Рішення

від 05.09.2019 по справі 160/4956/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2019 року Справа № 160/4956/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горбалінського В.В. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю ТІАРЕ (04086, м. Київ, вул. Олени Теліги, 41, ЄДРПОУ 42513765) до Дніпропетровської митниці ДФС (49000, м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, 22) про визнання протиправними та скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю ТІАРЕ звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Дніпропетровської митниці ДФС, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Дніпропетровської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів: від 27.03.2019 року №UA110000/2019/500047/2; від 09.04.2019 року №UA110000/2019/500051/2; від 24.04.2019 року №UA110000/2019/500053/2; від 27.03.2019 року №UA110000/2019/500048/2; від 26.03.2019 року №UA110000/2019/500045/2; від 07.05.2019 року №UA110000/2019/500058/1; від 07.05.2019 року №UA110000/2019/500057/2; від 09.04.2019 року №UA110000/2019/500050/2; від 07.05.2019 року №UA110000/2019/500055/2; від 26.03.2019 року №UA110000/2019/500044/2; від 27.03.2019 року №UA110000/2019/500046/2; від 03.05.2019 року №UA110000/2019/500054/2; від 16.05.2019 року №UA110000/2019/500065/2; від 08.05.2019 року №UA110000/2019/500059/2; від 13.05.2019 року №UA110000/2019/500061/2; від 11.05.2019 року №UA110000/2019/500060/2; від 27.03.2019 року №UA110000/2019/500049/2; від 14.05.2019 року №UA110000/2019/500063/2; від 07.05.2019 року №UA110000/2019/500056/2; від 26.03.2019 року №UA110000/2019/500043/2; від 25.03.2019 року №UA110000/2019/500042/2;

- визнати протиправними та скасувати картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення: від 27.03.2019 року №UA110190/2019/00059, від 09.04.2019 року №UA110190/2019/00065, від 24.04.2019 року № UA110190/2019/00068, від 27.03.2019 року № UA110190/2019/00060, від 26.03.2019 року №UA110190/2019/00057, від 07.05.2019 року № UA110190/2019/00073, від 07.05.2019 року,№UA110190/2019/00071, від 09.04.2019 року № UA110190/2019/00064, від 07.05.2019 року № UA110190/2019/00070, від 27.03.2019 року №UA110190/2019/00058, від 26.03.2019 року № UA110190/2019/00056, від 03.05.2019 року №UA110190/2019/00069, від 16.05.2019 року №UA110190/2019/00089, від 08.05.2019 року №UA110190/2019/00074, від 13.05.2019 року №UA110190/2019/00085, від 11.05.2019 року №UA110190/2019/00084, від 27.03.2019 року №UA110190/2019/00062, від 14.05.2019 року №UA110190/2019/00087, від 07.05.2019 року №UA110190/2019/00072, від 26.03.2019 року №UA110190/2019/00055, від 25.03.2019 року №UA 10190/2019/00054.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначав про безпідставність прийняття відповідачем рішень про коригування митної вартості товарів та визначення митної вартості за резервним методом, оскільки ним надано всі необхідні документи для визначення митної вартості товару за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Вважав прийняті відповідачем рішення про коригування митної вартості товарів необґрунтованими, оскільки митним органом не зазначено конкретних обставин, які викликали сумніви у достовірності поданих документів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.06.2019 року було відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

25.06.2019 року та на адресу суду від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що подані позивачем документи не підтверджували заявлену митну вартість товару, а тому у митного органу були підстави для її визначення за резервним методом, оскільки наявна цінова інформація ґрунтувалась саме на раніше визнаних (визначених) органом доходів і зборів митних вартостях.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Позивачем до суду було подано клопотання про розгляд даної адміністративної справи за відсутності уповноваженого представника.

Представник відповідача про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Згідно ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, враховуючи неявку представника позивача та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд продовжив розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 10.12.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ТІАРЕ та ZENITH ELECTRIC TOOLS LIMITED (продавець за контрактом, Китай) було укладено контракт №TR10/12-18 (далі - Контракт), згідно з умовами якого, Продавець зобов`язується в порядку та строки, встановлені цим Контрактом, передати у власність Покупцеві Товар, в певній кількості, відповідної якості і за узгодженою ціною, вказаних в Додатках на поставку Товару, які є невід`ємною частиною даного Контракту, а Покупець зобов`язується прийняти Товар та оплатити його на умовах, визначених у цьому Контракті (п.1.1 Контракту).

Згідно з п.2.1 Контракту, загальна сума цього Контракту складає 10 000 000,00 (десять мільйонів) доларів США, яка визначається як наростаюча сума за всіма поставками здійсненими за цим Контрактом.

Ціни встановлюються в доларах США. Ціна на Товар включає в себе вартість товару, маркування, упаковку, транспортування (п.2.3 Контракту ).

Згідно з п.2.4. Контракту, кількість Товару мас відповідати зазначеному в Додатку на поставку Товару до Контракту та Специфікації на поставку партії Товару доданого Контракту по кожному замовленню.

Відповідно до п.3.1. Контракту, поставка Товару за цим Договором здійснюється на умовах визначених в Додатках на поставку Товару, відповідно до Міжнародних правил тлумачення торгових термінів ІНКОТЕРМС 2010 . Поставка Товару здійснюється партіями на підставі підписаної Специфікації у відповідності до Додатку на поставку Товару.

Датою поставки є дата, визначена в Специфікації на кожну партію Товару (пункт 3.2 Контракту).

Згідно умов оплати, визначених Контрактом, покупець сплачує Товар на умовах відстрочення платежу не пізніше 180 (сто вісімдесят) календарних днів після надходження на склад Покупця.

Датою (моментом) оплат вважається дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок Продавця Датою (моментом) оплати вважається дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок Продавця, Оплата за товар може здійснюватися іншими контрагентами за погодженням сторін.

Так, на виконання умов зазначеного Контракту, ZENITH ELECTRIC TOOLS LIMITED поставило, а Позивач отримав зазначений в додатках до цього контракту товар - ручні механізовані інструменти та запасні частини до них.

Для здійснення митного оформлення товару Товариство подало до Дніпропетровської митниці ДФС митні декларації, в яких визначило митну вартість товару за основним методом, тобто за ціною контракту щодо товарів, які імпортуються, а саме: №UА110190/2019/504467 від 13.05.2019 року, №UA 110190/2019/504229 від 06.05.2019 року, №UA110190/2019/502764 від 22.03.2019 року, №UA 110190/2019/503326 від 08.04.2019 року, №UA110190/2019/502839 від 25.03.2019 року, №UА110190/2019/504106 від 02.05.2019 року, №UA 110190/2019/504328 від 08.05.2019 року, №UA 110190/2019/504373 від 10.05.2019 року, №UA 110190/2019/502838 від 25.03.2019 року, №UA 110190/2019/503824 від 22.04.2019 року, №UA 110190/2019/502871 від 25.03.2019 року, №UА110190/2019/504220 від 06.05.2019 року, №UA110190/2019/504222 від 06.05.2019 року, №UA110190/2019/502855 від 25.03.2019 року, №UA110190/2019/504478 від 13.05.2019 року, №UА110190/2019/504469 від 13.05.2019 року, №UA110190/2019/502925 від 26.03.2019 року, №UA1 10190/2019/502840 від 25.03.2019 року №UA110190/2019/503333 від 08.04.2019, №UА110190/2019/502905 від 06.03.2019 року, №UA110190.2019.504221 від 06.05.2019 року.

На підтвердження заявленої митної вартості товару та обраного методу її визначення декларант подав до Митниці наступні документи: контракт від 10.12.2018 року МТН10/12- 1Н, додатки на поставку товару до контракту, специфікації, прайси, інвойси, морські коносаменти, пакувальні\листи, міжнародні товарно-транспортні накладні.

За результатами розгляду митних декларацій та доданих до них документів, відповідачем було складено картки відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення: від 27.03.2019 року №UА110190/2019/00059, від 09.04.2019 року №ІМ 110190/2019/00065, від 24.04.2019 року №UА110190/2019/00068, від 27.03.2019 року №UА110190/2019/00060, від 26.03.2019 року №UA110190/2019/00057, від 07.05.2019 року №UA110190/2019/00073, від 07.05.2019 року №UA110190/2019/00071, від 09.04.2019 року №UА110190/2019/00064, від 07.05.2019 року №UA110190/2019/00070, від 26.03.2019 року від 27.03.2019 року №UA110190/2019/00058, від 26.03.2019 року № UА110190/2019/00056, від 03.05.2019 року №UA110190/2019/00069, від 16.05.2019 року №UA110190/2019/00089, від 08.05.2019 року №UA110190/2019/00074, від 13.05.2019 року №UA110190/2019/00085, від 11.05.2019 року №UА110190/2019/00084, від 27.03.2019 року №UА110190/2019/00062, від 14.05.2019 року №UА110190/2019/00087, від 07.05.2019 року №UA110190/2019/00072, від 26.03.201 року №UA110190/2019/00055, від 25.03.2019 року №UA 110190/2019/00054.

Як наслідок, були також прийняті рішення про коригування митної вартості товарів: від 27.03.2019 року №UА110000/2019/500047/2; від 09.04.2019 року №UA110000/2019/500051/2; від 24.04.2019 року №UА110000/2019/500053/2, від 27.03.2019 року №UА110000/2019/500048/2, від 26.03.2019 року UА110000/2019/500045/2, від 07.05.2019 року, №UА110000/2019/500058/1, від 07.05.2019 року №UА110000/2019/500057/2, від 09.04.2019 року №UА110000/2019/500050/2, від 07.05.2019 року №UА110000/2019/500055/2, від 26.03.2019 року №UА110000/2019/500044/2, від 27.03.2019 року №UА110000/2019/500046/2, від 03.05.2019 року №UА110000/2019/500054/2, від 16.05.2019 року UA110000/2019/500065/2, від 08.05.2019 року №UА110000/2019/500059/1, від 13.05.2019 року №UA110000/2019/500061/2, від 11.05.2019 року №110000/2019/500060/2, від 27.03.2019 року №110000/2019/500049/2, від 14.05.2019 року №110000/2019/500063/2, від 07.05.2019 року №UA110000/2019/500056/2, від 26.03.2019 року №UA110000/2019/500043/2, від 25.03.2019 року №110000/2019/500042/2, відповідно до яких митна вартість товару визначена за резервним методом.

В обґрунтування правомірності прийняття оскаржуваних рішень про коригування митної вартості товарів відповідач зазначив, що подані Товариством документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

А саме, позивачем:

1) не надано документи на підтвердження доставки від Продавця до порту Нінбо;

2) не надано митні декларації країни експорту, що унеможливлює здійснення перевірки числових значень заявленої вартості оцінюваних товарів;

3) не надано відомостей щодо страхування партії товару;

3) схема розрахунків за поставлений товар суперечить світовій практиці та може свідчити про наявність додаткових умов та домовленостей, які унеможливлюють підтвердження заявленої ціни товарів як такої, що базується на дійсній вартості;

4) не надано сертифікат якості Продавця;

5) компанія - Продавець ZENITH ELECTRIC TOOLS LIMITED зареєстрована в офшорній зоні, у зв`язку з чим, наявні підстави вважати, що у наданих для підтвердження ціни виробника документах містяться не ринкові (конкурентні) ціни, а так звані трансфертні ціни.

Не погоджуючись із такими рішеннями митного органу, позивач і звернувся із даною позовною заявою до адміністративного суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 5 ст. 382 Господарського кодексу України права та обов`язки сторін зовнішньоекономічного договору (контракту) визначаються правом місця його укладення, якщо сторони не погодили інше. Порядок визначення права, яке має застосовуватися до договору (контракту) у разі недосягнення згоди сторін стосовно вказаного порядку, встановлюється законом про зовнішньоекономічну діяльність.

За загальним правилом, передбаченим нормами ст.692 Цивільного Кодексу України, оплата товару за договором передбачена після передання товару чи товаророзпорядчих документів.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного Кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), то покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу. А якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного Кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Митного кодексу України (далі - МК України), митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч.1 ст.50 Митного кодексу України відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Згідно з ч.1 ст. 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Суд зазначає, що ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

За правилами ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України, у разі якщо зазначені документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Така ж позиція знайшла своє відображення у Постанові Пленуму Вищого Адміністративного суду України від 13.03.2017 № 2 «Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року» .

З наведеним висновком кореспондуються положення п. 2 ч. 5 ст. 54 Митного кодексу України, за змістом якої Відповідач має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статтею 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.

Відповідно до ч.3 ст. 54 МК України, за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Згідно з ч. 1 ст. 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до ч.ч. 2-8 ст. 57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Частиною 7 ст. 54 МК України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Як вже було зазначено судом, відповідач під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, заявлених за електронною митною декларацією, встановив, що в наданих позивачем документах є розбіжності: документи на підтвердження доставки від Продавця до порту Нінбо декларантом не надано, декларація країни експорту декларантом до митного оформлення не надано, не надано відмомсті щодо страхування, за умовами поставки витрати на транспортування та страхування повинні бути включені до вартості товару.

Зауваження, що викладені відповідачем у рішеннях про коригування митної вартості товарів, суд вважає помилковими, оскільки їх не можна віднести до таких, які можуть слугувати підставою для відмови у визначенні митної вартості товарів за ціною договору (контракту), адже вказані обставини не впливають на формування митної вартості товару.

Відповідно до Інкотермс-2010 CIР ("фрахт/перевезення та страхування оплачено до (назва місця призначення)" означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього продавець зобов`язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення. Це означає, що покупець приймає на себе всі ризики та будь-які додаткові витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки у вищезазначений спосіб. За умовами терміна CIP на продавця покладається також обов`язок забезпечення страхування на користь покупця проти ризику втрати чи пошкодження товару під час перевезення.

Таким чином, поставка товару на умовах CIР зобов`язує продавця оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення, забезпечити страхування на користь покупця та забезпечення здійснення митного оформлення товару при експорті.

З урахуванням вказаного поставка товару на умовах CIР передбачає, що у фактурну вартість товару вже включені витрати, які впливають на митну вартість товару (в тому числі перевезення), тому для цілей визначення митної вартості товару ця вартість не потребує коригування.

Відтак, додаткові витрати на транспортування товару Товариство не понесло.

Також, судом встановлено, що наведеними умовами поставки CIР (в редакції Incoterms 2010) не врегульоване питання включення у ціну товару тари та упаковки. Тому позивач додатково виніс ці відомості окремо у договорі як такі, які були погоджені ним з постачальником при укладенні цього Договору. При цьому, постачальник не висунув покупцю вимоги відшкодувати витрати на страхування та транспортні витрати за наведеними умовами поставки.

Згідно з п. 7 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема витрати на страхування товарів.

Таким чином, відповідно до умов поставки за договором №TR10/12-18 та наявними у справі товаросупровідними документами, всі витрати (транспортування, страхування товару тощо) вже були включені продавцем в ціну товару, відображену у документах, наданих митному органу для митного оформлення. Тому надання додаткових документів, як і необхідність окремого відображення в них вартості витрат зі страхування, митним законодавством не передбачається.

У зв`язку з наведеним суд вважає, що доводи, які зазначені відповідачем у рішенні про коригування митної вартості, не є підставою для коригування митної вартості товару, оскільки в документах відсутні розбіжності, або явні ознаки підробки. Відповідач не надав суду доказів того, що документи, які подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. А надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що була сплачена за ці товари. Таким чином, суд прийшов до висновку, що у відповідача були в наявності всі документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору.

Суд звертає увагу, що факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування відповідачем, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не можуть слугувати підставою для відмови в митному оформленні товару.

У постановах від 31.03.2015 року та 02.06.2015 року (справи №№ 21-127а15, 21-498а15 відповідно) Верховний Суд України висловлював позицію, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з цим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Згідно Постанови Пленуму Вищого Адміністративного суду України від 13.03.2017 № 2 «Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року» , у митних процедурах вимоги до доказів законом не врегульовано, тому до процедур митного контролю можуть бути за аналогією застосовані відповідні правила з адміністративного судочинства. Вимога належності доказів означає, що суб`єкт, який вирішує справу по суті, повинен брати до уваги лише ті докази, які стосуються предмета доказування. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови плати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв`язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися митним органом до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару (п.п.1.3 п.1). До того ж, декларант не зобов`язаний (звільнений від обов`язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено (п.п.2.1 п.2).

Суд також звертає увагу, що приписами ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України встановлено правило, за яким митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю, виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів.

Відповідно до ч. 3 ст.53 Митного кодексу України, у разі якщо документи, подані для підтвердження митної вартості товару, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: для підтвердження митної вартості товару.

На підставі аналізу наведених норм, суд робить висновок, що законом чітко встановлено умови, за наявності яких у відповідача виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.

Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.

На думку законодавця, сумніви є обґрунтованими, якщо документи: містять розбіжності; наявні ознаки підробки; не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак, приписи вказаних статей зобов`язують відповідача зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, відповідач повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Проте, відповідачем не було вказано, які саме підстави дають обґрунтовану можливість вважати, що заявлено неповні чи/або недостовірні відомості до митної вартості товару, зокрема не вказано які саме складові митної вартості є непідтвердженими, а також не зазначено чому саме з документів, які було подано декларантом, неможливим є встановлення даних складових.

Згідно з положеннями ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» , зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Господарського кодексу України загальними принципами господарювання в Україні є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб`єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв`язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Згідно з положеннями ст.ст. 179, 189, 190 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення; суб`єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни; ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін; вільні ціни визначаються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб`єкта господарювання.

Отже, під час розгляду справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами про наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.

Тобто, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об`єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем.

Відповідно до ч. 3 ст. 318 Митного кодексу України митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 року № 3018-VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур» , якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними у ст.8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.

З урахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що митний орган не навів доказів того, що документи подані декларантом є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів. В поданих при митному оформленні товарів документах відсутні розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та щодо ціни, що підлягала сплаті за цей товар.

Приймаючи до уваги, що відсутність у позивача витребуваних відповідачем додаткових документів ніяким чином не впливає на правильність визначення позивачем (декларантом) митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. А наявність однієї лише вказівки відповідача на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз`яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не може бути достатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості. У зв`язку з цим неподання позивачем (декларантом) запитуваних (витребуваних) відповідачем додаткових документів з об`єктивних причин, зокрема з причин їх невизначеності та відсутності, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не може бути достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування відповідачем іншого методу визначення митної вартості, а також не може бути підставою для прийняття оскаржуваного рішення та здійснення коригування митної вартості.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 23.04.2019 року у справі № 810/1479/16.

За таких обставин, оскаржувані рішення, а також картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Київської міської митниці ДФС - є протиправними та підлягають скасуванню.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч.1 та ч. 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування» . Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, « Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії» . З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд зазначає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ :

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ТІАРЕ до Дніпропетровської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування рішень - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Дніпропетровської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів: від 27.03.2019 року №UA110000/2019/500047/2; від 09.04.2019 року №UA110000/2019/500051/2; від 24.04.2019 року №UA110000/2019/500053/2; від 27.03.2019 року №UA110000/2019/500048/2; від 26.03.2019 року №UA110000/2019/500045/2; від 07.05.2019 року №UA110000/2019/500058/1; від 07.05.2019 року №UA110000/2019/500057/2; від 09.04.2019 року №UA110000/2019/500050/2; від 07.05.2019 року №UA110000/2019/500055/2; від 26.03.2019 року №UA110000/2019/500044/2; від 27.03.2019 року №UA110000/2019/500046/2; від 03.05.2019 року №UA110000/2019/500054/2; від 16.05.2019 року №UA110000/2019/500065/2; від 08.05.2019 року №UA110000/2019/500059/2; від 13.05.2019 року №UA110000/2019/500061/2; від 11.05.2019 року №UA110000/2019/500060/2; від 27.03.2019 року №UA110000/2019/500049/2; від 14.05.2019 року №UA110000/2019/500063/2; від 07.05.2019 року №UA110000/2019/500056/2; від 26.03.2019 року №UA110000/2019/500043/2; від 25.03.2019 року №UA110000/2019/500042/2;

Визнати протиправними та скасувати картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення: від 27.03.2019 року №UA110190/2019/00059, від 09.04.2019 року №UA110190/2019/00065, від 24.04.2019 року № UA110190/2019/00068, від 27.03.2019 року № UA110190/2019/00060, від 26.03.2019 року №UA110190/2019/00057, від 07.05.2019 року № UA110190/2019/00073, від 07.05.2019 року,№UA110190/2019/00071, від 09.04.2019 року № UA110190/2019/00064, від 07.05.2019 року № UA110190/2019/00070, від 27.03.2019 року №UA110190/2019/00058, від 26.03.2019 року № UA110190/2019/00056, від 03.05.2019 року №UA110190/2019/00069, від 16.05.2019 року №UA110190/2019/00089, від 08.05.2019 року №UA110190/2019/00074, від 13.05.2019 року №UA110190/2019/00085, від 11.05.2019 року №UA110190/2019/00084, від 27.03.2019 року №UA110190/2019/00062, від 14.05.2019 року №UA110190/2019/00087, від 07.05.2019 року №UA110190/2019/00072, від 26.03.2019 року №UA110190/2019/00055, від 25.03.2019 року №UA 10190/2019/00054.

Стягнути з Дніпропетровської митниці ДФС за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТІАРЕ судові витрати з оплати судового збору у розмірі 19 210,00 грн.

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя (підпис) В.В. Горбалінський

Рішення не набрало законної сили станом на 05.09.2019 року

Суддя В.В. Горбалінський

Згідно з оригіналом

Помічник судді М.Р. Бузяков