Постанова

від 26.09.2019 по справі 161/1924/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 161/1924/16-ц

провадження № 61-31260св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - Гіркополонківська сільська рада, ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 лютого 2017 року у складі судді Олексюка А. В. та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 04 травня 2017 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Стрільчука В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Гіркополонківської сільської ради, ОСОБА_2 , у якому просив визнати рішення Гіркополонківської сільської ради № 33 від 25 жовтня 1995 року та виданий на його підставі 11 січня 1996 року державний акт на право приватної власності на земельну ділянку недійсними.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності йому та ОСОБА_5 на підставі договору дарування, посвідченого секретарем Гіркополонківської сільської ради 15 березня 1983 року за № 7. Для обслуговування вказаного будинку необхідна земельна ділянка.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, спадкоємцями не оформлене право власності на належну спадкодавцю частку у будинку. У травні 2015 року він дізнався, що будинок розташований на земельній ділянці, яка належить іншій особі.

Рішенням Гіркополонківської сільської ради № 33 від 25 жовтня 1995 року ОСОБА_6 передано безоплатно у власність земельні ділянки: для обслуговування житлового будинку і господарських будівель площею 0,12 га, для ведення особистого підсобного господарства площею 0,28 га. На підставі цього рішення названим органом місцевого самоврядування на ім`я ОСОБА_6 видано державний акт на право власності на землю загальною площею 0,43 га (0,12 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель та 0,31 га для ведення особистого підсобного господарства), яка успадкована ОСОБА_9 , а після неї - ОСОБА_2

Згідно схеми розташування земельної ділянки, ОСОБА_6 передана у власність земельна ділянка площею 0,43 га, на якій знаходиться житловий будинком з господарськими будівлями і спорудами, що належать позивачу на праві власності.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 04 травня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним рішення Гіркополонківської сільської ради № 33 від 25 жовтня 1995 року про передачу безоплатно у власність ОСОБА_6 земельних ділянок: для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель у розмірі 0,12 га для ведення особистого підсобного господарства у розмірі 0,28 га.

Визнано недійсним державний акт на право власності на землю серії НОМЕР_1, виданий ОСОБА_6 Гіркополонківською сільською радою Луцького району Волинської області 11 січня 1996 року та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 78.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що видача 11 січня 1996 року державного акта на право власності на землю на ім`я ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , суперечить вимогам частини другої статті 9 Цивільного Кодексу України, в редакції 1963 року. Також суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. При цьому зазначив, що ОСОБА_1 як співвласник будинку, набув права звернення до Гіркополонківської сільської ради про надання йому у встановленому законом порядку земельної ділянки для обслуговування належної йому частини будинку. Проте вказаний орган місцевого самоврядування, передавши у власність ОСОБА_6 за оспорюваними рішенням і державним актом земельну ділянку, на якій розташований будинок, співвласником якого є позивач, порушив таке право позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2017 року ОСОБА_3 звернулась з касаційною скаргою до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем у справі, оскільки власником спірної земельної ділянки є ОСОБА_3

Апеляційний суд, у свою чергу, не встановив осіб, які повинні бути співвідповідачами у справі, та не звернув увагу на те, що особи, на чиї права та інтереси може вплинути рішення суду, брали участь у справі в якості третіх осіб.

Крім того, на думку заявника, позивачем пропущено строк позовної давності для звернення з цим позовом, про застосування якої вона заявляла у судах попередніх інстанцій.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

У вересні 2017 року від ОСОБА_1 надійшло заперечення, подане його представником ОСОБА_10 , в яких позивач просить касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, оскільки вони ухвалені без порушень норм матеріального права та з правильним застосуванням норм процесуального права. На його думку, доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди ОСОБА_3 з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

В жовтні 2017 року на адресу суду від ОСОБА_2 надійшло заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_3 , в якому зазначено, що договір дарування будинку від 15 березня 1983 року зареєстрований належним чином. На теперішній час будинок належить її брату ОСОБА_1 .

Як єдиний спадкоємець вона успадкувала об`єкт незавершеного будівництва по АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,42 га, в тому числі 0,12 га під забудову, на якій розміщені два будинки.

На переконання ОСОБА_2 , Гіркополонківська сільська рада допустила численні порушення під час приватизації земельної ділянки, оскільки не оскільки не розділила земельну ділянку площею 0,12 га під забудову на два будинки, а видала акт на приватизацію ОСОБА_6 (батько відповідача) на всю земельну ділянку. Після смерті ОСОБА_6 , вказану земельну ділянку успадкувала ОСОБА_9 , а пізніше ОСОБА_2 .

Крім того, при оформленні договору купівлі продажу земельної ділянки між ОСОБА_4 і його тещою ОСОБА_3 нотаріусом посвідчено, що на придбаній земельній ділянці площею 0,12 га, відсутні будівлі та споруди.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 21 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 та витребувано справу з суду першої інстанції.

На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року 29 травня 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Судами встановлено, що 15 березня 1983 року за чинним на час розгляду справи договором дарування ОСОБА_6 подарував своїм синам ОСОБА_1 та ОСОБА_5 будинок АДРЕСА_1 , 1967 року побудови , з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 по 1/2 частині кожному, який було посвідчено секретарем сільської ради та зареєстрований у реєстрі за № 7.

Господарство ОСОБА_6 було віднесено до соціальної групи колгоспний двір , що підтверджується по господарськими книгами за 1983-1985, 1986-1990, 1991 роки, при цьому за будинком рахувалась земельна ділянка площею 0,43 га.

04 лютого 1998 року ОСОБА_1 зареєстрував своє право власності на 1/2 частини вказаного будинку.

Ще раніше рішенням Гіркополонківської сільської ради № 33 від 25 жовтня 1995 року ОСОБА_6 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування господарських будівель у розмірі 0,12 га та для ведення особистого підсобного господарства у розмірі 0,28 га.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер.

11 січня 1996 року на підставі вищевказаного рішення видано державний акт на ім`я ОСОБА_6 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,43 га (0,12 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель та 0,31 га для ведення особистого підсобного господарства), на якій розташований зазначений житловий будинок.

Відповідно до статей 33, 119 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) на позивача покладено обов`язок визначити належний склад відповідачів у справі. При цьому суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.

Тлумачення статті 33 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідно до договорів купівлі - продажу від 18 жовтня 2005 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , та від 16 червня 2015 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , останнім власником (набувачем) частини спірної земельної ділянки розміром 0,12 га є ОСОБА_3 .

Отже, на момент пред`явлення позову до суду першої інстанції власником частини спірної земельної ділянки була ОСОБА_3 , яка була залучена до участі в справі як третя особи, а не співвідповідач, як того вимагають норми процесуального права.

Суди попередніх інстанцій вказаної обставини не врахували та дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог, оскільки позов був пред`явлений не до всіх належних відповідачів (власників спірної земельної ділянки).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У зв`язку з цим з ОСОБА_1 належить стягнути на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 1 212,64 грн на відшкодування судового збору, сплаченого нею за подання апеляційної скарги, та 1 322,88 грн на відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 04 травня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Гіркополонківської сільської ради, ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення Гіркополонківської сільської ради та державного акту на право приватної власності на земельну ділянку відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 1 212,64 грн на відшкодування судового збору, сплаченого нею за подання апеляційної скарги, та 1 322,88 грн на відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук