Рішення

від 15.10.2019 по справі 911/1136/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2019 р. м. Київ Справа № 911/1136/19

Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, за участю секретаря судового засідання О.О.Стаднік, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Фізичної-особи підприємця Пеліна Івана Дмитровича, Одеська область, Саратський район, с. Новоселівка

до Товариства з обмеженою відповідальністю Євро Інтернешинал Груп , Київська область, м. Біла Церква

про стягнення заборгованості

представники:

від позивача - не з`явився

від відповідача - не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична-особа підприємець Пелін Іван Дмитрович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою б/н від 26.04.2019 року (вх.№1186/19 від 02.05.2019 року) до Товариства з обмеженою відповідальністю Євро Інтернешинал Груп (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за Договором підряду №07/09/2017-2 від 07.09.2017 року у розмірі 475246,85 грн., з яких 290000,00 грн. основної заборгованості, 63941,75 грн. пені, 2509,15 грн. інфляційних втрат, 5631,00 грн. 3 % річних, 13164,84 грн. завданих збитків та 100000,00 грн. моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов`язку щодо оплати виконаних робіт за Договором підряду №07/09/2017-2 від 07.09.2017 року.

Ухвалою суду від 31.05.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/1136/19 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 02.07.2019 року.

Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, у судове засідання 02.07.2019 року не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Відзив на позов не надіслав.

Ухвалою суду від 02.07.2019 року розгляд справи відкладено на 30.07.2019 року.

До суду від відповідача електронною поштою надійшло клопотання б/н від 29.07.2019 року (вх. №14772/19 від 29.07.2019 року) про відкладення розгляду справи.

Представник позивача у судовому засіданні 30.07.2019 року заперечив проти поданого клопотання відповідача.

Крім того, представник позивача у судовому засіданні 30.07.2019 року подав клопотання про продовження строків підготовчого провадження у справі №911/1136/19 на тридцять днів.

Ухвалою суду від 30.07.2019 року продовжено строк підготовчого провадження у справі №911/1136/19 на тридцять днів та відкладено розгляд справи на 10.09.2019 року.

До суду від відповідача надійшло клопотання б/н від 10.09.2019 року (вх. №17159/19 від 10.09.2019 року) про відкладення розгляду справи для надання можливості адвокату, з яким 10.09.2019 року укладено Договір про надання правничої допомоги, ознайомитись з матеріалами справи. Присутній у судовому засіданні 10.09.2019 року представник відповідача також заявив усне клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів часткового погашення боргу, зокрема, копій платіжних доручень №6 від 24.01.2019 року на суму 40000,00 грн., №18 від 23.02.2019 року на суму 15000,00 грн., №15 від 17.12.2018 року на суму 50000,00 грн., №9 від 11.12.2018 року на суму 40000,00 грн., №10 від 12.12.2018 року на суму 10000,00 грн., №45 від 03.10.2018 року на суму 31872,80 грн., №57 від 01.11.2018 року на суму 50000,00 грн.

Представник позивача у судовому засіданні 10.09.2019 року заперечував проти поданого клопотання представника відповідача про відкладення судового засідання. Ухвалою суду від 10.09.2019 року закрито підготовче провадження у справі №911/1136/19 та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 15.10.2019 року.

До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 07.09.2019 року (вх. №19286/19 від 09.10.2019 року) в якому відповідач проти позову заперечує в повному обсязі та зазначає, що до звернення позивача до суду з даним позовом відповідачем було погашено частину заборгованості за Договором на суму 236872,80 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №45 від 03.10.2018 року, №57 від 01.11.2018 року, №9 від 11.12.2018 року, №10 від 12.12.2018 року, №15 від 17.12.2018 року, №6 від 24.01.2019 року, №18 від 23.02.2019 року та виписками по рахунку відповідача. Також, відповідач вважає, що позивачем порушено істотні умови Договору, зокрема строки виконання робіт, що призвело до понесення відповідачем додаткових витрат, зокрема, пов`язаних із терміновим пошуком інших суб`єктів господарювання для збирання врожаю на 2123,00 га, які за умовами Договору зобов`язаний був обробити позивач. Зі слів відповідача за період з 22.09.2017 року по 17.11.2017 року позивачем не було виконано узгоджений сторонами обсяг робіт на 2123,00 га, натомість з 2500,00 га площі земельної ділянки фактично виконано робіт лише на 377 га земельних ділянок, у зв`язку із чим і було підписано акт приймання-передачі виконаних робіт від 12.02.2018 року на суму 371872,80 грн. На думку відповідача, акт приймання-передачі виконаних робіт від 12.02.2018 року не містить вказівок щодо термінів оплати за Договором, дія якого припинена та істотні умови за яким не виконані з вини позивача. Крім того, відповідач не погоджується з наданим позивачем розрахунком штрафних санкцій а також заперечує проти нарахованих позивачем до стягнення з відповідача сум збитків та моральної шкоди.

До суду від представника відповідача електронною поштою надійшло клопотання б/н, б/д (вх. №19489/19 від 15.10.2019 року) про відкладення розгляду справи по суті у зв`язку із хворобою представника відповідача.

Позивач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, у судове засідання 15.10.2019 року не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Згідно ч. 1 ст. 216 ГПК України, суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

У даному випадку судом прийнято до уваги, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є саме неможливість вирішення спору у даному судовому засіданні, а не наявність відповідного клопотання учасника судового процесу. Проте відповідачем не доведено суду неможливість заміни представника у даній справі, а також, неможливість розгляду справи без участі відповідача на підставі письмових доказів, що містяться у справі. На думку суду, наявних у матеріалах справи доказів достатньо для вирішення спору у даному судовому засіданні.

Крім того, судом враховано обмеження встановленими Господарським процесуальним кодексом України процесуальними строками терміну розгляду справи та приписи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи викладене, клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи по суті не підлягає задоволенню судом.

Отже, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій щодо повідомлення позивача про розгляд справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності повноважних представника позивача та відповідача.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об`єктивного розгляду спору по суті у судовому засіданні 15.10.2019 року, відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Євро Інтернешинал Груп (за договором - замовник) та Фізичною особою - підприємцем Пеліним Іваном Дмитровичем (за договором - підрядник) 07.09.2017 року укладено Договір підряду на виконання сільськогосподарських робіт №07/09/2017-2 (далі - Договір), згідно умов п. 1.1. якого, підрядник зобов`язується виконати на виробничих площах замовника сільськогосподарські роботи: оранка, сівба, культивація, боронування, дискування, внесення добрив, збір зернових та/або бобових культур й т.ін. (далі - роботи) на умовах цього Договору, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконані роботи. Сільськогосподарські роботи, що є предметом Договору, підлягають виконанню на полях замовника що розташовані на території Київської, Житомирської областей.

Відповідно до п. 3.1., 3.3. Договору, ціна робіт підрядника визначається за 1 гектар оброблених площ й узгоджується сторонами в додатках до Договору. Остаточна вартість виконаних підрядником робіт (сума до оплати) обчислюється і сплачується в гривнях виходячи із актів здачі-приймання виконаних робіт, що підписані сторонами.

Згідно до п. 3.6. Договору, сторони погодили, що ціна робіт, що виконується за цим Договором в обов`язковому порядку підлягає зміні та перерахунку у випадку зміни курсу купівлі долара США на Міжбанківській валютній біржі на час закриття валютних торгів (за інформацією на сайті http://minfin.com.ua/currency/mb, в розділі Валюта значення Купівля ), станом на дату, яка передує даті підписання кожного акту здачі-приймання робіт, в порівнянні з курсом купівлі долара США на міжбанківській валютній біржі на час закриття валютних торгів (за інформацією на сайті http://minfin.com.ua/currency/mb, в розділі Валюта значення Купівля ), станом на дату, яка передує даті підписання відповідного додатку до Договору (на дату укладення Договору курс - 25,93 грн. за 1 долар США). У цьому випадку ціна робіт змінюється пропорційно зміні курсу купівлі долара США, вказаного у попередньому реченні та не потребує укладення додаткових угод.

Відповідно до п. 6.2. Договору, приймання робіт за якістю здійснюється замовником та фіксується в актах здачі-приймання виконаних робіт.

У пункті 8.1. Договору сторони погодили, що Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2017 року.

Згідно Додатку №1 до Договору підряду на виконання сільськогосподарських робіт №07/09/2017-2 від 07.09.2017 року сторони погодили обсяги робіт за Договором, зокрема, вид робіт - збір врожаю сої; мінімальний обсяг робіт - 2500 га; мінімальна норма виробітку - 100 га на 1 добу; техніка підрядника - МASSEY FERGUSON; плановий початок робіт - 20.09.2017 року; строк виконання робіт - 25 днів від остаточно визначеної замовником дати; ціна робіт - гривневий еквівалент 36 доларів США без ПДВ за 1 га; курс долара США (п. 3.6. Договору) - 25,93 грн./долар; загальна вартість робіт - 2593000 грн. 00 коп. - еквівалент 90000 доларів США без ПДВ; строк оплати робіт - 20 робочих днів після підписання акту здачі-приймання робіт.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору позивачем виконано роботи за Договором на загальну суму 371872,80 грн., що підтверджується актом виконаних робіт від 12.02.2018 року, який підписано представниками сторін та скріплено їх печатками, без зауважень з боку відповідача (замовника).

Однак, відповідач свої зобов`язання за Договором в частині оплати виконаних робіт виконав частково, сплативши 81782,28 грн., у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість у сумі 290000,00 грн.

Статтею 19 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову.

Так, позивачем на адресу відповідача 05.10.2018 року надіслано претензію №1 від 03.10.2018 року (що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 05.10.2018 року, фіскальним чеком від 05.10.2018 року, накладною №6820001882685 від 05.10.2018 року) з проханням виконати умови Договору та погасити наявну заборгованість за Договором №07/09/2017-2 від 07.09.2017 року. Однак, зазначену претензію задоволено відповідачем частково, решта боргу у сумі 290000,00 грн. залишилась не сплачено.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України, договір є однією із підстав виникнення зобов`язань та обов`язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором підряду.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно ст. 846 Цивільного кодексу України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем до звернення позивача з даним позовом до суду здійснено оплату основного боргу у сумі 236872,80 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №45 від 03.10.2018 року, №57 від 01.11.2018 року, №9 від 11.12.2018 року, №10 від 12.12.2018 року, №15 від 17.12.2018 року, №6 від 24.01.2019 року, №18 від 23.02.2019 року та виписками по рахунку відповідача.

Таким чином, станом на день звернення до суду із даним позовом заборгованість відповідача за виконані роботи складала 135000,00 грн., що підтверджується наявними у справі доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення основного боргу у сумі 236872,80 грн., оскільки такий борг був відсутній до відкриття провадження у справі.

Таким чином, заборгованість відповідача за виконані роботи згідно Договору підряду №07/09/2017-2 від 07.09.2017 року станом на день розгляду справи складає 135000,00 грн.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що позивачем порушено істотні умови Договору, а саме, строки виконання робіт, що призвело до понесення відповідачем додаткових витрат, зокрема, пов`язаних із терміновим пошуком інших суб`єктів господарювання для збирання врожаю на 2123,00 га, які за умовами Договору зобов`язаний був обробити позивач. Зі слів відповідача за період з 22.09.2017 року по 17.11.2017 року позивачем не було виконано узгоджений сторонами обсяг робіт на 2123,00 га, натомість з 2500,00 га площі земельної ділянки фактично виконано робіт лише на 377 га земельних ділянок у зв`язку із чим і було підписано акт приймання-передачі виконаних робіт від 12.02.2018 року на суму 371872,80 грн. На думку відповідача, акт приймання-передачі виконаних робіт від 12.02.2018 року не містить вказівок щодо термінів оплати за Договором, дія якого припинена та істотні умови за яким не виконані з вини позивача.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язок доказування розподіляються між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Отже, відповідно до правил доказування відповідач, заперечуючи позовні вимоги та посилаючись на порушення саме позивачем умов Договору, повинен довести зазначені обставини.

Відповідачем на підтвердження викладених у відзиві обставин не надано належних та допустимих доказів на підтвердження порушення саме позивачем істотних умов Договору. Натомість, матеріалами справи підтверджується, що 12.02.2018 року між сторонами підписано Акт приймання-передачі виконаних робіт про те, що виконавцем (позивачем) проведено роботи - надано послуги по збиранню врожаю сої за період з 22.09.2017 року по 17.11.2017 року. Зазначений акт підписано представниками сторін та скріплено їх печатками без будь-яких зауважень.

Твердження відповідача стосовно того, що акт приймання-передачі виконаних робіт від 12.02.2018 року не містить вказівок щодо термінів оплати спростовується п. 3.4. Договору, яким передбачено, що якщо умови не будуть визначені додатком до Договору, оплата робіт здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок підрядника на підставі акту здачі-приймання робіт протягом 21 банківського дня з дати підписання сторонами відповідного акту. При цьому, пунктом 10 Додатку №1 встановлено строк оплати робіт - 20 робочих днів після підписання акту здачі-приймання робіт.

В той же час, господарський суд зазначає, що діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звірки розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.10.2018 року у справі №922/4099/17, від 09.11.2018 року у справі №911/3685/17, від 30.01.2019 року у справі №905/2324/17, від 08.05.2019 року у справі №910/9078/18).

Так, встановленим є факт здійснення відповідачем часткової оплати за виконані роботи згідно Договору у сумі 236872,80 грн., що свідчить про визнання відповідачем боргу за виконані роботи згідно Договору підряду №07/09/2017-2 від 07.09.2017 року.

Отже, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач у встановлений Договором строк обов`язок щодо оплати виконаних позивачем робіт у повному обсязі не виконав. У процесі розгляду справи, відповідачем не було надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували належне виконання ним своїх обов`язків по виконанню робіт за Договором підряду №07/09/2017-2 від 07.09.2017 року. Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за Договором в сумі 135000,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк сплати є таким, що настав.

Усі інші твердження та заперечення відповідача не спростовують вищевикладених висновків суду.

Крім того, суд звертає увагу сторін, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, №4241/03, від 28.10.2010).

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 135000,00 грн. за виконані роботи згідно Договору підряду №07/09/2017-2 від 07.09.2017 року є законними, обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, у п. 3.6. Договору, сторони погодили, що ціна робіт, що виконується за цим Договором в обов`язковому порядку підлягає зміні та перерахунку у випадку зміни курсу купівлі долара США на Міжбанківській валютній біржі на час закриття валютних торгів (за інформацією на сайті http://minfin.com.ua/currency/mb, в розділі Валюта значення Купівля ), станом на дату, яка передує даті підписання кожного акту здачі-приймання робіт, в порівнянні з курсом купівлі долара США на міжбанківській валютній біржі на час закриття валютних торгів (за інформацією на сайті http://minfin.com.ua/currency/mb, в розділі Валюта значення Купівля ), станом на дату, яка передує даті підписання відповідного додатку до Договору (на дату укладення Договору курс - 25,93 грн. за 1 долар США). У цьому випадку ціна робіт змінюється пропорційно зміні курсу купівлі долара США, вказаного у попередньому реченні та не потребує укладення додаткових угод.

Тобто, сторони при укладенні договору визначили особливості формування ціни договору, погодивши можливість її коригування з урахуванням зміни комерційного курсу гривні до іноземної валюти (долар США) станом на момент фактичної сплати покупцем ціни товару. Позивач в позовній заяві просить суд стягнути з відповідача 13164,84 грн., як завданих збитків, однак, за викладених обставин та враховуючи умови Договору, позивачем фактично нараховано до сплати відповідачу курсову різницю у розмірі 13164,84 грн.

Незалежно від фіксації еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, згідно з частинами 1, 2 ст. 533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, зважаючи на викладене, якщо в договорі визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, і передбачено, що сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, проте фактично такий платіж ще не здійснено, оскільки боржник не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором, що й стало підставою для звернення позивача з позовом за захистом свого права, стягненню підлягає грошова сума у гривнях, яка визначається еквівалентно за офіційним курсом відповідної валюти на день заявлення відповідної вимоги.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21.06.2017 року у справі №910/2013/16.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, судом встановлено, що такий розрахунок є арифметично вірним, розмір нарахованої курсової різниці у сумі 13164,84 грн., є обґрунтованим та підлягає стягненню з відповідача.

Також, крім стягнення основної заборгованості, позивач просить суд стягнути з відповідача передбачену п. 5.9. Договору пеню у розмірі 63941,75 грн., нараховану на заборгованість відповідача за актом приймання-передачі виконаних робіт від 12.02.2018 року за період з 05.03.2018 року по 05.09.2018 року.

Відповідно до п. 5.9. Договору, за прострочення оплати замовник сплачує підряднику штрафну господарську санкцію у вигляді пені, що дорівнює подвійній обліковій ставці НБУ, що нараховується на суму фактичної заборгованості.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань №543/965-ВР від 22.11.1996 року, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, судом встановлено, що такий розрахунок є арифметично невірним. Згідно вірного розрахунку, зробленого судом, з урахуванням ч. 6 ст. 232 ГПК України, розмір пені, нарахованої на заборгованість відповідача у сумі 371872,80 грн. за період з 05.03.2018 року по 04.09.2018 року, складає 64288,15 грн. є обґрунтованим та підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, позивач просить суд у відповідності до норми ст. 625 Цивільного кодексу України стягнути з відповідача 5631,11 грн. - 3% річних та 2509,15 грн. - інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість відповідача за актом приймання-передачі виконаних робіт від 12.02.2018 року на суму 371872,80 грн., за період з 05.03.2018 року по 05.09.2018 року.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат судом встановлено, що розмір 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість відповідача є більшим, однак позивачем розмір 3% річних визначено у сумі 5631,11 грн., а інфляційних втрат у сумі 2509,15 грн., а тому стягненню підлягають зазначені позивачем суми, оскільки суд не може вийти за межі позовних вимог.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 100000,00 грн. моральної шкоди.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 Цивільного кодексу України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до п. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (пункт 3 постанови пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (пункт 5 постанови пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").

Отже, фактами, з якими матеріальний закон пов`язує настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння моральної шкоди, є: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, а також вини останнього в її заподіянні.

Згідно п. п. 2, 3 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї, чи близьких родичів, а також у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Тобто, дана норма стосується моральної шкоди, завданої фізичній особі, а не суб`єкту підприємницької діяльності, юридичній особі.

Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Водночас, судом встановлено, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 73, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про приниження ділової репутації внаслідок дій відповідача або наявності втрат немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням його ділової репутації перед клієнтами та контрагентами, формуванням негативної оцінки Фізичної особи - підприємця Пеліна І . Д . , як суб`єкта господарських та цивільних відносин, що призвело до зменшення кількості контрагентів, споживачів послуг, прибутку. Матеріали справи не містять та позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження завдання Фізичній особі-підприємцю Пеліну І.Д. відповідачем моральної шкоди та не надано доказів на підтвердження причинного зв`язку тяжкого психологічного стану позивача між невиконанням відповідачем умов Договору та настанням тяжких наслідків, яких позивач зазнав. Відсутні докази того, в чому саме полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується

Враховуючи викладене, позивачем не доведено належними доказами тих обставин, що останній поніс втрати немайнового характеру в розмірі 100000,00 грн., які настали у зв`язку з приниженням його ділової репутації.

З огляду на вищевикладене, позивачем не доведено наявність всіх елементів складу правопорушення (протиправність поведінки, шкода, причинний зв`язок між ними) для застосування такої міри деліктної відповідальності як відшкодування моральної шкоди, а тому позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача 47476,57 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.10.2018 року між Пеліним І .Д. (клієнт) та Реу Р.В. (адвокат) укладено Договір про надання правової допомоги №03.10.2018-34, відповідно до умов п. 1.1. якого, клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором. Зокрема, адвокат приймає на себе зобов`язання по наданню правової допомоги з підготовки, складання та надання документів по захисту прав та охоронюваних законом інтересів клієнта та участі в суді першої інстанції та апеляційному суді у справі про стягнення заборгованості з ТОВ Євро Інтернешинал Груп за Договором №07/09/2017-2 від 07.09.2017 року.

В якості доказу надання юридичних послуг та понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 28000,00 грн., до матеріалів справи долучено Договір про надання правової допомоги від 03.10.2018 року, акт №1 про прийняття-передачу наданих послуг від 06.11.2018 року за Договором про надання правової допомоги від 03.10.2018 року №03.10.2018-34 на суму 28000,00 грн. з описом робіт, виконаних адвокатом, ордер серія ОД №312476 від 25.02.2019 року, свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю серія ОД №003029 від 21.06.2017 року, видане Реу Р.В., копію квитанції від 04.10.2018 року на суму 28000,00 грн.

Враховуючи вимоги ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №910/8682/18).

Дослідивши подані представником позивача документи та докази на підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу судом встановлено наступне.

З Акту №1 про прийняття-передачу наданих послуг від 06.11.2018 року вбачається, що адвокат з 03.10.2018 року по 06.11.2018 року надавав клієнту юридичні послуги відповідно до Договору про надання юридичних послуг №34 від 03.10.2018 року, а клієнт прийняв надані послуги. Вартість послуг за вказаний у п. 1 цього Акту період становить 28000,00 грн. та складається з підготовки претензії №1, підготовки заяв, послуги, пов`язані з витребуванням доказів та участь захисника у судовому розгляді справи.

Однак, як встановлено судом, даний позов подано до суду 02.05.2019 року, а провадження у даній справі відкрито ухвалою суду від 31.05.2019 року, в той час як з наданого акту вбачається, що юридичні послуги, в тому числі й участь у судових засіданнях, надавались в період з 03.10.2018 року по 06.11.2018 року, тобто до подачі даного позову до суду, при цьому Договір про надання правової допомоги від 03.10.2018 року, укладений між позивачем та адвокатом Реу І.Д., не містить посилань про надання правової допомоги саме у справі №911/1136/19. Крім того, копія квитанції про сплату 28000,00 грн. датована 04.10.2018 року, а в призначенні платежу такої квитанції зазначено надходження готівки . Тобто вказана квитанція не містить посилань на Договір про надання юридичних послуг №34 від 03.10.2018 року, а сплата відбулась до відкриття провадження у справі №911/1136/19 в межах якої надавались такі послуги.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення витрат на послуги адвоката у сумі 28000,00 грн., оскільки, наявними в матеріалах справи доказами не підтверджуються обставини надання позивачу адвокатом правової допомоги саме за цією справою, а також не доведено обставин здійснення позивачем оплати послуг за надання правової допомоги в зазначеному розмірі саме в якості оплати послуг адвоката та на підставі Договору про надання правової допомоги від 03.10.2018 року, у зв`язку з чим зазначені витрати не є витратами на послуги адвоката та, відповідно не є судовими витратами в розумінні ст. 123 ГПК України.

Крім того, представником позивача у судовому засіданні 30.07.2019 року подано Акт №2 про прийняття-передачу наданих послуг від 29.07.2019 року з якого вбачається, що адвокат з 01.12.2018 року по 30.07.2019 року надавав клієнту юридичні послуги відповідно до Договору про надання юридичних послуг №34 від 03.10.2018 року, а клієнт прийняв надані послуги. Вартість послуг за вказаний у п. 1 цього Акту період становить 19476,57 грн. та складається з підготовки заяв, відрядження до м. Києва для участі у судових засіданнях, витрати на проїзд, у тому числі на паливо. Також, представником позивача надано копії квитків на автобус Ізмаїл-Київ від 01.07.2019 р., Київ-Ізмаїл від 02.07.2019 року, Ізмаїл-Київ від 29.07.2019 року, Київ-Ізмаїл від 30.07.2019 року, копії фіскальних чеків про сплату за пальне від 06.11.2018 року на суму 1829,69 грн., від 06.11.2018 року на суму 1546,88 грн. та копію свідоцтва про державну реєстрацію ФОП Гергі Є.М.

Однак, як встановлено судом, до матеріалів справи не подано належних доказів понесення позивачем витрат на правову допомогу за Актом №2 про прийняття-передачу наданих послуг від 29.07.2019 року, зокрема, підготовку заяв на суму 2500,00 грн., участь у судових засіданнях на суму 12000,00 грн., а тому, у суду відсутні підстави для розподілу 14500,00 грн. між сторонами.

Також, не підтверджені й витрати на проїзд та пальне, оскільки, до матеріалів справи додано лише копії квитків на автобус, однак, відсутні докази оплати таких квитків, а квитанції про оплату пального датовані 06.11.2018 року, тобто, до відкриття провадження у даній справі. Суд також звертає увагу, що пунктом 3.1. Договору про надання юридичних послуг №34 від 03.10.2018 року передбачено, зокрема, що клієнт відшкодовує адвокату витрати, пов`язані з виконанням даного Договору, транспортні витрати та витрати на відрядження.

Враховуючи викладене, у суду відсутні підстави для розподілу витрат на проїзд, у тому числі на паливо у сумі 4976,57 грн. між сторонами.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Таким чином, враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Фізичної особи-підприємця Пеліна Івана Дмитровича до Товариства з обмеженою відповідальністю Євро Інтернешинал Груп про стягнення заборгованості задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Євро Інтернешинал Груп (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Театральна, буд. 11, офіс 33, код ЄДРПОУ 41508885) на користь Фізичної особи-підприємця Пеліна Івана Дмитровича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) НОМЕР_2 (сто тридцять п`ять) грн. 00 коп. основного боргу, 13164 (тринадцять тисяч сто шістдесят чотири) грн. 84 коп. курсової різниці, 64288 (шістдесят чотири тисячі двісті вісімдесят вісім) грн. 15 коп. пені, 5631 (п`ять тисяч шістсот тридцять одну) грн. 11 коп. 3% річних, 2509 (дві тисячі п`ятсот дев`ять) грн. 15 коп. інфляційних втрат, 3308 (три тисячі триста вісім) грн. 90 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 17.10.2019 року.

Суддя Д.Г. Заєць