти-тути (наприклад, державна реєстрація юридичних осіб, обмеження права власності, публічний до-говір, договір приєднання тощо). Навпаки, у публічному праві можна знайти приклади регулюван-ня відносин на загальних засадах цивільного права.

Отже, право регулює відносини, в яких суб`єкти здійснюють свої права та обов`язки, які в свою чергу, також можна поділити на приватноправові та публічно-правові.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, або такий, що йому не суперечить. Спір є приватноправовим, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самос-тійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приват-ного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Публічно-правовий спір є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`я-заних з реалізацією публічної влади.

Публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і ви-значають основи суспільного ладу держави. Так, наприклад положеннями ст.228 ЦК України виз-начено перелік правочинів, які є нікчемними, як такі, що порушують публічний порядок.

Узагальнюючи наведене вище, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що суд кожної юрисдикції захищає суспільний порядок у межах власної предметної юрисдикції.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обви-нувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд йо-го справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суд, встановлений законом включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Термін юрисдикція вживається саме для визначення повноважень і предмета діяльності судів загальної юрисдикції.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різ-них ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господар-ського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається виз-начена категорія справ.

Розмежування юрисдикцій прийнято вирішувати за допомогою критеріїв, тобто передбаче-них законом умов, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судо-чинства.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). У статті 6 Конвенції, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною націо-нального законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безпе-решкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господар-ських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої ком-петенції.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи-підп-риємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарсь-кого суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання право-порушенням.

Господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спо-рів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фі-зичні особи-підприємці. Вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд ра-зом з такими вимогами (пункти 6, 13 частини першої статті 20 ГПК України).

Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є спра-ведливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Справою адміністративної юрисдикції в розумінні пунктів 1, 2 частини 1 статті 4 КАС Украї-ни - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, тобто такий спір ко-ли хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодав-ства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повнова-жень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширю-ється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах між суб`єктами владних повнова-жень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повнова-жень; у спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнан-ня нечинними адміністративних договорів;

Закон України Про автомобільний транспорт (надалі в тексті - Закон) установлює, регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами вико-навчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засо-бів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяль-ності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень. Органи міс-цевого самоврядування формують мережу міських автобусних маршрутів загального користування і здійснюють у межах своїх повноважень контроль за дотриманням законодавства у сфері автомо-більного транспорту на відповідній території, запроваджують автоматизовану систему обліку опла-ти проїзду та встановлюють порядок її функціонування, а також види, форми носіїв, порядок обігу та реєстрації проїзних документів; визначають особу, уповноважену здійснювати справляння плати за транспортні послуги в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду.(ст.3, ч.9 ст.6 Закону).

Забезпечення організації пасажирських перевезень на міських автобусних маршрутах загаль-ного користування покладається на виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідно-го населеного пункту, а на приміських і міжміських автобусних маршрутах загального користуван-ня, що не виходять за межі території Автономної Республіки Крим чи області (внутрішньообласні маршрути), - на Раду міністрів Автономної Республіки Крим або обласні державні адміністрації. (ст.7 Закону).

Організація проведення конкурсу та визначення умов перевезень, згідно до ч.1 ст.44 Закону України Про автомобільний транспорт , покладаються на органи виконавчої влади та органи міс-цевого самоврядування.

Відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місце-вого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобус-ному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, по-казники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізни-ка, зобов`язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під`їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.(ч.1 ст.31 Закону).

Положеннями частини 2 вказаної статті Закону визначено, що автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування приміських та міжміських, які виходять за межі території області (міжобласні маршрути), із органами виконав-чої влади та органами місцевого самоврядування визначаються дозволом органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на обслуговування автобусних маршрутів, у якому встановлю-ються: перелік маршрутів загального користування (рейсів), які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населен-ня, термін роботи автомобільного перевізника.

Вказані повноваження виконавчого органу сільської, селищної, міської ради кореспондую-ться з повноваженнями, зазначеними у підпунктах 10 та 12 пункту а частини першої статті 30 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , а повноваження адміністрації - з пунктом 2 статті 20 Закону України Про місцеві державні адміністрації . Пункт 2 вказаної статті 20 цього Закону передбачає, що місцева державна адміністрація забезпечує організацію обслуговування на-селення підприємствами, установами та організаціями житлово-комунального господарства, зв`яз-ку, телебачення, радіомовлення, торгівлі та громадського харчування, побутового і транспортного обслуговування незалежно від форм власності.

Правовий аналіз перелічених норм матеріального та процесуального права надає апеляцій-ному суду підстави для висновку, що на органи виконавчої влади та місцевого самоврядування покладені повноваження із забезпечення обслуговування населення засобами транспорту, в тому числі із залученням з цією метою на договірних засадах підприємств, установ, та організацій неза-лежно від форм власності.

Пунктом 16 частини 1 статті 4 КАС України адміністративний договір - це спільний право-вий акт суб`єктів владних повноважень або правовий акт за участю суб`єкта владних повноважень та іншої особи, що ґрунтується на їх волеузгодженні, має форму договору, угоди, протоколу, мемо-рандуму тощо, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно-правовій сфері і укладається на підставі закону.

З огляду на таке, договір на організацію перевезення пасажирів має ознаки публічно-право-вого договору, оскільки передбачає: обов`язки перевізника забезпечити певний парк автомобілів, їх технічний стан, умови щодо тарифів тощо. Таким чином, договір визначає умови, за яких пере-візнику дозволяється здійснювати господарську діяльність з перевезення пасажирів.

При цьому, відносини замовника перевезень та перевізника у різних випадках оформлю-ються різними документами - у певних випадках оформлюються договором, а в інших - дозволом. Водночас значення як дозволу, так і договору одне й те саме - встановлення вимог до перевізника щодо здійснення ним господарської діяльності. Тому і правова природа як дозволу, так і договору щодо організації перевезень - однакова.

Такої ж думки дотримується Велика Палата Верховного Суду, що знайшло відображення у постанові від 04.06.2019р. у справі №903/605/17.

Отже, якщо відповідно до законодавства оформлюється не дозвіл, а договір, то такий договір має природу адміністративного.

Пунктом 1 Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 03.12.2008р. №1081 передбачено, що цей Порядок визначає процедуру підготовки та проведення конкурсу з пе-ревезення пасажирів на міжміському і приміському автобусних маршрутах загального користуван-ня, що не виходять за межі області (внутрішньообласний маршрут), автобусному маршруті, що не виходить за межі території району (внутрішньорайонний маршрут), автобусному маршруті, що проходить у межах населеного пункту (міський маршрут), та автобусному маршруті, що проходить у межах об`єднаної територіальної громади (далі - конкурс), а також процедуру визначення автомо-більного перевізника для роботи на міжміському і приміському автобусних маршрутах загального користування, що виходять за межі території області (міжобласний маршрут).

Відповідно до пункту 2 Порядку конкурсний комітет - постійний або тимчасовий орган, ут-ворений організатором для розгляду конкурсних пропозицій та прийняття рішення про визначення переможця конкурсу.

Отже, наведена норма дає підстави для висновку, що рішення конкурсного комітету, утворе-ного відповідним органом влади для виконання покладених на останнього повноважень, є управ-лінським у сфері транспортного обслуговування.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що орган виконавчої влади, у даному випадку - Виконавчий комітет Луцької міської ради це суб`єкт владних повнова-жень, що виступає у правовідносинах щодо організації та проведення конкурсу з перевезення паса-жирів як організатор та контролюючий орган у цій сфері, відповідно й правовідносини, що склада-ються між організатором та учасниками конкурсу під час його організації та проведення, містять ознаки публічно-правових відносин у розумінні КАС України, а договір про організацію переве-зень, укладений за наслідками проведення такого конкурсу, відповідає ознакам адміністративного договору.

З матеріалів справи вбачається, що Позивач просить врегулювати розбіжності, які виникли під час укладення договору на перевезення пасажирів за результатами проведеного конкурсу.

Тобто предметом розгляду в цій справі є відповідність приписам чинного законодавства укладеного сторонами за результатами цих дій договору, що має ознаки адміністративного та свід-чить про публічно-правовий, а не приватноправовий характер спірних правовідносин.

Отже, з огляду на предмет та зміст позовних вимог, характер правовідносин та суб`єктний склад сторін як учасників таких правовідносин, висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для розгляду цього спору за правилами ГПК України є неправильними і такими, що не від-повідають наведеним приписам норм матеріального та процесуального права.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обста-вин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи й у порядку іншого (ніж госпо-дарське) судочинства.

Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Частинами 1-2 статті 278 ГПК України встановлено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження в справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції господар-ських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Зважаючи на вищевикладені обставини, характер спору, суб`єктний склад учасників право-відносин та предмет спору, колегія суддів дійшла висновку, що ця справа не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства та має розглядатися в порядку адміністративного судочинст-ва, а оскаржуване судові рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.

З мотивів зазначених вище, колегія суддів вважає, що наявні всі підстави для задоволення клопотання відповідача та скасування рішення суду першої інстанції з підстав ст.278 ГПК України через неправильне застосування норм процесуального права, що призвело до порушення предмет-ної юрисдикції при розгляді публічно-правового спору.

Керуючись ст.ст.20, 34, 86, 130, 231, 232, 233, 240, 275, 278, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1 . Клопотання Приватного підприємства Автотранспортне підприємство №1 про закрит-тя провадження у справі №903/898/18 задоволити.

2 . Апеляційну скаргу Приватного підприємства Автотранспортне підприємство №1 на рішення господарського суду Волинської області від 10.05.2019р. у справі №903/898/18 задоволити частково.

3. Рішення господарського суду Волинської області від 10.05.2019р. скасувати та закрити провадження у справі №903/898/18.

4 . Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верхов-ного Суду протягом 20 днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

5 . Матеріали справи №903/898/18 повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Грязнов В.В.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Розізнана І.В.