Постанова

від 12.02.2020 по справі 480/1423/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

12.02.20

22-ц/812/319/20

Провадження №22-ц/812/319/20

П О С Т А Н О В А

Іменем України

12 лютого 2020 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого: Бондаренко Т.З.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання: Горенко Ю.В.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №480/1423/18 за апеляційною скаргою

Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк

на рішення, яке постановлено Миколаївським районним судом Миколаївської області під головуванням судді Войнарівського М.М. у приміщенні цього суду 15 жовтня 2019 року за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства комерційний банк Приват Банк про стягнення безпідставно набутих коштів,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк Приват банк (далі - АТ КБ Приватбанк , Банк) про стягнення безпідставно набутих коштів.

Позов мотивовано тим, що 09 жовтня 2006 року ним було оформлено кредит на придбання мобільного телефону в сумі 2 798,60 грн. В 2008 році кредит було погашено. В квітні 2018 року позивач отримав претензію від відповідача про те, що є борг за кредитним договором № 8АМБЖ2000007750713 від 15 червня 2006 року в сумі 95 090,00 грн. В травні місяці 2018 року позивач влаштувався на роботу водієм до ТОВ Дікергофф Транспорт Україна Для отримання платні ОСОБА_2 підприємство видало заробітну карту АТ КБ ПриватБанк № НОМЕР_1 . Отримуючи заробітну плату позивач виявив, що недотримує значної суми коштів. На підприємстві повідомили, що перераховують заробітну плату в повному обсязі, що знімає кошти з картки відповідач АТ КБ ПриватБанк . При зверненні до Миколаївського відділення АТ КБ ПриватБанк позивачу повідомили, що він має значну суму заборгованості і тепер відповідач прийняв рішення стягувати її. Відповідачем було самостійно стягнуто кошти: 07 червня 2018 року в сумі 2033,30 грн.; 22 червня 2018 року в сумі 1946,16 грн.; 06 липня 2018 року в сумі 1509,15грн.; 21 липня 2018 року в сумі 2283,39грн.; 06 серпня 2018 року в сумі 2507,87грн.

Посилаючись на вказане просив стягнути з Банка на його користь автоматично списані кошти у сумі 10279,87 грн.

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 15 жовтня 2019 року позов задоволено. Постановлено стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 10279,87 грн. та розподілено судові витрати.

Рішення суду мотивовано тим, що між сторонами склалися кредитно - правові відносини, які ґрунтуються на договорі від 07 жовтня 2006 року про отримання кредитних коштів. Враховуючи, що вказаним договором не передбачено право банку на списання коштів з рахунків позивача, таке не передбачено і законом, а тому списані банком кошти в розмірі 10279, 87 грн. підлягають стягненню з банку на підставі ст. 1212 ЦК України, як отримані без достатньої правової підстави.

В апеляційній скарзі, посилаючись на необґрунтованість оскаржуваного рішення, яке ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, відповідач просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач не зазначив, які саме його права, як споживача, були порушені відповідачем та не надав відповідних доказів. Також зазначено про те, що районний суд не вірно застосував положення ст. 1212 ЦК України та вважав списання коштів з зарплатної картки позивача безпідставним, тоді як відповідно до п. 2.3.5. Умов та правил надання споживчого кредиту, які є частиною кредитного договору між сторонами, банку надані вказані повноваження.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з`явились в судове засідання, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає таким вимогам.

З матеріалів справи вбачається, і таке встановлено судом, що відповідно до заяви позичальника № DNH4TP 97260058 від 07 жовтня 2006 року, позивач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом із запропонованими банком Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, Тарифами, з якими позивач ознайомлений під час написання такої заяви, складає між ним та банком договір, що підтверджується особистим підписом у заяві.

Відповідно до довідки Миколаївської філії ТОВ Дікергофф транспорт України від 23 липня 2018 року позивач ОСОБА_2 працює в даному товаристві з 03 травня 2018 року на посаді водія та отримує щомісячну заробітну плату (а.с. 5).

Як вбачається з виписки руху коштів по картковому рахунку ОСОБА_2 нарахована заборгованість в розмірі 90830 грн.23 коп., в зв`язку з чим Банк проводить списання грошових коштів позивача з зарплатної картки на погашення вказаного боргу по кредитній картці (а.с. 25-32). Таким чином, відповідачем було списано коштів: 07 червня 2018 року в сумі 2033,30грн.; 22 червня 2018 року в сумі 1946,16 грн.; 06 липня 2018 року в сумі 1509,15грн.; 21 липня 2018 року в сумі 2283,39грн.; 06 серпня 2018 року в сумі 2507,87грн., а всього на суму 10279,87 грн.

Вказані обставини банк не заперечує.

Позивач, звертаючись до суду з вказаним позовом, мотивував свої вимоги тим, що відповідачем неправомірно та незаконно здійснено списання грошових коштів на зарахування заборгованості за кредитним договором, оскільки розпорядження про списання грошових коштів позивач не надавав. Заперечуючи проти даного позову, банк вказує на те, що він діяв в межах умов укладеного з позивачем кредитного договору, який є договором приєднання до Умов та правил надання споживчого кредиту в ПриватБанку.

Так пунктом 3.2.5 вказаних Умов надання споживчого кредиту фізичним особам встановлено, що позичальник доручає банку списувати кошти із всіх поточних рахунках у валюті кредиту або у валюті, відмінної від валюти кредиту, при наявності на них необхідної суми коштів, не наданих у кредит, у межах сум, які підлягають сплаті банку за заявою та цими умовами при настанні строків платежів (договірне списання).

Договірні кредитно-правові відносини, які виникли між сторонами, та в яких банк є надавачем кредитних послуг, а позивач їх споживачем, встановлюють для сторін відповідні їм (цим правовідносинам) права та обов`язки.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ Приват Банк ).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Проте, в матеріалах справи не міститься доказів, що саме надані банком Умов надання споживчого кредиту фізичним особам розумів позивач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема щодо доручення позичальником банку списувати кошти із всіх поточних рахунків які підлягають сплаті банку за заявою та цими умовами при настанні строків платежів (договірне списання).

Районний суд, встановивши наведені обставини, дійшов правильного висновку про відсутність підстав вважати, що при укладенні договору банк виконав умови ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів про обов`язкове повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження із споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

За такого, неможливим є застосування до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, неодноразово змінювалися самим АТ КБ Приватбанк в період - з часу виникнення спірних правовідносин та до моменту списання грошових коштів, тобто кредитор міг надати до суду Витяг з наведених Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Умови надання споживчого кредиту фізичним особам, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, в тому числі і вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді право банку на списання коштів з рахунків позичальника на погашення кредитної заборгованості.

Згідно з п. 6.5 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті від 21 січня 2004 року № 22 , якщо кредитором за договором є банк , що обслуговує платника, та право цього банку на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір може містити інформацію, яка потрібна банку для списання ним коштів з рахунку платника.

Положеннями ст. 1074 ЦК України передбачено обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.

Аналізуючи наведені норми районний суд вірно зазначив про відсутність підстав для списання коштів з рахунку позивача, оскільки таке не передбачено договором і протирічить наведеному закону.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

З наведеного слідує, що банк діючи в межах умов кредитного договору, проте в супереч цим умовам та в порушення вимог ст. 6.5 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті та положень ст. 1074 ЦК України, допустив неправомірне списання коштів із рахунку позивача на якому зберігалася його заробітна плата, як клієнта банку, порушивши тим самим свої договірні зобов`язання, що є підставою для відшкодування збитків.

За вказаних обставин, районний суд дійшов правильного висновку про те, що спірні кошти АТ КБ Приват Банк списано з зарплатного рахунку позивача неправомірно, та що вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Проте, районний суд в оскаржуваному рішенні як на правову підставу задоволення позовних вимог помилково послався на положення ст. 1212 ЦК України.

Так, відповідно до положень ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

В той же час, як слідує з обставин справи, спірні правовідносини виникли у зв`язку з укладанням між сторонами кредитного договору, на підставі якого, як стверджує банк і відбувалося спірне списання коштів. Договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої ст. 1212 ЦК України.

При цьому, районний суд не вірно витлумачив висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753,15556/ 15-ц, як такий, що викладений в тотожних правовідносинах та надає підстави для застосування положень ст. 1212 ЦК України до спірних в даній справі правовідносин.

Дійсний характер спірних правовідносин випливає з кредитно-договірних відносин та регулюється відповідно положеннями Глави 71 ЦК України.

За такого у банку на підставі кредитного договору з ОСОБА_2 не виникло права щодо списання грошовиї коштів в загальній сумі 10279 грн. 87 коп. з його рахунку на який перераховується заробітна плата позивача.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з тих правовідносин сторін, які між ними реально склалися але в межах заявлених вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором, як то визначено ч. 1 ст. 5 ЦПК України.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки районним судом вірно встановлені обставини справи але не вірно було застосовано правове обґрунтування правильного по суті рішення, враховуючи в цій частині доводи апеляційної скарги, воно підлягає зміні саме в частині правового обґрунтування, а в іншій частині вказане рішення слід залишити без змін.

Інші доводи апеляційної скарги, а саме щодо законності списання коштів з зарплатної картки позивача коштів на погашення кредитної заборгованості відповідно до заяви, не заслуговують на увагу, з наведених в даній постанові висновків, щодо неможливості прийняття Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, які надані банком, як частину кредитного договору між сторонами.

Посилання районного суду на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду за № 342/180/17 від 03 липня 2019 року, як такі, що викладені у аналогічних правовідносинах є правильними.

Посилання в апеляційній скарзі на необхідність застосування висновків викладених в постановах ВС у складі колегій суддів, є безпідставним, враховуючи остаточність висновку Великої Палати.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк Приват Банк задовольнити частково.

Рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 15 жовтня 2019 року змінити в частині правового обґрунтування.

В іншій частині вказане рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст. 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту 17 лютого 2020 року.

Судді: Т.З.Бондаренко

Т.М.Базовкіна

Л.М.Царюк