Постанова

від 04.10.2019 по справі 725/2577/17

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2019 року м. Чернівці

Справа № 725/2577/17

провадження 822/815/19

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кулянди М.І.

суддів Владичана А.І., Половінкіної Н.Ю.

секретар Ковальчук Н.О.

позивач ОСОБА_1 , представники позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач ОСОБА_4 , представник відповідача ОСОБА_5 ,

апеляційна скарга ОСОБА_4 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 червня 2019 року,

головуючий в суді першої інстанції суддя Войтун О.Б.

встановив:

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.

Позивач просив:

- визначити, що частки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в праві спільної сумісної власності на будівлю гаража літ. С , загальною площею 143,40 кв.м., яка складається з майстерні 16-1 площею 34,20 кв.м., комори 16-2 площею 9,10 кв.м., гаража 16-3 площею 96,30 кв.м., коридору 16-4 площею 3,80 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 є рівними та складають по 1/2 ідеальній частці для кожного із подружжя;

- право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на будівлю гаражу літ. С , загальною площею 143,40 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 припинити;

- визначити, що частки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в праві спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 0,0736 га., кадастровий номер 7310136600:08:003:0074, за цільовим призначенням для обслуговування будівлі, що знаходиться по АДРЕСА_1 є рівними та складають по 1/2 ідеальної частки для кожного із подружжя.

- право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,0736 га, кадастровий номер 7310136600:08:003:0074, за цільовим призначенням для обслуговування будівлі, що знаходиться по АДРЕСА_1 , припинити;

- виділити в натурі у власність ОСОБА_1 1/2 ідеальної частки у нерухомому майні - будівлі гаража, що знаходиться по АДРЕСА_1 , а саме приміщення гаражу позицією 16-3 " площею 67,80 кв.м., вартістю 351896 грн., що складає 47/100 ідеальних часток у праві спільної власності вказаного майна;

- зобов`язати ОСОБА_1 влаштувати перегородку в приміщенні 16-3, розділивши нею дане приміщення на дві частини: 16-3/ площею 28,50 кв.м. та 16-3// площею 67,80 кв.м., розділити енергоносії та їх облік;

- стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 компенсацію різниці вартості часток у спільному майні подружжя на будівлю гаража, що знаходиться по АДРЕСА_1 , в розмірі 20 242 гривень;

- право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на будівлю гаража літ. С , загальною площею 143,40 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 , припинити.

- виділити в натурі у власність ОСОБА_1 ,1/2 ідеальної частки земельної ділянки, загальною площею 0,0736 га., кадастровий номер 7310136600:08:003:0074, за цільовим призначенням для обслуговування будівлі, що знаходиться по АДРЕСА_1 , а саме, частину земельної ділянки площею 0,0368 га., заштриховану у плані синім кольором у формі неправильного багатокутника з вершинами в точках 11-12-13-14-15-16-17-6-7-8-9-10-11, з розмірами в плані (за годинниковою стрілкою) починаючи з т. 11: 30,33; 3,76; 3,11; 9,05; 2,00; 6,28; 0,64; 5,20; 1,50; 5,18; 5,44; 14,45;

- право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на земельну ділянку загальною площею 0,0736 га., кадастровий номер 7310136600:08:003:0074, за цільовим призначенням для обслуговування будівлі, що знаходиться АДРЕСА_1 , припинити.

Зокрема, посилається на те, що хоч і Верховний Суд України погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що на спірні об`єкти нерухомості не розповсюджується режим спільного сумісного майна подружжя, оскільки спірне нежитлове приміщення та земельна ділянка під ним придбана ОСОБА_4 за кошти, отримані останньою від підприємницької діяльності, однак, вважає, що такий висновок Верховного Суду України був зроблений попри наявні нотаріально посвідчені заяви надані ним при укладанні договорів купівлі-продажу, як нежитлового приміщення 11 червня 2009 року так і земельної ділянки 14 березня 2011 року, у відповідності до ст. ст. 60, 65 СК України, в яких зазначено, що він, як чоловік покупця, надавав згоду на придбання цього майна.

Також у 2015 році Верховним Судом України були змінені правові позиції з даного питання та визначено, що майно фізичної особи підприємця, яке використовуються для її господарської діяльності вважається спільним майном, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 червня 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визначення частки у спільній сумісній власності подружжя та її виділ в натурі задоволено.

Визначено, що частки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в праві спільної сумісної власності на будівлю гаража літ. С , загальною площею 143,40 кв.м., яка складається з майстерні 16-1 площею 34,20 кв.м., комори 16-2 площею 9,10 кв.м., гаражу 16-3 площею 96,30 кв.м., коридору 16-4 площею 3,80 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 є рівними та складають по 1/2 ідеальній частці для кожного із подружжя.

Право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на будівлю гаража літ. С , загальною площею 143,40 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 , припинено.

Визначено, що частки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в праві спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 0,0736 га., кадастровий номер 7310136600:08:003:0074, за цільовим призначенням для обслуговування будівлі, що знаходиться по АДРЕСА_1 є рівними та складають по 1/2 ідеальній частці для кожного із подружжя.

Право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,0736 га, кадастровий номер 7310136600:08:003:0074, за цільовим призначенням для обслуговування будівлі, що знаходиться по АДРЕСА_1 , припинено.

Виділено в натурі у власність ОСОБА_1 , 1/2 ідеальну частку у нерухомому майні - будівлі гаража, що знаходиться по АДРЕСА_1 , а саме, приміщення гаража позицією 16-3 " площею 67,80 кв.м., вартістю 351896 грн., що складає 47/100 ідеальних часток у праві спільної власності вказаного майна.

Зобов`язано ОСОБА_1 влаштувати перегородку в приміщенні 16-3, розділивши нею дане приміщення на дві частини: 16-3/ площею 28,50 кв.м. та 16-3// площею 67,80 кв.м., розділити енергоносії та їх облік.

Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 компенсацію різниці вартості часток у спільному майні подружжя на будівлю гаража, що знаходиться по АДРЕСА_1 , в розмірі 20 242 гривень.

Право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на будівлю гаража літ. С , загальною площею 143,40 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 , припинено.

Виділено в натурі у власність ОСОБА_1 , 1/2 ідеальної частки земельної ділянки, загальною площею 0,0736 га., кадастровий номер 7310136600:08:003:0074, за цільовим призначенням, для обслуговування будівлі , що знаходиться по АДРЕСА_1 , а саме, частину земельної ділянки площею 0,0368 га..

Право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на земельну ділянку загальною площею 0,0736 га., кадастровий номер 7310136600:08:003:0074, за цільовим призначенням, для обслуговування будівлі, що знаходиться по АДРЕСА_1 , припинено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 31 березня 2014 року у справі №2-2580/12, яке було залишено в силі рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 17 червня 2014 року та не скасовано судами вищої інстанції, вже було вирішено спір щодо поділу спірного приміщення гаража та земельної ділянки по АДРЕСА_1 та встановлено, що вказане майно було придбано ОСОБА_4 за кошти, отримані останньою від підприємницької діяльності, а тому на спірні об`єкти нерухомості не розповсюджується режим спільного сумісного майна подружжя.

Однак, суд їх не приймає до уваги, як підставу відмови у позові, оскільки рішенням суду не визнано дане майно особистою приватною власністю ОСОБА_4 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, посилається на те, що суди всіх інстанції, з врахуванням досліджених доказів по справі, не знайшли підстав для включення в склад об`єктів спільного майна подружжя, нежитлового приміщення будівлі гаража літ. С та земельної ділянки, для обслуговування вказаної будівлі.

Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не звернув увагу, що ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду із вказаним позовом, оскільки про порушене право йому було відомо в грудні 2012 року.

ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Зазначає, що всі судові рішення, які ухвалені по цивільній справі № 2- 2580/12 не можуть оцінюватися за правилами частини 4 та частини 5 статті 82 ЦПК України, тобто як обставини, які не потребують доказування, так як у зазначених рішеннях не йдеться про фактичні обставини справи, які встановлені стосовно певної особи, а лише була надана судами правова оцінка певним фактам.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому, відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції 15 жовтня 1999 року шлюбі, який було розірвано, на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 грудня 2012 року.

У грудні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя та його поділ.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що за час шлюбу з відповідачем було придбано різне майно (рухоме і нерухоме), зокрема, на підставі договору купівлі-продажу 11 червня 20009 року була придбана будівля гаража літ. С , що складається із майстерні 16-1 площею 34,20 кв.м., комори 16-2 площею 9,10 кв.м., гаража 16-3 площею 96,30 кв.м., коридора 16-4 площею 3,80 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0736 га з цільовим призначенням для обслуговування будівлі, кадастровий номер 7310136600:08:003:0074, що знаходиться за вищевказаною адресою.

Просив визнати вказане майно об`єктом спільної сумісної власності подружжя та поділити його порівну.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 31 березня 2014 року, зміненого в частині рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 17 червня 2017 року, в зазначеній справі встановлено, що нежитлове приміщення будівлі гаража по АДРЕСА_1 , загальною площею 143,40 кв.м., так і земельна ділянка за вказаною адресою, придбані за рахунок коштів ОСОБА_4 , отриманих від підприємницької діяльності, що підтверджується довідкою про доходи від підприємницької діяльності ДПІ у м. Чернівці від 24 грудня 2013 року №6107, згідно якої ОСОБА_4 , за період з 2005 року по 2012 рік було задекларовано доходів від підприємницької діяльності на загальну суму 2010828 гривень.

Будівля гаража, як нежитлового приміщення, використовувалося ОСОБА_4 для здійснення підприємницької діяльності, тому для його обслуговування останньою була орендована земельна ділянка у Чернівецькій міській раді, а згодом за рахунок коштів, отриманих від підприємницької діяльності, ОСОБА_4 викупила, як фізична особа - підприємець спірну земельну ділянку, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 14 лютого 2011 року, де покупцем значиться ОСОБА_4 , як підприємець.

Отже, фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 , за її кошти, на підставі договору купівлі-продажу від 11 червня 2009 року, була придбана спірна будівля гаража, а також земельна ділянка для її обслуговування, зазначені обставини визнали в судовому засіданні обидві сторони.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження (т.1 а.с.111-113).

Постановою Верховного Суду України від 22 жовтня 2014 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року (т.1 а. с. 184-185).

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що Шевченківським районним судом м. Чернівці, при розгляді цивільної справи №2-2580/12 рішення щодо визнання нежитлового приміщення будівлі гаража літ. С та земельної ділянки площею 0,0736 га за цільовим призначенням, для обслуговування будівлі, об`єктом права особистої приватної власності ОСОБА_4 не приймалось, а лише була надана правова оцінка певним фактам у справі, а саме, обставинам набуття майна подружжям під час шлюбу.

Апеляційний суд не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, судовими рішеннями встановлено, що спірна будівля гаража та земельна ділянка для її обслуговування, не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а були придбані ОСОБА_4 , для здійснення підприємницької діяльності та за її кошти, отримані нею від підприємницької діяльності, зазначені обставини визнали в судовому засіданні обидві сторони.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Частиною першою статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 Совтрансавто-Холдінг проти України , а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 Брумареску проти Румунії встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки, рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 31 березня 2014 року , зміненого в частині рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 17 червня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя та його поділ та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, які мають преюдиційне значення для вирішення даної справи, встановлено, що спірне нерухоме майно придбане за кошти ОСОБА_4 для здійснення підприємницької діяльності за кошти, отримані останньою від підприємницької діяльності. На вказані об`єкти нерухомості не розповсюджується режим спільного сумісного майна подружжя.

А тому, висновок суду першої інстанції про те, що під час розгляду спору про поділ спільного сумісного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_4 була надана лише правова оцінка певним фактам у справі, а саме, тлумачення приписів ст. ст. 57,60, 61 СК України є необгрунтованим, оскільки до такого висновку суд першої інстанції прийшов внаслідок переоцінки обставин, встановлених судовими рішеннями, що набрали законної сили та мають преюдиційне значення для вирішення зазначеної справи.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Розмір судового збору за подання до суду апеляційної скарги складає 1693 гривні 56 копійок, який сплачено ОСОБА_4

А тому, підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 1693 гривні 59 коп. в рахунок відшкодування судових витрат понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 374, 376, ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 червня 2019 року скасувати.

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визначення частки у спільній сумісній власності подружжя та виділ її в натурі відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 1693 гривні 59 коп. в рахунок відшкодування судових витрат понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Дата складання повного тексту постанови 14 жовтня 2019 року.

Головуючий (підпис) М.І. Кулянда

Судді (підпис) А.І. Владичан

(підпис) Н.Ю. Половінкіна

З оригіналом згідно: