Постанова

від 15.10.2019 по справі 914/1563/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 914/1563/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

касаційну скаргу приватного підприємства "Мале підприємство Сантехмонтаж"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.05.2019 (колегія суддів: Скрипчук О.С. (головуючий), Зварич О.В., Кравчук Н.М.).

зі справи № 914/1563/18

за первісним позовом приватного підприємства "Мале підприємство Сантехмонтаж" (далі - Підприємство)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Р-Інжиніринг" (далі - Товариство)

про стягнення 208 634, 53 грн., та

за зустрічним позовом Товариства

до Підприємства

про стягнення 219 712, 32 грн.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Підприємство звернулося до господарського суду Львівської області з позовною заявою про стягнення з Товариства 208 634, 53 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачу у 2015 році відповідно до видаткових накладних було передано товар на загальну суму 548 975,73 грн, однак Товариство свої зобов`язання щодо оплати товару виконало частково, на загальну суму 378 975,84 грн. На дату звернення до суду заборгованість становила 169 999,18 грн, на яку було нараховано 3% річних у розмірі 9 849,72 грн, інфляційні втрати у розмірі 28 785,63 грн.

Товариство звернулося до господарського суду Львівської області із зустрічною позовною заявою про стягнення з Підприємства 219 712, 32 грн.

Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що між Товариством та Підприємством було укладено договір підряду на влаштування теплової мережі від модульних котелень до пташників. На підставі укладеного договору Підприємством були виконані роботи загальною вартістю 70 214,40 грн, у той час як Товариством було сплачено Підприємству 170 214,40 грн. Підприємство безпідставно утримує кошти у розмірі 100 000,00 грн, які підлягають поверненню в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Також Товариство просило стягнути відсотки на зазначену суму в порядку статті 536 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду Львівської області від 20.12.2018 зі справи № 914/1563/18 первісний позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства на користь Підприємства 169 999,18 грн основного боргу, 9 849,72 грн 3% річних, 28 785,63 грн інфляційних, 3 129,53 грн судового збору, 8 960,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Суд першої інстанції визнав доведеним факт поставки Підприємством товару на загальну суму 548 975,73 грн та часткову його оплату Товариством, а тому й правомірне нарахування інфляційних та 3 % річних.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції зазначив, що кошти були перераховані Підприємству на підставі укладеного між ним та Товариством договору, а тому зазначені кошти не можуть вважатися майном, набутим відповідачем без достатньої правової підстави, що виключає застосування до спірних правовідносин норм статті 1212 ЦК України. Водночас укладеним між сторонами договором розмір процентів за користування підрядником чужими грошовими коштами не встановлено.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.05.2019 апеляційну скаргу Товариства задоволено частково. Рішення господарського суду Львівської області від 20.12.2018 скасовано в частині задоволення первісного позову, прийнято в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову. У решті рішення господарського суду Львівської області від 20.12.2018 у справі № 914/1536/18 залишено без змін. Стягнуто з Підприємства на користь Товариства 4 694,28 грн судового збору.

Судове рішення апеляційного господарського суду мотивоване тим, що з наданих Підприємством товарно-транспортних накладних не вбачається та не підтверджено факт поставки товару за видатковими накладними від 23.03.2015, № 4 від 31.07.2015, № 9 від 29.10.2015, оскільки вони складені в односторонньому порядку Підприємством та не підписані Товариством. Окрім того, у наданих позивачем видаткових накладних відсутні посилання на виставлені рахунки, внаслідок чого неможливо встановити, які суми перераховувались Товариством і були зараховані Підприємством як оплата поставленого товару. Водночас суд зазначив, що податкові накладні не є первинними документами, які можуть підтверджувати факт здійснення господарської операції, яка відображається в бухгалтерському обліку Підприємства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Підприємство, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції постанову суду апеляційної інстанції зі справи скасувати в частині відмови у задоволенні первісного позову та залишити в силі в цій частині рішення господарського суду Львівської області від 20.12.2018. Стягнути з Товариства витрати зі сплати судового збору.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Апеляційним господарським судом порушено приписи частини четвертої статті 191 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки, відмовляючи у задоволенні первісного позову у повному обсязі, суд не врахував, що Товариство визнало заборгованість у розмірі 31 542,85 грн.

Наявними у матеріалами справи доказами підтверджена заборгованість Товариства перед Підприємством.

Також судом апеляційної інстанції неправильно застосовано приписи статей 642, частини першої статті 692 ЦК України, статей 187, 201 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України".

Доводи інших учасників справи

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило відмовити у задоволенні касаційної скарги Підприємства, а постанову суду апеляційної інстанції зі справи залишити без змін. Підприємство посилається на обґрунтованість ухваленої судом апеляційної інстанції постанови в частині скасування рішення суду першої інстанції про задоволення первісного позову.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Підприємство звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства вартості поставленого товару.

На підтвердження своїх вимог до позовної заяви Підприємство надало рахунки-фактури від 13.03.2015 за № 10, від 03.06.2015 за № 70 та від 01.10.2015 за № 125с на оплату товару у розмірі 548 975,19 грн., видаткові накладні від 23.03.2015 № 2 на суму 70 000 грн., від 07.05.2015 № 3 на загальну суму 192 099,49 грн., від 04.06.2015 № 2 на загальну суму 100 000 грн.; від 31.07.2015 № 4 на загальну суму 18 457,15 грн.; від 03.08.2015 № 1 на загальну суму 50 000,71 грн.; від 29.10.2015 № 9 на загальну суму 50 000 грн.; від 30.03.2016 №5 на загальну суму 68 418,38 грн.

На підтвердження часткової оплати вартості товару відповідачем позивач за первісним позовом подав копії банківських виписок, товарно-транспортні накладні від 23.03.2015, від 07.05.2015, від 31.07.2015, від 30.03.2016, від 04.06.2015, від 03.08.2015, від 29.10.2015 та податкові накладні за цими ж датами.

Водночас судами встановлено, що з позовної заяви вбачається, що за період з березня 2015 року по березень 2016 року Підприємство поставило товар Товариству на суму 348 975,02 грн, яка оплачена відповідачем частково, у розмірі 178 975,84 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем за первісним позовом зобов`язань щодо оплати вартості товару у повному обсязі позивач за первісним позовом просив суд стягнути з відповідача за первісним позовом 169 999,18 грн. основного боргу, 9 849,72 грн. 3% річних, 28 785,63 грн. інфляційних.

Відповідач за первісним позовом заперечує факт поставки товару за видатковою накладною від 23.03.2015 № 2 на загальну суму 70 000,00 грн., за видатковою накладною від 31.07.2015 № 4 на загальну суму 18 457,15 грн., видатковою накладною від 29.10.2015 № 9 на загальну суму 50 000,00 грн.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що видаткові накладні від 23.03.2015 № 2, від 31.07.2015 № 4, від 29.10.2015 № 9, на які посилається позивач та поставку за якими заперечує відповідач за первісним позовом, не містять розшифровки проставленого підпису особи в графі отримав або ж інших даних, за якими можна ідентифікувати цю особу, цей підпис не скріплений печаткою відповідача за первісним позовом. Крім того, перераховані видаткові накладні не містять посилання на рахунок, на виконання якого здійснюється поставка, а товарно-транспортні накладні, складені до них, виготовлені позивачем за первісним позовом в односторонньому порядку, підписані та скріплені лише печаткою позивача.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з наданих позивачем за первісним позовом видаткових накладних на підтвердження поставки товару за період з березня 2015 року по березень 2016 року неможливо встановити, хто саме їх підписав, а, отже, встановити особу, яка прийняла цей товар, а відтак такі накладні не можуть бути прийняті судом як докази, що підтверджують факт здійснення позивачем за первісним позовом поставки товару відповідачу.

З огляду на відсутність у видаткових накладних, які були надані позивачем до позовної заяви, посилання на виставлені рахунки неможливо встановити, які суми, що були частково перераховані відповідачем за первісним позовом, зараховувалися позивачем як оплата поставленого товару. Як вбачається з матеріалів справи, платіжні доручення, надані відповідачем як докази оплати отриманого товару, містять посилання на виставлені рахунки, які у видаткових накладених, у свою чергу, не вказані.

З доданих позивачем товарно-транспортних накладних не вбачається та не підтверджується факт поставки позивачем товару та, відповідно, факт отримання відповідачем товару за видатковими накладними від 23.03.2015 №2, від 31.07.2015 № 4, від 29.10.2015 № 9, оскільки такі складені в односторонньому порядку позивачем та не підписані відповідачем.

4. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Господарський кодекс України:

частини перша та третя статті 181:

- допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Цивільний кодекс України:

стаття 642:

- відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції;

частина перша статті 692:

- покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару;

Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV:

частина друга статті 9:

- підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо;

Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88:

пункт 2.2:

- господарські операції визначено як факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні ж документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це не можливо, безпосередньо після її завершення;

пункт 2.4:

- первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа;

- залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо;

ГПК України:

частина перша статті 73:

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи;

частина перша статті 74:

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень;

стаття 76:

-належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення;

стаття 79:

- достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання;

стаття 86:

-суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);

пункт 2 частини першої статті 308:

- суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду;

частини третя та четверта статті 310:

- підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази;

- справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції , якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Межі розгляду справи судом касаційної інстанції

З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого та апеляційного господарських судів

Належним доказом поставки товару є підписана позивачем товарно-транспортна накладна та/або видаткова накладна. Обов`язок з оплати поставленого товару виникає у відповідача безпосередньо із самого факту поставки.

Судом апеляційної інстанції при прийнятті судового рішення зазначено, що надані позивачем за первісним позовом видаткові накладні не можуть бути прийняті судом як підтвердження факту поставки товару Підприємством за період з березня 2015 року по березень 2016 року, оскільки неможливо встановити, хто саме їх підписав, а, отже, встановити особу, яка прийняла цей товар, окрім того, з доданих позивачем товарно-транспортних накладних не вбачається та не підтверджується поставка позивачем товару та, відповідно, отримання відповідачем товару за видатковими накладними від 23.03.2015 №2, від 31.07.2015 № 4, від 29.10.2015 № 9, оскільки такі складені в односторонньому порядку позивачем та не підписані відповідачем.

Водночас з огляду на відсутність у видаткових накладних, які були надані позивачем до позовної заяви, посилання на виставлені рахунки неможливо встановити, які суми, що були частково перераховані відповідачем за первісним позовом, зараховувалися позивачем як оплата поставленого товару. Як вбачається з матеріалів справи, платіжні доручення, надані Товариством як докази оплати отриманого товару, містять посилання на виставлені рахунки, які у видаткових накладених, у свою чергу, не вказані.

Підприємством не доведено в порядку статті 74 ГПК України належними та допустимими доказами здійснення поставки товару Товариству, а, отже, не спростовано твердження Товариства про те, що товар, зазначений у видаткових накладних від 23.03.2015 №2, від 31.07.2015 № 4, від 29.10.2015 № 9, поставлений не був.

Стосовно посилань позивача на податкові накладні, зареєстровані Товариством, Суд зазначає, що лише первинні документи можуть підтверджувати факт здійснення господарської операції, яка відображається в бухгалтерському обліку Підприємства.

При цьому податкові накладні не є первинними бухгалтерськими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Доводи касаційної скарги зводяться до вимог скаржника про дослідження та надання переваги судом касаційної інстанції доказам, які вже були досліджені та оцінені судами попередніх інстанцій. У зв`язку з цим такі доводи Верховним Судом відхиляються як неприйнятні і такі, оцінка яких виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Проте, відмовляючи у задоволенні позову в повному обсязі, суд апеляційної інстанції неповно дослідив зібрані у справі докази, зокрема не провів перевірку розрахунку різниці сум між вартістю поставленого товару (з урахуванням сум, які не підтверджується видатковими накладними) та фактично оплаченою Товариством сумою, не з`ясував, чи наявна у Товариства заборгованість перед Підприємством, а у разі її наявності - не здійснив розрахунки сум інфляційних втрат та 3 % річних. Також суд не врахував і те, що самим Товариством визнано борг у сумі 31 542,85 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Касаційна скарга Товариства підлягає частковому задоволенню.

Постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, прав і обов`язків сторін, оцінки відповідних доказів і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду.

За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

Керуючись статтями 300, 308, 310, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу приватного підприємства "Мале підприємство Сантехмонтаж" задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.05.2019 зі справи № 914/1563/18 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко