Постанова

від 07.10.2019 по справі 640/2057/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/2057/19 Головуючий у 1 інстанції: Шейко Т.І.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Епель О.В. Кузьменка В.В. Борейка Д.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 червня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пересувна Механізована Колона-10" до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Пересувна Механізована Колона-10" звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 26 жовтня 2018 року №0032011412;

- визнати протиправним та скасувати податкову вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 17 січня 2019 року №9835-51;

- визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про опис майна у податкову заставу від 25 січня 2019 року №1500ФОП/10-36-51-07-20.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 червня 2019 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 26 жовтня 2018 року №0032011412. Визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 17 січня 2019 року №9835-51. Визнано протиправним та скасовано Рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про опис майна у податкову заставу від 25 січня 2019 року №1500ФОП/10-36-51-07-20.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління ДФС у Київській області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки доказам наданим відповідачем, а надані документи позивачем не можуть підтверджувати здійснення фінансово-господарських операцій позивача з його контрагентом.

07 жовтня 2019 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Пересувна Механізована Колона-10" надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 12 вересня 2018 року по 18 вересня 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області, на підставі Наказу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 20 липня 2018 року №1551, проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Пересувна механізована колона №10 з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинам із підприємством-постачальником Товариством з обмеженою відповідальністю Вєгас Буд за період з 01 квітня 2018 року по 31 травня 2018 року.

За результатами вищезазначеної перевірки, відповідачем складено Акт перевірки №822/10-36-14-12/34706385 від 25 вересня 2018 року, яким встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю Пересувна механізована колона №10 податкового законодавства, а саме: пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з 01 квітня 2018 року по 31 травня 2018 року на суму 252313,00 грн.

Такі висновки податковий орган пов`язував з фактом відсутності реального здійснення господарських операцій між Товариством з обмеженою відповідальністю Пересувна механізована колона №10 та Товариством з обмеженою відповідальністю Вєгас Буд , оскільки контрагент позивача не мав реальних можливостей для здійснення господарських операцій з надання задекларованих послуг.

Позивачем 16 жовтня 2018 року до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області подано заперечення на акт документальної позапланової виїзної перевірки, але Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області у відповіді на заперечення від 23 жовтня 2018 року залишено дані заперечення без задоволення, а акт без змін.

На підставі акту перевірки від 25 вересня 2018 року №822/10-36-14-12/34706385 відповідачем 26 жовтня 2018 року прийнято податкове повідомлення рішення №0032011412, яким збільшено податкове зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів на 252313 грн., донараховано штрафні (фінансові) санкції у сумі 63078,00 грн.

Позивач 08 листопада 2018 року звернувся зі скаргою про скасування вищезазначеного податкового повідомлення-рішення.

Рішенням про результати розгляду скарги від 28 листопада 2018 року №42147/6/99-99-11-04-02-25 Державна фіскальна служба України залишила без змін оскаржуване податкове повідомлення рішення, а скаргу позивача - без задоволення.

Крім того, відповідачем сформовано податкову вимогу від 17 січня 2019 року №9835-51 на суму 335695,83 грн. та прийнято рішення про опис майна у податкову заставу від 25 січня 2019 року №1500ФОП/10-36-51-07-20.

Вважаючи вказані рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі ст.ст. 1, 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. На даних бухгалтерського обліку ґрунтується фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Первинні документи по відображенню господарських операцій являються основою і для податкового обліку.

Первинний документ згідно з визначенням ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення. Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

За змістом ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Колегія суддів вказує, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами ПК України.

Відповідно до п. 44.1, п.п. 44.3 - 44.5 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Згідно з п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Колегія суддів, також, зазначає, що законодавцем визначається поняття первинних документів, як доказів, які підтверджують реальність здійснення економічної господарської операції, здійснення договірних відносин за результатами яких відбулась зміна майнового стану платника податків та змінились показники податкового зобов`язання такого платника. Первинні документи повинні підтвердити укладання договору між платником податку, у даному випадку позивачем, його виконання тобто отримання послуг для власної діяльності, здійснення оплати, що передбачає передачу коштів від замовника на рахунок виконавця.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричинити реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом, позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість, зменшено розмір від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду за наслідками виявлених порушень законодавства під час здійснення фінансово-господарської діяльності з Товариством з обмеженою відповідальністю Вєгас Буд .

В акті перевірки вказано, що ТОВ Пересувна механізована колона №10 безпідставно врахувало до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суму 252 313,00 грн. за період з 01.04.2018 по 31.05.2018 року за рахунок податкових накладних виписаних ТОВ Вєгас Буд .

Так, податковим органом, в акті перевірки від 25 вересня 2018 року №822/10-36-14-12/34706385 щодо контрагента - Товариства з обмеженою відповідальністю Вєгас Буд зазначено наступне: - згідно податкового розрахунку нарахування єдиного внеску встановлено, що за період з 01 квітня 2018 року по 31 травня 2018 року на товаристві з обмеженою відповідальністю Вєгас Буд працювало 3 особи; - відсутня інформація про основні засоби; - згідно даних реєстру суб`єктів фіктивного підприємства дане підприємство занесене за 4 ознакою фіктивності від 14 липня 2018 року.

Крім цього, зазначено, що директор ТОВ Вєгас Буд ОСОБА_1 в ході допиту у кримінальному провадженні 32018100010000004 повідомив про непричетність до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності даного платника податків.

Також, податковим органом вказано, що з аналізу податкової звітності встановлено, що за період з 01 квітня 2018 року по 31 травня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Вєгас Буд надало Товариству з обмеженою відповідальністю Пересувна механізована колона №10 послуги, а саме: монтажні роботи, які в свою чергу придбані у Товариства з обмеженою відповідальністю Веснаторг , що знаходиться на обліку в Маріупольській ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області, в період, за який проводиться перевірка, на даному підприємстві працювало 3 особи, остання звітність подана в серпні 2018 року, на яких відбувся обрив ланцюга постачання товару.

На думку податкового органу, в данному випадку, за операціями отримання товарів оформлювалися первинні документи з метою створення зовнішніх ознак фактичного здійснення операцій та правомірності формування сум податкового кредиту, наслідком чого є отримання ТОВ Пересувна механізована колона №10 необгрунтованої податкової вигоди у вигляді сум податкового кредиту з ПДВ.

Колегія суддів вважає такі висновки податкового органу необгрунтованими, з огляду на наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 22 квітня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Пересувна Механізована Колона №10 (генпідрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Вєгас Буд (субпідрядник) укладено договір на виконання будівельно-монтажних робіт №24, згідно якого, Товариство з обмеженою відповідальністю Вєгас Буд зобов`язується виконати будівельно-монтажні роботи, як субпідрядник по відношенню до генпідрядника, яким виступає Товариство з обмеженою відповідальністю Пересувна Механізована колона №10 .

Відповідно до пункту 3.1 Договору виконання робіт, передбачених договором, субпідрядник здійснює з квітня по травень 2018 року.

Розрахунки за виконані роботі проводяться генпідрядником на підставі поданих субпідрядником актів форми КБ-2В. та КБ-3, за фактично виконану роботу.

Так, матеріали справи свідчать, що субпідрядник за вказаним договором №24 у травні 2018 року виконав будівельні роботи та склав акт форми КБ-2В, який прийнято генпідрядником на загальну суму 757983,00 грн.

Договір та усі супутні документи підписано директором Товариства з обмеженою відповідальністю Пересувна механізована колона №10 ОСОБА_2 та директором Товариства з обмеженою відповідальністю Вєгас Буд ОСОБА_1

Субпідрядником виписано податкову накладну №122 на 631652,50 грн., яка зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 14 травня 2018 року №9092221144.

Генпідрядник, на підставі Договору №24 на будівельно-монтажні роботи та на підставі акту форми КБ-2в за травень 2018 року, здійснив оплати на рахунки субпідрядника, що підтверджується платіжними дорученнями №226 від 07 травня 2018 року, №241 від 11 травня 2018 року та №279 від 05 червня 2018 року.

Також, між Товариством з обмеженою відповідальністю Пересувна механізована колона №10 та Товариством з обмеженою відповідальністю Вєгас Буд укладено Договір на виконання будівельно-монтажних робіт №24, згідно якого, Товариство з обмеженою відповідальністю Вєгас Буд зобов`язується виконати будівельно-монтажні роботи, як субпідрядник по відношенню до генпідрядника, яким виступає Товариство з обмеженою відповідальністю Пересувна механізована колона №10 .

В силу пункту 3.1 Договору виконання робіт, передбачених договором субпідрядник має здійснити у травні 2018 року.

Розрахунки за виконані роботи проводяться Генпідрядником на підставі поданих субпідрядником актів форми КБ-2В та КБ-3 за фактично виконану роботу.

Згідно умов вказаного Договору №26, Субпідрядник у травні-червні 2018 року виконав будівельні роботи та склав акт форми КБ-2В, який прийнято генпідрядником Товариством з обмеженою відповідальністю Пересувна механізована колона №10 .

Також, субпідрядником виписані податкові накладні №89 на суму 591666,67 грн. та №156 на суму 38250,00 грн., які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних 31 травня 2018 року.

Генпідрядником на підставі договору №26 на будівельні-монтажні роботи та на підставі акту форми КБ-2В за червень 2018 року, здійснено оплату на рахунки субпідрядника, що підтверджується платіжними дорученнями №277 від 31 травня 2018 року та №2620 від 25 травня 2018 року.

Разом з цим, контролюючим органом не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в таких документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Враховуючи той факт, що у Товариства наявні всі первинні документи, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку та які підтверджують факт надання спірних робіт на користь Товариства, колегія суддів вважає, що висновки податкового органу про відсутність підстав у позивача на формування податкового кредиту є необгрунтованими.

Так, відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст.198 ПК України).

В силу п. 198.3. ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п.201.1. ст. 201 ПК України, платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.10. ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

З наведенних норм права вбачається, що єдиним документом, який дає право платнику податків включити відповідні суми до податкового кредиту є податкова накладна.

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому, сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

У разі якщо на час здійснення господарських операцій, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливої недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано податковим органом, на момент здійснення спірних господарських операцій, як позивач, так і його контрагент ТОВ Вєгас Буд належним чином зареєстровані в контролюючому органі як платники ПДВ.

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності Товариства з обмеженою відповідністю Перша Механізована Колона №10 є: 42.99 Будівництво інших споруд, н. в. і. у., 43.21 Електромонтажні роботи, 43.22 Монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування, 43.29 Інші будівельно-монтажні роботи, 43.31 Штукатурні роботи, 43.99 Інші спеціалізовані будівельні роботи, 41.10 Організація будівництва будівель.

Видами діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю Вєгас Буд , відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є: 42.99 Будівництво інших споруд, н. в. і. у., 43.12 Підготовчі роботи на будівельному майданчику. 43.39 Інші роботи із завершення будівництва, 43.99 Інші спеціалізовані будівельні роботи тощо.

Отже, укладені договори між позивачем та його контрагентом відповідали меті господарської діяльності обох суб`єктів.

На думку колегії суддів, вищевказані документи в сукупності розкривають не лише зміст господарських операцій, а і доводять їх зв`язок з господарською діяльністю ТОВ Пересувна механізована колона №10 .

Колегія суддів, також, враховує, що Товариство провело всі розрахунки зі своїми контрагентами, що підверджуються платіжними дорученнями, копії яких містять матеріали справи. Складені на виконання задекларованих робіт податкові/видаткові накладні зареєстровані належним чином у контролюючому органі.

Вищенаведене свідчить про те, що операції між ТОВ Пересувна механізована колона №10 та його контрагентом належним чином документально оформлені та спричинили зміни в структурі активів та зобов`язань, оскільки грошові кошти були перераховані, а послуги отримано, а отже - відповідні операції мають реальний характер.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів дійшла висновку про те, що спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем до суду не надано.

Доводи апелянта про те, що у контрагента позивача відсутня достатня кількість штатних одиниць, як на підставу неможливості виконання монтажних робіт, колегія суддів вважає необгрунтованими.

Як вірно вказано судом першої інстанції, податковий орган дійшов висновку про фіктивність господарських операцій між позивачем та його контрагентом лише на підставі аналізу податкової звітності з податкових інформаційних баз. В той же час, контролюючим органом не встановлювалась можливість укладення Товариством з обмеженою відповідальністю Вєгас Буд інших цивільних договорів, як і не доведена неможливість вчинення робіт, згідно укладених з позивачем договорів офіційно задекларованими працюючими особами Товариства з обмеженою відповідальністю Вєгас Буд .

Під час апеляційного розгляду справи відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження своєї позиції.

Разом з цим, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також, виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів у останніх тощо.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

Згідно правової позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду викладеної у постанові від 16 січня 2018 року у справі № К/9901/2558718, чинне законодавство не зобов`язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим як вносити відповідні суми витрат до складу валових витрат і суми ПДВ - до податкового кредиту.

Можлива відсутність у контрагента трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов`язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи, послуги чи поставку та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт, послуг), у тому числі й по ПДВ.

Таким чином, позивач, як платник податків, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету, відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р. ( Булвес АД проти Болгарії ) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є власністю у розумінні статті 1 Протоколу № 1. яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов`язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов`язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону Про ПДВ стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов`язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов`язку зі сплати ПДВ (п. 43. п. 69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Щодо доводів апелянта про те, що позивачем не надано конкретного переліку матеріалів та виробів, на які було здійснено витрати та які конкретно суми, колегія суддів зазначає, що з метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає вимогам податкового законодавства, та складення яких відповідає законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції. При цьому, ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені.

Також, відповідачем не надано вироків (які набрали законної сили) та інших судових рішень по кримінальним провадженням відносно посадових осіб вищевказаних підприємств. А в своїх поясненнях, наданих та зафіксованих в протоколі допиту свідка від 14 липня 2018 року, ОСОБА_1 , зокрема, зазначав, що підприємства, в тому числі, і ТОВ Вєгас Буд , створені за його згоди та за його документами, хоча й за винагороду. Також, ОСОБА_1 вказував, що можливо при підписанні наданих йому документів, він уповноважував іншу особу на виконання будь-яких дій, повноважень від імені ТОВ Вєгас Буд , не усвідомлюючи цього.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, покази ОСОБА_1 в кримінальному провадженні в якості свідка жодним чином не свідчать про фіктивність та дефектність документів, підписаних ОСОБА_1 , оскільки чинне законодавство не покладає на добросовісного платника податку обов`язку перевіряти дійсний намір керівника свого контрагента на вчинення певних дій. Чи відповідали такі дії дійсним намірам особи, може підтвердити або ж спростували лише вирок суду, або інше рішення за наслідками кримінального провадження.

Враховуючи зазначене та, оскільки колегією суддів не встановлено фіктивності укладених між позивачем та його контрагентами правочинів, необґрунтованими є висновки викладені відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства.

У зв`язку із зазначеним, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідача від 26 жовтня 2018 року №0032011412 та наявність правових підстав для їх скасування.

Також, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те що, з огляду на необґрунтованість та безпідставність податкового повідомлення-рішення, на підставі якого утворився податковий борг, - відповідно податкова вимога Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 17 січня 2019 року №9835-51 та Рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про опис майна у податкову заставу від 25 січня 2019 року №1500ФОП/10-36-51-07-20 є протиправними і підлягають скасуванню.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Пересувна Механізована Колона-10" та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління ".

Водночас, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, обов`язку доказування правомірності спірних рішень не виконано.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250,315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Судді Вівдиченко Т.Р. Епель О.В. Кузьменко В.В.

Повний текст постанови виготовлено 15.10.2019 року.