Рішення

від 30.09.2019 по справі 922/1639/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/1639/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Васильєві А.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства "ВІТАЛІЯ-Плюс", м. Харків до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", м. Харків про визнання договору припиненим за участю представників сторін:

позивача - Федосенко Н.А., довіреність від 01.07.2019; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 538 від 04.03.2011;

відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Приватне підприємство "Віталія-Плюс", м. Харків, звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", м. Харків, в якому просить суд:

1. Визнати наказ господарського суду Харківської області від 23.11.2011 по справі № 66/260-10 про звернення стягнення на предмет іпотеки таким, що не підлягає виконанню.

2. Визнати договір іпотеки № 834/19-27/35/8-251, укладений між ПП "Віталія-Плюс" та АКБ "Укрсоцбанк", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Яковлєвою К.Б. за реєстраційним номером 1722 від 02.10.2008 - припиненим.

Ухвалою господарського суду від 11.06.2019 відкрито провадження у справі № 922/1639/19 та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 01.07.2019 о 12:30 год.

Ухвалою господарського суду від 15.07.2019 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, до 11 вересня 2019 року.

22.07.2019 відповідачем, через канцелярію суду, надано відзив на позов (вх. № 17723), в якому проти позову заперечує. Наданий відзив долучено до матеріалів справи. Зокрема, відповідачем у відзиві зазначено, що, станом на теперішній час рішення господарського суду Харківської області від 26.09.2011 у справі № 66/260-10, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки в порядку ст. 38 ЗУ "Про іпотеку, а саме: нежитлові приміщення першого поверху № 1-7, 9-21 площею 443,4 кв.м., другого поверху № 1-11, площею 435,5 кв.м., третього поверху № 1-1" площею 435,9 кв.м., в літері "А-3" загальною площею 1314, 8 кв.м., що знаходяться за адресок АДРЕСА_2, не було виконано, а предмет іпотеки не реалізовано, і відповідно, погашення вимог кредитора за рахунок іпотеки не відбулося. Натомість, як зауважує відповідач звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов`язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов`язанням одночасно чи за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не може мати наслідком подвійного стягнення за основним зобов`язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов`язанням відсутні. відповідач наголошує, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою ст. 625 ЦК України, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст. 526, 599 ЦК України.

03.09.2019 позивачем надано до суду відповідь на відзив (вх. № 20974), яка долучається до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду від 03.09.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу № 922/1639/19 до судового розгляду по суті на 06.09.2019 об 11:00 год.

Протокольними ухвалами від 06.09.2019, 23.09.2019 у судових засіданнях оголошувалась перерва, в порядку ст. 216 ГПК України.

У судовому засіданні 30.09.2019 представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

Представник відповідача у судове засідання 30.09.2019 не з`явився, про причину неявки суд не повідомив. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Присутній в судовому засіданні представник позивача погодився з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами у відповідності до ст. 74 ГПК України.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п.1 ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що неявка представника відповідача, який належним чином повідомлений про розгляд даної справи господарським судом, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 30.09.2019, відповідно до ст. 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

2 жовтня 2008 року між АКБ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 (позичальник) був укладений договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 834/18-27/35/8-286. Згідно цього договору АКБ "Укрсоцбанк" надав ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти з досягненням максимального ліміту заборгованості у сумі 400 000,00 доларів США, зі сплатою 15 відсотків річних за кредитом та комісій.

В забезпечення виконання ОСОБА_1 за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №834/18-27/35/8-286, між Приватним підприємством "Віталія-Плюс" та АКБ "Укрсоцбанк" укладений іпотечний договір №834/19-27/35/8-251, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Яковлевою К.Б. за реєстраційним номером 1722 від 02.10.2008 року.

Відповідно до умов іпотечного договору ПП "Віталія-Плюс", як майновий поручитель (іпотекодавець), передає в іпотеку АКБ "Укрсоцбанк" (іпотекодержателю) у якості забезпечення виконання зобов`язань позичальником за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії № №834/18-27/35/8-286 від 02 жовтня 2008 року нерухоме майно - нежитлові приміщення першого поверху №1-7, 9-21 площею 443,4 кв.м., другого поверху №1-11, площею 435,5 кв.м., третього поверху №1-17, площею 435,9 кв.м. в літері "А-3", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та належать ПП "Віталія-плюс" на праві власності на підставі рішення господарського суду Харківської області від 08 липня 2008 року, справа № 29/330-08, зареєстрованого Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 12.08.2008 року на підставі Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 20426687 за реєстраційним номером 24325293, номер запису: 8387 в книзі :1.

Пунктом 4.5 іпотечного договору №834/19-27/35/8-251 від 02 жовтня 2008 року передбачено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду; або на підставі виконавчого напису нотаріуса; або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку"; або шляхом продажу предмету іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України "Про іпотеку"; або шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмету іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому ст. 6 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати".

В вересні 2010 року ПАТ "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії ПАТ "Укрсоцбанк" м. Харків, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ПП "ВІТАЛІЯ-Плюс", за участю третьої особи ОСОБА_1 , та просив за укладеним договором про надання невідновлювальної кредитної лінії № 834/18-27/35/8-286 від 02.10.2010 року, укладеним з ОСОБА_1 , у розмірі 2 579 186,57грн. (два мільйони п`ятсот сімдесят дев`ять тисяч сто вісімдесят шість гривень 57коп.), звернути стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.09.2011 року у справі №66/260-10 (суддя Прохоров С.А.) Позовні вимоги задоволено. На задоволення вимог ПАТ "Укрсоцбанк" в особі ХОФ ПАТ "Укрсоцбанк"за договором невідновлювальної кредитної лінії № 834/18-27/35/8-286 від 02.10.2008року, укладеним з ОСОБА_1 , у розмірі 2 579 186,57 грн., звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежитлові приміщення першого поверху №1-7, 9-21 площею 443,4 кв.м., другого поверху №1-11, площею 435,5 кв.м., третього поверху №1-17, площею 435,9 кв.м. в літері "А-3"загальною площею 1314,8 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 та належать Приватному підприємству "ВІТАЛІЯ-Плюс" на праві власності на підставі рішення господарського суду Харківської області від 08.07.2008 року, справа №29/330-08, зареєстрованого Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 12.08.2008 року на підставі Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 20426687 за реєстраційним номером 24325293, номер запису: 8387 в книзі:1. Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки за вартістю не нижчою від ринкової вартості у розмірі 8594642 грн., встановленої згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи №2261 від 16.06.2011 року, шляхом застосування процедури продажу предмету іпотеки, встановленої статтею 38 Закону "Про іпотеку", надано ПАТ "Укрсоцбанк" в особі ХОФ ПАТ "Укрсоцбанк"(61057, м. Харків, вул. Гоголя, 10, код 09351014) - іпотекодержателю право на продаж: предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, а також: право проведення усіх дій, пов`язаних із збереженням та реалізацією предмета іпотеки. Зобов`язано Приватне підприємство "ВІТАЛІЯ Плюс" звільнити займані приміщення, передати ПАТ "Укрсоцбанк" в особі ХОФ ПАТ "Укрсоцбанк" одночасно з Актом приймання-передачі нежитлової будівлі, ключі від предмету іпотеки, та податкову накладну. Надано ПАТ "Укрсоцбанк" в особі ХОФ ПАТ "Укрсоцбанк" до моменту продажу предмету іпотеки право на господарське управління предметом іпотеки, з правом укладання у якості Орендодавця договорів оренди з фізичними та юридичними особами, та направленням отриманих від управління коштів на задоволення своїх вимог за кредитним договором. З метою збереження предмету іпотеки до його реалізації надано ПАТ "Укрсоцбанк" в особі ХОФ ПАТ "Укрсоцбанк" право обладнання предмету іпотеки новими охоронними пристроями, а також укладання договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами.

Отже, як вказує позивач, відповідачем було задоволено свої вимоги за кредитним договором у розмірі 2579186,57 грн., шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки через реалізацію предмета іпотеки за вартістю не нижчою від ринкової вартості у розмірі 8594642 грн., вищенаведене свідчить, що вимоги банку повністю задоволені за рахунок вартості іпотечного майна.

Звертаючись до господарського суду з даним позовом, позивач зазначає, що не бажання банку зареєструвати за собою право власності на іпотечне майно, на підставі рішення суду та не проведення реалізації іпотечного майна, що надало б можливість погасити існуючу заборгованість за рахунок отримання іпотеки, порушує принцип рівності прав та обов`язків кредитора і боржника і поручителя та штучно призводить до невиконання зобов`язань. Виконання зобов`язання не може залежати від тривалості реалізації іпотечного майна. На час прийняття судового рішення щодо звернення стягнення на предмет іпотеки її вартість складала 8 594 642 млн. грн., що значно перевищувала заборгованість за кредитом. Позивач цілком законно розраховував на погашення боргу в повному обсязі за рахунок предмету іпотеки, однак банк не виконав свого обов`язку щодо виконання судового рішення, що призвело до грубого порушення прав боржника за іпотечним договором, у зв`язку з чим договір підлягає припиненню.

Зазначені вище обставини і стали підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду Харківської області.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно із ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Ч. 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання (ст. 546 ЦК України).

Відповідно до ст. 1 Закону "Про іпотеку"- іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом;

Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. Майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи-боржника.

Так, в зазначеній правовій нормі визначено:

- майновий поручитель - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи - боржника.

- іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель;

- боржник - іпотекодавець або інша особа, відповідальна перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання.

В розумінні Закону України „Про іпотеку" боржник та майновий поручитель є різними особами, оскільки боржником є особа, яка має заборгованість перед кредитором, а майновий поручитель - це особа, яка, шляхом передачі в іпотеку нерухомого майна забезпечила виконання зобов`язання боржника перед кредитором. У даних спірних відносинах Приватне підприємство "ВІТАЛІЯ Плюс", в розумінні вказаного Закону виступає іпотекодавцем та майновим поручителем та мало право до дня продажу предмета іпотеки виконати вимогу за основним зобов`язанням, яке відповідно до рішення суду становить 2 579 186,57 грн., тоді як за змістом ч. 1 ст. 11 Закону України „Про іпотеку" майновий поручитель, несе відповідальність перед стягувачем (ПАТ "Укрсоцбанк" в особі ХОФ ПАТ "Укрсоцбанк") за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки - за вартістю не нижчою від ринкової вартості у розмірі 8594642 грн.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням.

Загальні умови припинення господарських зобов`язань визначені в статті 202 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України , з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Підстави припинення правила застави визначені ст. 593 ЦК України, а іпотеки, як окремого виду застави, також і ст. 17 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку", іпотека припиняється у разі:

припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;

набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;

визнання іпотечного договору недійсним;

знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 593 ЦК України, яка в силу вимог ст. 575 ЦК України розповсюджується на правовідносини щодо іпотеки, право застави припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою.

Відповідно до ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Відповідно до ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

При укладанні іпотечного договору боржник розраховував на погашення боргу, у випадку порушення зобов`язання щодо повернення кредиту, за рахунок предмету іпотеки.

Банк звернувся за захистом свого права на погашення боргу за рахунок предмету іпотеки та отримав судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу від власного імені будь-якій третій особі, однак, і досі рішення не виконано.

Відповідно до умов кредитного договору, кінцевим строком погашення кредиту було 12.10.2018.

Відповідач 14.04.2010 направив позивачу претензію за вих. № 11.4.1-01/67-2279 про необхідність терміново погасити строкову та прострочену заборгованість за кредитом, прострочені відсотки та пеню за договором кредиту, яку відповідач залишив без розгляду, після чого Банк звернувся з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки

Отже, після направлення позивачу письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості кредитний договір припинив свою дію та відповідач втратив можливість нарахування та стягнення з позивача відсотків за кредитним договором, оскільки, нарахування процентів за користування кредитними коштами, комісійних, неустойки поза строком дії кредитного договору не передбачено.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 27.01.2016 у справі № 6-771цс15, та правовою позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від 14.02.2018 у справі №564/2199/15-ц.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України, враховуються іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Крім того, рішенням господарського суду позовні вимоги відповідача за укладеним договором про надання невідновлювальної кредитної лінії № 834/18-27/35/8-286 від 02.10.2010 було задоволено в повному обсязі та звернуто стягнення на предмет іпотеки.

Положення ч. 3 ст. 42 Закону України „Про іпотеку", які визначають, що майновий поручитель може виконати основне зобов`язання за боржника, у даному випадку не можуть бути застосовані, оскільки іпотекодержатель і іпотекодавець в договорі іпотеки встановили способи задоволення вимог іпотекодержателя, про що зазначалось вище.

Відтак, чинне законодавство передбачає можливість добровільного задоволення вимог іпотекодержателя, що складають суму боргу по кредитному договору, а не добровільне виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, початкова вартість якого зазначена в рішенні суду.

Отже, добровільне виконання саме рішення суду позивачем, за правилами, визначеними ст. 42 Закону України „Про іпотеку" є неможливим, оскільки положення цієї статті вказаного Закону передбачають добровільне виконання вимог позивача про погашення заборгованості за основним зобов`язанням у розмірі 2579186,57 грн. В свою чергу законодавець відрізняє поняття „добровільне виконання основного зобов`язання" та „добровільне виконання рішення суду", які не є тотожними за своєю суттю. Тим більш слід зазначати, що в своїй вимозі до подачі позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, банк наголошував іпотекодавцю саме на можливість задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Наразі слід зазначити, що іпотекодержатель (ПАТ "Укрсоцбанк" в особі ХОФ ПАТ "Укрсоцбанк") обрав спосіб задоволення своїх вимог, а саме шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом його продажу на прилюдних торгах, про що було винесено судом відповідне рішення.

В свою чергу зазначене виключає можливість задоволення боржником вимог стягувача у інший спосіб, ніж той, що обрано самим стягувачем і встановлений рішенням суду. Більш того, неможливим є добровільне виконання цього рішення суду боржником, оскільки згідно п. 5.11 Інструкції про проведення виконавчих дій (чинної на час набрання рішення по справі № 66/260-10 законної сили) прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, що мають право здійснювати операції з нерухомістю і визначені на тендерній (конкурсній) основі і з якими укладено відповідний договір державною виконавчою службою; спеціалізована організація проводить прилюдні торги за заявкою державного виконавця.

Отже, виходячи з аналізу вказаних положень Закону, звернення стягнення на майно боржника - є заходом примусового виконання рішення.

Так, в законодавстві відсутня норма, яка б вказувала на спосіб добровільного виконання скаржником рішення суду про звернення стягнення на іпотечне майно, шляхом продажу його на прилюдних торгах, що проводяться згідно чинного законодавства спеціалізованими організаціями за заявкою органу державної виконавчої служби. Відсутність чітко встановленого законом правила поведінки, як для скаржника, який позбавлений можливості виконати вказане рішення суду добровільне, так і для органу державної виконавчої служби, який зобов`язаний надати строк для добровільного виконання рішення суду, згідно приписів ст. 25 Закону України „Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на дату набрання рішення по справі № 66/260-10 законної сили), погіршує становище саме скаржника.

При цьому, що іпотекодержатель (ПАТ "Укрсоцбанк" в особі ХОФ ПАТ "Укрсоцбанк") не звертався до відповідної виконавчої служби з наказом щодо виконання рішення суду.

Ст. 8 Конституції України визначає, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Ч. 1 ст. 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

В п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 1 листопада 1996 року N 9 „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" зазначено, що оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи. Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі:

1) коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом;

2) коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй;

3) коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовано, а нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою або Радою міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції України;

4) коли укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Отже, з моменту ухвалення вказаного рішення, яким вирішено спір сторін щодо боргових зобов`язань позивача, правовідносини сторін перейшли в іншу площину, площину виконання судового рішення.

Таким чином, після стягнення в судовому порядку з позивача всієї суми заборгованості за кредитом через звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідач втратив можливість нарахування та стягнення з позивача відсотків за договором позики та мав право лише на отримання інфляційного нарахування на суму боргу, виражене в національній валюті та на три проценти річних від простроченої суми боргу, згідно положень ст. 625 ЦК України в межах строку позовної давності.

За таких підстав, висновки відповідача, викладені у відзиві на позов, позбавлені фактичного та правового обґрунтування, є такими, що не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства.

Обов`язок доказування та подання доказів, відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Аналіз статей 3, 17 Закону України "Про іпотеку" свідчить про те, що припинення іпотеки у зв`язку з застосуванням цього Закону є правом суду, рішення якого повинно прийматись з урахуванням конкретних обставин справи.

При цьому варто враховувати строк договору, розмір заборгованості, а також встановлені у справі обставини, а саме: чи продовжується дія кредитного договору після звернення стягнення на предмет іпотеки; чи звернуто на всю суму заборгованості за кредитом стягнення; які наслідки збереження або припинення іпотеки з огляду на інтереси обох сторін договору кредиту та договору іпотеки; підстави відмови іпотекодержателя від отримання предмета іпотеки; та чи діють сторони добросовісно тощо.

Відповідно до ст. 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Так, відповідачем самостійно було обрано саме такий спосіб захисту свого порушеного права шляхом продажу предмету іпотеки від власного імені третім особам, однак, значною мірою зловживає щодо часових проміжків виконання судового рішення.

Крім того, із прийняттям судового рішення, право Банку за договором трансформується в обов`язок реалізувати предмет іпотеки для погашення боргу та виконання рішення суду.

Згідно практики Європейського суду з прав людини виконання судового рішення є невід`ємною складовою судового процесу в розумінні статті 6 Конвенції, а сторони мають "легітимні очікування" виконання даного рішення.

Відповідно до ч. 7 ст. 38 Закону України про іпотеку, різниця між вартістю предмету іпотеки та розміром боргу повертається іпотекодавцю.

На час прийняття судового рішення щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, вартість майна складала 8594642 млн. грн., що значно перевищувала заборгованість за кредитом, отже позивач цілком законно розраховував на погашення боргу в повному обсязі за рахунок предмету іпотеки, однак банк не виконав свого обов`язку щодо виконання судового рішення, що в свою чергу призвело до грубого порушення прав боржника за іпотечним договором.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно статті 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині визнання договору іпотеки № 834/19-27/35/8-251, укладеного між ПП "Віталія-Плюс" та АКБ "Укрсоцбанк", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Яковлєвою К.Б. за реєстраційним номером 1722 від 02.10.2008 - припиненим, обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо вимоги позивача про визнання наказу господарського суду Харківської області від 23.11.2011 по справі № 66/260-10 про звернення стягнення на предмет іпотеки таким, що не підлягає виконанню, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ГПК України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Як встановлено судом, на виконання рішення господарського суду Харківської області від 26.09.2011 по справі №66/260-10 позовні вимоги ПАТ "Укрсоцбанк" задоволено у повному обсязі. На задоволення вимог ПАТ "Укрсоцбанк" в особі ХОФ ПАТ "Укрсоцбанк" (61057, м.Харків, вул.Гоголя, 10, код 09351014) за договором невідновлювальної кредитної лінії № 834/18-27/35/8-286 від 02.10.2008року, укладеним з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , іден. номер НОМЕР_1 ) у розмірі 2 579 186,57 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежитлові приміщення першого поверху №1-7, 9-21 площею 443,4 кв.м., другого поверху №1-11, площею 435,5 кв.м., третього поверху №1-17, площею 435,9 кв.м. в літері "А-3" загальною площею 1314,8 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 та належить Приватному підприємству "Віталія-Плюс" (61013, м.Харків, пров.Олександрівський,буд.2, код ЄДРПОУ 32134095) на праві власності на підставі рішення господарського суду Харківської області від 08 липня 2008 року, справа № 29/330-08, зареєстрованого Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 12.08.2008 року на підставі Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 20426687 за реєстраційним номером 24325293, номер запису: 8387 в книзі :1.

Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки за вартістю не нижчою від ринкової вартості у розмірі 8 594 642 грн., встановленої згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи №2261 від 16.06.2011 року, шляхом застосування процедури продажу предмету іпотеки, встановленої статтею 38 Закону "Про іпотеку", надано ПАТ "Укрсоцбанк" в особі ХОФ ПАТ "Укрсоцбанк" (61057, м.Харків, вул.Гоголя, 10, код 09351014) - іпотекодержателю право на продаж: предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, а також: право проведення усіх дій, пов`язаних з збереженням та реалізацією предмета іпотеки.

Зобов`язано Приватне підприємство "Віталія-Плюс" (61013, м.Харків, пров.Олександрівський,буд.2, код ЄДРПОУ 32134095, п/р НОМЕР_2 в ТОВ ФБ "Фінанси та кредит", МФО 350697) звільнити займані приміщення, передати ПАТ "Укрсоцбанк" в особі ХОФ ПАТ "Укрсоцбанк" (61057, м.Харків, вул.Гоголя, 10, код 09351014) одночасно з Актом приймання-передачі нежитлової будівлі, ключі від предмету іпотеки, та податкову накладну.

Надано ПАТ "Укрсоцбанк" в особі ХОФ ПАТ "Укрсоцбанк" (61057, м.Харків, вул.Гоголя, 10, код 09351014) до моменту продажу предмету іпотеки право на господарське управління предметом іпотеки, з правом укладання у якості Орендодавця договорів оренди з фізичними та юридичними особами, та направленням отриманих від управління коштів на задоволення своїх вимог за кредитним договором.

З метою збереження предмету іпотеки до його реалізації надано ПАТ "Укрсоцбанк" в особі ХОФ ПАТ "Укрсоцбанк" (61057, м.Харків, вул.Гоголя, 10, код 09351014) право обладнання предмету іпотеки новими охоронними пристроями, а також укладання договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами.

Стягнуто з Приватного підприємства "Віталія-Плюс" на користь ПАТ "Укрсоцбанк" в особі ХОФ ПАТ "Укрсоцбанк" витрати по сплаті державного мита в сумі 25 500,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

На виконання рішення суду, 23.11.2011 були видані відповідні накази.

Враховуючи вищевикладене, вимога позивача про визнання наказу по справі № 66/260-10 про звернення стягнення на предмет іпотеки таким, що не підлягає виконанню повинна розглядатись судом, яким видано відповідний наказ у справі № 66/260-10, а отже, дана вимога позивача є такою, що не підлягає задоволенню.

Виходячи з вищевикладеного, позовні вимоги ПП "Віталія - Плюс" є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 61, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 129, 177, 183, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 256 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити частково.

Визнати договір іпотеки № 834/19-27/35/8-251, укладений між Приватним підприємством "Віталія-Плюс" (61013, м. Харків, пров. Олександрівський, 2, код ЄДРПОУ 32134095) та Акціонерним комерційним банком "Укрсоцбанк" (м. Київ, вул. Ковпака, 29, код ЄДРПОУ 00039019), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Яковлєвою К.Б. за реєстраційним номером 1722 від 02.10.2008 - припиненим.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29, код ЄДРПОУ 00039019, адреса для листування: 61057, м. Харків, вул. Гоголя, 10) на користь Приватного підприємства "Віталія-Плюс" (61013, м. Харків, пров. Олександрівський, 2, код ЄДРПОУ 32134095) 1921,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 ГПК України та з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено 08.10.2019

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/1639/19