Постанова

від 10.10.2019 по справі 814/2685/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 жовтня 2019 року

Київ

справа №814/2685/14

адміністративне провадження №К/9901/27721/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуЮжноукраїнської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області на постановуМиколаївського окружного адміністративного суду від 01.10.2015 (суддя - І.В. Желєзний) та ухвалуОдеського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2016 (колегія у складі суддів: К.В. Кравченко, О.В. Лук`янчук, Ю.М. Градовський) у справі № 814/2685/14 за позовомПублічного акціонерного товариства Юженергобуд доЮжноукраїнської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області за участюПрокуратури Миколаївської області провизнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Юженергобуд (надалі - Товариство) звернулось до суду з позовом до Южноукраїнської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Миколаївської області (правонаступником якої є Южноукраїнська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Миколаївській області, надалі - ОДПІ), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення ОДПІ від 12.08.2014: №0000492201 про збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток у сумі 837615,00 грн. (558410,00 грн. - за основним платежем, 279205,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями); №0000482201 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 5637438,00 грн. (3758292,00 грн. - за основним платежем, 1879146,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що висновки викладені в акті перевірки, щодо відсутності та непідтвердженості проведення господарської операції з його контрагентами не знаходять свого підтвердження в дійсності, у зв`язку із чим відсутні підстави для сплати донарахованої суми грошового зобов`язання по податку на додану вартість та податку на прибуток.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.10.2015, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2016 позов задоволено, з підстав необґрунтованості висновків відповідача в частині заниження позивачем податкових зобов`язань по неіснуючим господарським операціям.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати позов задовольнити. В більшості зауважує, що господарські правовідносини за рахунок яких позивач задокументував свої податкові зобов`язання, не носили реального характеру, з огляду на те, що всі контрагенти мають ознаки фіктивного підприємства, як то установлено матеріалами зустрічних звірок, відсутності реальних потужностей та дозвільних документів на здійснення певного виду господарської діяльності.

Письмових заперечень на вказану касаційну скаргу до Суду не надходило, що не є перешкодою для розгляду даної справи.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 25.06.2014 по 09.07.2014 ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП Електрохауз за квітень 2012 року, ПП Буд-Комунікація за травень, серпень-вересень 2013 року, ПП Торгснаб-2009 за липень-грудень 2013 року, ТОВ Трейд-Імекс за грудень 2013 року, ТОВ Виател за грудень 2013 року та формування витрат при обчисленні об`єкту оподаткування в 2 кварталі 2012 року та у 2013 році, результати якої оформлено Актом №22/14-09-22-01/04630809 від 16.07.2014 року (надалі - Акт перевірки).

В ході перевірки відповідач дійшов висновку про порушення суб`єктом господарювання п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого позивачем завищено витрати, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування за період, що перевірявся, на суму 18791458,00 грн., в результаті чого Товариством знижено податок на прибуток на суму 3571258,00 грн., та порушення п.198.1, п.198.3 ст.198 ПК України, внаслідок чого суб`єктом господарювання завищено податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 3758292,00 грн..

За результатами перевірки 12.08.2014 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: №0000492201, яким Товариству визначене грошове зобов`язання з податку на прибуток в загальній сумі 837615,00 грн., з яких 558410,00 грн. донараховано податку та 279205,00 грн. штрафу; №0000482201 про визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в загальній сумі 5637438,00 грн., з яких 3758292,00 грн. - основного зобов`язання та 1879146,00 грн. штрафу.

Підставою прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень слугував висновок контролюючого органу про безтоварність господарських операцій, що вчинені без мети реального настання правових наслідків, між позивачем та його контрагентами-постачальниками: ПП Торгснаб-2009 , ТОВ Трейд-Імекс , ТОВ Виател , ПП Електрохаус , ПП Буд-Комунікація .

При цьому, в обґрунтування таких висновків відповідач посилався на акт ДПІ у Київському районі м. Харкова №38/20-31-22-03-07/37093279 від 30.01.2014 року Про неможливість проведення зустрічної звірки суб`єкта господарювання ПП Електрохаус щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 31.10.2010 року по 22.01.2014 року , акт ДПІ у Московському районі м. Харкова №21/20-34-22-01-05/36459700 від 24.01.2014 року Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП Буд-Комунікація з питання дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах за період з 01.10.2010 року по 22.01.2014 року , акт ДПІ у Київському районі м. Харкова №43/20-31-22-03-07/36372206 від 31.01.2014 року Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП Торгснаб-2009 щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів за період з 22.01.2011 року по 23.01.2014 року , акт Індустріальної ОДПІ м. Харкова №161/20-36-22-02-07/38159817 від 25.03.2014 року Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ Трейд-Імекс з питань підтвердження господарських відносин з платниками податків за період листопад-грудень 2013 року .

Не погоджуючись із даними рішеннями відповідача, позивач оскаржив їх до суду, який визнав їх незаконними, з чим погоджується Верховний Суд, виходячи із наступного.

Так, проведення господарських операцій суб`єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Відповідно до приписів підпункту а пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 ПК України (тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 177.4. статті 177 ПК України встановлено, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ цього Кодексу.

Приписами пункту 135.2 статті 135 та пункту 138.2 статті 138 ПК України встановлено, що як доходи, так і витрати, визначаються на підставі первинних документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Зважаючи на вимоги вищенаведених норм суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті, дійшли правильного висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами було досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту на підставі податкових накладних виданих контрагентами, які на час здійснення господарських операцій були зареєстровані у встановленому законодавством порядку.

При цьому, правильно взято до уваги, що податковий орган в обґрунтування прийнятих спірних податкових повідомлень-рішень не навів обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються на податкової інформації відносно контрагентів позивача, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Так судами досліджено зміст, та дійсність настання наслідків по укладених між позивачем та його контрагентами ряду договорів, зокрема: 01.04.2012 з ПП Електрохаус укладено договір поставки (кабельнопроводнікова продукція) №000265; 08.02.2013 з ПП Буд- Комунікація укладено договір на виконання субпідрядних робіт №02/02-2013; від 7/06-2013 з ТОВ Торгснаб-2009 укладено договір про виконання будівельно-монтажних робіт; 22.11.2013 з ТОВ Трейд-Імекс , з яким укладено договір №11/11-2013 укладено договір про виконання будівельно-монтажних робіт; 06.11.2013 з ТОВ Виател укладено договір поставки продукції (перелік згідно сертифікацій наявних в матеріалах справи) №04/11-2013.

При цьому, суди попередніх інстанцій дослідили наявність сформованих по вказаним договореним відносинам з вказаними контрагентами похідних документів (специфікації; рахунки на оплату; товарно-транспортні накладні; сертифікати якості; податкові та видаткові накладні, акти здачі-виконаних і прийнятих робіт та наданих послуг, сертифікати відповідності, локальні кошториси, наявні дозволи для проведення відповідного типу будівельних робіт, тощо).

Доводи відповідача, які викладені в касаційній скарзі не спростовують зазначеного. При цьому за своїм змістом вони повторюють висновки акту перевірки, яким, на думку Верховного Суду, у повній мірі була надана оцінка судами попередніх інстанцій.

Зокрема, суди правомірно відхилили доводи відповідача про відсутність у ПП Буд-Комунікація , ТОВ Торгснаб-2009 та у ТОВ Трейд-Імекс відповідних ліцензій на здійснення будівельно-монтажних робіт, з огляду на отриману (на судовий запит на стадії апеляційного розгляду справи) інформацію від органу ліцензування (ДАБІ України) про їх наявність. Тому доводи відповідача, що викладені в касаційній скарзі саме з цього питання також відхиляються Верховним Судом з підстав їх необґрунтованості.

Поряд з тим, слід зазначити, що позивач залучав вказаних суб`єктів господарювання для своєчасного виконання будівельно-монтажних робіт на об`єктах, які належали НАЕК Енергоатом, де він виконував роботи, що підтверджує економічну мету таких правочинів. Зміст укладених між Товариством та НАЕК Енергоатом договорів, а також обсяг виконаних по ним роботам ПП Буд- Комунікація , ТОВ Торгснаб-2009 та ТОВ Трейд-Імекс були досліджені судами у повному обсязі.

Верховний Суд вважає, що суди під час розгляду даної справи вірно визначились із необхідним обсягом спірних правовідносин, надали їм вірного правого обґрунтування.

Крім того, судові рішення судів попередніх інстанцій не дають змогу ставити під сумнів, що вони прийняті в супереч приписам процесуального права, адже всі необхідні для розгляду даної справи були оцінені в сукупності.

Враховуючи вищенаведене, Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що позивач правомірно включив до складу податкового кредиту відповідні суми за перевіряємий період за операціями із контрагентом, що свідчить про протиправність прийняття спірного у даній справі податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підсумовуючи наведене, Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій і не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що позивач вірно включив до складу податкового кредиту та до складу витрат відповідні суми за перевіряємий період за господарськими операціями із контрагентами, що свідчить про протиправність прийняття спірних у даній справі податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Южноукраїнської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.10.2015 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2016 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва

С.С. Пасічник ,

Судді Верховного Суду