Постанова

від 09.10.2019 по справі 466/6082/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 466/6082/14

провадження № 61-24775св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач)

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічними позовами)- Публічне акціонерне товариство Державний ощадний банк України ,

відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом - 1), ОСОБА_3 (позивач за зустрічним позовом - 2),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2016 року у складі судді Луців-Шумської Н. Л. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 03 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Ніткевича А. В., Павлишина О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2014 року Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) Державний ощадний банк України звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_3 ), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 31 жовтня 2007 між Відкритим акціонерним товариством Державний ощадний банк України (далі - ВАТ Державний ощадний банк України , банк), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Державний ощадний банк України (далі - ПАТ Державний ощадний банк України ), та ОСОБА_3 було укладено договір відновлюваної кредитної лінії № 1490 (далі - кредитний договір), за умовами якого позичальникові було надано кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами в загальній сумі 300 000,00 грн на поточні потреби, строком у період з 31 жовтня 2009 року до 31 жовтня 2017 року зі сплатою процентів за користування кредитом 15,5 % річних. Позичальник зобов`язувався щомісячно оплачувати перших два роки проценти, а починаючи з другого року рівними частинами проценти та платежі за кредитом.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 31 жовтня 2007 року банк уклав з ОСОБА_2 іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячуком О. А. та зареєстрований в реєстрі від 31 жовтня 2007 року під № Д-1773, де предметом іпотеки було нерухоме майно: нежитлові приміщення на 1-му поверсі, загальною площею 42,4 кв.м, які знаходяться у АДРЕСА_1 .

12 листопада 2007 року ОСОБА_3 звернувся до банка із заявою про збільшення ліміту відновлювальної кредитної лінії на 159 000,00 грн.

15 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду про зміну умов відновлювальної кредитної лінії від 31 жовтня 2007 року № 1490, за умовами якої загальна сума отриманого в банку кредиту склала 459 000,00 грн. За користування кредитом сплачується процентна ставка у розмірі 16,5 % річних.

В забезпечення зобов`язання за цим договором позивач уклав 15 листопада 2007 року договір про внесення змін до іпотечного договору, де предмет іпотеки доповнено іншим нерухомим майном: земельною ділянкою площею 0,0087 га для обслуговування магазину за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер земельної ділянки: 4610137500:01:001:0018.

Також 15 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було укладено договори поруки №1490/1 та №1490/2 відповідно. Згідно з пунктом 1.1. договорів поруки від 15 листопада 2007 року № 1490/1, № 1490/2 поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов`язання за договором відновлювальної кредитної лінії від 31 жовтня 2007 року №1490, а також додатковими угодами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому.

31 жовтня 2009 року між банком та ОСОБА_3 укладено додатковий договір про зміну умов договору відновлювальної кредитної лінії, згідно з яким пункт 1.2. договору змінено та викладено у такій редакції: кредит надається на споживчі потреби. Кредит надається окремими частинами (траншами) за відновлювальною кредитною лінією, у період до 31 жовтня 2009 року. На дату закінчення вказаного періоду сума фактичної заборгованості за кредитом, становить 459 000,00 грн., яка підлягає погашенню: за період з 01 листопада 2009 року до 30 вересня 2017 року щомісячно рівними частинами починаючи з листопада 2009 року в сумі 4 781,00 грн до останнього робочого дня кожного місяця; за період з 01 жовтня 2017 року до 31 жовтня 2017 року у сумі 4 805,00 грн. Остаточним терміном повернення кредиту є 31 жовтня 2017 року.

З огляду на порушення відповідачами умов кредитного договору з грудня 2009 року в частині зобов`язання зі сплати кредиту, а з березня 2012 року- в частині сплати процентів за користування кредитом, 11 січня 2012 року банк звернувся до суду з позовом про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , поручителя ОСОБА_3 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 10 квітня 2013 року стягнуто солідарно з відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , поручителя ОСОБА_3 на користь банка заборгованість у сумі 547 695,88 грн.

Пунктом 5.2. кредитного договору передбачено, що за порушення взятих на себе зобов`язань по своєчасному поверненню основної суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом позичальник зобов`язався сплатити на користь банку пеню в розмірі 0,031 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив суд стягнути з позичальника ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , поручителя ОСОБА_3 на користь ПАТ Державний ощадний банк України заборгованість за кредитним договором, яка утворилась станом на 05 травня 2016 року в сумі 375 306,25 грн, з якої 117 114,40 грн - залишок прострочених платежів за процентами, 44 373,15 грн - пеня за кредитом, 52 027,13 грн - пеня за процентами, 133 101,87 грн - інфляційні втрати, 28 689, 70 грн - 3 % річних; стягнути з поручителя ОСОБА_3 , яка є солідарним боржником з позичальником ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором станом на 05 травня 2016 року в сумі 375 306,25 грн, з якої 117 114,40 грн - залишок прострочених платежів за процентами, 44 373,15 грн - пеня за кредитом, 52 027,13 грн - пеня за процентами, 133 101,87 грн - інфляційні втрати, 28 689, 70 грн - 3 % річних; стягнути з поручителя ОСОБА_2 , яка є солідарним боржником з позичальником ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором на 05 травня 2016 року в сумі 375 306,25 грн, з якої 117 114,40 грн - залишок прострочених платежів за процентами, 44 373,15 грн - пеня за кредитом, 52 027,13 грн - пеня за процентами, 133 101,87 грн - інфляційні втрати, 28 689, 70 грн - 3 % річних.

У січні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ПАТ Державний ощадний банк України про визнання договору поруки від 15 листопада 2007 року № 1490/1 припиненим, оскільки відповідальність поручителя за зобов`язаннями позичальника збільшилась, а також кредитор протягом строку дії договору поруки не звернувся з позовом до поручителя.

У березні 2015 року поручитель ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом до ПАТ Державний ощадний банк України про визнання договору поруки від 15 листопада 2007 року № 1490/2 припиненим, з підстав аналогічних зустрічному позову ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2016 року позов ПАТ Державний ощадний банк України задоволено частково.

Стягнуто зОСОБА_3 на користь ПАТ Державний ощадний банк України за договором відновлювальної кредитної лінії від 31 жовтня 2007 року № 1490 (з наступними змінами) заборгованість станом на 05 травня 2016 року в сумі 339 310,67 грн, з якої: 117 114,40 грн - залишок прострочених платежів за відсотками, 15 112,64 грн - пеня за кредитом, 45 289,03 грн - пеня за відсотками, 133 101,87 грн - інфляційні втрати, 28 689,70 грн - 3% річних.

Стягнуто з поручителя ОСОБА_2 , яка є солідарним боржником з ОСОБА_3 , на користь ПАТ Державний ощадний банк України заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії від 31 жовтня 2007 року № 1490 (з наступними змінами) станом на 05 травня 2016 року в сумі 339 310,67 грн, з якої: 117 114,40 грн - залишок прострочених платежів за відсотками, 15 112,64 грн - пеня за кредитом, 45 289,03 грн - пеня за відсотками, 133 101,87 грн - інфляційні втрати, 28 689,70 грн - 3% річних.

Стягнуто з поручителя ОСОБА_3 , яка є солідарним боржником з ОСОБА_3 , на користь ПАТ Державний ощадний банк України заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії від 31 жовтня 2007 року № 1490 (з наступними змінами) станом на 05 травня 2016 року в сумі 339 310,67 грн, з якої: 117 114,40 грн - залишок прострочених платежів за відсотками, 15 112,64 грн - пеня за кредитом, 45 289,03 грн - пеня за відсотками, 133 101,87 грн - інфляційні втрати, 28 689,70 грн - 3% річних.

У задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачами за первісним договором порушено умови кредитного договору, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовів, суд першої інстанції виходив з того, що порука не припинилась з підстав, які наводили позивачі за зустрічними позовами.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 03 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2016 року залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції повністю відповідають встановленим обставинам справи, та рішення суду першої інстанції є законним й обґрунтованим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У квітні 2017 року ОСОБА_2 засобом поштового зв`язку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ПАТ Державний ощадний банк України та визнати договори поруки припиненими з 31 жовтня 2009 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій суперечать фактичним обставинам справи, зокрема, суди безпідставно не прийняли до уваги те, що сторони кредитного договору домовились, що проценти за користування кредитом оплачуються із дня видачі кредиту до моменту закінчення терміну на який видано кредит.

Крім того суди всупереч статті 61 ЦПК України 2004 року посилаючись на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 квітня 2013 року у справі № 1328/6248/12, відхилили доводи відповідача про те, що у спірних правовідносин в частині нарахування розміру процентів слід керуватись пунктом 2 частини першої статті 1048 ЦК України, а не як передбачено умовами договору брати за основу розмір процентів - 15,5%.

Також суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 559 ЦК України, оскільки ця норма матеріального права передбачає безумовну підставу для припинення поруки в тому випадку, коли без згоди поручителя кредитор і боржник змінили умови зобов`язання, що призвело до збільшення відповідальності поручителів.

Заявник наголошує у касаційній скарзі на тому, що суд не аргументовано, всупереч статтям 58-61, 143, 212-214 ЦПК України 2004 року безпідставно відмовив у задоволенні клопотань про призначення економічних експертиз з приводу встановлення підрахунку на предмет чи внаслідок внесення змін до кредитного договору без згоди поручителя, обсяг відповідальності за зобов`язання для поручителя збільшено. Замість отримання відповідного висновку експерта з цього приводу, суд припустив, що перенесення платежів за тілом кредиту не збільшує відповідальності поручителя з виконання його зобов`язань зі сплати додаткових процентів.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

У серпні 2017 року ПАТ Державний ощадний банк України подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, просило касаційну скаргу відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Справу та матеріали касаційного провадження 11 травня 2018 року передано до Верховного Суду.

25 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 31 жовтня 2007 між ВАТ Державний ощадний банк України та позичальником ОСОБА_3 було укладено кредитним договір, за умовами якого позичальникові було надано кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами в загальній сумі 300 000,00 грн на поточні потреби, строком у період з 31 жовтня 2009 року до 31 жовтня 2017 року зі сплатою процентів за користування кредитом 15,5 % річних. Позичальник зобов`язувався щомісячно оплачувати перших два роки проценти, а починаючи з другого року рівними частинами проценти та платежі за кредитом.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 31 жовтня 2007 року між ВАТ Державний ощадний банк України та ОСОБА_2 укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячуком О. А. та зареєстрований в реєстрі від 31 жовтня 2007 року під № Д-1773. Предметом іпотеки є нерухоме майно: нежитлові приміщення на 1-му поверсі, загальною площею 42,4 кв.м, які знаходяться у АДРЕСА_1 .

12 листопада 2007 року позичальник ОСОБА_3 звернувся до банку із заявою про збільшення ліміту відновлювальної кредитної лінії на 159 000,00 грн.

15 листопада 2007 року між банком та позичальником ОСОБА_3 укладено додаткову угоду про зміну умов відновлювальної кредитної лінії від 31 жовтня 2007 року № 1490, за умовами якої загальна сума отриманого у банку кредиту склала 459 000,00 грн. За користування кредитом сплачується процентна ставка у розмірі 16,5 % річних.

В забезпечення зобов`язання за цим договором позивач уклав 15 листопада 2007 року договір про внесення змін до іпотечного договору, де предмет іпотеки доповнено іншим нерухомим майном: земельною ділянкою площею 0,0087 га для обслуговування магазину за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер земельної ділянки: 4610137500:01:001:0018.

15 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було укладено договори поруки №1490/1 та №1490/2 відповідно. Згідно з пунктом 1.1. договорів поруки від 15 листопада 2007 року № 1490/1, № 1490/2 поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов`язання за договором відновлювальної кредитної лінії від 31 жовтня 2007 року №1490, а також додатковими угодами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому.

31 жовтня 2009 року між банком та ОСОБА_3 укладено додатковий договір про зміну умов договору відновлювальної кредитної лінії, згідно з яким пункт 1.2. договору змінено та викладено у такій редакції: кредит надається на споживчі потреби. Кредит надається окремими частинами (траншами) за відновлювальною кредитною лінією, у період до 31 жовтня 2009 року На дату закінчення вказаного періоду сума фактичної заборгованості за кредитом, становить 459 000,00 грн., яка підлягає погашенню: за період з 01 листопада 2009 року до 30 вересня 2017 року щомісячно рівними частинами починаючи з листопада 2009 року в сумі 4 781,00 грн до останнього робочого дня кожного місяця; за період з 01 жовтня 2017 року до 31 жовтня 2017 року у сумі 4 805,00 грн. Остаточним терміном повернення кредиту є 31 жовтня 2017 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 10 квітня 2013 року у справі № 1328/6246/12 за позовом ПАТ Державний ощадний банк України до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором стягнуто солідарно з позичальника ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , поручителя ОСОБА_3 на користь банка заборгованість у сумі 547 695,88 грн.

Пунктом 5.2. кредитного договору передбачено, що за порушення взятих на себе зобов`язань по своєчасному поверненню основної суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом позичальник зобов`язався сплатити на користь банку пеню в розмірі 0,031 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Таким чином, після звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінюється порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору у повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, не встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки наданим сторонами доказів у їх сукупності, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про задоволення первісних позовних вимог з підстав, викладених у рішенні.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції залишив поза увагою, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 10 квітня 2013 року у справі № 1328/6246/12 за позовом ПАТ Державний ощадний банк України до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором стягнуто солідарно з позичальника ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , поручителя ОСОБА_3 на користь банка заборгованість у сумі 547 695,88 грн (а.с. 197-198, том 1). Цим рішенням встановлено, що станом на 26 лютого 2013 року заборгованість позичальника ОСОБА_3 за кредитним договором перед позивачем становила 547 695,88 грн, з яких 272 541,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 169 560,12 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту, 83 307,61 грн - заборгованість за несплаченими процентами, 22 287,15 грн - заборгованість за несплаченою пенею.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про те, що кредитор має право на стягнення процентів за користування кредитними коштами та пені до остаточного виконання судового рішення.

Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Разом з цим, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про стягнення з відповідачів за первісним позовом заборгованості за кредитним договором, всупереч статті 543 ЦК України, залишив поза увагою, що кожен з поручителів несе солідарну відповідальність з позичальником за порушення ним зобов`язання, натомість стягнув з кожного з відповідачів окремо суму заборгованості, допустивши фактично потрійне стягнення заборгованості.

З урахуванням викладеного Верховний Суд вважає за необхідне скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині первісних позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами і пені, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові за його безпідставністю.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідачів суми, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, апеляційний суд жодним чином не перевірив правильності розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, беручи до уваги розрахунок, наданий позивачем не звернув уваги, на те, що має нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму заборгованості за процентами за користування кредитом, що не передбачено чинним законодавством. Апеляційний суд не перевірив на яку саме заборгованість нараховуються такі витрати.

Таким чином ухвала суду апеляційної інстанції в цій частині підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд.

Разом з цим, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої й апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні зустрічних позовів.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, при вирішенні зустрічних позовів обґрунтовано виходив з того, що 31 жовтня 2009 року, це день, коли між банком та позичальником ОСОБА_3 укладено додатковий договір про зміну умов договору відновлювальної кредитної лінії, згідно з яким пункт 1.2. договору викладено у новій редакції. Цей додатковий договір укладено без згоди поручителів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

Зі змісту додаткового договору встановлено, що сума кредиту не змінилася і становить 459 000,00грн, не змінено й остаточний термін повернення кредиту - 31 жовтня 2017 року, не змінено і порядок погашення кредиту. Додатковим договором зафіксована сума фактичної заборгованості за кредитом 459 000,00 грн, визначено розмір щомісячного платежу. Той факт, що в останній місяць платежу за період з 01 жовтня 2017 року до 31 жовтня 2017 року підлягає сплаті залишок заборгованості в сумі 4 805,00 грн, а не 4 781,00 грн, не є підставою для висновку про збільшення обсягу відповідальності поручителів.

Також суд першої інстанції перевірив доводи позивачів за зустрічними позовами щодо спливу строку пред`явлення вимоги до поручителів та обґрунтовано зауважив, що банк своєчасно звернувся до суду з позовом в тому числі до поручителів за захистом порушеного права. Вимога банку про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором, яка була направлена відповідача у жовтні 2011 року, була ними отримана 01 листопада 2011 року. У цій вимозі банк просив повернути всі суму заборгованості протягом 30-ти днів з моменту отримання цього повідомлення, а до суду з цим позовом банк звернувся у січні 2012 року.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині зустрічних позовних вимог ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться лише до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, перебуває поза межами повноважень Верховного Суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що ухвала суду апеляційної інстанції в частині первісних позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних підлягає скасуванню, а справа направленню в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, який повинен урахувати викладене й залежно від установленого вирішити спір.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення в частині первісних позовних вимог про стягнення процентів та пені підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у цій частині в позові.

Частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України установлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Таким чином, судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій в частині первісних позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами та пені не відповідають зазначеним правовим висновкам Верховного Суду України, а суди, вирішуючи спір в цій частині, неправильно визначилися з нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, що призвело до неправильного його розгляду, що в силу вимог статті 412 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень в цій частині та ухвалення нового рішення про відмову у стягненні процентів за користування кредитом та пені за несвоєчасне виконання умов кредитного договору.

В іншій частині судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 03 квітня 2017 року в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії щодо процентів за користування кредитом та пені за несвоєчасне виконання зобов`язань, скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії щодо процентів за користування кредитом та пені за несвоєчасне виконання зобов`язань.

Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 03 квітня 2017 року в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 03 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов