Постанова

від 31.03.2021 по справі 725/2577/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 березня 2021 року

м. Київ

справа № 725/2577/17

провадження № 61-20345ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,

Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 04 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Кулянди М. І., Владичана А. І., Половінкіної Н. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про визначення частки у спільній сумісній власності подружжя та її виділ в натурі.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 15 жовтня 1999 року, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівців від 03 грудня 2012 року. У подальшому ОСОБА_3 змінила прізвище на ОСОБА_2 .

У грудні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом спільної

сумісної власності подружжя та його поділ, а у грудні 2012 року

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. Вказані вимоги були об`єднані в одне провадження та за результатом розгляду справи № 2-2580/12 зазначені позови задоволено частково та поділено майно подружжя.

Під час розгляду справи № 2-2580/12 суди дійшли висновку, що спірне нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 та земельна ділянка під цим майном придбані ОСОБА_2 для здійснення підприємницької діяльності та за кошти, отримані нею від підприємницької діяльності, а на спірні об`єкти нерухомості не розповсюджується режим спільного сумісного майна подружжя.

Проте ОСОБА_1 вважає такі висновки помилковими, а також вказував, що він як чоловік покупця надавав згоду на придбання цього майна. Нежитлове приміщення та земельна ділянка були придбані під час зареєстрованого шлюбу та за спільні кошти сторін, тому вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя.

На підставі викладеного ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- визначити, що частки сторін у праві спільної сумісної власності на будівлю гаража літ. С загальною площею 143,4 кв. м, яка складається з майстерні № 16-1 площею 34,2 кв. м, комори № 16-2 площею 9,1 кв. м, гаража № 16-3 площею 96,3 кв. м, коридора № 16-4 площею 3,8 кв. м, на АДРЕСА_1 є рівними та складають по 1/2 ідеальній частці для кожного із подружжя;

- припинити право спільної сумісної власності сторін на зазначену будівлю гаража;

- визначити, що частки сторін у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 0,0736 га, з цільовим призначенням - для обслуговування будівлі, що знаходиться на АДРЕСА_1 , є рівними та складають по 1/2 ідеальної частки для кожного з подружжя;

- припинити право спільної сумісної власності сторін на вказану земельну ділянку;

- виділити у натурі у власність ОСОБА_1 1/2 ідеальної частки

у нерухомому майні - будівлі гаража на АДРЕСА_1 ,

а саме: приміщення гаража № 16-3// площею 67,8 кв. м, вартістю 351 896 грн, що складає 47/100 ідеальних часток у праві спільної власності вказаного майна;

- зобов`язати ОСОБА_1 влаштувати перегородку в приміщенні № 16-3, розділивши дане приміщення на дві частини: № 16-3/ площею 28,5 кв. м

і № 16-3// площею 67,8 кв. м, розділити енергоносії та їх облік;

- стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію різниці вартості часток у спільному майні подружжя на будівлю гаража на

АДРЕСА_1 у розмірі 20 242 грн;

- припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1

і ОСОБА_2 на будівлю гаража літ. С загальною площею 143,4 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 ;

- виділити у натурі у власність ОСОБА_1 1/2 ідеальної частки земельної ділянки загальною площею 0,0736 га, цільове призначенням - для обслуговування будівлі, що знаходиться на АДРЕСА_1 , а саме: частину земельної ділянки площею 0,0368 га, заштриховану у плані синім кольором у формі неправильного багатокутника з вершинами в точках 11-12-13-14-15-16-17-6-7-8-9-10-11, з розмірами у плані (за годинниковою стрілкою) починаючи з т. 11: 30,33; 3,76; 3,11; 9,05; 2,00; 6,28; 0,64; 5,20; 1,50; 5,18; 5,44; 14,45;

- припинити право спільної часткової власності сторін на вказану земельну ділянку.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх прийняття

Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівців від 12 червня

2019 року (в складі судді Войтуна О. Б.) позов задоволено.

Визначено, що частки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у праві спільної сумісної власності на будівлю гаража літ. С загальною площею 143,4 кв. м, яка складається з майстерні № 16-1 площею 34,2 кв. м, комори № 16-2 площею 9,1 кв. м, гаража № 16-3 площею 96,3 кв. м, коридори № 16-4 площею 3,8 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 , є рівними та складають по 1/2 ідеальній частці для кожного з подружжя.

Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_1

і ОСОБА_2 на будівлю гаража літ. С загальною площею 143,4 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 .

Визначено, що частки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 0,0736 га, з цільовим призначенням - для обслуговування будівлі, що знаходиться на

АДРЕСА_1 , є рівними та складають по 1/2 ідеальній частці для кожного з подружжя.

Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_1

і ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0736 га, з цільовим призначенням - для обслуговування будівлі, на АДРЕСА_1 .

Виділено у натурі у власність ОСОБА_1 , 1/2 ідеальну частку

у нерухомому майні - будівлі гаражу, що знаходиться на

АДРЕСА_1 , а саме: приміщення гаражу № 16-3// площею 67,8 кв. м, вартістю 351 896 грн, що складає 47/100 ідеальних часток у праві спільної власності вказаного майна.

Зобов`язано ОСОБА_1 влаштувати перегородку у приміщенні № 16-3, розділивши нею дане приміщення на дві частини: № 16-3/ площею 28,5 кв. м та 16-3// площею 67,8 кв. м, розділити енергоносії та їх облік.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію різниці вартості часток у спільному майні подружжя на будівлю гаража, що знаходиться на АДРЕСА_1 , у розмірі 20 242 грн.

Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1

і ОСОБА_2 на будівлю гаража літ. С загальною площею 143,4 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 .

Виділено у натурі у власність ОСОБА_1 1/2 ідеальну частку земельної ділянки загальною площею 0,0736 га, з цільовим призначенням - для обслуговування будівлі, що знаходиться на АДРЕСА_1 , а саме: частину земельної ділянки площею 0,0368 га, заштриховану у плані синім кольором у формі неправильного багатокутника з вершинами в точках 11-12-13-14-15-16-17-6-7-8-9-10-11, з розмірами у плані (за годинниковою стрілкою) починаючи з т. 11: 30,33; 3,76; 3,11; 9,05; 2,00; 6,28; 0,64; 5,20; 1,50; 5,18; 5,44; 14,45.

Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1

і ОСОБА_2 на земельну ділянку загальною площею 0,0736 га,

з цільовим призначенням - для обслуговування будівлі, що знаходиться на АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Шевченківським районним судом міста Чернівців під час розгляду справи № 2-2580/12 рішення щодо визнання нежитлового приміщення будівлі гаража та земельної ділянки об`єктом права особистої приватної власності

ОСОБА_2 не приймалось, а лише була надана правова оцінка певним фактам у справі, зокрема обставинам набуття майна подружжям під час шлюбу. Хоча спірне майно і було придбане для здійснення підприємницької діяльності, однак під час розгляду цієї справи відповідачем не доведено, що кошти, за які це майно було придбане, належали їй на праві особистої приватної власності, як і не спростовано доводи позивача про те, що він приймав активну участь у здійсненні ОСОБА_2 підприємницької діяльності.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 04 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 693,59 грн у рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судовими рішеннями

у справі № 2-2580/12, які ухвалені між тими ж самими особами, що й у цій справі, які набрали законної сили та мають преюдиційне значення для вирішення цього спору, встановлено, що спірні будівля гаража та земельна ділянка для її обслуговування не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а були придбані ОСОБА_2 для здійснення підприємницької діяльності за її особисті кошти, отримані нею від підприємницької діяльності. Зазначені обставини визнали у судовому засіданні обидві сторони. На вказані об`єкти нерухомості не розповсюджується режим спільного сумісного майна подружжя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення у справі № 2-2580/12 не можуть оцінюватися за правилами частин четвертої та п`ятої статті 82 ЦПК України, тобто як обставини, які не потребують доказування, які встановлені щодо певної особи. Під час розгляду справи № 2-2580/12 надано правову оцінку певному факту і така оцінка не є обов`язковою для суду під час розгляду цієї справи.

Разом з тим, висновки суду першої інстанції у цій справі щодо віднесення спірного майна до об`єктів спільної сумісної власності є правильними. ОСОБА_1 надав згоду ОСОБА_2 на придбання гаража та земельної ділянки, а ця обставина підтверджує набуття вказаного майна саме у спільну власність сторін як подружжя.

Крім того, під час розгляду справи № 2-2580/12 Верховний Суд України дійшов помилкового висновку, що спірне майно придбано за рахунок коштів отриманих ОСОБА_2 від підприємницької діяльності та використовується нею для здійснення підприємницької діяльності. Верховний Суд України залишив поза увагою згоду ОСОБА_1 на укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_2

в інтересах сім`ї та зміст вказаного правочину.

При цьому предмет позову та його підстави у справі № 2-2580/12

не є тотожними до спору, який вирішується під час розгляду цієї справи. Позивач не позбавлений можливості доводити заявлені у справі вимоги, які по суті підтверджені належними та допустимими доказами. Під час розгляду цієї справи суд звільнений від обов`язку брати до уваги судові рішення, ухвалені у справі № 2-2580/12.

Апеляційний суд залишив поза увагою практику касаційної інстанції про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між ними, яка висловлена

у постановах Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі

№ 6-21цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1109цс15, від 13 червня

2016 року у справі № 6-1752цс15.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_2 подала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вона

є законною та обґрунтованою.

Вказувала, що судовими рішеннями у справі № 2-2580/12 поділено майно між сторонами, тому ОСОБА_1 не мав права звертатися до суду з цим позовом. Відповідач довела належними та допустимими доказами, що спірні нежитлове приміщення та земельна ділянка належить їй на праві особистої приватної власності. Крім того, позивач пропустив строк позовної давності.

Провадження у суді касаційної інстанції

У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі .

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували

у зареєстрованому шлюбі з 15 жовтня 1999 року, який було розірвано рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівців від 03 грудня

2012 року.

У подальшому ОСОБА_3 змінила прізвище на ОСОБА_2 .

У сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_5

ОСОБА_6 та ОСОБА_2 11 червня 2009 року уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна - будівлі гаража літ. С загальною площею 143,4 кв. м, яка складається з майстерні № 16-1 площею 34,2 кв. м, комори № 16-2 площею 9,1 кв. м, гаража № 16-3 площею 96,3 кв. м, коридора № 16-4 площею 3,8 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 . Після укладення вказаного договору право власності на будівлі гаража зареєстроване за ОСОБА_2

Між Чернівецькою міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 14 березня 2011 року укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0736 га, з цільовим призначенням - для обслуговування будівлі, що знаходиться на АДРЕСА_1 . У подальшому ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на цю земельну ділянку.

У грудні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом спільної

сумісної власності подружжя та його поділ, а у грудні 2012 року

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. Вказані позови об`єднано в одне провадження № 2-2580/12.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівців від 31 березня 2014 року у справі № 2-2580/12 позовні вимоги позовні вимоги

ОСОБА_1 задоволено частково. Поділено майно, придбане під час шлюбу. Виділено на праві особистої власності ОСОБА_1 у рахунок поділу, наступне майно: музичний синтезатор Yamaha PSR SQ-16, вартістю 1 159,50 грн; студійні колонки Аdam А7, вартістю 3 969 грн, телевізор Samsung LЕ 46F86ВD 46 дюймів, вартістю 3 000 грн; м`яку частину шкіряну Ріна-201, вартістю 15 372 грн, а всього на загальну суму 23 500,50 грн. У задоволенні решти вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Поділено майно, придбане під час шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Виділено ОСОБА_3 на праві особистої власності автомобіль Mitsubishi Lancer Comfort, вартістю 84 084 грн. Виділено ОСОБА_1 на праві особистої власності наступне майно: двохкімнатну квартиру

АДРЕСА_2 та належне до цієї квартири нежитлове приміщення (підвал), вартістю 498 382 грн; музикальний синтезатор Сorg Cronas 88, вартістю 31 480 грн; домашній кінотеатр Samsung HT-TXQ120K, вартістю 2 532 грн; телевізор Samsung LЕ 46F86ВD 29 дюймів, вартістю 1 500 грн; телевізор Samsung LЕ 46F86ВD 29 дюймів, вартістю 7 000 грн; електричну духовку Whirlrool, вартістю 4 800 грн; мікрохвильову піч Whirlrool, вартістю 4 400 грн; пральну машину Whirlrool, вартістю 3 600 грн; стіл Calligaris BON TON, вартістю 5 000 грн; шість стільців Calligaris Агепа, вартістю 6 000 грн; витяжку Faber, вартістю 3 000 грн; холодильник Whirlrool, вартістю 5 091 грн; газову поверхню Whirlrool, вартістю 1 234 грн; навушники SENNEISER ND-650, вартістю 2 000 грн; дві виставкові шафи, відповідно вартістю 9 000 грн та 1 000 грн, а всього майна на загальну суму 669 409,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за різницю у частках вартості майна подружжя у розмірі

304 413 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь

ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 3 219 грн. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Припинено право спільної сумісної власності на рухоме та нерухоме майно, що придбане

у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 17 червня 2014 року змінено рішення Шевченківського районного суду міста Чернівців

від 31 березня 2014 року, зазначивши у резолютивній частині рішення вартість виділеного ОСОБА_1 майна.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 16 липня 2014 року відмовлено ОСОБА_1

у відкритті касаційного провадження у справі № 2-2580/12.

Постановою Верховного Суду України від 22 жовтня 2014 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

від 16 липня 2014 року відмовлено.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівців від 31 березня

2014 року у незміненій частині, яке набрало законної сили, встановлено, що нежитлове приміщення будівлі гаража на АДРЕСА_1 та земельна ділянка за вказаною адресою придбані за рахунок коштів ОСОБА_2 , отриманих від підприємницької діяльності. Будівля гаража як нежитлове приміщення використовувалося

ОСОБА_2 для здійснення підприємницької діяльності, тому для його обслуговування останньою була орендована земельна ділянка у Чернівецькій міській раді, а згодом за рахунок коштів, отриманих від підприємницької діяльності, ОСОБА_2 як фізична особа-підприємець купила спірну земельну ділянку, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 14 лютого 2011 року.

Отже, встановлено, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 за її особисті кошти на підставі договорів купівлі-продажу були придбані спірні будівля гаража та земельна ділянка для її обслуговування, зазначені обставини визнали в судовому засіданні обидві сторони під час розгляду справи № 2-2580/12.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що судовими рішеннями у справі № 2-2580/12, які ухвалені між тими ж самими особами, що й у цій справі, які набрали законної сили та мають преюдиційне значення для вирішення цього спору, встановлено, що спірні будівля гаража та земельна ділянка для її обслуговування не

є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а були придбані ОСОБА_2 для здійснення підприємницької діяльності та за її особисті кошти, отримані нею від підприємницької діяльності. Отже, на вказані об`єкти нерухомості не розповсюджується режим спільного сумісного майна подружжя, зазначене майно є особистою приватною власністю відповідача, тому в задоволенні цього позову необхідно відмовити.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження

№ 14-114цс20).

Спростовуючи поширення правового режиму спільного сумісного майна на нежитлове приміщення та земельну ділянку відповідач посилалася на обставини, встановлені судовим рішеннями у справі № 2-2580/12, що набрали законної сили, у якій брали участь ті самі особи, що й у цій справі, а також щодо яких встановлено ці обставини.

Так, відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Подібна за змістом норма викладена у частині четвертій статті 82 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судом першої, апеляційної та касаційної інстанцій).

Преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18).

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об 'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Суб'єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені в резолютивній частині рішення.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16 грудня

2020 року у справі № 278/1683/17-ц (провадження № 61-13644св20).

При цьому апеляційний суд правильно вважав преюдиційними обставини, встановлені судовими рішеннями у справі № 2-2580/12, зокрема, що спірні будівля гаража та земельна ділянка для її обслуговування були придбані

ОСОБА_2 для здійснення підприємницької діяльності за її особисті кошти.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, дослідивши усі надані сторонами докази, надавши їм належну правову оцінку за своїм внутрішнім переконанням, суд апеляційної інстанції правильно встановив відсутність підстав для задоволення позову про визначення частки у спільній сумісній власності подружжя та її виділ в натурі, оскільки спірне майно не є спільною сумісною власністю подружжя, а придбане відповідачем за її особисті кошти, тому є її особистою приватною власністю.

Вказані обставини були предметом дослідження у справі № 2-2580/12. При цьому рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівців

від 31 березня 2014 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання нерухомого майна, а саме: будівлі гаража

літ. С , що знаходиться на АДРЕСА_1 , та земельної ділянки за вказаною адресою, об`єктом спільної сумісної власності подружжя та поділу вказаного майна. Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівців від 31 березня 2014 року в цій частині набрало законної сили, а тому встановлені ним обставини не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, що узгоджується з вимогами частини третьої статті 61 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) та частини четвертій статті 82 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судом першої, апеляційної та касаційної інстанцій).

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що судові рішення

у справі № 2-2580/12 не є преюдиційними для вирішення цієї справи, оскільки вказані доводи спростовані змістом частини четвертої статті 82 ЦПК України. Крім того, не є оцінкою певного факту встановлені судами у справі

№ 2-2580/12 обставини щодо набуття ОСОБА_2 спірних будівлі гаража та земельної ділянки для її обслуговування для здійснення підприємницької діяльності за її особисті кошти.

Доводи касаційної скарги про помилковість висновків Верховного Суду України під час розгляду справи № 2-2580/12 не заслуговують на увагу, оскільки суд касаційної інстанції, переглядаючи судові рішення у цій справі, не наділений повноваженням вирішувати питання про правомірність дій (висновків) суду під час розгляду іншої справи.

Безпідставними є посилання у касаційній скарзі на практику касаційної інстанції про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між ними, яка висловлена у постановах Верховного Суду України від 11 березня 2015 року

у справі № 6-21цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1109цс15,

від 13 червня 2016 року у справі № 6-1752цс15, оскільки під час розгляду цієї справи встановлено, що спірне майно є особистою приватною власністю відповідача, так як набуте нею за кошти, які належали їй особисто. Вказані обставини встановлені в іншій справі, де брали участь ті самі сторони, що

й у цій справі, тому посилання на вказані правові позиції касаційної інстанції не мають правового значення.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України , заява

№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження

в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції та не є достатніми для скасування постанови апеляційного суду.

Доводи касаційної скарги по суті зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 04 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв