Постанова

від 16.10.2019 по справі 916/2128/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/2128/18 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Разюк Г.П.,

суддів: Богатиря К.В., Діброви Г.І.

при секретарі судового засідання Полінецькій В.С.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури - Стоянова О.Г. за посвідченням №045056, дата видачі 29.11.2016;

від позивача - Меркушової О.О. за довіреністю №05-11/3, дата видачі 03.01.2019;

від відповідача - адвоката Баранчук Л.М. за свідоцтвом та посвідченням №002895 від 16.11.2016.; та ордером серії ОД № 105385 від 01.08.2019;

/третя особа в судове засідання не прибула, за юридичною адресою не перебуває, поштову кореспонденцію не отримує (див. - витяг з ЄДР, довідки про причини повернення поштових відправлень від 8.08.2019 та 24.08.2019, а також відстеження руху поштового відправлення від 7.10.2019 з офіційного сайту "Укрпошта"), тому повідомлялася на офіційному веб-порталі "Судова влада України" і відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України ухвали суду вважаються врученими, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає/,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Строймонтаж ЛТД"

на рішення Господарського суду Одеської області від 04.02.2019, прийняте суддею Гутом С.Ф. о 15:41 у м. Одесі, повний текст якого складено 14.02.2019,

у справі № 916/2128/18

за позовом Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області

до скаржника

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Приватного підприємства «НІК РІЗОТ»

про витребування земельної ділянки з незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2018 року Заступник прокурора Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Строймонтаж ЛТД» про витребування з незаконного володіння відповідача на користь позивача земельної ділянки (кадастровий номер 5122782600:04:001:0158) площею 3 га, розташованої за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с. Іллічівка.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка незаконно вибула з комунальної власності, а органом місцевого самоврядування в особі Красносільської сільської ради не вжито жодних заходів щодо відновлення порушеного права територіальної громади на земельну ділянку, тому прокурор і звернувся до суду із відповідним позовом.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.11.2018 залучено до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватне підприємство «НІК РІЗОТ» .

Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.02.2019 позов Заступника прокурора Одеської області задоволено, витребувано у ТОВ «Строймонтаж ЛТД» на користь Красносільської селищної ради Лиманського району Одеської області земельну ділянку з кадастровим номером 5122782600:04:001:0158, яка розташована за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с. Іллічівка, загальною площею 3 га та стягнуто на користь Прокуратури Одеської області витрати по сплаті судового збору в розмірі 30 771 грн.

При прийнятті рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про незаконність набуття у власність Приватним підприємством «НІК РІЗОТ» земельної ділянки площею 3 га, кадастровий номер 5122782600:04:001:0158, яка розташована за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с. Іллічівка, через скасування заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.12.2007 у справі 2-7523/07, яким було визнане це право, а відтак і відсутність у нього права на внесення земельної ділянки до статутного капіталу ТОВ «Строймонтаж ЛТД» . В свою чергу, незаконність вибуття спірної земельної ділянки з державної власності поза волею власника є підставою для витребування такої земельної ділянки з чужого незаконного володіння в порядку ст. 388 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого суду, відповідач звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог заступника прокурора Одеської області в повному обсязі.

На думку скаржника, рішення суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки його прийнято із суттєвим порушенням норм матеріального та процесуального права при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Зокрема, скаржник вважає, що право власності на земельну ділянку ТОВ "Строймонтаж ЛТД" здобуто законно та правомірно, оскільки виникло воно на підставі рішення засновників ТОВ "Строймонтаж ЛТД" №7 від 04.02.2011, акту приймання - передачі земельної ділянки № 1 та державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯД № 947421, які є чинними та в судовому порядку недійсність їх не визнавалась, а не на підставі скасованого заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.12.2007 у справі 2-7523/07, як то невірно зазначено місцевим господарським судом.

Також скаржник зазначає, що суд першої інстанції не правомірно не прийняв до уваги той факт, що заступник прокурора Одеської області не довів, що рішення державного реєстратора від 02.09.2013 є противоправним та прийнято з порушенням вимог закону, в тому числі за наявності підстав для відмови у державній реєстрації прав їх обтяжень.

07.08.2019 скаржник звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з заявою про забезпечення позову, яка ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.08.2019 задоволена.

Крім того, під час апеляційного провадження до канцелярії суду апеляційної інстанції від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності у даній справі, оскільки прокурором та позивачем його було пропущено без поважних причин.

При цьому в обґрунтування клопотання про застосування строку позовної давності саме під час апеляційного провадження, відповідач посилається на те, що розгляд даної справи відбувся без його участі, а відтак він був позбавлений можливості заявити клопотання про застосування строку позовної давності в суді першої інстанції.

Відповідно до п.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України за № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", у суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи місцевим господарським судом.

Факт неможливості подання відповідної заяви у суді першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, оскільки з них вбачається, що ухвали місцевого господарського суду у даній справі від 08.10.2018, від 22.11.2018, від 13.12.2018, від 04.12.2018 та повний текст рішення від 04.02.2019 надіслані на адресу відповідача, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернуті до суду без вручення із зазначенням "не обслуговується".

Враховуючи викладене та зважаючи на право сторони заявити клопотання про сплив строку позовної давності на будь-якій стадії судового процесу до винесення судового рішення, колегія суддів вважає поважними причини пропуску подачі заяви про сплив позовної давності до суду першої інстанції, з огляду на що дане клопотання приймається апеляційним судом до розгляду. З тих же підстав колегією задоволено заяву про

Заступник прокурора Одеської області та позивач надали відзиви на апеляційну скаргу, в яких просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиви на неї,заслухавши поссянення представників сторін у судовому засіданні, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія дійшла до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом заочним рішенням Київського районного суду м.Одеси від 11.12.2007 у справі № 2-7523/07 за позовом Пприватного підприємства «НІК РІЗОТ» до Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, Одеської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» , відділу Держкомзему у Комінтернівському районі Одеської області про стягнення шкоди, визнання права власності на майно, зобов`язання вчинити певні дії за ПП «НІК РІЗОТ» визнано право власності на земельну ділянку площею 3 га, яка розташована у с. Іллічівка Комінтернівського району Одеської області, за яким 26.03.2008 видано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку №947421.

02.10.2009 заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.12.2007 скасовано ухвалою цього ж суду у зв`язку з його переглядом, а справу передано до Комінтернівського районного суду Одеської області.

22.02.2010 ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області провадження у справі № 2-1161/10 в частині позовних вимог про визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії закрито, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, поза як є господарським.

Проте, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно установлено, що 14.08.2013 державним реєстратором Комінтернівського районного управління юстиції Одеської області проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5122782600:04:001:0158, загальною площею 3 га за ТОВ "Строймонтаж ЛТД" на підставі державного акту ЯД №947421 від 26.03.2008, рішення № 7 від 04.02.2011, видавником якого є засновник ПП «НІК РІЗОТ» Клименко М.К., акта приймання-передачі земельної ділянки № 2 від 04.02.2011, видавником якого є ПП «НІК РІЗОТ» та ТОВ "Строймонтаж ЛТД".

02.09.2013 ТОВ "Строймонтаж ЛТД" отримало свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 3 га, яка розташована за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с.Іллічівка, з кадастровим номером 5122782600 НОМЕР_1 04 НОМЕР_1 001 НОМЕР_2 №8788599, видане реєстраційною службою Комінтернівського районного управління юстиції Одеської області.

Прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння відповідача на підставі статті 388 ЦК України.

За приписами статті 12 Земельного кодексу України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належать, зокрема розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України власник на свій розсуд володіє, користується та розпоряджається належним йому майном.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Частиною першою статті 388 ЦК України встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно зі статтею 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 6-2233цс16.

У позовах про витребування майна з підстав передбачених статтями 387-388 Цивільного кодексу України до предмету доказування входять: встановлення дійсного власника спірного майна, його правового статусу і встановлення підстав для його витребування у особи, яка володіє спірним майном: факт вибуття майна з чужого незаконного володіння, наявність саме спірного майна у незаконному володінні відповідача, відсутність правових підстав у відповідача для володіння спірним майном.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, рішення, яке стало підставою для визнання права власності на вказану земельну ділянку та видачі відповідного державного акту на право власності на спірну земельну ділянку на даний час скасоване.

Красносільська сільська рада, як орган, який уповноважений розпоряджатись землями комунальної власності у межах населених пунктів, рішення про передачу спірної земельної ділянки ПП «НІК РІЗОТ» , відповідачу або будь-яким іншим особам не приймалося.

Отже, ПП «НІК РІЗОТ» на час передачі в якості внеску до статутного капіталу ТОВ "Строймонтаж ЛТД" спірної земельної ділянки не було її власником. Відтак, в порушення вищезазначених норм законодавства з комунальної власності територіальної громади Красносільської сільської ради безпідставно та без волі власника вибула земельна ділянка загальною площею 3 га, що свідчить про наявність правових підстав для витребування земельної ділянки від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України, оскільки ТОВ "Строймонтаж ЛТД" здобуто право власності на спірну ділянку не за відплатним договором.

Разом з тим, відповідач тривалий час користувався земельною ділянкою за наявності державної реєстрації відповідного права власності та під час апеляційного провадження звернувся до суду із заявою про застосування строку позовної давності до вимог прокурора, за результатами розгляду якої колегія суддів дійшла до наступного висновку.

У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

При цьому, встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини 1 цієї статті, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і суб`єктами, уповноваженими законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, від 23.12.2014 у справі № 3-194гс14).

До того ж, і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного і того самого моменту: коли особа, у даному випадку держава, довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18).

Це правило пов`язано не тільки із часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.

При цьому, позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).

У постанові від 22.06.2017 у справі №6-1047цс17 (про витребування майна) Верховний Суд України зазначив, що до позовних вимог про витребування майна на підставі ст. ст. 387, 388 ЦК України застосовується загальна позовна давність у три роки. При цьому за вимогами ст. 261 цього Кодексу початок перебігу строку позовної давності пов`язується не лише з моментом, коли особі, яка звертається за захистом свого права або інтересу, стало відомо про порушення свого права чи про особу, яка його порушила, а також з моментом, коли така особа могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Така ж правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 916/2073/17 та у справі № 916/2403/16.

Висновок про застосування інституту позовної давності до правовідносин, врегульованих ст. 388 ЦК України , викладений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16 (провадження №12-122гс18). У постанові Постанова ВП ВС 17.10.18, справа №362/44/17 (провадження №14-183 цс 18) міститься наступний правовий висновок: на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісною з принципом правової визначеності (пункти 39-40 постанови).

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п.570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; п.51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Отже до спірних відносин мають застосовуватися положення щодо загальної позовної давності у три роки з часу, коли особа дізналась, або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, що спростовує доводи прокурора викладені в позові про зворотне.

Як вбачається з матеріалів справи, заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.12.2007 у справі 2-7523/07, яким визнано право власності на земельну ділянку за ПП «НІК РІЗОТ» , скасоване саме за заявою Красносільської сільської ради ще 02.10.2009, а провадження у справі припинено 22.02.2010. Крім того, державна реєстрація спірної земельної ділянки, загальною площею 3 га за ТОВ Строймонтаж ЛТД відбулась 14.08.2013, отже саме з цього моменту Красносільська сільська рада Лиманського району Одеської області, як власник спірної земельної ділянки та орган який уповноважений розпоряджатись землями комунальної власності у межах населених пунктів, могла довідатись про вибуття цієї земельної ділянки з її власності і, відповідно, про порушення прав останньої.

Таким чином, загальний строк позовної давності щодо позовної вимоги сплинув 14.08.2016, разом з тим, заступник прокурора звернувся до суду із відповідним позовом в інтересах Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області лише 02.10.2018, тобто за межами строку позовної давності, не довівши при цьому наявності об`єктивних перешкод, які дійсно заважали йому та позивачу вжити заходи, спрямовані на повернення спірного майна, та звернутися до суду із відповідним позовом в межах строку позовної давності.

Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відтак враховуючи викладене та приписи пункту 4 статті 267 ЦК України, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги прокурора про витребування на користь Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області спірної земельної ділянки не підлягають задоволенню у зв`язку зі спливом позовної давності за наявності заяви відповідача про її застосування.

Крім того, колегія не може погодитися з висновком суду першої інстанції про встановлення судом у справі 2-7523/07 факту неправомірного набуття права власності ПП «НІК РІЗОТ» , оскільки спір в цій частині позовних вимог судом по суті не розглядався.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга ТОВ "Строймонтаж ЛТД" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 04.02.2019 у даній справі підлягає скасуванню із прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. ч. 1, 9, 10 ст. 145 Господарського процесуального кодексу України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Враховуючи положення ч. 9 ст. 145 Господарського процесуального кодексу України та прийняття у даній справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позову, колегія суддів вважає за необхідне скасувати вжиті ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.08.2019р заходи забезпечення позову.

Згідно із ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за розгляд позову не відшкодовуються, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Прокуратуру Одеської області.

Керуючись ст.ст. 269, 275, 277, 281 -283 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Строймонтаж ЛТД" задовольнити, рішення Господарського суду Одеської області від 04.02.2019 у справі №916/2128/18 скасувати. У задоволенні позову Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області відмовити.

2.Стягнути з Прокуратури Одеської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Строймонтаж ЛТД" 46156,5грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги

3.Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.08.2019, у справі №916/2128/18 скасувати.

Видачу наказу за постановою з зазначенням повних реквізитів сторін доручити Господарському суду Одеської області.

Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється у відповідності до ст.288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 17.10.2019р. о 9:30

Головуючий суддя Г.П. Разюк

Суддя К.В. Богатир

Суддя Г.І. Діброва