Постанова

від 09.10.2019 по справі 757/35051/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач - Кулікова С.В.

№22-ц/824/9484/2019

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 757/35051/16-ц

09 жовтня 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кулікової С.В.

суддів - Ігнатченко Н.В.

- Олійника В.І.

при секретарі - Осінчук Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2019 року, ухваленого під головуванням судді Підпалого В.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства Науково-виробниче підприємство Укрприборсервіс про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дочірнього підприємства Науково-виробниче підприємство Укрприборсервіс про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 17 травня 2016 року ним було подану заяву про звільнення за власним бажанням з 01 червня 2016 року особисто директору Дочірнього підприємства Науково-виробниче підприємство Укрприборсервіс на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. За період лютий 2014 року - травень 2016 року заробітна плата йому не виплачувалася, при звільненні заробітна плата та компенсація за невикористану відпустку також виплачені не були. Вказував на те, що він неодноразово звертався до керівництва підприємства, проте кошти так і не були виплачені.

Посилаючись на те, що в порушення ст. 116 КЗпП України, в день звільнення йому не були виплачені суми, що належали йому при звільненні, та враховуючи, що таким порушенням йому було завдано моральну шкоду, позивач, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 13 601,62 грн., середній заробіток за період з 5 січня 2016 року по 31 липня 2017 року у сумі 28 510,16 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати та індексу зростання цін станом на травень 2017 року у сумі 7 460, 53 грн., відшкодування моральної шкоди у сумі 92 400 грн. (том 1 а.с. 103).

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Дочірнього підприємства Науково-виробниче підприємство Укрприборсервіс на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі 13 601,62 грн.

Стягнуто з Дочірнього підприємства Науково-виробниче підприємство Укрприборсервіс на користь держави 551,02 грн. судовий збір.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2019 року та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду викладені у рішенні не відповідають обставинам справи, обставини викладені в рішенні суду не підтвердженні належними та допустимими доказами. Зазначав, що суд безпідставно та невмотивовано відмовив позивачу у стягненні середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та індексу зростання цін, відшкодуванні моральної шкоди.

Крім того, вказував на те, що суд в порушення ст. 13 ЦПК України вийшов за межі заявлених позивачем вимог, а саме: позивачем не оскаржувалися накази про звільнення від 14.01.2016 року, про поновлення на роботі від 21.01.2016 року, про звільнення від 17.05.2016 року, та не заявлялися вимоги щодо нарахування заробітної плати за період січень - травень 2016 року.

19 липня 2019 року надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу, в якому Дочірнє підприємство Науково-виробниче підприємство Укрприборсервіс просило рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2019 року залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначав, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачу у стягненні середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та індексу зростання цін, відшкодуванні моральної шкоди, оскільки відсутня вина відповідача в неотримання позивачем належних йому сум при звільненні, оскільки відповідачем неодноразово направлялися запрошення відповідачу про отримання заробітної плати та всіх належних йому сум. Крім того, вказував на те, що наданий позивачем розрахунок середнього заробітку є необґрунтованим та невірним, оскільки здійснений не у відповідності до вимог чинного законодавства. Також, позивачем не обґрунтовано заявлений розмір моральної шкоди.

В судовому засіданні позивач підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з 'явився, про час та місце розгляду справу повідомлений у встановленому законом порядку, причин неявки суду не повідомив, тому колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи у відсутність представника відповідача.

Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, щоОСОБА_1 працював на посаді інженера за сумісництвом у ДП НАП Укрприборсервіс з 1 квітня 2013 року.

Відповідно до наказу від 14.01.2016 року позивача звільнено з займаною посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України - прогул без поважних причин.

Підставою для звільнення позивача був табель обліку робочого часу, доповідна записка від директора з виробництва Мурашко А.В. від 14 січня 2016 року, акт про відмову позивача від надання пояснень щодо відсутності його на роботі з 5 січня 2016 року по 14 січня 2016 року.

Наказ про звільнення позивача від 14 січня 2016 року скасований наказом від 21 січня 2014 року.

Позивача поновлено на займаній посаді з 21 січня 2016 року.

17 травня 2016 року позивач подав директору ДП НВП Укрприборсервіс заяву про звільнення його з роботи за власним бажанням з 01 червня 2016 року.

Згідно наказу № 34 від 01 червня 2016 року про припинення трудового договору, позивача звільнено на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

Задовольняючи частково позовні вимоги, стягуючи з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі у розмірі 13 601,62 грн., суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем в порушення вимог трудового законодавства не виплатив позивачу заробітну плату, тому такі вимоги підлягають задоволенню.

Рішення суду в частині стягнення заборгованості по заробітній платі сторонами не оскаржується та, у відповідності до ч.1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається, оскільки суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, компенсації у відповідності до індексу зростання цін, моральної шкоди.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, компенсації у відповідності до індексу зростання цін, моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з відсутності вини відповідача у невиплаті всіх сум, які підлягають виплаті, позивачем не доведено, в чому підлягає завдана йому моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, та якими доказами це підтверджується.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції, колегія суддів погодитись не може, з наступних підстав.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Судом встановлено, та не заперечувалося сторонами, що після звільнення позивачу не було виплачено заробітну плату у розмірі 13 601,62 грн. у зв`язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Заперечуючи проти задоволення вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, відповідач посилався на відсутність вини щодо виплати заробітної після звільнення позивача, оскільки йому направлялися запрошення, в яких було запропоновано з`явитися на підприємство в бухгалтерію для отримання належних йому сум, проте останній свідомо їх не отримував.

Перевіряючи вказані доводи, судом апеляційної інстанції встановлено, що 14 січня 2016 року позивача було вперше звільнено, доказів на підтвердження виплати всіх належних сум при звільненні відповідачем надано суду не було.

21.01.2016 року наказ про звільнення позивача було скасовано та поновлено його на посаді.

01.06.2016 року позивача було звільнено вдруге.

Позивач зазначає, що він неодноразово звертався до відповідача з проханням провести розрахунок при звільненні, проте розрахунок так і не було проведено.

Лише 20.12.2016 року, тобто через 6 місяців після звільнення та п`яти місяців після звернення позивача до суду з позовом, відповідач надіслав позивачу листа, в якому просив з`явитися до бухгалтерії для отримання розрахунку.

Вказаний лист повернувся на адресу відповідача 07.02.2017 року, за закінченням встановленого строку зберігання.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За приписами статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи про відсутність вини відповідача у невиплаті сум належних працівнику при звільненні є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на нормах права та встановлених обставинах, та наданих сторонами доказів.

Відповідно до п. 2 розділу ІІ Порядку, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати, крім зазначених в абзаці першому цього пункту, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. (пункт 5 розділу IV Порядку)

Відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку, середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Заробітна плата за останні повні два місяці роботи позивача складала 1450 грн. (за листопада 2015 року - 725 грн., за грудень 2015 року - 725 грн.). Кількість робочих днів за вказані останні два місяці роботи становить - 40 день. Середньоденна заробітна плата складала 36,25 грн. (1450:40). Кількість робочих днів невиплати заробітної плати при звільненні станом на 18 вересня 2019 року складала 190 днів.

Таким чином, відповідач зобов`язаний сплатити на користь позивача середній заробіток у сумі 33 350,00 грн. (36,25*190).

Статтею 1 Закону України Про оплату праці передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 34 Закону України Про оплату праці компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Статтею 1 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадяться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) тощо (стаття 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати ).

Згідно із статтею 3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати , сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок) відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Відповідно до пункту 3 Порядку компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) тощо.

Таким чином, компенсації підлягають грошові доходи, які не мають разового характеру.

Відповідно до пункту 4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Установивши, що відповідачем не було вчасно виплачено позивачу заробітну плату, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати у розмірі 11 819,58 грн. підлягають задоволенню.

Визначаючи суму компенсації, що підлягає стягненню, суд виходить з того, що наданий позивачем розрахунок компенсації втрати частини заробітної плати, у зв`язку із порушенням строків її виплати у розмірі 11 819,58 грн. проведений у відповідності до вимог законодавства, відповідачем власного розрахунку не надано.

Згідно до ст. 237 - 1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови № 4 від 31.03.1995 р. Про судову практику в спорах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди роз`яснив, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Зважаючи на порушення відповідачем прав ОСОБА_1 щодо виплати заробітної плати, колегія суддів приходить до висновку про наявність моральної шкоди, що йому було спричинено роботодавцем.

Вирішуючи питання про розмір даної шкоди в грошовому еквіваленті, суд виходить з втрат немайнового характеру, що їх зазнав позивач, зміни, які відбулись в житті позивача, витрачений час на відновлення життєвих зв`язків, а тому вважає достатньою компенсацією суму у розмірі 5 000,00 грн.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є:1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасування рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, компенсації у відповідності до індексу зростання цін та моральної шкоди, з ухваленням в цій частині нового судового рішення про стягнення з ДП НВП Укрприборсервіс на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 33 350,00 грн., компенсацію у відповідності до індексу зростання цін у розмірі 11 819,58 грн., та відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367 , 368 , 374 , 376 , 381 - 384 ЦПК України , суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, компенсації у відповідності до індексу зростання цін та моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з Дочірнього підприємства Науково-виробниче підприємство Укрприборсервіс (ЄДРПОУ 25386443, м. Київ, вул.. Предславинська, 28) на користь ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 33 350,00 грн., компенсацію у відповідності до індексу зростання цін у розмірі 11 819,58 грн., та відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 11 жовтня 2019 року

Головуючий: Судді: