Постанова

від 09.10.2019 по справі 920/178/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2019 р. м.Київ Справа№ 920/178/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Куксова В.В.

Козир Т.П.

за участю секретаря судового засідання: Короля Д.А.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 09.10.2019 року у справі №920/178/19 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства Сумиобленерго

на рішення Господарського суду Сумської області від 30.07.2019, повний текст якого складено та підписано 08.08.2019

у справі №920/178/19 (суддя Джепа Ю.А.)

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Загальна справа

до Публічного акціонерного товариства Сумиобленерго

про визнання недійсною додаткової угоди.

В С Т А Н О В И В :

У травні 2019 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Загальна справа (далі-позивач) звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до Публічного акціонерного товариства Сумиобленерго (далі-відповідач) про визнання недійсною додаткову угоду 1 від 10.05.2017 до договору про постачання електричної енергії від 05.05.2017 №1613169.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що додаткова угода 1 від 10.05.2017 була підписана головою правління відповідача ОСОБА_1, який не мав необхідного обсягу повноважень на її підписання (цивільної дієздатності), за відсутності відповідного рішення правління відповідача про надання йому повноважень на її укладення, а також укладена з порушенням вимог діючого законодавства, у зв`язку з чим просить суд визнати її недійсною.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 30.07.2019 позов задоволено, визнано недійсною додаткову угоду 1 від 10.05.2017 до договору про постачання електричної енергії від 05.05.2017 №1613169, а також присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства Сумиобленерго на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Загальна справа 1 921,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено обґрунтованість підстав на які він посилається заявляючи позовні вимоги.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 30.07.2019 у справі №920/178/19 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Скаржник стверджує, що приймаючи оскаржуване судове рішення суд першої інстанції безпідставно та необґрунтовано зробив висновок, що беручи до уваги приписи ч.20 ст.10 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку та п.14 Статуту позивача, саме до компетенції правління як колегіального органу належить укладення договорів про виконання робіт та надання послуг. Крім того, вказує на те, що оскільки в Єдиному державному реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні обмеження керівника позивача щодо представництва його, в тому числі і обмежень на укладання договорів, відповідача не знав і не міг знати про наявні обмеження голови правління позивача безпосереднього стосовно укладання додаткової угоди.

Також, скаржник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно послався на норми Закону України Про житлово-комунальні послуги №2189-VIII від 09.11.2017, оскільки на момент укладання додаткової угоди 1 від 10.05.2017 не тільки не набрав чинності, а навіть не був прийнятий.

Додатково скаржник вказує, що суд першої інстанції безпідставно послався на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-2612цс15 та в постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 25.04.2018 у справі № 710/2175/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 664/998/17 та від 07.11.2018 у справі № 466/10270/15-ц, а також у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 31.01.2019 у справі № 922/4371/17, оскільки в зазначених справах судами встановлені інші фактичні обставини справи, які відрізняються від фактичних обставин даної справи.

Крім того, скаржник зазначає, що позивачем було вчинено дії, які свідчать про наступне схвалення дій голови правління позивача ОСОБА_1 та прийнято до виконання правочин вже після внесення відповідних змін до нього шляхом підписання актів прийняття-передавання електричної енергії, отримання рахунків на оплату та їх подальша оплата позивачем, в тому числі і за підписом діючого на сьогодні голови правління. Проте, не заважаючи на вказане суд першої інстанції дійшов до протилежного висновку приймаючи оскаржуване судове рішення.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №920/178/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді - Козир Т.П., Куксов В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2019 поновлено Публічному акціонерному товариству Сумиобленерго пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Сумської області від 30.07.2019 у справ №920/178/19; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Сумиобленерго на рішення Господарського суду Сумської області від 30.07.2019 у справі №920/178/19; розгляд апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства Сумиобленерго на рішення Господарського суду Сумської області від 30.07.2019 у справі №920/178/19 призначено на 09.10.2019 о 10:00 год.; встановлено строк позивачу для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

17.09.2019 через відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його участю в режимі відеоконференції, проведення якого просить забезпечити або у приміщенні Господарського суду Сумської області або Сумського апеляційного суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2019 задоволено клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції та повідомлено учасників справи, що призначене судове засідання на 09.10.2019 о 10 год. 00 хв. у справі №920/178/18 буде проводитись в режимі відеоконференції в приміщенні Північного апеляційного господарського суду, а також ухвалено доручити забезпечення проведення відеоконференції - Господарському суду Сумської області.

07.10.2019 через відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог законодавства України.

09.10.2019 у судовому засіданні представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги та підтримав доводи викладенні у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник відповідача у даному судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, а оскаржуване судове рішення скасувати.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно із ч.1 ст.319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч.2 ст.382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Частиною першою статті 385 Цивільного кодексу України передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).

У відповідності до Рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2004 від 02.03.2004 допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення ОСББ, вступу до нього.

Таким чином, власники квартир і виділених нежитлових приміщень, щодо яких оформлено право власності на певну особу (певних осіб) (далі - виділені нежитлові приміщення), у багатоквартирному будинку є співвласниками спільного майна в ньому. При цьому чинним законодавством України не передбачено оформлення окремого документа щодо права власності на спільне майно багатоквартирного будинку.

У відповідності до ст.1 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ОСББ - це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Згідно із ст.ст.4, 6 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Об`єднання може бути створено лише власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (багатоквартирних будинках). Для створення об`єднання скликаються установчі збори. Установчі збори приймають рішення про створення об`єднання і затверджують його статут.

Статтями 3 та 7 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку визначено, що діяльність ОСББ здійснюється на основі статуту, який складається відповідно до типового статуту, який затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної житлової політики і політики у сфері житлово-комунального господарства.

Згідно із ст.12 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку управління багатоквартирним будинком здійснює об`єднання через свої органи управління.

З огляду на що, факт створення в багатоквартирному будинку ОСББ є належним підтвердженням факту надання власниками квартир та виділених нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку повноважень ОСББ щодо управління, утримання і використання спільного майна цього багатоквартирного будинку.

Зі змісту п.1. Загальних положень Статуту Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Загальна справа (далі - ОСББ), затвердженого загальними зборами 31.07.2016 (Протокол №1), вбачається, що ОСББ створено власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку (багатоквартирних будинків) №24, що розташований за адресою: 40022, м. Суми, вул. І.Харитоненка, відповідно до Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку .

Взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії, регулюються Правилами користування електричною енергією, які затверджено постановою НКРЕ України № 28 від 31.07.1996 (далі - Правила).

Пунктом 5.1 Правил передбачено, що договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов`язків сторін. Споживання енергії без договору не допускається. При укладенні договору сторони визначають його зміст на підставі типового договору.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 05.05.2017 року між позивачем, як споживачем, та відповідачем, як постачальником, був укладений договір про постачання електричної енергії №1613169 (далі - Договір), відповідно до умов якого відповідач продає електричну енергію позивачу для забезпечення потреб електроустановок позивача, а позивач оплачує відповідачу вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами Договору та додатків до Договору.

В подальшому, між сторонами було укладено додаткову угоду 1 від 10.05.2017 до Договору (далі - Додаткова угода), в якій сторони домовились про наступне:

1.Виключити з Договору додаток 3.1 з таким об`єктом Споживача :

- житловий будинок (комунальне освітлення) за адресою: м. Суми, вул. І.Харитоненка, буд. 24 з лічильником №8115781, покази - 002052 (СА), К (обліку) = 1.

2.Доповнити Договір додатком 3.1 Перелік та дані комерційних засобів обліку, по яких проводиться розрахунок за відпущену електроенергію Споживачу по об`єкту Споживача - житловий будинок (загальнобудинковий) за адресою: м. Суми, вул. І.Харитоненка, буд. 24 з лічильником № 8115781, покази - 002052 ( СА ), К (обліку) = 1, в редакції, визначеній в додатку №1 до цієї додаткової угоди.

3.Доповнити Договір додатком 3.2 Перелік та дані комерційних засобів обліку субспоживачів по об`єкту Субспоживача - струмоприймачі, за адресою: м. Суми, вул. І.Харитоненка, буд. 24 , в редакції, визначеній в додатку № 2 до цієї додаткової угоди.

4.Викласти додаток 7 до Договору Схема електропостачання об`єкта Споживача № 1 по об`єкту Споживача - житловий будинок, за адресою: м. Суми, вул. І.Харитоненка, буд. 24 , в редакції, визначеній в додатку № 3 до цієї додаткової угоди.

5.Виключити з Договору додаток 10.2.

6.Викласти додаток 11 до Договору в новій редакції, визначеній в додатку № 4 до цієї додаткової угоди.

7.Викласти додаток 12 до Договору в новій редакції, визначеній в додатку № 5 до цієї додаткової угоди.

8.Дана додаткова угода складена у двох примірниках по одному для кожної із Сторін.

9.Дана додаткова угода є невід`ємною частиною Договору.

10.Дана додаткова угода набуває чинності з моменту підписання її Сторонами та діє протягом дії Договору. .

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що вказана Додаткова угода була підписана головою правління ОСББ ОСОБА_1, який не мав необхідного обсягу повноважень на її підписання (цивільної дієздатності), за відсутності відповідного рішення правління ОСББ про надання повноважень голові правління ОСББ на укладення змін до Договору, а також вона укладена з порушенням вимог діючого законодавства, у зв`язку з чим просить суд визнати її недійсною.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що оскільки матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження надання позивачем відповідного обсягу повноважень голові правління ОСББ ОСОБА_1 на підписання Додаткової угоди, тому відсутність волевиявлення ОСББ на підписання Додаткової угоди є правовою підставою, передбаченою ст.ст.203, 215, 216 Цивільного кодексу України, для визнання такого правочину недійсним.

При цьому, доводи відповідача про схвалення ОСББ спірного правочину та визнання його дійсності шляхом підписання актів прийняття-передавання електричної енергії, отримання рахунків на оплату та їх подальшої оплати за Договором, суд першої інстанції з посилання на правові позиці викладенні у відповідних постановах Верховного Суду визнав безпідставними, оскільки матеріали справи не містять доказів, а відповідач не довів, що позивач уповноважував голову правління ОСББ на підписання Додаткової угоди, тому до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ч.1 ст.241 Цивільного кодексу України щодо наступного схвалення правочину.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання Додаткової угоди недійсною, однак мотивувальна частина оскаржуваного судового рішення підлягає зміні, зважаючи на наступне.

Як зазначено вище, 10.05.2017 між позивачем, як споживачем, та відповідачем, як постачальником, було укладено додаткову угоду 1 до Договору про постачання електричної енергії №1613169 від 05.05.2017.

Як вбачається з додаткової угоди 1 до Договору, спірний правочин зі сторони позивача підписаний головою правління ОСОБА_1, який діяв на підставі Статуту позивача.

Згідно ч.2 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Такими підставами, зокрема є: суперечність змісту правочину Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його маральним засадам. Відсутність у особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності. Відсутності вільного і такого, що відповідає внутрішній волі учасника правочину волевиявлення. Правочин не спрямовано на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно із ч.1, 3 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Згідно з ч. 17 ст. 10 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку для керівництва поточною діяльністю об`єднання обирається правління. Правління має право приймати рішення з питань діяльності об`єднання, визначених Статутом. Правління є виконавчим органом об`єднання і підзвітне загальним зборам (ч.18 цієї ж статті Закону).

В пункті 12 Статуту позивача встановлено, що виконавчим органом об`єднання є правління, яке обирається і підзвітне загальним зборам. Правління здійснює керівництво поточною діяльністю об`єднання та має право приймати рішення з питань діяльності об`єднання, визначених цим Статутом.

Тобто, з викладеного випливає, що саме правління є виконавчим органом позивача, яке підзвітне загальним зборам та має право приймати рішення з питань діяльності об`єднання, визначених цим Статутом.

Частиною 20 ст. 10 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку передбачено, що до компетенції правління належить укладення договорів про виконання робіт, надання послуг та здійснення контролю за їх виконанням.

Відповідні приписи також містяться в пункті 14 Статуту позивача.

Згідно з пунктом 16 Статуту позивача, правління зі свого складу обирає голову та його заступника. На виконання своїх повноважень голова правління діє без доручення від імені об`єднання та укладає в межах своєї компетенції договори і вчиняє інші правочини відповідно до рішень правління.

У Статуті позивача відсутнє визначення компетенції (повноважень) голови правління на укладання договорів.

При цьому, голова правління відповідно до положень Статуту позивача має право укладати договори і вчиняти інші правочини лише на підставі рішень правління.

Крім того, в матеріалах справи міститься лист НКРЕКП від 29.11.2016 №12856/20.2/7-16 (а.с.43-44 т.1), в якому зазначено, що враховуючи те, що ОСББ створюється власниками квартир та виділених нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку, зокрема, для управління використання спільного майна цього будинку, то ОСББ, для укладання договору про постачання електричної енергії на технічні цілі багатоквартирного будинку, щодо якого раніше укладався договір про постачання електричної енергії з іншими споживачами, має надати постачальнику електричної енергії за врегульованим тарифом такі документи: заяву щодо укладання договору про постачання електричної енергії із зазначенням місцезнаходження та банківських реквізитів ОСББ; виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб; рішення установчих зборів про створення ОСББ; Статут ОСББ; рішення правління ОСББ про надання повноважень голові правління ОСББ або інший уповноваженій особі ОСББ на укладання договору про постачання електричної енергії з переліком адрес багатоквартирних будинків.

Відповідачу, як ліцензіату з постачання електричної енергії за врегульованим тарифом станом на час укладання спірного правочину було відомо про зазначенні вище роз`яснення НКРЕКП щодо необхідності відповідного рішення правління на укладання договору з ОСББ, що додатково підтверджується листами самого відповідача, які були адресові іншім ОСББ (а.с.122-127 т.1).

Посилання відповідача на те, що згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, відсутні будь-які обмеження голови правління на укладання договорів, колегією суддів відхиляються, оскільки відповідно до п.5.4 Правил, в редакції чинній на момент вчинення спірного правочину, для укладання договору про постачання електричної енергії, заявник (споживач) повинен надати в тому числі копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також копію належним чином оформленої довіреності на право укладання договорів особі, яка уповноважена підписувати договори.

Крім того, згідно із ч.2 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Тобто, оскільки як свідчить вищевстановлене та враховуючи триваючі господарські відносини між відповідачем та різними ОСББ, а також специфіку укладання такого роду правочинів між ними, відповідач повинен був та міг знати про обмеження повноважень голови правління на укладання спірного правочину.

В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази в розумінні ст.ст.76, 77 ГПК України, які б підтверджували з урахуванням викладеного вище надання повноважень голові правління на укладання спірного правочину.

Враховуючи вищенаведені правові норми та встановлене вище, а також з`ясовуючи наявність або відсутність обставин, з якими ст.92 Цивільного кодексу України пов`язує юридичну силу обмежень повноважень щодо представництва юридичної особи, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач знав та, за всіма обставинами, не міг не знати про наявність обмежень, встановлених Статутом позивача, зокрема, оскільки спірний правочин містить посилання на такий Статут, як на підставу вчинення головою правління юридично значимих дій із укладення додаткової угоди.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання спірного правочину недійсним, однак з мотивів викладених вище.

Доводи відповідача про схвалення позивачем спірного правочину та визнання його дійсності шляхом підписання актів прийняття-передавання електричної енергії, отримання рахунків на оплату та їх подальшої оплати за Договором (а.с.60-102 т.1) є безпідставними, враховуючи наступне.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (ст. 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Аналогічна правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/11079/17, від 25.04.2018 у справі №910/9915/17, від 16.05.2018 у справі №914/3095/16, від 01.08.2019 у справі №922/1597/18.

Колегією суддів встановлено, що докази (а.с.60-102 т.1) на які посилається відповідач в якості схвалення позивачем спірного правочини не містять жодних посилань на нього, а лише свідчать про отримання та сплату за активну електроенергію відповідно до договору №1613169, тобто за основним договором про постачання електричної енергії №1613169 від 05.05.2017.

Більше того, в матеріалах справи міститься витяг з протоколу №1/2018 загальних зборів ОСББ (дата проведення зборів 28.01.2018, дата складання протоколу 11.02.2018), з якого вбачається, що за результатами розгляду звіту ревізійної комісії було прийняте наступне рішення: Враховуючи факти, викладені у акти ревізії фінансово-господарської діяльності ОСББ Загальна справа за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 в частині порушення головою правління ОСОБА_1 . Статуту об`єднання, а саме самовільного укладення без дозволу правління об`єднання додаткової угоди з ПАТ Сумиобленерго № 1 від 10.05.2017 до договору про постачання електричної енергії № 1613169 від 05.05.2017, якою передбачена зміна в схемі електропостачання будинку шляхом переведення лічильника обліку комунальної енергії на загальнобудинковий лічильник з подальшим розрахунком по ньому. Керуючись абз. 2 ст. 11 Статуту ОСББ Загальна справа загальні збори скасовують і визнають такою, що втратила чинність, додаткову угоду № 1 від 10.05.2017 до договору про постачання електричної енергії № 1613169 від 05.05.2017, укладеного Головою правління ОСОБА_1 від імені ОСББ Загальна справа з ПАТ Сумиобленерго (а.с.128-129 т.1).

За наслідками проведення відповідних загальних зборів ОСББ на адресу відповідача був направлений відповідний лист №13 від 07.06.2018 про незгоду зі спірною додатковою угодою та з вимогою в 10-ти денний термін направити інспектора для розпломбування розрахункового засобу обліку з метою приведення обліку у відповідність до вимог чинного законодавства, а саме в первісний стан, що існував до укладення цієї додаткової угоди, у відповідь на який відповідач листом №59-15/1127 від 23.06.2018 відмовив позивачу в задоволенні його вимог (а.с.130-132 т.1).

Таким чином, враховуючи встановлене вище та мету створення і специфіку діяльності позивача, а також відсутність волевиявлення позивача, колегія суддів дійшла висновку, що у даному випадку до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ч.1 ст.241 Цивільного кодексу України щодо наступного схвалення правочину.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції зосередившись на з`ясування правових підстав для визнання спірного правочину недійсним відповідно до ч.2 ст.203 Цивільного кодексу України, залишив поза увагою ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України.

Так, закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами частини першої статті 203, частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Як зазначалося вище, взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії, регулюються Правилами користування електричною енергією, які затверджено постановою НКРЕ України № 28 від 31.07.1996 (далі - Правила).

Крім того, пунктом 2.1 Договору сторони погодили, що під час виконання умов цього Договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим Договором сторони зобов`язуються керуватися чинним законодавством України, зокрема Правилами користування електричною енергією, затвердженими в установленому порядку.

Як вбачається з умов спірного правочину, було виключено з Договору додаток 3.1 з таким об`єктом Споживача : - житловий будинок (комунальне освітлення) за адресою: м. Суми, вул. І.Харитоненка, буд. 24 з лічильником №8115781, покази - 002052 ( СА ), К (обліку) = 1. Також, доповнено Договір додатком 3.1 Перелік та дані комерційних засобів обліку, по яких проводиться розрахунок за відпущену електроенергію Споживачу по об`єкту Споживача - житловий будинок (загальнобудинковий) за адресою: м. Суми, вул. І.Харитоненка, буд. 24 з лічильником № 8115781, покази - 002052 ( СА ), К (обліку) = 1, в редакції, визначеній в додатку №1 до цієї додаткової угоди.

Тобто, спірним правочином було змінено лічильник електроенергії на загальнобудинковий.

Відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постановах від 18.07.2018 у справі №920/422/17 та від 11.09.2018 у справі №920/208/17 за позовом ПАТ Сумиобленерго до ОСББ щодо врегулювання розбіжностей при укладанні договорів про постачання електричної енергії, зробив правові висновки відносно неможливості використання ОСББ при оплаті за електричну енергію загально будинкового лічильника.

Так, в зазначених постановах Верховний Суд наголосив, що відповідно до статті 22 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" об`єднання оплачує електричну енергію за цінами (тарифами), встановленими для населення.

Відповідно до пункту 3.6 Правил споживання електричної енергії за відповідним тарифом має бути забезпечене окремим обліком. Окремі площадки вимірювання мають бути забезпечені засобами обліку, які дають можливість організувати розрахунковий облік за відповідним тарифом на всій площадці вимірювання.

Отже, розрахунки використаної електричної енергії повинні проводитись з урахуванням даних кожного окремого лічильника.

Постановою НКРЕ №1449 від 25.12.2008 "Про внесення змін до постанови НКРЕ №910 від 17.10.2005 та затвердження змін до ПКЕЕ" з пункту 3.6 Правил виключено четвертий абзац, який передбачав встановлення розрахункового обліку електроенергії на межі балансової належності внутрішньобудинкових мереж та мереж електропередавальної організації у багатоквартирних будинках. Відповідно позивач не має правових підстав для застосування загальнобудинкового лічильника як розрахункового.

Відповідно до п.1.2 Правил улаштування електроустановок, точкою продажу електричної енергії є межа балансової належності, на якій відбувається перехід права власності на електричну енергію.

У багатоквартирному будинку споживачі мають різні точки продажу електричної енергії, переходу права власності на неї та різні тарифні групи. Оскільки, згідно Правил різні групи не можуть обліковуватися одним лічильником (абзац 2 пункту 3.6. Правил), то обсяг споживання електроенергіїї не має розраховуватися за лічильником, який обліковує різні групи споживання.

З огляду на що, Верховний Суд дійшов висновку, що загальнобудинковий лічильник може застосовуватися лише як технічний прилад обліку і, відповідно, рішення суду про викладення додатку 7 до договору в редакції відповідача є правильним, оскільки він передбачає технічний загальнобудинковий облік електричної енергії.

Крім того, в листі НКРЕКП від 25.10.2016 №11325/20.3/7-16 із посиланням на відповідні положення Правил, зокрема наголошено, що використання для розрахунків за електричну енергію загальнобудинкового засобу обліку електричної енергії цього багатоповерхового будинку можливе лише за умови складання балансу електричної енергії, використаної споживачами в цьому будинку, для чого необхідно забезпечити одночасне зняття показів всіх розрахункових засобів обліку електричної енергії, встановлених у багатоповерховому будинку, що можливе лише за умови, якщо електропередавальна організації, як організація яка відповідає за облік електричної енергії, використаної населенням, забезпечить створення та організацію автоматичної системи комерційного обліку електричної енергії в багатоквартирному будинку (АСКОЕ) шляхом забезпечення точок розрахункового обліку на об`єкті локальним устаткуванням збору та обробки даних (а.с.11-12 т.2).

З викладеного випливає, що встановлення загальнобудинкового лічильника на проведення розрахунків по ньому можливі лише за вищевказаних умов, які у даному випадку були відсутні на момент укладання спірного правочину.

Відтак, враховуючи встановлені обставини та те, що спірний правочин є таким, що не відповідає вимогам ч.2 ст.203 Цивільного кодексу України, а його зміст суперечить вимогам ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України, а тому є всі правові підстави для визнання такого правочину недійсним, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягаю задоволенню.

Посилання скаржника на правові висновки, викладені Верховним Судом України у справах №914/3095/16 та №922/1597/18 відхиляються, оскільки викладені у постановах висновки щодо застосування норм права ґрунтуються на інших фактичних обставинах, ніж у даній справі, тому правовідносини у цій справі з даною справою не є подібними. Крім того, у даній справі вищевстановленим підтверджується порушене цивільне право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, навідміну від встановлених обставин у справах №914/3095/16 та №922/1597/18.

Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Враховуючи вищевикладене та те, що судом першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення зробив висновки, які не в повній мірі відповідають обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне застосувати повноваження, передбачені ч.4 ст.277 ГПК України та змінити його мотивувальну частину, а також викласти її в редакції даної постанови.

При цьому, резолютивна частина оскаржуваного судового рішення підлягає залишенню без змін.

Судові витрати (судовий збір) на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 252, 269, 270, 273, 275, 277, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Сумиобленерго на рішення Господарського суду Сумської області від 30.07.2019 у справі №920/178/19 задовольнити частково.

2.Рішення Господарського суду Сумської області від 30.07.2019 у справі №920/178/19 змінити шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

3. В решті рішення Господарського суду Сумської області від 30.07.2019 у справі №920/178/19 залишити без змін.

4.Судові витрати покласти на Публічне акціонерне товариство Сумиобленерго .

5. Матеріали справи №920/178/19 повернути до Господарського суду Сумської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 15.10.2019.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді В.В. Куксов

Т.П. Козир