Рішення

від 06.09.2019 по справі 442/4197/18

ДРОГОБИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №442/4197/18

Провадження №2/442/147/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2019 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

в складі:

головуючої - судді - Курус Р.І.,

з участю секретаря судового засідання - Тацишин Г.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Новокропивницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області, третьої особи - ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення, -

за участю позивачки - ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Багрія О.Л.,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог.

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати незаконним та скасувати рішення №331 від 07 травня 2015 року Новокропивницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області.

В обґрунтування позову посилається на те, що 04.09.2009 року Новокропивницька сільська рада прийняла рішення №346, згідно п. 1 якого надано дозвіл на виготовлення містобудівного обґрунтування для розміщення житлового будинку ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0, 10 га.

09.04.2010 року відповідачем прийнято рішення №386 про внесення змін до рішення №346 від 04.09.2009 року Про надання дозволу на виготовлення містобудівного обґрунтування для розміщення житлового будинку в с. Новий Кропивник , згідно п.1 якого вирішили внести зміни до рішення Новокропивницької сільської ради, а саме у пункті 1 замість слів орієнтовною площею 0,10 га читати 0,14282 га.

20 серпня 2010 року відповідачем прийнято рішення №416, п.1 якого внесено зміни до проекту землеустрою стосовно площі земельної ділянки (замість 0,1428 га - 0,1279 га) та затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд в с. АДРЕСА_1 на АДРЕСА_2 Стрийській. Пунктом АДРЕСА_3 зазначеного рішення передбачено видати ОСОБА_2 державний акт на право власності на землю.

07.05.2015 року відповідач приймає рішення №331, згідно п.1 якого вирішено затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд ОСОБА_2 , площею 0,1428 га, яка розташована в АДРЕСА_1 на АДРЕСА_4 . Стрийській. Вказаним рішенням, зокрема п. 2 передбачено передати у власність ОСОБА_2 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, площею 0,1428 га, кадастровий номер 4621285100:01:002:0448, яка розташована в АДРЕСА_1 на АДРЕСА_2 Стрийській.

Вказує на те, що даним рішення порушено її законні інтереси, оскільки ОСОБА_2 проводить будівництво на сусідній земельній ділянці, що межує її земельною ділянкою, а відтак останній повинен був звернутись до неї щодо погодження сусідніх меж. Однак, всупереч вимогам Земельного кодексу погодження меж сусідніх ділянок не відбулось. В зв`язку з наведеним просить позов задоволити.

Процесуальні дії вчинені судом.

Ухвалою від 25.07.2018 року в зазначеній справі відкрито провадження та постановлено розглядати дану справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін на 03.09.2018 року. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву, пред`явлення зустрічного позову. Також позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, а відповідачу - п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення.

17.08.2018 року від третьої особи надійшов відзив на позовну заяву.

22.08.2019 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

23.08.2018 року від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

03.09.2019 року розгляд справи відкладено у зв`язку з перебуванням головуючої-судді на амбулаторному лікуванні на 18.09.2018 року.

18.09.2018 року від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи постанови Верховного суду від 11.07.2018 року №263/1779/16-ц.

18.09.2019 року протокольною ухвалою постановлено проводити розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін 04.10.2018 року.

04.10.2018 року в судовому засіданні оголошено перерву в зв`язку з неявкою відповідача та витребуванням доказів до 09.11.2018 року.

09.11.2018 року в судовому засіданні продовжено перерву в зв`язку з повторною неявкою відповідача та третьої особи до 23.11.2018 року. Повторно надіслано листа відповідачу з проханням надати докази та сформовано запит у Відділ Держземагенства у Дрогобицькому районі Головного управління держгеокадастру у Львівській області щодо надання інформації.

23.11.2018 року відповідач надіслав суду копія рішення Новокропивницької сільської ради №294 від 09.11.2018 року.

23.11.2018 року провадження по справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі, що розглядається в порядку цивільного судочинства, а саме - справі №442/6036/16-ц, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи - Новокропивницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області про зобов`язання розгородити самовільно зайняту дорогу загального користування та виконати рішення.

01.07.2019 року від представника позивача надійшло клопотання про поновлення провадження в даній справі.

05.08.2019 року провадження по справі поновлено та задля дотримання позиції Верховного Суду, висловлену в Постанові №589/3937/17 від 27.12.2018 року, щодо неможливості віднесення справ, предметом позову яких є вимоги немайнового характеру, до малозначних справ, здійснено перехід з розгляду даної справи в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін на розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання на 22.08.2019 року.

22.08.2019 року закрито підготовче судове засідання, справу призначено до судового розгляду по суті на 06.09.2019 року.

Доводи учасників справи.

Позивач та її представник - адвокат Багрій О.Л. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі. Додатково вказали, що між нею - ОСОБА_3 та третьою особою - ОСОБА_2 з 2012 року триває спір щодо меж виділених їм земельних ділянок, а тому вважає, що вона повинна була погоджувати межі виділеної у власність земельної ділянки відповідачу.

Представник відповідача - Новокропивницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області в судові засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час, місце і порядок розгляду даної справи.

Однак, 22.08.2018 року та повторно (електронною поштою) 05.09.2019 року надіслав відзив на позовну заяву та докази направлення такого іншим учасникам справи. В обгрунтуванння своїх заперечень посилається на те, що рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22.04.2013 року залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 20.10.2014 року, задоволено позов Дрогобицького міжрайонного прокурора про визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації Державного акту серії ЯД№3487624 від 29 липня 2008 року, виданого ОСОБА_1 . Відтак, між земельною ділянкою ОСОБА_2 та земельною ділянкою ОСОБА_1 проходить дорога загального користування, передбачена генеральним планом села. За таких обставин у ОСОБА_2 відсутній обов`язок, передбачений ст. 198 ЗК України, щодо погодження меж сусідніх ділянок.

Крім того, звертає увагу суду на те, що внесення змін щодо площі земельної ділянки, яка виділялась ОСОБА_2 є виключною компетенцією місцевої ради, остаточне рішення по якому було прийнято Новокропивницькою сільською радою від 07.05.2015 року №331. У відзиві на позовну заяву, датованому 05.09.2019 року відповідач посилається на ті ж обставини, що і у відзиві від 22.08.2018 року. Просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1

Третя особа - ОСОБА_2 17.08.2018 року надав суду відзив аналогічний за змістом відзиву Новокропивницької сільської ради Дрогобицького району. Просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Стислий виклад обставин встановлених судом.

Позивач ОСОБА_1 є власницею житлового будинку на АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі - продажу від 11.08.2006 року, а.с. 8.

04.09.2009 року Новокропивницькою сільською радою прийнято рішення №346, згідно п. 1 якого надано дозвіл на виготовлення містобудівного обґрунтування для розміщення житлового будинку ОСОБА_2 , на АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0, 10 га, а.с. 3.

09.04.2010 року Новокропивницькою сільською радою прийнято рішення №386 про внесення змін до рішення №346 від 04.09.2009 року Про надання дозволу на виготовлення містобудівного обґрунтування для розміщення житлового будинку в с. Новий Кропивник , згідно п.1 якого вирішили внести зміни до рішення Новокропивницької сільської ради, а саме у пункті 1 замість слів орієнтовною площею 0,10 га читати 0,14282 га, а.с.4.

Пунктом 1 рішення №416 від 20 серпня 2010 року Новокропивницької сільської ради внесено зміни до проекту землеустрою стосовно площі земельної ділянки (замість 0,1428 га - 0,1279 га) та затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд в с. АДРЕСА_1 на АДРЕСА_2 Стрийській. Пунктом АДРЕСА_3 зазначеного рішення передбачено видати ОСОБА_2 державний акт на право власності на землю, а.с. 5.

07.05.2015 року Новокропивницькою сільською радою прийнято рішення №331, згідно п. 1 якого вирішено затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд ОСОБА_2 , площею 0,1428 га, яка розташована в АДРЕСА_1 на АДРЕСА_4 . Стрийській. Вказаним рішенням, зокрема п. 2 передбачено передати у власність ОСОБА_2 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, площею 0,1428 га, кадастровий номер 4621285100:01:002:0448, яка розташована в АДРЕСА_1 на АДРЕСА_4 . Стрийській, а.с. 6.

Згідно відомостей Державного земельного кадастру, речове право на нерухоме майно (земельну ділянку) за ОСОБА_2 згідно рішення Новокропивницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області від 07.05.2015 року зареєстроване у Державному реєстрі прав від 12.05.2015 року за №9654816 (а.с. 125).

В той же час, рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22.04.2013 року залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 20.10.2014 року, задоволено позов Дрогобицького міжрайонного прокурора про визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації Державного акту серії ЯД №3487624 від 29 липня 2008 року, виданого ОСОБА_1 , а.с. 39-43.

Крім того, згідно рішення Новокропивницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області №294 від 09.11.2018 року Про скасування рішення Новокропивницької сільської ради №226 від 13 березня 2008 року скасовано рішення Про передачу земельної ділянки у власність громадян ОСОБА_1 , а.с.106.

Однак, зазначене рішення скасовано рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01.04.2019 року у справі №442/8541/18, яке набрало законної сили, а.с.175-176.

Позиція суду.

Вислухавши пояснення позивача та її представника, перевіривши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Вимогами ст. ст. 13, 81 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

З аналізу практики Європейського суду з прав людини вбачається, що у випадку ухвалення рішення по суті спору органом, якому прямо не властива судова функція, ч. 1 ст. 6 Конвенції підлягатиме застосуванню у разі, якщо таке рішення підлягає подальшому контролю з боку судового органу, який має повну компетенцію (рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2013 року у справі Олександр Волков проти України ).

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі Краска проти Швейцарії визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті , тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

У п. 3 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України визначено, що кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і одержати відповідь суду. В умовах дії такого принципу суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об`єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору. Водночас у п. 42 рішення Європейського суду з прав людини від 15 листопада 2007 року по справі Бендерський проти України вказано, що відповідно до практики, яка відображає принцип незалежного здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються.

Необхідність зазначення в судових рішення чіткого обґрунтування результатів оцінки доказів передбачена й у ст. 263 ЦПК України, відповідно до якої судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, суд повинен зазначити мотиви його прийняття чи відмови у прийнятті.

Ураховуючи наведені правові висновки, суд вважає за можливе розглянути вимоги позивачки ОСОБА_1 , ретельно дослідивши дотримання Новокропивницькою сільською радою Дрогобицького району Львівської області при прийнятті оскаржуваного рішення вимог земельного законодавства, тобто наявність обґрунтованих посилань на визначені законом підстави для затвердження проекту землеустрою та передачі у власність третій особі земельної ділянки та мотиви, з яких Новокропивницька сільська рада прийняла оскаржуване рішення.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України , цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Нормами статті 81 ЗК України також передбачено, що громадяни набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, приватизації, придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, прийняття спадщини.

Частиною першою статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статті 122 цього кодексу . Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Порядок погодження і затвердження документації із землеустрою, а також повноваження органів виконавчої влади у частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок передбачені у статтях 186 , 186-1 ЗК України .

Так, позивачу ОСОБА_1 ще у 2008 році вирішено передати у власність земельну ділянку за рішенням Новокропивницької сільської ради №226 від 13.03.2008 року Про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , яке згідно рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01.04.2019 року (а.с. 175-176) є чинним.

Отже, позивач ОСОБА_1 є землекористувачем земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що на АДРЕСА_1 .

Відтак, не заслуговують на увагу твердження відповідача та третьої особи - ОСОБА_2 , зазначені у письмових відзивах на позовну заяву щодо неналежної участі ОСОБА_1 в статусі позивача в даній справі.

Статтею 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

На виконання вказаної статті наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 , зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за N 391/17686, затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками (далі - Інструкція), пунктом 3.12 якої передбачено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення, якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті приймання-передачі межових знаків на зберігання.

Погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами . Із цього зовсім не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. Видається, що погодження полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови (якщо вони озвучені). Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 року).

Отже, у своїй Постанові від 20.03.2019 Велика Палата Верхового суду України року вказує на необхідність перевірки судом спорів щодо оскарженні рішення місцевої ради про затвердження технічної документації та передачу земельної ділянки у власність, чи при вирішенні місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність суміжнику було перевірено наявність пропозиції суміжному землекористувачу погодити межі земельної ділянки, чи відмовляє такий землекористувач у цьому погодженні, мотиви такої відмови, а отже - правомірність дій кожного із землекористувачів.

Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

З огляду на вказане, обов`язковою умовою при погодженні меж земельної ділянки є правомірність дій кожного із землекористувачів.

Як встановлено в судовому засіданні, між позивачем ОСОБА_3 та третьою особою - ОСОБА_2 , починаючи з 2012 року, існують судові спори щодо меж земельних ділянок, які їм виділені відповідачем на АДРЕСА_1 .

Частинами першою-третьою статті 158 ЗК України передбачено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом (частина четверта, п`ята статті 158 ЗК України).

У відзиві на позов відповідач та третя особа, вказували, що у ОСОБА_2 обов`язок погоджувати межі земельної ділянки із ОСОБА_1 був відсутнім через те, що між їхніми земельними ділянками проходить дорога загального користування, яка передбачена генеральним планом села.

Отже, відповідач не оспорює, що при прийнятті 07.05.2015 року оскаржуваного рішення №331, позивачу ОСОБА_1 не було запропоновано погодити межі земельної ділянки ОСОБА_2 і такі документи - акт погодження меж були відсутні.

З метою об`єктивного розгляду справи та перевірки доводів відповідача, судом витребовувалась у відповідача (а.с. 84-86, 98, 102) належним чином засвідчена копія генерального плану села Новий Кропивник Дрогобицького району, на який відповідач посилався у своєму відзиві на позовну заяву, однак запит суду залишився без виконання відповідачем.

Проте, доводи відповідача та третьої особи щодо відсутності у ОСОБА_2 обов`язку погоджувати межі земельної ділянки із ОСОБА_1 через те, що між їхніми земельними ділянками проходить дорога загального користування, яка передбачена генеральним планом села, є неспроможними та надуманими, оскільки Постановою Львівського апеляційного суду від 11.06.2019 року встановлено, а тому відповідно до вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає, що при дослідженні генерального плану села Новий Кропивник Дрогобицького району Львівської області в місці розташування земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відсутні умовні позначення вулиці, проїзду або інших місць загального користування.

Таким чином, оскільки в місці розташування земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відсутні умовні позначення вулиці, проїзду або інших місць загального користування, а відтак позивач повинна була погоджувати межі земельної ділянки ОСОБА_2

Будь-яких доказів щодо пропозиції ОСОБА_2 суміжному землекористувачу ОСОБА_1 підписати акт погодження меж земельної ділянки та її відмови від підписання такого документа - акта погодження меж - суду не надано, а отже, слід вважати, що погодження меж не відбулося.

Отже, дії третьої особи - ОСОБА_2 при поданні заяви та проекту землеустрою для його затвердження відповідачем були неправомірними, він не звертався до позивачки ОСОБА_1 з проханням погодити йому межі земельної ділянки.

Таким чином судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_2 є суміжними землекористувачами земельних ділянок на АДРЕСА_1 , між ними з 2012 року існують судові спори щодо меж земельних ділянок, 07.05.2015 року відповідачем прийнято оскаржуване рішення про затвердження технічної документації та передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки на АДРЕСА_1 у власність без погодження меж земельної ділянки із суміжним землекористувачем - позивачем ОСОБА_1 . При цьому, доводи відповідача щодо відсутності потреби в такому погодженні через проходження між цими земельними ділянками дороги загального користування спростовані судом.

Таким чином, суд доходить висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення, відповідачем не перевірялась правомірність дій землекористувачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зокрема, чи ОСОБА_2 пропонував ОСОБА_1 підписати акти погодження з ним меж земельної ділянки, чи остання відмовлялась підписати такі межі, мотиви ймовірної відмови. При цьому, відповідачу було достеменно відомо про судові спори з приводу меж земельних ділянок між вказаними особами, позаяк відповідач був стороною в таких судових спорах.

За таких обставин, судом встановлено, що погодження меж між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не відбувалося, при цьому дії ОСОБА_2 були неправомірними, оскілки ним не було запропоновано позивачці здійснити таке погодження, чим порушено її права, як суміжного землекористувача, а відтак, суд вважає, що у відповідача були відсутні законні підстави для прийняття оскаржуваного рішення. При таких обставинах суд доходить висновку про необхідність задоволення позову.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 12, 81, 258, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов задоволити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Новокропивницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області за №331 від 07 травня 2015 року "Про затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд гр. ОСОБА_2 у с. АДРЕСА_1 ".

Стягнути з Новокропивницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області на користь ОСОБА_1 704,80 грн. понесених судових витрат.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 12 вересня 2019 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання - АДРЕСА_5 , ІПН НОМЕР_1 .

Відповідач: Новокропивницька сільська рада Дрогобицького району Львівської області, місце знаходження - вул. Довбуша, 137, с. Новий Кропивник Дрогобицького району Львівської області, 82194, код ЄДРПОУ 04374944.

Третя особа: ОСОБА_2 , місце проживання - АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , ІПН НОМЕР_2 .

Головуюча - суддя Курус Р.І.