Постанова

від 09.10.2019 по справі 922/1503/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2019 р. Справа № 922/1503/19

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Пархоменко О.В.

за участю представників сторін:

позивача - адвокат Гудкова Т.А., ордер серія ХВ №000062 від 12.09.2019 року;

відповідача - не з`явився;

третьої особи- не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМЕРЦІЙНА ФІРМА "ЗАКОР М, ЛТД", м. Харків (вх. № 2685 Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 24.07.2019 року у справі №922/1503/19, ухвалене в приміщенні господарського суду Харківської області (суддя Чистякова І.О.) повний текст якого складено 29.07.2019 року.

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ в особі філії "Пасажирська компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМЕРЦІЙНА ФІРМА "ЗАКОР М, ЛТД", м. Харків,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області

про стягнення 62 598,78 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.07.2019 року у справі №922/1503/19 позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМЕРЦІЙНА ФІРМА "ЗАКОР М, ЛТД" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Пасажирська компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця" неустойку в сумі 62 598,78 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМЕРЦІЙНА ФІРМА "ЗАКОР М, ЛТД" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Пасажирська компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця" судовий збір у розмірі 1921,00 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМЕРЦІЙНА ФІРМА "ЗАКОР М, ЛТД" з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 24.07.2019 року у справі повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Пасажирська компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМЕРЦІЙНА ФІРМА "ЗАКОР М, ЛТД" повністю та вирішити питання про судові витрати.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує про наступне.

Позивач, як договірна сторона не був позбавлений можливості визначити у договорі, як істотну умову договору, відповідальність сторони за несвоєчасне виконання обов`язку щодо повернення орендованого майна у формі неустойки у розмірі від орендної плати або інше, таким правом не скористався і на власний розсуд визначив те, що відповідальність у формі неустойки за несвоєчасне повернення майна орендодавцеві, у відносинах між ним та відповідачем не передбачається.

Умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадку, коли після його укладення законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря, а отже будь-які подальші законодавчі зміни або прийняття правил, якими передбачено неустойку у формі подвійної орендної плати, не можуть бути застосовані до відносин між Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМЕРЦІЙНА ФІРМА "ЗАКОР М, ЛТД" та Акціонерним товариством "Українська залізниця", оскільки договором оренди №2142-Н від 27.12.2005 року, такого виду та розміру відповідальності не передбачалося.

Враховуючи твердження позивача про застосовність у відносинах між сторонами неустойки, як самостійного виду майнової відповідальності на відміну від неустойки, як виду забезпечення виконання зобов`язання є хибним, оскільки такого права у позивача немає у відповідності до умов договору оренди №2142-Н від 27.12.2005 року.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2019 року, суддею - доповідачем у даній справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.08.2019 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМЕРЦІЙНА ФІРМА "ЗАКОР М, ЛТД" на рішення господарського суду Харківської області від 24.07.2019 року у справі залишено без руху; Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМЕРЦІЙНА ФІРМА "ЗАКОР М, ЛТД" зобов`язано було усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху; роз`яснено Товариству з обмеженою відповідальністю "КОМЕРЦІЙНА ФІРМА "ЗАКОР М, ЛТД", що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.

11.09.2019 року на адресу суду від представника апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги (вх.№8641), а саме: надано докази сплати судового збору.

11.09.2019 року на адресу суду від представника апелянта надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (вх.№8640), в якому останній просить надати матеріали справи для ознайомлення з можливістю зняття фотокопій, яке долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.09.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМЕРЦІЙНА ФІРМА "ЗАКОР М, ЛТД" на рішення господарського суду Харківської області від 24.07.2019 року у справі; учасникам справи встановлено строк до 30.09.2019 року на протязі якого вони мають право подати відзиви на апеляційну скаргу; призначено справу до розгляду на 09.10.2019 року о 09:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, зал судового засідання №115.

30.09.2019 року на адресу суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№9279), в якому останній просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити та залишити без змін рішення суду першої інстанції, який долучено до матеріалів справи.

В обгрунтування відзиву представник позивача зазначає, що господарський суд першої інстанції до правовідносин, що виникли між сторонами правильно застосував норми матеріального права, оскільки Законом України Про оренду державного та комунального майна , не регулюються відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що увійшло до статуного капіталу господарських товариств.

Посилається на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах: №915/14/17 від 31.01.2018 року, №922/2665/17 від 30.05.2018 року, №910/2640/18 від 21.12.2018 року.

08.10.2019 року на адресу суду від представника апелянта надійшла заява (вх.№9583), в якій останній просить здійснювати розгляд справи за відсутності сторони відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМЕРЦІЙНА ФІРМА "ЗАКОР М, ЛТД", яку долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні представник позивача просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення господарського суду Харківської області від 24.07.2019 року у справі залишити без змін.

В судове засідання 10.10.2019 року представники відповідача та третьої особи не з`явилися , хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце його проведення, про що свідчить штамп на зворотному боці ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні про відправлення її копій сторонам і є доказом належного повідомлення учасників спору про дату, час та місце судового засідання відповідно до пунктів 3.5.2., 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України.

На підтвердження направлення копії ухвали суду від 12.09.2019 року відповідачу та третій особі у справі додано фіскальні чеки УДППЗ "Укрпошта" від 03.09.2019 року: №6102229394508, №6102229394494, з яких вбачається, що відповідач та третя особа отримали копію ухвали 05.09.2019 року (а.с.217-218 том 1).

Крім того, вказану ухвалу суду від 12.09.2019 року було у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається була розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та https://eag.court.gov.ua/sud4875/

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України , колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

27.12.2005 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківської області (орендодавець, далі - третя особа) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Закор М, ЛТД" (орендар, далі - відповідач) був укладений договір № 2142 - Н про оренду нерухомого майна (далі - договір).

Згідно п. 1.1. договору орендодавець (третя особа) передає, а орендар (відповідач) приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно: частину нежитлового приміщення на 1-му поверсі нової двоповерхової будівлі вокзалу (пам`ятника архітектури) нового Сервісного центру, загальною площею 9,5 кв.м., розміщеного за адресою: м. Харків, майдан Привокзальний, 1, що знаходиться на балансі вокзалу Харків-пасажирський Південної залізниці.

З 01.12.2015 року розпочата господарська діяльність ПАТ "Укрзалізниця", яке відповідно до ч. 6 ст. 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" та Статуту ПАТ "Укрзалізниця", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 року № 735 "Питання публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Статут) утворено на базі Укрзалізниці, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, що реорганізовані шляхом злиття, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

ПАТ "Укрзалізниця" є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

З 01.12.2015 року орендодавцем за договором є Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" про що 22.02.2016 року між сторонами було укладено додатковий договір № П/Л-16235-НЮ (далі- додатковий договір).

Згідно п.1 додаткового договору сторони визначили, що орендодавцем майна визначеного договором оренди від 27.12.2005 року №2142-Н є ПАТ "Укрзалізниця".

Відповідно до п.17 Статуту, Товариство утворює філії, представництва, інші відокремлені підрозділу без статусу юридичної особи, що діють на підставі положень.

У червні 2017 року була створена філія "Пасажирська компанія" ПАТ "Укрзалізниця". Наказом ПАТ "Українська залізниця" від 27.01.2017 року № 54 (із змінами наказом від 27.12.2018 року № 792) введено в дію положення про філію "Пасажирська компанія" акціонерного товариства "Укрзалізниця" (далі - Положення).

Відповідно до п.2.1 Положення, філія є відокремленим підрозділом Товариства, який не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені та в інтересах Товариства.

Пунктом 10.5 Положення передбачено, що ПАТ "Укрзалізниця" наділяє філію та ії структурні підрозділи правами від імені товариства виступати позивачем, в тому числі цивільним, та відповідачем у судах всіх інстанцій, з усіма правами, наданими законом позивачу, цивільному позивачу, відповідачу і третій особі.

Відповідно п. 10 п. 5.5. Положення, керівник філії на підставі довіреності та у межах своїх повноважень, зокрема має право представляти інтереси товариства в судах, в тому числі в судах загальної юрисдикції, в господарських та адміністративних судах.

Наказом ПАТ "Укрзалізниця" від 02.03.2017 року № 126 (із змінами згідно наказу ПАТ "Укрзалізниця" від 04.08.2017 року № 518) введено в дію структуру філії "Пасажирська компанія".

Структурний підрозділ "Вокзал Харків-Пасажирський" регіональної філії "Південна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" було приєднано до філії "Пасажирська компанія" ПАТ "Укрзалізниця" (далі-орендодавець або позивач), як виробничий підрозділ вокзал станції Харків - Пасажирський.

Об`єкт оренди обліковується на балансі виробничого підрозділу вокзал станції Харків-Пасажирський. Додатковим договором від 27.12.2017 року, укладеним між сторонами, Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Пасажирська компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця" було визначено сторонами як орендодавець.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 31.10.2018 року № 938 "Деякі питання акціонерного товариства "Українська залізниця" змінено тип публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" з публічного на приватне та товариство перейменоване в акціонерне товариство "Українська залізниця", про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних - осіб - підприємців та громадських формувань внесений відповідний запис.

Згідно ст. 5 Закону України "Про акціонерні товариства", зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням та всі права та обов`язки ПАТ Укрзалізниця" залишаються за АТ "Укрзалізниця".

Відповідно п. 10.1 Договору, в редакції, викладеній в додатковому договорі № ПК-ВОК-Харків/2142-Н/Д2/18 від 23.05.2018 року, термін дії договору був продовжений по 30.06.2018 року включно.

За приписами п. 10.11 договору чинність договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

За актом приймання - передачі орендованого майна від 27.12.2005 року та додатковим договором згідно акту приймання - передачі від 22.02.2016 року майно: частину нежитлового приміщення на 1-му поверсі нової двоповерхової будівлі вокзалу (пам`ятника архітектури) нового Сервісного центру, загальною площею 9,5 кв.м., розміщеного за адресою: м. Харків, майдан Привокзальний, 1, що знаходиться на балансі вокзалу Харків-пасажирський Південної залізниці передано орендарю за договором оренди.

Сторонами у додатковому договорі від 30.01.2018 року та у розрахунку плати за базовий місяць оренди: листопад 2015 року було погоджено розмір орендної плати за користування орендованим майном: частини нежитлового приміщення на 1-му поверсі нової двоповерхової будівлі вокзалу (пам`ятника архітектури) нового Сервісного центру, загальною площею 9,5 кв.м., розміщеного за адресою: м. Харків, майдан Привокзальний, 1, а саме орендна плата у листопаді 2015 року становить: 4750,00 грн.

Згідно п. 10.1 договору, в редакції, викладеній в додатковому договорі № ПК-ВОК-Харків/2142-Н/Д2/18 від 23.05.2018 року, термін дії договору був продовжений по 30.06.2018 року включно.

За умовами до п. 10.11 договору, його чинність припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до п. 2.5 договору, майно вважається поверненим орендодавцю та балансоутримувачу з моменту підписання акту приймання-передачі. Обов`язок по складанню акту покладений на сторону, яка передає майно іншій стороні договору (п. 2.6 договору).

Позивач зазначає, що на виконання вимог п. 2.6 договору, ним був складений акт приймання-передачі майна, який у двох примірниках був надісланий відповідачу цінним листом від 31.05.2018 року №ПКВОК-2-01/1252 разом з повідомленням про закінчення терміну дії договору, повернення орендованого майна орендодавцю та підписання акту приймання-передачі (повернення) майна та, що він звертався до відповідача листом від 16.07.2018 року №ПКВОК-2-01/1575 про негайне звільнення орендованої площі та підписання акту приймання передачі, а оскільки він повідомив про свій намір не продовжувати строк дії договору відповідача 31.05.2018 року та 16.07.2018 року, на його думку договір припинив свою дію з 01.07.2018 року.

Згідно п. 2.5. договору, у разі припинення договору майно повертається орендарем орендодавцю та балансоутримувачу.

Орендар повертає майно орендодавцю та балансоутримувачу аналогічно порядку встановленому договором при передачі майна орендарю.

Майно вважається поверненим орендодавцю та балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання - передачі, а відповідач, в порушення п.2.5. договору, ч. 1 ст. 785 ЦК України повернув орендоване майно лише 31.12.2018 року.

Позивачем нарахована відповідачу неустойка згідно ч. 2 ст. 785 ЦК України за період з 01.07.2018 року по 31.12.2018 року у розмірі 68400,00 грн.

Відповідач неустойку, що нарахована позивачем оплатив частково, а саме у розмірі 5801,22 грн., сума у розмірі 62 598,78 грн. залишилась не сплаченою.

Вказане вище й стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Харківської області про стягнення 62 598,78 грн.

24.07.2019 року господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов`язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Згідно ст. 283 ГК України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст. 284 ГК України, реорганізація орендодавця не є підставою для зміни умов або розірвання договору оренди.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Відповідно до ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За приписами ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

За положеннями ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За матеріалами справи, між сторонами виникли зобов`язання, які за своєю правовою природою є правовідносинами, що випливають із договору оренди, згідно якого в силу положень ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Так, відповідач отримав майно в оренду, про що свідчать акти приймання - передачі орендованого приміщення: частини нежитлового приміщення на 1-му поверсі нової двоповерхової будівлі вокзалу (пам`ятника архітектури) нового Сервісного центру, загальною площею 9,5 кв.м., розміщеного за адресою: м. Харків, майдан Привокзальний, 1, що знаходиться на балансі вокзалу Харків-пасажирський Південної залізниці.

Матеріали справи містять листи про припинення строку дії договору від 31.05.2018 року №ПКВЩК-2-01/1252 та 16.07.2018 року №ПКВЩК-2-01/1575, що направлялись позивачем відповідачу в межах спірних господарських відносин.

Так, у вказаних листах позивач повідомляв відповідача про припинення договорів оренди, що укладені між позивачем та відповідачем, в тому числі і договору від 27.12.2005 року №2142-Н, який є предметом розгляду у даній справі.

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.02.2019 року у справі №922/2903/18 позов задоволено частково; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМЕРЦІЙНА ФІРМА "ЗАКОР М, ЛТД" звільнити нежитлове приміщення, яке розташоване в одноповерховій будівлі південного павільйону квиткових кас (колишнє приміщення приміських кас Люботинського напрямку загальною площею 73,3 кв.м.), за адресою: м. Харків, вул. Конарєва, 3б.; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМЕРЦІЙНА ФІРМА "ЗАКОР М, ЛТД" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця в особі філії "Пасажирська компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця" заборгованість з орендної плати у розмірі 47499,49 грн., 3% річних у розмірі 378,42 грн., суму неустойки у розмірі 158328,00 грн. та судовий збір у розмірі 4855,10 грн.

Вказане рішення набрало законної сили 11.03.2019 року та сторонами не оскаржувалось.

Згідно ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Приписами ст. 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до ч.4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічні положення містить ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Так, рішенням господарського суду Харківської області від 14.02.2019 року у справі №922/2903/18, встановлено, зокрема, такі обставини:

Фактів отримання відповідачем 18.06.2018 року листа від 31.05.2018 року №ПКВОК-2-01/1252 із попередженням його про не згоду позивача з продовженням терміну дії договору оренди, вимогою щодо повернення орендованого майна та підписання акту приймання - передачі цього майна та не спростування відповідачем всупереч вимог ст. 13 та ст. 74 ГПК України отримання ним листа позивача від 16.07.2018 року №ПКВОК-2-01/1575 щодо попередження про відсутність наміру продовження строку дії додаткового договору.

Господарський суд першої інстанції вірно вказав на те, що отримання відповідачем ТОВ "КОМЕРЦІЙНА ФІРМА "ЗАКОР М, ЛТД" листів із його попередженням про відсутність з боку позивача наміру на продовження терміну дії договору оренди, вимогою щодо повернення орендованого майна та підписання акту приймання - передачі цього майна від 31.05.2018 року №ПКВЩК-2-01/1252 та 16.07.2018 року №ПКВЩК-2-01/1575, з посиланням на договір №2142-Н від 27.12.2005 року, свідчить про те, що вказаний договір припинив свою дію 01.07.2018 року.

А за таких підстав, не приймаються аргументи апелянта та те, що умови договору оренди є чинними на весь строк його дії і у випадках, коли після його укладення законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря, а тому будь-які подальші законодавчі зміни, які передбачають неустойку у формі подвійної орендної плати, не можуть бути застосовані у даній справі, а твердження позивача про застосовність у відносинах між сторонами неустойки, як самостійного виду майнової відповідальності на відміну від неустойки, як виду забезпечення виконання зобов`язання є хибним, оскільки на його думку відповідного права у позивача немає, так як договором оренди №2142-Н від 27.12.2005 року такого виду та розміру відповідальності не передбачалося.

Як вбачається з матеріалів справи, орендовані приміщення після закінчення строку дії договору позивачу повернуто лише 31.12.2018 року, у зв`язку із чим ним обгрунтовано нараховано неустойку за період з 01.07.2018 року по 31.12.2018 року у розмірі 684 00,00 грн., яка частково оплачена відповідачем у розмірі 5801,22 грн., та не сплаченою залишилась сума у розмірі 62 598,78 грн.

Відповідно п.1 ст.785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Отже, господарським судом першої інстанції вірно встановлено, що договір припинив свою дію з 01.07.2018 року, а спірне нерухоме майно після закінчення строку дії договору відповідачем не повернуто та, що вказані обставини не заперечуються відповідачем, а майно, яке передано йому в оренду знаходиться в його користуванні.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно ч.2 ст.785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Не приймаються аргументи апелянта на те, що на його думку, позивач не був позбавлений можливості визначити у договорі, як істотну умову договору, відповідальність сторони за несвоєчасне виконання обов`язку щодо повернення орендованого майна та таким правом не скористався, а на власний розсуд визначив, що відповідальність у формі неустойки за несвоєчасне повернення майна орендодавцеві, у відносинах між сторонами не передбачається, оскільки така відповідальність визначена ч.2 ст.785 ЦК України.

Місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку, зазначивши, що оскільки орендар після закінчення строку дії договору не повернув і не намагався повернути об`єкт оренди орендодавцю у визначений договором строк, а продовжив користування орендованим майном, неповернення об`єкту оренди за договором у період, зокрема, з липня 2018 року по грудень 2018 року включно відбулося виключно з вини самого орендаря, що є умовою для застосування наслідків, передбачених ч.2 ст.785 ЦК України, вірно врахувавши, що неустойка, передбачена цією нормою закону є подвійною платою за користування річчю за час прострочення, а не штрафною санкцією в розумінні ст. 230 ГК України.

Перевіривши за допомогою калькулятору ЛІГА. ЗАКОН здійснений позивачем самостійний розрахунок неустойки з моменту закінчення строку дії договору, колегія суддів зазначає, що розрахунок є арифметично вірним, а тому господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовна вимога в частині стягнення з відповідача неустойки у розмірі 62598,78 грн. підлягає задоволенню.

Колегія суддів враховує правові висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справах: №915/14/17 від 31.01.2018 року, №922/2665/17 від 30.05.2018 року, №910/2640/18 від 21.12.2018 року.

Отже, висновок місцевого господарського суду про задоволення позову повністю, відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.

Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року)

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 269, 270, п.1 ч.1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМЕРЦІЙНА ФІРМА "ЗАКОР М, ЛТД", залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 24.07.2019 року у справі №922/1503/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків визначених ч. 3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 15.10.2019 року.

Головуючий суддя О.І. Терещенко

Суддя В.І. Сіверін

Суддя М.М. Слободін