Постанова

від 02.10.2019 по справі 489/1616/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 489/1616/16-ц

провадження № 61-31911св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Санатіо на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 лютого 2017 року у складі судді Кокорєва В. В. та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 10 квітня 2017 року у складі суддів: Лисенка П. П., Галущенка О. І., Серебрякової Т. В.,

учасники справи :

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Санатіо ,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовомдо товариства з обмеженою відповідальністю Санатіо (далі - ТОВ Санатіо ) із позовом про встановлення факту, стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні .

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 30 грудня 2015 року він уклав з відповідачем безстроковий трудовий договір, у зв`язку з чим написав відповідну заяву, яку разом з трудовою книжкою, копією паспорту, ідентифікаційним кодом та копією диплома про освіту передав особисто директору товариства ОСОБА_3 . Із того часу він працював у товаристві юристом, виконуючи роботу за дорученням директора. 29 лютого 2016 року між ним та директором відбувся особистий конфлікт, наслідком чого є його звільнення за власним бажанням. ОСОБА_3 повернув йому трудову книжку, обіцяючи розрахуватися за останній місяць роботи найближчим часом.

Посилаючись на те, що відповідач своїх зобов`язань не виконав, просив встановити факт його перебування у трудових відносинах з ТОВ Санатіо ; визначити розмір його заробітної плати у 4 167 грн на місяць; стягнути з ТОВ Санатіо на його користь 4 167 грн заборгованості із заробітної плати за лютий 2016 року; 793 грн 72 коп. грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та 30 756 грн 37 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 лютого 2017 року позов задоволено. Встановлено факт, що ОСОБА_1 працював у ТОВ Санатіо на посаді юриста з 30 грудня 2015 року по 29 лютого 2016 року із щомісячною заробітною платою, після відрахування податків і зборів, в розмірі 4 167 грн в місяць. Стягнуто з ТОВ Санатіо на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за лютий 2016 року в сумі 4 167 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 30 756 грн 37 коп., грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку у розмірі 793 грн 72 коп. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у випадку коли роботодавець не видав наказу про прийняття на роботу, однак працівник фактично допущений до роботи, трудовий договір вважається укладеним. Аналізуючи докази надані позивачем в їх сукупності та законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, є трудовими, оскільки це підтверджується фактом видачі довіреності на ім`я позивача із зазначенням того, що останній працював в ТОВ Санатіо на посаді юриста. За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач дійсно працював в ТОВ Санатіо на посаді юриста, починаючи з 30 грудня 2015 року по 29 лютого 2016 року. Позивачем надано суду довідку Головного управління статистики у Миколаївській області від 30 березня 2016 року № 48/13.2-27 середня заробітна плата одного штатного працівника підприємства, установ та організацій по Миколаївській області у лютому 2016 року склала 4 167 грн. Відсутні будь-які інші докази розміру заробітної плати позивача, окрім самих тверджень останнього. Тому суд, розглядаючи справу у межах позовних вимог, приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість із заробітної плати саме в розмірі 4 167 грн. Враховуючи те, що позивачу при звільненні не виплачено суму компенсації за невикористану відпустку, вимога про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку також підлягає задоволенню.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 10 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимоги ОСОБА_1 про визначення розміру щомісячної заробітної плати скасовано, в цій частині позову відмовлено. В частині вирішення вимог про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, середнього заробітку за затримку остаточного розрахунку при звільненні та компенсації за невикористану відпустку рішення змінено, зменшено розмір заборгованості з виплати заробітної плати з 4 167 грн до 1 378 грн, середній заробіток за затримку остаточного розрахунку при звільненні за період з 01 березня 2016 року по 15 лютого 2017 року з 30 756 грн 37 коп. до 16 742 грн 70 коп. та компенсацію за невикористану відпуску з 793 грн 72 коп. до 275 грн 60 коп. В іншій частині рішення залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що, як вбачається з матеріалів справи, а саме: довіреності з мокрою печаткою ТОВ Санатіо від 30 грудня 2015 року, підписаної його директором, позивач працював у відповідача за трудовим договором на посаді юриста. Доказів на підтвердження тих обставин, що довіреність видана на виконання цивільно-правового договору, не надано. Більше того, на підтвердження трудових відносин позивач надав обсяг роботи, яку виконував як юрист товариства. За таких обставин, суд першої інстанції вірно вважав, що між сторонам існували трудові відносини, які обґрунтовано і підтвердив своїм рішенням. У зв`язку з цим, у сторін виникли права та обов`язки, що випливають з трудових відносин, зокрема, і щодо оплати праці, виплати компенсації за невикористану відпустку, проведення остаточного розрахунку при звільненні. При цьому, в порядку встановлення фактів, що мають юридичне значення, не може встановлюватися заробітна плата, оскільки це не є належним засобом захисту трудового права. У разі, якщо така вимога буде заявлена, то в її задоволенні слід відмовити, а питання про дійсний розмір заробітної плати вирішувати виходячи з наданих сторонами належних та допустимих доказів, а у разі їх відсутності чи недостатності - з положень закону про мінімальний розмір плати за працю на період спору. Оскільки районний суд встановив заробітну плату в порядку встановлення факту, то в цій частині рішення слід скасувати і у вимозі відмовити. Стосовно заборгованих із заробітної плати грошових сум, то слід виходити з наступного. Трудовий спір стосується часу січень-лютий 2016 року. На той час мінімальна заробітна плата становила 1 378 грн на місяць. Оскільки відповідач не сплатив заробіток за лютий, то відповідно до положень статті 116 КЗпП України його слід було стягнути з нього саме у вказаному розмірі. Суд стягнув заробітну плату в більшому розмірі, у зв`язку з чим її розмір слід привести до названого вище рішенням апеляційної інстанції. Що ж до стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, то в порядку статті 117 КЗпП України його слід стягнути починаючи з дня затримки і до ухвалення судом першої інстанції рішення, тобто за 243 робочі дні. Оскільки суд стягнув середній заробіток у більшому розмірі, то його слід привести у відповідність з виписаним розміром рішенням суду апеляційної інстанції. У зв`язку із зазначеним, зменшенню до 275 грн 60 коп. підлягає розмір компенсації за 4 дні невикористаної відпустки.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 .

У касаційній скарзі ТОВ Санатіо просить скасувати судові рішення та відмовити у позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту трудових відносин між сторонами. Позивач ОСОБА_1 позиціонував себе як фаховий юрист, а тому ТОВ Санатіо періодично зверталося до його послуг з приводу представництва в різних установах. Відповідачем дійсно видавалася довіреність позивачу ОСОБА_1 Такі довіреності для представництва товариства в різних установах товариством видавали не тільки позивачу, а й іншим подібним особам, що не були і не є працівниками товариства.Виконання даних повноважень не потребує оформлення трудових відносин, а відноситься до інституту представництва.Зі змісту виданої позивачем довіреності чітко вбачається, що нею позивача ОСОБА_1 уповноважено вчиняти від імені товариства будь-які дії та користуватися правами, наданими законодавством стороні, позивачу, відповідачу, третій особі, цивільному позивачу, потерпілому, боржнику, стягувану, заявнику, заінтересованій особі, іншому учаснику процесу.При цьому ОСОБА_1 ніколи не був і не є працівником ТОВ Санатіо . Позивач не довів, що на підприємстві існує посада юрисконсульта. Крім того, довіреність, на яку посилаються суди, є підробленою.

(2) Позиція ОСОБА_1 .

У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що відповідач не надав договору доручення, на підставі якого було видано довіреність на представництво інтересів товариства. Штатний розпис не надавався для оцінки судом першої інстанції, а тому не може бути доказом відсутності на підприємстві посади юрисконсульта. Відповідач не заявляв щодо проведення почеркознавчої експертизи, а тому безпідставними є посилання в касаційній скарзі на те, що довіреність підроблена.

РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

29 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду, а 04 червня 2019 року - судді-доповідачу Штелик С. П.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

ОСОБА_1 просив встановити факт його перебування у трудових відносинах з ТОВ Санатіо 30 грудня 2015 року по 29 лютого 2016 року.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України , трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 24 КЗпП України (в редакції чинній станом на грудень 2015 року) трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 626 ЦК України визначає загальне поняття цивільно-правового договору. Відповідно, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Особа, що надає послуги, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку. Наказ (розпорядження) про прийом на роботу не видається.

Цивільно-правовий договір - це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці.

Сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 ЦК України . Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

За змістом частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до статті 244 ЦК України представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може грунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Основною ознакою, що відрізняє відносини із надання послуг від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання, трудова діяльність не припиняється.

Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Перевіряючи обставини справи доказами, суди встановили із довіреності ТОВ Санатіо від 30 грудня 2015 року, підписаної його директором, що позивач працював у ТОВ Санатіо за трудовим договором на посаді юриста. При цьому суди вказали, що доказів на підтвердження тих обставин, що довіреність видана на виконання цивільно-правового договору, не надано; крім того, на підтвердження трудових відносин позивач надав обсяг роботи, яку виконував як юрист товариства.

Відповідач не заявляв щодо проведення почеркознавчої експертизи та не спростовував справжність підпису директора товариства, яким завірено довіреність, а тому безпідставними є посилання в касаційній скарзі на те, що довіреність підроблена.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (стаття 12 ЦПК України).

Враховуючи викладене, а також те, що матеріали справи не містять доказів укладення між ТОВ Санатіо та ОСОБА_1 цивільно-правового договору, доводи касаційної скарги про наявність між сторонами саме таких правовідносин, а не трудових, є необґрунтованими.

При цьому, суд касаційної інстанції відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України не може встановлювати або вважати доведеними обставини про наявність між ТОВ Санатіо та ОСОБА_1 цивільно-правових договірних зобов`язань, оскільки ці обставини не були встановлені рішеннями судів попередніх інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеної норми касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення (рішення суду першої інстанції - в незміненій при апеляційному розгляді частині) - без змін на підставі статті 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Санатіо залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 лютого 2017 року в незміненій при апеляційному розгляді частині та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 10 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик