Постанова

від 02.10.2019 по справі 910/16703/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2019 р. Справа№ 910/16703/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Руденко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Добрицька В.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Голінний А.М.;

від відповідача: Левіт В.С.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УМВЕЛЬТ УКРАЇНА"

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2019 року (повний текст складено 25.06.2019)

у справі №910/16703/18 (суддя Гулевець О.В.)

за позовом Смілянського комунального виробничого підприємства "Комунальник"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УМВЕЛЬТ УКРАЇНА"

про стягнення 890 070,34 грн.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Смілянське комунальне виробниче підприємство "Комунальник" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УМВЕЛЬТ УКРАЇНА" про стягнення безпідставно перерахованих коштів в загальній сумі 890 070,34 грн.

В обґрунтування позовної заяви позивач посилається на те, що оскільки договір надання послуг з перевезення ТПВ від № 25-11/13 від 25.11.2013 визнаний у судовому порядку недійсним, перераховані за період з 25.12.2013 по 13.02.2015 грошові кошти у сумі 890 070,34 грн. підлягають стягненню з відповідача на підставі приписів ст. 1212 ЦК України як безпідставно перераховані.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2019 року позовні вимоги були задоволені повністю.

В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що відповідна правова підстава (договір надання послуг з перевезення ТПВ № 25-11/13 від 25.11.2013) для перерахування позивачем відповідачу коштів, визнана недійсною у судовому порядку, а тому є обґрунтованим позов про повернення позивачу коштів на підставі 1212 ЦК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2019 року та прийняти нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального права. Апелянт вказав, що судом першої інстанції було помилково застосовано до спірних правовідносин вимоги статті 1212 ЦК України, оскільки у даному випадку підлягали застосуванню правила статті 216 ЦК України щодо правових наслідків визнання недійсним правочину. Також апелянт посилається на те, що спожиті за договором послуги - річ безповоротна, а отже і відновити первісне положення сторін практично неможливо. Також апелянт посилався на те, що арбітражний керуючий Голінний А.М. не мав права підписувати позовну заяву у даній справі.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу передачі судової справи між суддями від 22.07.2019 року, справу № 910/16703/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Пашкіна С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2019 року відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 11.09.2019 року.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2019 року № 09.1-08/3579/19 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з перебуванням судді Пашкіної С.А. у відпустці.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2019 року для розгляду справи №910/3810/18 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Дідиченко М.А., Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2019 року апеляційну скаргу прийнято до провадження у визначеному складі суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2019 відкладено розгляд справи на 02.10.2019.

Позиції учасників справи

09.09.2019 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

25.11.2013 між Смілянським комунальним виробничим підприємством "Комунальник" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремондіс Україна" (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "УМВЕЛЬТ-УКРАЇНА") (виконавець) укладено договір надання послуг з перевезення ТПВ від № 25-11/13 (надалі - договір), відповідно до умов якого виконавець зобов`язується надавати замовникові послуги по перевезенню твердих побутових відходів (надалі - "ТПВ") у м. Сміла Черкаської області, а замовник зобов`язується оплачувати вказані послуги своєчасно та в повному обсязі; обсяг послуг та територія обслуговування визначаються дислокацією контейнерів, яка міститься в Додатку № 1 до цього договору (п.п. 1.1., 1.2. договору). Вартість перевезення одного кубічного метру відходів становить 22,76 грн., в т.ч. ПДВ 3,79 грн.

Згідно пункту 8.1 договору від 25.11.2013 договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2018, а в частині взаєморозрахунків сторін - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи актів наданих послуг за період з грудня 2013 по січень 2015, відповідачем були надані позивачу послуги з вивезенню ТПВ на загальну суму 1 163 584,68 грн.

Як підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, на виконання умов договору згідно виставлених відповідачем рахунків, позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти у сумі 1 147 670,34 грн.

В період з 25.12.2013 по 13.02.2015 року загальна сума перерахованих коштів становить 890 070,34 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: № 764 від 25.12.2013 року на суму 17353,00 грн.; № 28 від 20.01.2014 року на суму 15000,00 грн.; № 46 від 30.01.2014 року на суму 34605,83 грн.; № 47 від 30.01.2014 року на суму 23772,92 грн.; №108 від 27.02.2014 року на суму 15000,00 грн.; № 137 від 25.03.2014 року на суму 10000,00 грн.; №144 від 26.03.2014 року на суму 3000,00 грн.; № 145 від 27.03.2014 року на суму 2000,00 грн.; №147 від 28.03.2014 року на суму 5000,00 грн.; № 165 від 04.04.2014 року на суму 2000,00 грн.; №213 від 25.04.2014 року на суму 87132,00 грн.; № 349 від 02.06.2014 року на суму 6000,00 грн.; № 395 від 17.06.2014 року на суму 2000,00 грн.; № 437 від 24.06.2014 року на суму 10000,00 грн.; №449 від 26.06.2014 року на суму 10000,00 грн.; №455 від 27.06.2014 року на суму 5000,00 грн.; №457 від 01.07.2014 року на суму 10000,00 грн.; №461 від 01.07.2014 року на суму 10000,00 грн.; №486 від 10.07.2014 року на суму 1000,00 грн.; № 489 від 11.07.2014 року на суму 1500,00 грн.; №493 від 14.07.2014 року на суму 3000,00 грн.; № 501 від 16.07.2014 року на суму 1500,00 грн.; №506 від 17.07.2014 року на суму 9000,00 грн.; № 507 від 17.07.2014 року на суму 1000,00 грн.; №510 від 18.07.2014 року на суму 3000,00 грн.; № 511 від 18.07.2014 року на суму 10000,00 грн.; №512 від 18.07.2014 року на суму 3000,00 грн.; № 515 від 21.07.2014 року на суму 13000,00 грн.; №518 від 22.07.2014 року на суму 10000,00 грн.; № 552 від 31.07.2014 року на суму 45000,00 грн.; № 569 від 06.08.2014 року на суму 10000,00 грн.; № 576 від 08.08.2014 року на суму 5000 грн.; №578 від 11.08.2014 року на суму 2500,00 грн.; № 582 від 12.08.2014 року на суму 2500 грн.; №589 від 15.08.2014 року на суму 5700,00 грн.; № 590 від 15.08.2014 року на суму 12300 грн.; №596 від 18.08.2014 року на суму 8000,00 грн.; № 632 від 26.0.8.2014 року на суму 50000,00 грн.; № 634 від 28.08.2014 року на суму 15000,00 грн.; №654 від 01.09.2014 року на суму 10000,00 грн.; №671 від 10.09.2014 року на суму 5000,00 грн.; № 683 від 15.09.2014 року на суму 15000,00 грн.; №688 від 16.09.2014 року на суму 12000,00 грн.; № 694 від 17.09.2014 року на суму 10000,00 грн.; №759 від 26.09.2014 року на суму 8000,00 грн.; № 761 від 29.09.2014 року на суму 10000,00 грн.; №763 від 30.09.2014 року на суму 8000,00 грн.; № 764 від 01.10.2014 року на суму 4000,00 грн.; №775 від 02.10.2014 року на суму 5000,00 грн.; № 777 від 03.10.2014 року на суму 5000,00 грн.; №781 від 08.10.2014 року на суму 10000,00 грн.; № 801 від 15.10.2014 року на суму 3000,00 грн.; №817 від 17.10.2014 року на суму 7000,00 грн.; № 827 від 20.10.2014 року на суму 5000,00 грн.; №830 від 21.10.2014 року на суму 11000,00 грн.; № 833 від 21.10.2014 року на суму 2000,00 грн.;. № 857 від 27.10.2014 року на суму 1600,00 грн.; № 866 від 29.10.2014 року на суму 2000,00 грн.; №881 від 31.10.2014 року на суму 13000,00 грн.; № 889 від 04.11.2014 року на суму 3500,00 грн.; №892 від 07.11.2014 року на суму 21600,00 грн.; № 923 від 18.11.2014 року на суму 8700,00 грн.; №930 від 19.11.2014 року на суму 6000,00 грн.; № 940 від 20.11.2014 року на суму 10000,00 грн.; №942 від 21.11.2014 року на суму 3000,00 грн.; № 943 від 21.11.2014 року на суму 5000,00 грн.; №947 від 24.11.2014 року на суму 4000,00 грн.; № 950 від.25,11.2014 року на суму 5000,00 грн.; №958 від 25.11.2014 року на суму 5000,00 грн.; № 968 від 27.11.2014 року на суму 6000,00 грн.; №993 від 01.12.2014 року на суму 15000,00 грн.; № 1002 від 05.12.2014 року на суму 20000,00 грн.; №1012 від 12.12.2014 року на суму 5000,00 грн.; № 1013 від 15.12.2014 року на суму 5000,00 грн.; №1015 від 16.12.2014 року на суму 11000,00 грн.; № 1017 від 16.12.2014 року на суму 3000,00 грн.; №1018 від 17.12.2014 року на суму 5000,00 грн.; № 1022 від 18.12.2014 року на суму 3000,00 грн.; №1023 від 18.12.2014 року на суму 2000,00 грн.; № 1024 від 18.12.2014 року на суму 2000,00 грн.; №1025 від 19.12.2014 року на суму 7000,00 грн.; № 1035 від 22.12.2014 року на суму 2000,00 грн.; №1038 від 23.12.2014 року на суму 5775,00 грн.; № 1039 від 23.12.2014 року на суму 7225 грн.; №1042 від 24.12.2014 року на суму 10000,00 грн.; № 1044 від 25.12.2014 року на суму 3000,00 грн.; №1045 від 25.12.2014 року на суму 10000,00 грн.; №1050 від 26.12.2014 року на суму 3000,00 грн.; № 1056 від 29.12.2014 року на суму 5000,00 грн.; № 1082 від 12.01.2015 року на суму 5000,00 грн.; № 1084 від 14.01.2015 року на суму 5000,00 грн.; № 1119 від 20.01.2015 року на суму 4500,00 грн.; № 150 від 21.01.2015 року на суму 10000,00 грн.; № 154 від 21.01.2015 року на суму 1000,00 грн.; № 155 від 22.01.2015 року на суму 9000,00 грн.; № 156 від 22.01.2015 року на суму 2000,00 грн.; № 157 від 23.01.2015 року на суму 13000,00 грн.; № 161 від 23.01.2015 року на суму 5000,00 грн.; №1139 від 28.01.2015 року на суму 5000,00 грн., №1185 від 12.02.2015 року на суму 3000,00 грн.; №1187 від 13.02.2015 року на суму 1306,50 грн.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 01.09.2010 порушено провадження у справі № 01/1720 про банкрутство Смілянського комунального виробничого підприємства "Комунальник".

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 14.09.2010 відкрито процедуру санації Смілянського комунального виробничого підприємства "Комунальник".

Постановою Господарського суду Черкаської області від 14.02.2015 визнано Смілянське комунальне виробниче підприємство "Комунальник" банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Голінного Андрія Михайловича.

Арбітражний керуючий Голінний А.М. звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УМВЕЛЬТ-УКРАЇНА про визнання недійсним договору надання послуг з перевезення ТПВ від 25.11.2013 № 25-11/13, укладеного між Смілянським комунальним виробничим підприємством "Комунальник" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремондіс Україна" (Товариство з обмеженою відповідальністю "УМВЕЛЬТ-УКРАЇНА").

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 19.07.2017 відмовлено у задоволенні заяви ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Голінного А.М. про визнання недійсним договору надання послуг з перевезення ТПВ від 25.11.2013 № 25-11/13.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 у справі №01/1720 апеляційну скаргу Смілянського комунального виробничого підприємства "Комунальник" задоволено. Скасовано ухвалу Господарського суду Черкаської області від 19.07.2017 про відмову в задоволенні заяви ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Голінного А.М. про визнання недійсним договору надання послуг з перевезення ТПВ від 25.11.2013 № 25-11/13 у справі № 01/1720. Прийнято нове рішення яким заяву ліквідатора Смілянського комунального виробничого підприємства "Комунальник" про визнання недійсним договору задоволено. Визнано недійсним договір надання послуг з перевезення ТПВ № 25-11/13 від 25.11.2013, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремондіс Україна" та Смілянським комунальним виробничим підприємством "Комунальник".

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10 травня 2018 року по справі № 01/1720 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УМВЕЛЬТ Україна" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 у справі № 01/1720 залишено без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 у справі № 01/1720 залишено без змін.

За період з 16.02.2015 по 11.03.2015 року загальна сума перерахованих коштів складала 257 600,00 грн.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 листопада 2018 року по справі №01/1720 було задоволено касаційну скаргу ліквідатора Смілянського комунального виробничого підприємства "Комунальник" Голінного А.М.; постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.07.2018 та ухвалу Господарського суду Черкаської області від 19.07.2017 у справі №01/1720 скасовано та ухвалено нове рішення яким позов Смілянського комунального виробничого підприємства "Комунальник" задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "УМВЕЛЬТ УКРАЇНА" на користь Смілянського комунального виробничого підприємства "Комунальник" 257 600, 00 грн.

Предметом позову у даній справі є вимоги Смілянського комунального виробничого підприємства "Комунальник" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "УМВЕЛЬТ УКРАЇНА" безпідставно перерахованих коштів у загальній сумі 890 070,34 грн., сплачених на користь позивача відповідно до надання послуг з перевезення ТПВ № 25-11/13 від 25.11.2013, який в подальшому було визнано недійсним в судовому порядку.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що оскільки відповідна правова підстава (договір надання послуг з перевезення ТПВ № 25-11/13 від 25.11.2013) для перерахування позивачем відповідачу коштів, визнана недійсною у судовому порядку, а тому є обґрунтованим позов про повернення позивачу коштів на підставі 1212 ЦК України.

Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Так само, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно із статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За приписами частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Таким чином, колегія суддів вважає необхідним зауважити, що застосування статті 1212 Цивільного кодексу України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами у справі був укладений договір про надання послуг з перевезення ТПВ, який підпадає під ознаки договору надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Загальною ознакою всіх договорів про надання послуг, є особливість об`єкта. Така особливість полягає у тому, що основним результатом при наданні послуг є результат нематеріального характеру, який не втілюється у жодну з матеріальних форм, однак, попри відсутність матеріальної форми, має економічну цінність та корисний ефект для замовника такої послуги.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі визнання недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з ч. 3 ст. 207 ГК (яка кореспондується зі ст. 236 ЦК) виконання господарського зобов`язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов`язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов`язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Тобто, з правової природи спірних зобов`язань вбачається, що фактичне виконання та споживання послуги на підставі договору в разі визнання його недійсним унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину відповідно до ст. 216 ЦК, оскільки надання та споживання послуги - річ безповоротна, і відновити первісне положення сторін практично неможливо.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постанові від 23.12.2015 у справі № 3-1143гс15.

Як зазначає позивач, ним період з 25.12.2013 по 13.02.2015 року було перераховано відповідачу 890 070,34 грн., тоді як постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 у справі № 01/1720, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 10.05.2018, було визнано недійсним договір про надання послуг № 25-11/13 від 25.11.2013.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, вказані кошти були сплачені позивачем у зв`язку з фактичним наданням відповідачем послуг з вивезення ТПВ, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами надання послуг. Вказані акти були підписані позивачем без зауважень та заперечень.

Тобто, грошові кошти позивачем не передавались у власність чи користування, їх було отримано не як позику, а лише як предмет договору шляхом оплати за отримані послуги.

Колегією суддів враховано, що надані відповідачем послуги були фактично спожиті позивачем. Доказів того, що такі послуги відповідачем не надавались, надавались з порушеннями або позивач відмовився від отримання таких послуг матеріали справи не містять, а позивачем даного не спростовано.

Таким чином, оскільки послуги, на підставі яких були сплачені спірні кошти, були оплачені та спожиті позивачем без зауважень та заперечень, факту не надання таких послуг позивачем не доведено, а тому колегія суддів дійшла до висновку, що відповідач набув майно (кошти) за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, оскільки кошти були отримані за надані та спожиті послуги.

Колегією суддів також враховано, що договір надання послуг з перевезення ТПВ № 25-11/13 від 25.11.2013 був визнаний недійсним з підстав того, що виконання оспорюваного договору призвело до стійкої неплатоспроможності боржника, що суперечить меті введеної судової процедури санації та укладений в супереч ч. 9 ст. 17 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом без згоди комітету кредиторів, а не з підстав фіктивності такого правочину.

Тобто, в межах справи № 01/1720 не було спростовано фактичне надання та споживання послуг за визнаним недійсним договором № 25-11/13 від 25.11.2013.

За загальними правилами, встановленими частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язаних з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що підлягає одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Тобто, такий спосіб захисту порушеного права як реституційна вимога повинна відповідати ознакам реституції за змістом наведеної вище статті як такої, що за загальним правилом має двосторонній характер та спрямованої на відновлення становища кожної із сторін правочину.

Відповідно до повернення виконаного за недійсним правочином застосовуються положення глави 83 Цивільного кодексу України щодо набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, тобто, як інституту, який регулює правовідносини у зв`язку з безпідставним збагаченням особи за рахунок іншої сторони, відповідно до чого і визначається наявність чи відсутність порушеного права особи, що звернулася за судовим захистом.

Наведені вище положення законодавства спрямовані на відновлення попереднього правового та майнового стану обох сторін відповідно до засад справедливості, добросовісності та розумності, яким не відповідає зосередження в однієї зі сторін правочину одночасно переданого та отриманого нею за правочином.

Суд першої інстанції, при винесені оскаржуваного рішення, не надав оцінки відповідності позовних вимог приписам статті 216 Цивільного кодексу України щодо зазначеного у ній способу захисту порушеного права, а при застосуванні положень глави 83 Цивільного кодексу не перевірив обставин щодо того, в чому саме полягає збагачення відповідача за рахунок позивача (чи змінилися їх майнові активи) станом на момент звернення з позовом, та, відповідно, в чому саме полягає порушене право позивача.

Отже, враховуючи передумови виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави та встановлену обставину того, що послуги з вивезення ТПВ були надані і спожиті позивачем без зауважень та застережень та проведення розрахунків здійснювалось саме за ці послуги, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, оскільки такі кошти набуто за наявності правової підстави, а відповідно і не можуть бути повернуті на підставі ст. 1212 ЦК України.

Стосовно доводів апелянта про те, що у арбітражного керуючого Голінного А.М. були відсутні повноваження на підписання позовної заяви, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 41 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема, виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; пред`являє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 01.09.2010 порушено провадження у справі № 01/1720 про банкрутство Смілянського комунального виробничого підприємства "Комунальник".

Арбітражний керуючий Голінний Андрій Михайлович призначений ліквідатором Смілянського комунального виробничого підприємства "Комунальник" на підставі постанови Господарського суду Черкаської області від 14.02.2015 у справі № 01/1720.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 03.10.2018 продовжено строк ліквідаційної процедури боржника та повноважень ліквідатора банкрута, арбітражного керуючого Голінного А.М., на шість місяців.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 06.03.2019 продовжено установлений ухвалою суду від 03.10.2018 строк завершення ліквідаційної процедури боржника та подання ліквідатором банкрута суду відомостей щодо її проведення за цей період до 14.09.2019.

У відповідності до ч. 7 ст. 46 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ліквідатор виконує свої повноваження до внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про припинення юридичної особи - банкрута.

Станом на час подання позову відомості про припинення СКВП "Комунальник" до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесені.

Також, у відповідності до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником та підписантом СКВП "Комунальник" з 14.02.2015 зазначено арбітражного керуючого Голінного А.М.

З урахуванням наведеного, позовна заява підписана від імені СКВП "Комунальник" уповноваженою особою та у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для залишення позову без розгляду з причин, зазначених апелянтом.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні заяви відповідача про залишення позову без розгляду, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи передумови виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави та встановлену обставину того, що послуги з вивезення ТПВ були надані і спожиті позивачем без зауважень та застережень та проведення розрахунків саме за ці послуги, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, оскільки такі кошти набуто за наявності правової підстави, а відповідно і не можуть бути повернуті на підставі ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "УМВЕЛЬТ УКРАЇНА" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2019 року - скасуванню.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 278, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УМВЕЛЬТ УКРАЇНА" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2019 у справі № 910/16703/18 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2019 у справі № 910/16703/18 скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити повністю.

3. Стягнути з Смілянського комунального виробничого підприємства "Комунальник" (20700, Черкаська обл., м. СМІЛА, вул. ЧАПАЄВА, БУДИНОК 2, ідентифікаційний код 05431667) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УМВЕЛЬТ УКРАЇНА" (03040, м. Київ, вулиця ВАСИЛЬКІВСЬКА, будинок 14, ідентифікаційний код 35391427) 20 026,57 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи № 910/16703/18 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 09.10.2019 р.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді М.А. Руденко

Є.Ю. Пономаренко