Постанова

від 17.10.2019 по справі 914/294/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2019 р. Справа №914/294/19

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Дубник О.П.

суддів Желік М.Б.

Скрипчук О.С.

розглянувши в письмовому провадженні без виклику сторін апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (далі - АТ НАК Нафтогаз України ) № 14/4-586 від 17.04.2019 (вх. № 01-05/1676/19 від 07.05.2019)

на рішення Господарського суду Львівської області від 12.04.2019 (суддя Рим Т.Я.)

у справі № 914/294/19

за позовом: ПАТ НАК Нафтогаз України , м. Київ

до відповідача: Міського комунального підприємства (далі МКП) Жидачівтеплокомуненерго , м.Жидачів, Жидачівський р-н, Львівська обл.,

про стягнення 75 277,50 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ НАК Нафтогаз України на рішення Господарського суду Львівської області від 12.04.2019 у справі № 914/294/19. Апелянт оспорює судове рішення частково в частині відмови у стягненні 2 111,52 грн пені та 1 642,39 грн інфляційних втрат. З урахуванням ціни позову (75 277,50 грн), колегія суддів вирішила здійснити розгляд справи № 914/294/19 в порядку письмового провадження без виклику сторін справи (ч. 13 ст. 8 ГПК України).

Ухвалу від 13.05.2019 вручено АТ НАК Нафтогаз України (апелянту) та МКП Жидачівтеплокомуненерго , що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.

2. Короткий зміст позовних вимог.

12.02.2019 ПАТ НАК Нафтогаз України звернулося з позовом до міського комунального підприємства "Жидачівтеплокомуненерго" про стягнення 75'277,50 грн., з яких: 46'308,72 грн. пені, 6'615,53 грн. - 3% річних, та 22'353,26 грн. інфляційних втрат через несвоєчасну оплату вартості отриманого газу у порушення умов договору постачання природного газу від 28.10.2016 № 5275/1617-БО-21.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду рішення Господарського суду Львівської області від 12.04.2019 у справі № 914/294/19, позов задоволено частково та стягнуто з міського комунального підприємства "Жидачівтеплокомуненерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 44'197 грн. 20 коп. пені, 6'615 грн. 53 коп. - 3% річних, 20'710 грн. 87 коп. інфляційних втрат та 1'825 грн. 21 коп. відшкодування витрат на оплату судового збору. У решті позовних вимог відмовлено в задоволенні.

Рішення суду мотивоване ст.ст. 11, 96, 530, 551, 617, 625, 692, 712, Цивільного кодексу України , ст.ст. 2, 218, 232, 233 Господарського кодексу України , ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 1, 2 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", і зроблено висновок про те, що матеріалами справи підтверджено несвоєчасне виконання відповідачем обов`язку з оплату вартості отриманого газу у порушення умов договору постачання природного газу від 28.10.2016 № 5275/1617-БО-21. Суд першої інстанції, здійснивши перевірку розрахунків позивача, підтвердив правильність нарахування пені за простроченими зобов`язаннями з жовтня 2016 року по січень 2017 року в розмірі 16'206,83 грн. Однак, розрахунок пені за зобов`язаннями лютого 2017 року та березня 2017 року здійснено поза 6-місячним строком, встановленим, ч.6 ст. 232 ГК України, зазначив, що оскільки зобов`язання з оплати газу, поставленого в лютому 2017 року мало бути виконане до 25 березня, отже, пеня за прострочення такої оплати може нараховуватись, зроблено судом висновок, з 26.03.2017 по 26.09.2017. Аналогічно щодо зобов`язання з оплати газу, поставленого в березні 2017 року - пеня за прострочення такої оплати може нараховуватись з 26.04.2017 по 26.10.2017. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що стягненню підлягає 44'197,20 грн. пені. Також, суд зазначив, що наведені обставини про критичний майновий (фінансовий) стан відповідача не підтверджені жодними доказами, крім того, розмір пені становить незначний відсоток порівняно з вартістю переданого товару (1'295'418,45 грн.) - 3,41%.

Місцевим господарським судом зроблено також висновок, що заявлені позивачем інфляційні втрати за простроченими зобов`язаннями з грудня 2016 року по лютий 2017 року підлягають стягненню в розмірі 14'089,31 грн.

Суд першої інстанції здійснив перевірку розрахунків позивача інфляційних втрат за зобов`язаннями березня 2017 року та дійшов висновку, що до стягнення підлягає 20'710,87 грн. інфляційних втрат. Суд погодився з правильністю розрахунку позивача 3% річних у розмірі 6'615,53 грн.

4. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи.

4.1. АТ НАК Нафтогаз України не погоджується з ухваленим рішенням суду в частині відмови в позовіт, вважає його прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 525, 526, 599, ч. 2 ст. 625 ЦК України, та норм процесуального права, зокрема, ч. 2 ст. 11, ч.ч. 1,2 ст.236 ГПК України. Апелянт не погоджується із перерахунками місцевим господарським судом пені та інфляційних втрат. Стверджує, що суд відмовив у частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 1642,39 грн, оскільки позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат на суму боргу з урахуванням інфляційних процесів . Зазначає, що порядок нарахування інфляції передбачений листом Верховного Суду України №62-97 від 03.04.1997 Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ , відповідно до цього порядку індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. Надалі пояснює, що математична операція перемноження індексів інфляції між собою на відміну від операції додавання призводить до того, що отриманий в результаті такої операції перемноження індексів інфляції за відповідний період буде отримано індекс інфляції, який враховує індекс інфляції попереднього періоду та збільшує такий індекс інфляції попереднього періоду на індекс інфляції наступного періоду і так далі. Апелянт зазначає, що відповідно до п. 3.2 Пленуму Вищого господарського суду від 17.12.2013 № 14 повинні застосовуватися рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені у листі Верховного Суду України №62-97 від 03.04.1997.

Також, посилається на те, що суд при здійсненні перерахунку інфляційних втрат повинен був керуватися правовими позиціями Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду України від 17.10.2011 у справі №6-42цс11, постановах Верховного Суду у справах №904/10242/17, №914/70/18, №913/63/18, №905/600/18.

Крім того, незрозумілою для апелянта є позиція суду стосовно перерахунку пені, оскільки при розрахунку санкцій позивач керувався однаковим порядком нарахування як 3% річних, так і штрафних санкцій, лише із різницею застосування відсоткової ставки. Тому на думку апелянта, посилання суду на положення постанови Пленуму Вищого господарського суду № 14 є безпідставними та таким, що не відповідає обставинам справи.

Апелянт просить рішення суду скасувати в частині відмови щодо стягнення пені у розмірі 2 111,52 грн. та інфляційних нарахувань у розмірі 1642,39 грн, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Також, просить відшкодувати за рахунок відповідача понесені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2 882,00 грн за подання апеляційної скарги.

4.2. МКП Жидачівтеплокомуненерго у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що в апеляційній скарзі скаржник не дав оцінки діям суду щодо відмови в стягненні пені, розрахованої ним поза шестимісячним строком, встановленим ч.6 ст. 232 ГК України. Щодо часткового задоволення вимог стосовно інфляційних втрат скаржник обґрунтовує правомірність нарахування інфляційних втрат на борг з урахуванням інфляційних нарахувань за попередній період, тоді як суд першої інстанції перерахував розмір інфляційних втрат за зобов`язаннями березня 2017 року за визначений же позивачем період 01.05.2017 - 30.0.92017, оскільки за цей же період суд отримав іншу суму інфляційних втрат, використовуючи калькулятор системи ЛІГА ЗАКОН . Відповідач зазначає, що складається враження, що апеляційна скарга обґрунтовує неправомірність іншого рішення суду, у якому відмовлено задоволенні позовних вимог з інших мотивів, про що власне свідчить використання скаржником цитати з іншого рішення суду, якої не містить оскаржуване рішення суду. З огляду на наведене, належної оцінки висновкам суду щодо неправильності перерахунку судом розміру пені та інфляційних втрат і, таким чином, часткового задоволення позовних вимог скаржник не дав.

5. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції.

Сторони у справі уклали договір постачання природного газу від 28.10.2016 № 5275/1617-БО-21 (далі - договір) (а.с. 23-31). За умовами пункту 1.1 цього договору постачальник (позивач у справі) зобов`язується поставити споживачеві (відповідач у справі) у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

На виконання своїх зобов`язань позивач поставив відповідачу, а відповідач прийняв природного газу на загальну суму 1'295'418,45 грн.:

- на суму 145'263,83 грн. - за жовтень 2016 року, що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 31.10.2016 (а.с. 37);

- на суму 270'826,13 грн. - за листопад 2016 року, що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 30.11.2016 (а.с. 38);

- на суму 299'299,79 грн. - за грудень 2016 року, що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 31.12.2016 (а.с. 39);

- на суму 256'513,52 грн. - за січень 2017 року, що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 31.01.2017 (а.с. 40);

- на суму 193'271,74 грн. - за лютий 2017 року, що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 28.02.2017 (а.с. 41);

- на суму 130'243,44 грн. - за березень 2017 року, що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2017 (а.с. 42).

Відповідно до інформації, що міститься у банківських виписках (а.с. 45-60), отриманий газ був оплачений відповідачем у такі строки:

- 29.12.2016 - за листопад 2016 року у сумі 270'826,13 грн. (а.с. 45-46);

- 27.01.2017 - за грудень 2016 року у сумі 50'000,00 грн. (а.с. 47);

- 22.02.2017 - у сумі 50'000,00 грн. (а.с. 48);

- 28.02.2017 - у сумі 63'000,00 грн. (а.с. 50);

- 10.03.2017 - у сумі 50'000,00 грн. (а.с. 52);

- 31.03.2017 - у сумі 46'299,79 грн. (а.с. 54);

- 27.04.2017 - у сумі 350'785,26 грн. (а.с. 56);

- 31.05.2017 - у сумі 20'000,00 грн. (а.с. 57);

- 27.10.2017 - у сумі 224'243,44 грн. (а.с. 58);

- 31.10.2017 - у сумі 25'000,00 грн. (а.с. 59).

Крім того, 30.11.2016 позивач здійснив зарахування оплати в сумі 145'263,83 грн. (а.с. 44).

У матеріалах справи відсутні будь-які заперечення відповідача щодо обставин, які відображених в розрахунку позовних вимог, чи його правильності, відповідач просив врахувати його фінансовий стан.

Зважаючи на те, що відповідач своєчасно не виконав обов`язок з оплати за спожитий газ, тому позивач нарахував 46'308,72 грн. пені, 6'615,53 грн. - 3% річних, та 22'353,26 грн. за порушення відповідачем строків виконання грошового зобов`язання.

7. Норми права та мотиви, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови, висновки суду.

Згідно з частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пункту 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір такої пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 8.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктом 6.1 цього Договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Умовами Договору сторони не погодили інший період нарахування пені.

Порядок нарахування інфляції передбачений листом Верховного Суду України №62-97 від 03.04.1997 Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ .

Як вірно встановлено судом першої інстанції, упродовж жовтня 2016 - березня 2017 року позивач поставляв, а відповідач приймав (споживав) газ, Однак, обов`язок з оплати відповідач виконував несвоєчасно. Відтак, колегія суддів констатує право позивача нараховувати пеню за порушення відповідачем строків виконання грошового зобов`язання, разом з тим зазначає, що таке нарахування повинно відповідати встановленим правилам.

Суд першої інстанції, здійснивши перевірку розрахунків позивача, підтвердив правильність нарахування пені за простроченими зобов`язаннями з жовтня 2016 року по січень 2017 року в розмірі 16'206,83 грн.

При розрахунках пені, 3% річних та інфляційних втрат суд першої інстанції вірно керувався положеннями постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань". Зокрема, згідно з положеннями пункту 1.12 зазначеної постанови у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Крім того, суд використовував калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН".

Доводи апелянта про помилкові перерахунки пені судом першої інстанції спростовуються положеннями ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, адже розрахунок пені за зобов`язаннями лютого 2017 року та березня 2017 року здійснено поза 6-місячним строком, зокрема: зобов`язання з оплати газу, поставленого в лютому 2017 року мало бути виконане до 25 березня. Отже, пеня за прострочення такої оплати може нараховуватись з 26.03.2017 по 26.09.2017. А зобов`язання з оплати газу, поставленого в березні 2017 року мало бути виконане до 25 квітня, тому пеня за прострочення такої оплати може нараховуватись з 26.04.2017 по 26.10.2017. З огляду на наведене, позивач помилився у своїх нарахуваннях та застосував період поза 6-місячним строком.

Таким чином, апелянтом не спростовано правильність здійсненного місцевим господарським судом перерахунку заявлених до стягнення сум пені, тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо стягнення 44'197,20 грн. пені.

Також, суд першої інстанції погодився з розміром заявлених позивачем інфляційних втрат за простроченими зобов`язаннями з грудня 2016 року по лютий 2017 року в розмірі 14'089,31 грн.

Щодо доводів апелянта про помилкові перерахунки інфляційних втрат за простроченням зобов`язання у березні 2017 року судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що позивач при здійсненні розрахунків помилився із періодом часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені та відповідно із сукупним індексом інфляції за спірний період.

Відповідно до п. 1.9. постанови Вищого господарського суду від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Позивач у своєму розрахунку інфляційних втрат за зобов`язаннями березня 2017 року визначив розрахунковий період 01.05.2017 - 30.09.2017, суму боргу - 130243,11 грн, а місяцями індексів інфляції, яких застосовано до заборгованості, що існувала на останній день місяця розрахункового періоду визначив 05.2017 - 10.2017, при тому, що відповідно до розрахунку позивача фактична оплата за розрахунковий період була здійснена 01.10.2017. Згідно з п. 1.9. постанови Вищого господарського суду від 17.12.2013 № 14, якщо 01.10.2017 була здійснена фактична оплата за розрахунковий період, то на жовтень місяць не здійснюються стягнення інфляційних нарахувань. Відтак, і сукупний індекс інфляції за вказаний період є 105,083985257% (101,3%, 101,6%, 100,2%, 99,9%, 102,0%), а не 106,3444993081% як вказав позивач у своїй таблиці розрахунків.

Відповідно до п. 3.2. постанови Вищого господарського суду від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бізнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Колегія суддів здійснила перерахунок індексів інфляції за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН" та вважає, що здійснені перерахунки судом першої інстанції є правильні.

Розрахунок інфляційних втрат за зобов`язаннями березня 2017 року

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі 01.05.2017 - 30.09.2017 130243.44 1.051 6621.56 136865.00 Таким чином, сума боргу з урахуванням індексу інфляції складає 136865.00 грн.

№Сукупний індекс інфляції за період розраховується за формулою: ІІ ср. = ІІ1 х ІІ2 ...х ІІХ/100^n, де ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць заборгованості; ІІ2 - індекс інфляції за другий місяць заборгованості; ІІХ - індекс інфляції за останній місяць заборгованості; n - кількість місяців заборгованості

ІІнфляційне збільшення суми боргу розраховується за формулою: С. інфл. = С х ІІср., де С - сума боргу; ІІср.- сукупний індекс інфляції

іСума боргу з врахуванням індексу інфляції розраховується за формулою: С заг. = С + С інфл., де С - сума боргу; С інфл. - інфляційне збільшення суми боргу

З огляду на наведене, перевіривши правильність нарахування позивачем заявлених до стягнення інфляційних втрат за вказаний в розрахунку період за допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга", колегія суддів дійшла висновку,що до стягнення підлягає 20'710,87 грн. інфляційних втрат.

Також, правильність розрахунку позивача 3% річних на суму 6'615,53 грн. перевірена судом першої інстанції та не оскаржується сторонами (розрахунки долучені до матеріалів справи).

Отже, доводи апелянта суд вважає безпідставними та такими, що не стосуються обставин справи №914/294/19.

Відповідно ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року № 3477-IV практика Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства ).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення Бараона проти Португалії , 1987 рік, Хосце проти Нідерландів , 1998 рік; Бухкольц проти Німеччини , 1981 рік; Бочан проти України , 2007 рік).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України , no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Таким чином, врахувавши зазначені норми законодавства та встановлені обставини щодо наявності заборгованості відповідача, колегія судів вважає обґрунтованими висновки місцевого суду про часткове задоволення позову.

Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку , що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Скаржником не доведено наявності підстав, визначених ст. 277 ГПК України, для скасування рішення та для задоволення апеляційної скарги, таких підстав апеляційним судом не встановлено.

Отже, рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

8. Судові витрати.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України у спорах, що виникають виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ч. 13 ст. 8, ст.ст. 12, 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 12.04.2019 у цій справі без змін.

2. Судові витрати покласти на АК Нафтогаз України .

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Суддя-доповідач Дубник О.П.

Судді Желік М.Б.

Скрипчук О.С.