Рішення

від 15.10.2019 по справі 480/1423/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 480/1423/18

Провадження № 2/480/182/19

РІШЕННЯ

Іменем України

15 жовтня 2019року Миколаївський районний суд Миколаївської області, в складі головуючого судді Войнарівського М.М., за участю секретаря судового засідання Трифонової І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк про стягнення безпідcтавно набутих коштів, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про захист прав споживачів та повернення необгрунтовано стягнених коштів, у якому просив визнати дії відповідача по списанню з картки Приватбанку № НОМЕР_1 , на яку він отримує заробітну плату.

В обгрунтування своїх вимог позивач вказав, що 09.10.2006 року нимбуло оформлено кредит на придбання мобільного телефону в сумі 2 798.60гривен. В 2008 році кредит було погашено. В квітні 2018 року Позивач отримав претензію від Відповідача про те, що є борг за кредитним договором № 8АМБЖ2000007750713 від 15.06.2006 року в сумі 95 090,00гривен.В травні місяці 2018 року позивач влаштувався на роботу водієм до ТОВ Дікергофф Транспорт Україна Для отримання платні Позивачу підприємство видало заробітну карту АТ КБ ПриватБанк № НОМЕР_1 . Отримуючи заробітну плату Позивач виявив, що недоотримує значної суми коштів. На підприємстві повідомили, що перераховують з/п в повному обсязі, що знімає кошти з картки відповідач АТ КБ ПриватБанк . При зверненні до Миколаївського відділення АТ КБ ПриватБанк Позивачу повідомили, що він має значну суму заборгованості і тепер відповідач прийняв рішення стягувати її. Відповідачем було самостійно стягнуто коштів 07.06.2018 в сумі 2033,30грн.;22.06.2018 року в сумі 1946,16 грн.;06.07.2018 року в сумі 1509,15грн.;21.07.2018 року в сумі 2283,39грн.;06.08.2018 року в сумі 2507,87грн.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися,з наданої заяви вбачається,що позовні вимоги підтримують у повному обсязі з підстав зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився,при цьому надіслав заяву в якій зазначив,що позовні вимоги не визнає,заперечує проти їх задоволення,розгляд справи просить провести без його участі.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Дослідивши і оцінивши в сукупності матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Позивач працює у ТОВ Дікергофф Транспорт Україна з 03.05.2018року по теперішній час.(а.с.5)

З карткового рахунку, на який позивач отримує заробітну плату, відповідач провадить щомісячне утримання грошових коштів позивача, а саме списано за період з 07.06.2018року по 05.11.2018 року у розмірі 12764,08грн., що підтверджується копією виписки з банку, а саме списання здійснювалося на автоматичне погашення простроченої заборгованості по рахунку 29 ** 60(а.с.121-123) .

Між сторонами склалися цивільно-правові відносини, що витікають із кредитного договору , та регулюються нормами ЦК України.

Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вказані позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з того, що відповідно, до ст. 1071 ЦК України, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Відповідно до ч. 3 ст. 1066 ЦК України, банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Відповідно до ст. 1073 ЦК України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом..

Згідно з п. 6.5 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22, якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, та право цього банку на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір може містити інформацію, яка потрібна банку для списання ним коштів з рахунку платника.

Статтею 1074 ЦК України визначено що, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що банк не може списувати грошові кошти з рахунка клієнта без його розпорядження, крім випадків - наявності рішення суду про таке стягнення, встановлення такого права законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Як вбачається із заяви позичальника №DNH4TP 97260058 від 07/10/2006 р., позивач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом із запропонованими банком Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам , Тарифами, з якими позивач ознайомлений під час написання такої заяви, складає між ним та банком договір, що підтверджується особистим підписом у заяві.

Пунктом 3.2.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам встановлено, що позичальник доручає банку списувати кошти із всіх поточних рахунках у валюті кредиту або у валюті, відмінної від валюти кредиту, при наявності на них необхідної суми коштів, не наданих у кредит, у межах сум, які підлягають сплаті банку за заявою та цими умовами при настанні строків платежів (договірне списання).

Позивач, звертаючись до суду з вказаним позовом, мотивував свої вимоги тим, що відповідачем неправомірно та незаконно здійснено списання грошових коштів на зарахування заборгованості за кредитним договором, оскільки розпорядження про списання грошових коштів позивач не надавав.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи та сторонами не заперечується, списання належної позивачу суми мало місце в рамках примусового стягнення заборгованості.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду(постанова № 342/180/17 від 03.07.2019року) зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору позивача з АТ КБ ПриватБанк останній дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

За положеннями ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз вказаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного суду України від 07.06.2017 р по справі № 923/1233/15.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 р. у справі №753/15556/15-ц зазначено, що зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна. Вiдсутнiсть правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто, вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Відповідно до ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Під час розгляду справи судом встановлено порушення прав позивача, а відповідачем, в свою чергу, такі доводи позивача суду не спростовані.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що кошти, які були переховані позивачу були автоматично списані відповідачем в рахунок погашення заборгованості у відсутність для цього правових підстав, та зважаючи на те, що такі кошти відповідачем в добровільному порядку позивачу не повернуто, заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача списаних коштів, підлягають задоволенню.

У зв`язку із задоволенням позову в частині стягнення безпідставно набутих грошових коштів, судові витрати у вигляді судового збору за вимоги майнового характеру в розмірі 705 грн. відповідно до ст. 141 ЦПК України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст. 3-5, 11, 81, 264, 265, 268, 274-279 ЦПК України,суд-

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк про захист прав споживачів та повернення необґрунтовано стягнених коштів - задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк ПРИВАТБАНК (ЄДРПОУ 14360570; МФО 305299; рах. № НОМЕР_3 ; місцезнаходження 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 Д) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ;паспорт серія НОМЕР_5 ) кошти у розмірі 10279,87 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк ПРИВАТБАНК (ЄДРПОУ 14360570; МФО 305299; рах. № НОМЕР_3 ; місцезнаходження 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 Д) на користь позивача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ;паспорт серія НОМЕР_5 ) 705 грн. 00 коп. судового збору.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції .

Суддя М. М. Войнарівський

15.10.2019