Постанова

від 01.10.2019 по справі 643/8483/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 643/8483/19

Провадження № 22-ц/790/4386/19

01 жовтня 2019 року

м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бровченка І.О.,

суддів: Колтунової А.І., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря - Прокопчук І.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 30 травня 2019 року в складі судді Майстренко О.М.,

в с т а н о в и в:

Позивач звернулась до Московського районного суду м. Харкова з позовом до відповідача про стягнення грошових коштів за договорами позики у загальному розмірі 2732687, 20 грн.

Позивач подав заяву про забезпечення позову- шляхом накладення арешту на майно відповідача ОСОБА_2 та на цінні папери, загальною номінальною вартістю 366552 грн.

Позивач, посилається на те, що невжиття таких заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та ефективний захист позивача по справі.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 30травня 2019 року заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.

Накладено заборону на відчуження 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 63,2 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1419741163101.

Накладено арешт на цінні папери:

Емітента цінних паперів: ПАТ Трест Житлобуд-1 ; код ЄДРПОУ емітента: 01270285, форма випуску цінних паперів: іменна, форма існування цінних паперів: бездокументарна, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів: UA 4000198592; кількість цінних паперів: 5 091 штука, серія цінних паперів: W7, номінальна вартість одного цінного паперу: 72 гривень, загальна номінальна вартість цінних паперів: 366 552 гривень, депозитарною установою є ТОВ ТЦП-2015 (ЄДРПОУ 39828955).

В іншій частині відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволені заяви про забезпечення позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Зазначає, що ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції не прийняв до уваги, що договір відступлення права вимоги від 25 березня 2019 року між фізичними особами ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є незаконним та протирічить вимогам ст. 1054 ЦК України. Відповідно до матеріалів справи надані документи про направлення претензії ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Бакумової А.В., а не до спадкоємців. Станом на дату ухвали свідоцтво про право на спадщину не видавалось. Доказів подання до канцелярії суду уточненої позовної заяви, матеріали справи не містять.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся осіб, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду - залишити без змін.

Ухвала суду першої інстанції, з висновком якої погоджується колегія суддів, мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з частиною 2 статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується зокрема шляхом: 1) накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії;

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов`язком. Тому, при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просив заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Таким чином, підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними матеріалами справи, що протягом 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договори позики на загальну суму 201200 грн.

25 березня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір відступлення права вимоги за вищевказаними договорами.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_4 .

Відповідно до вимог ст.ст. 549, 551, 611, 1046, 1049, 1281, 1277 ЦК України позивач звернулась до ОСОБА_2 , як спадкоємця ОСОБА_4 , оскільки остання не вживає заходи щодо отримання свідоцтва про право на спадщину та погашення заборгованості за договорами позики у розмірі 2732687 грн 20 коп.

До спадкової маси водить наступне майно: 2/3 частки квартиру АДРЕСА_1 ; цінні папери ПрАТ Трест Житлобуд-1 у кількості 5091 штук номінальною вартістю 366552 грн.

Встановивши, що невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить або взагалі унеможливить виконання рішення суду, що потягне відсутність можливості поновлення порушених прав, свобод та інтересів позивача, та врахувавши, що ОСОБА_1 звернулась до суду за захистом своїх порушених прав, суд дійшов правильного висновку про необхідність забезпечення позову.

Доводи апеляційної скарги щодо правових підстав відступлення права вимоги, припинення правовідносин між кредитодавцем та позичальником, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки пов`язані з вирішенням позивних вимог по суті.

Апелянтом не враховано, що цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Гонсбі проти Греції (Hornsby v. Greeceвід 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, § 40 зазначається, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін.

Обгрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав, а існування загрози їх порушення повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

Заява про забезпечення позову має бути обґрунтованою, її доводи мають підтверджуватися доказами. Позивач зобов`язаний довести, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має дотримуватися балансу прав та інтересів сторін спору, вживати заходи забезпечення позову лише у разі співмірності вимог заяви вимогам позову та лише за умови дотримання принципу правомірного обмеження прав та інтересів протилежної сторони спору.

З огляду на наведене, враховуючи те, що відчуження майна може мати негативний вплив та в подальшому унеможливить ефективний захист прав позивача та те, що такий захід забезпечення позову має тимчасовий характер та діятиме до прийняття рішення по суті справи, колегія суддів приходить до висновку що ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального права і підстав для її скасування з доводів, викладених у апеляційній скарзі немає.

Колегія суддів не враховує, доводи апеляційної скарги з приводу уточненої позовної заяви, оскільки як сам зазначає апелянт та вбачається з виділених матеріалів справи, заходи забезпечення позову були вжиті судом першої інстанції на підставі позовних вимог про стягнення грошових коштів за договором позики, а не уточнених позовних вимог про звернення стягнення.

Доводи апеляційної скарги не містять обґрунтованих посилань на порушення судом першої інстанцій норм процесуального права, а зводяться до незгоди заявника із застосованими судом заходами забезпечення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 30 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 жовтня 2019 року.

Головуючий І.О. Бровченко

Судді А.І. Колтунова

Н.П. Пилипчук