Постанова

від 10.10.2019 по справі 814/3891/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 жовтня 2019 року

Київ

справа №814/3891/14

адміністративне провадження №К/9901/5950/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Чорноморського державного університету ім.П.Могили на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року (головуючий суддя Кравець О.О., судді: Вербицька Н.В., Яковлева Ю.В.) у справі за позовом Чорноморського державного університету ім.П.Могили до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, третя особа - Управління Пенсійного фонду України у Центральному районі м.Миколаєва, про визнання неправомірною та скасування вимоги,

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2014 року Чорноморський державний університет ім.Петра Могили (далі - Університет, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - Інспекція, відповідач) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача (залученої до участі у справі ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 березня 2015 року) - Управління Пенсійного фонду України у Центральному районі м.Миколаєва про визнання неправомірною і скасування вимоги №Ю-7003 від 02 грудня 2014 року про сплату заборгованості з єдиного внеску та пені на суму 99 365,59 грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Університет, не спростовуючи по суті факту існування визначеної оскаржуваною вимогою заборгованості зі сплати єдиного внеску та пені, заперечував проти наявності у нього (як правонаступника Південної академії підвищення кваліфікації кадрів Міністерства промислової політики України) обов`язку з її сплати, з огляду на те, що така заборгованість виникла внаслідок недоліків у веденні бухгалтерського обліку останньої.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 червня 2015 року позов задоволено: визнано неправомірною та скасовано вимогу Інспекції №Ю-7003 від 02 грудня 2014 року про сплату боргу з єдиного внеску в сумі 99 365,59 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, зазначив про неподання відповідачем доказів в підтвердження наявності визначеної у вимозі суми заборгованості з єдиного внеску та проведення перевірки щодо її встановлення.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 червня 2015 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції, взявши до уваги положення частин 7, 8, 11 статті 9, частини 4 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464), пунктів 6.3-6.4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міндоходів України від 09 вересня 2013 року №455, прийшов до висновку про доведеність відповідачем підстав для винесення оскаржуваної позивачем вимоги, якою за останнім як правонаступником Південної академії підвищення кваліфікації кадрів Міністерства промислової політики України визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 95 630,36 грн. та нараховано пеню в сумі 3 735,23 грн.; крім того у позовній заяві і листах до податкового органу та органів ПФУ Університет не заперечував наявності заборгованості як такої, а лише вказував на її виникнення внаслідок незаконного завищення заробітної плати працівників академії.

Не погоджуючись з прийнятим апеляційним судом рішенням, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення ним норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати з підстав, що вже наводились в позовній заяві, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач своїми правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.

Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Південною академією підвищення кваліфікації кадрів подавались до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Миколаєва звіти про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доході і зборів за період з жовтня 2013 року по листопад 2014 року й згідно з додатком до звіту - таблицею №1 "Нарахування єдиного внеску" визначено загальну суму єдиного внеску, що підлягає сплаті: за жовтень 2013 року - 9 565,9 грн.; за листопад 2013 року - 9 618,72 грн.; за грудень 2013 року - 10 334,61 грн.; за лютий 2014 року - 9 259,04 грн.; за березень 2014 року - 9 259,04 грн.; за квітень 2014 року - 10 574,9 грн.; за травень 2014 року - 9 102,69 грн.; за червень 2014 року - 9 032,26 грн.; за липень 2014 року - 8 872,26 грн.; за серпень 2014 року - 9 280,29 грн.; за вересень 2014 року - 9 363,67 грн.; за листопад 2014 року - 3 332,07 грн.

02 грудня 2014 року Інспекцією винесено вимогу №Ю-7003, якою академію зобов`язано сплатити 99 365,59 грн., з яких заборгованість зі сплати єдиного внеску 95 630,36 грн. та пеня на суму 3 735,23 грн.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 серпня 2014 року і наказу Міністра освіти і науки України №987 від 05 вересня 2014 року Південну академію підвищення кваліфікації кадрів Міністерства промислової політики України реорганізовано шляхом приєднання до Університету та визначено, що останній є правонаступником всіх її прав і обов`язків.

Листом №1/2-296 від 10 грудня 2014 року Університет повідомив Інспекцію про неможливість виконання вказаної вимоги, яку вважає неправомірною, та просив списати недоїмку з єдиного внеску, яка виникла внаслідок неправомірного і надлишкового нарахування заробітної плати працівникам академії, з її особової картки.

Листом від 17 грудня 2014 року за №10390/10/14-02-25-026 контролюючий орган, посилаючись на положення Закону №2464, зокрема, абзацу 3 частини 8 статті 25, згідно з яким у разі злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення платника єдиного внеску зобов`язання із сплати недоїмки покладаються на осіб, до яких відповідно до законодавства перейшли його права та обов`язки, відмовив у задоволенні заяви позивача.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон №2464, відповідно до статті 2 якого його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску, а дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством (пункти 1 та 2 частини 2 статті 6 Закону №2464).

За змістом частин 1, 2, 7, 8, 11, 12 статті 9 Закону №2464 єдиний внесок обчислюється виключно у національній валюті, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Частинами 1 - 4 статті 25 Закону №2464 передбачено, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

В той же час в абзаці 3 частини 8 статті 25 Закону №2464 закріплено, що у разі злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення платника єдиного внеску зобов`язання із сплати недоїмки покладаються на осіб, до яких відповідно до законодавства перейшли його права та обов`язки.

Як вже вказувалось в цій постанові, на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 серпня 2014 року і наказу Міністра освіти і науки України №987 від 05 вересня 2014 року Південну академію підвищення кваліфікації кадрів Міністерства промислової політики України реорганізовано шляхом приєднання до Університету та визначено, що останній є правонаступником всіх її прав і обов`язків.

При цьому Університет не заперечує наявності як такої недоїмки академії по сплаті єдиного внеску в сумі 95 630,36 грн., що, в свою чергу, стало підставою для формування Інспекцією вимоги №Ю-7003 від 02 грудня 2014 року й нарахування пені в сумі 3 735,23 грн., разом з тим не погоджується з наявністю у нього обов`язку з її сплати, оскільки така заборгованість виникла внаслідок надлишкового нарахування заробітної плати працівникам академії.

Втім, враховуючи наведені вище положення законодавства, зокрема, абзацу 3 частини 8 статті 25 Закону №2464, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо правомірності сформованої Інспекцією вимоги №Ю-7003 від 02 грудня 2014 року про сплату заборгованості з єдиного внеску в сумі 99 365,59 грн., та, як наслідок, відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи ж касаційної скарги за обставин даної справи не дають підстав для висновку, що суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права при ухваленні судового рішення, а тому підстави для його скасування і задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Чорноморського державного університету ім.П.Могили залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду