Рішення

від 26.09.2019 по справі 359/5857/17

БОРИСПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №359/5857/17

Провадження №2/359/110/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2019 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого Борця Є.О.,

при секретарі судового засідання Коробові О.П.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

за участю представника позивача Василенко Т.М.,

за участю представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики,

встановив:

І. Виклад доводів пред`явленого позову.

1. В липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом та посилається на те, що в період часу з 12 липня 2000 року до 19 травня 2017 року вона перебувала в шлюбі з ОСОБА_3 26 вересня 2013 року ОСОБА_3 придбав земельну ділянку площею 6,0858 га з кадастровим номером НОМЕР_1 , розташовану на території Іванківської сільської ради Бориспільського району. Цей об`єкт нерухомого майна був спільною сумісною власністю подружжя. Водночас, в провадженні Бориспільського міськрайонного суду перебувала цивільна справа №359/1927/16-ц за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна його особистою приватною власністю. На підтвердження обставин, викладених в зустрічному позові, відповідач подав договір позики №13/04/20, з якого вбачається, що 20 вересня 2013 року ОСОБА_3 ніби-то позичив у ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 500000 гривень для придбання земельної ділянки під розміщення садового центру.

2. Однак вказаний договір позики був спрямований не на реальне настання правових наслідків, а на створення у суду хибного уявлення, що спірна земельна ділянка була придбана за особисті грошові кошти відповідача. Зокрема, ОСОБА_4 не передавав ОСОБА_3 жодних грошових коштів, у подружжя було достатньо власних грошових коштів для придбання земельної ділянки. Ці обставини свідчать про фіктивність поданого договору позики. Тому ОСОБА_1 просить суд визнати недійсним договір позики №13/04/20, укладений 20 вересня 2013 року між ОСОБА_3 та

ОСОБА_5 . Ставлення учасників цивільного процесу до пред`явленого позову.

3. У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 підтримують позов та наполягають на його задоволенні.

4. Представник відповідача ОСОБА_2 не визнає позов та посилається на те, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 12 липня 2017 року, залишеним без змін рішенням Апеляційного суду Київської області від 21 вересня 2017 року та постановою Верховного Суду від 30 травня 2018 року, за ОСОБА_3 визнано право особистої приватної власності на земельну ділянку площею 6,0858 га з кадастровим номером НОМЕР_1 , розташовану на території Іванківської сільської ради Бориспільського району. Оспорюючи договір позики, ОСОБА_1 прагне переглянути вказані судові рішення, що є порушенням принципу юридичної визначеності. Тому представник відповідача ОСОБА_2 просить суд відмовити у задоволенні позову.

5. ОСОБА_4 не з`явився у судове засідання та подав відзив (а.с.67), в якому він не визнає позов, просить відмовити в його задоволенні та розглянути цивільну справу в його відсутності.

ІІІ. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

6. 12 липня 2000 року ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_3 . На підставі ч.1 ст.82 ЦПК України ця обставина не підлягає доказуванню.

7. 20 вересня 2013 року ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_4 договір позики №13/04/20 (а.с.7), за яким ОСОБА_4 передав ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 500000 гривень для придбання земельної ділянки під розміщення садового центру. ОСОБА_3 зобов`язався повернути ОСОБА_4 грошові кошти у вказаній сумі до 10 квітня 2016 року.

8. 26 вересня 2013 року ОСОБА_3 уклав з ТОВ Аеро-Клуб договір купівлі-продажу земельної ділянки (а.с.8-9), за яким ОСОБА_3 придбав земельну ділянку площею 6,0858 га з кадастровим номером НОМЕР_2 : НОМЕР_3 , розташовану на території Іванківської сільської ради Бориспільського району.

9. Рішенням Дружківського районного суду Донецької області від 19 травня 2017 року (а.с.5) шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був розірваний.

10. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 12 липня 2017 року, залишеним без змін рішенням Апеляційного суду Київської області від 21 вересня 2017 року (а.с.147-152) та постановою Верховного Суду від 30 травня 2018 року (а.с.153-161), за ОСОБА_3 визнано право особистої приватної власності на земельну ділянку площею 6,0858 га з кадастровим номером НОМЕР_4 :002: НОМЕР_3 , розташовану на території Іванківської сільської ради Бориспільського району.

11. Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються главою 16 Правочини ЦК України.

ІV. Норми права та стала судова практика, якими керується суд при вирішенні спору.

а. норми матеріального права та судова практика.

12. Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

13. Згідно з ч.5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

14. Відповідно до ч.1-ч.2 ст.234 цього Кодексу фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

15. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.24 постанови №9 від 6 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно врахувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

16. Згідно з абз.2 ч.1 ст.1051 ЦК України рішення суду не може ґрунтуватись на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

17. Як роз`яснив Європейський суд з прав людини, принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. вирішена справа ), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатись. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ( що вирішено - вирішено і не має переглядатись до безмежності ).

б. норми процесуального права.

18. Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України позивач повинен довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

19. Згідно з ч.2 ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

20. Відповідно до ч.1-ч.2 ст.77 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

21. Згідно з ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

V. Мотиви, якими керується суд при вирішенні спору.

22. ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 не подали докази на підтвердження того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали договір позики без наміру створення правових наслідків. Навпаки, ця обставина спростовується записом ОСОБА_4 на зворотній стороні оспорюваного договору (а.с.7 зворот), зі змісту якого вбачається, що 10 квітня 2016 року ОСОБА_3 повернув ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 500000 гривень. В такому випадку договір позики не може бути кваліфікований як фіктивний.

23. Крім того, зі змісту мотивувальної частини постанови Верховного Суду від 30 травня 2018 року (а.с.153-161) вбачається, що суд касаційної інстанції критично оцінив доводи ОСОБА_1 з приводу фіктивності договору позики №13/04/20 від 20 вересня 2013 року та виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження вказаної обставини. В такому випадку подальше визнання недійсним оспорюваного договору позики з підстав фіктивності призведе до фактичного перегляду рішення Бориспільського міськрайонного суду від 12 липня 2017 року, рішення Апеляційного суду Київської області від 21 вересня 2017 року та постанови Верховного Суду від 30 травня 2018 року. У такий спосіб буде порушений принцип юридичної визначеності, гарантований п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

24. З огляду на це суд вважає, що підстави для визнання недійсним договору позики №13/04/20, укладеного 20 вересня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , відсутні. Тому у задоволенні пред`явленого позову ОСОБА_1 належить відмовити.

VІ. Докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

25. Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 показав, що він є другом сім`ї ОСОБА_8 . Він стверджує, що ОСОБА_3 пропонував йому укласти фіктивний договір позики, датований більш раннім числом. Свідок ОСОБА_7 відмовився від цієї пропозиції.

26. Водночас, на запитання головуючого свідок ОСОБА_7 відповів, що він не був присутній під час укладення оспорюваного договору позики та не може повідомити про те, чи передавав ОСОБА_4 грошові кошти ОСОБА_3

27. З огляду на це суд вважає, що показання свідка ОСОБА_7 є неналежним доказом в розумінні ч.1-ч.2 ст.77 ЦПК України. Крім того, безгрошовість позики не може доводитись показаннями свідків. Тому показання свідка ОСОБА_7 є недопустимим доказом в розумінні ч.2 ст.78 ЦПК України.

VІІ. Розподіл судових витрат.

28. Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

29. ОСОБА_1 сплатила судовий збір в розмірі 640 гривень. Ця обставина підтверджується квитанцією (а.с.1). Однак у задоволенні пред`явленого нею позову відмовлено в повному обсязі.

30. З огляду на це суд вважає, що підстави для відшкодування позивачу витрат на оплату судового збору відсутні.

Керуючись п.2 ч.1, ч.3 ст.258, абз.1 ч.6 ст.259, ст.ст.263-265, ч.6 ст.268 ЦПК України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики відмовити.

Повний текст рішення суду складений 10 жовтня 2019 року.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення .

Суддя

Бориспільського міськрайонного суду Є.О. Борець