ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 жовтня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/465/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Лавриненко Л.В., Філінюка І.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Айтранс"
на рішення Господарського суду Одеської області від 25.06.2019 (суддя Рога Н.В.), яке проголошено у судовому засіданні у м. Одесі, просп. Шевченка, 29. Повне рішення складено 05.07.2018 р.
по справі №916/465/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський спеціалізований порт Ніка-Тера"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Айтранс"
про стягнення 111990,51 грн.
ВСТАНОВИВ
У лютому 2019 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Морський спеціалізований порт Ніка-Тера" (далі - ТОВ "МСП Ніка-Тера") звернулося до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Айтранс" (далі - ТОВ "Айтранс") в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило стягнути з відповідача на свою користь 90000 грн. основного боргу, 16244,37 грн. пені, 4214,88 грн. три проценти річних, 1531,26 грн. інфляційних втрат.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.06.2019 позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 90 000 грн. 00 коп., пеню у розмірі 16 244 грн. 37 коп., 3% річних у розмірі 4 214 грн. 88 коп., інфляційні втрати у розмірі 1 531 грн. 26 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921 грн.
В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції пославшись на умови укладеного між сторонами договору оренди зазначив, що відповідач прийнявши на себе зобов`язання щодо своєчасної та у повному обсязі сплати орендної плати у встановленому договором розмірі та у встановлені договором строки мав виконувати прийняті на себе зобов`язання. Втім, як встановлено судом першої інстанції, відповідач свого зобов`язання з повної та своєчасної сплати орендних платежів у період з 01.11.2016 р. по 31.07.2018 р. не виконав, а тому судом позовні вимоги визнано обґрунтованими та задоволено у повному обсязі.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ТОВ "Айтранс" звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 25.06.2019 та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 20000 грн., інфляційних втрат у розмірі 934,64 грн. та трьох процентів річних у розмірі 340,28 грн.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на наступне.
Апелянт вважає, що через неправильне застосування ст. 764 ЦК України, висновок суду першої інстанції щодо поновлення строку дії договору оренди ще на 14 місяців, не відповідає обставинам справи.
Так, за твердженням скаржника, за умовами укладеного між сторонами договору, задля поновлення строку даного договору, сторонам необхідно укласти відповідну угоду, тобто фактично новий договір. Проте, відповідної угоди між сторонами укладено не було, відповідно не було погоджено сторонами строк дії вищезазначеного договору, що є істотною умовою при укладенні договорів.
З моменту закінчення строку дії договору оренди, за твердженням апелянта, ТОВ Айтранс не здійснювалось фактичне користування майном, а тому відповідно не сплачувало платежі за користування об`єктом оренди та не здійснювало жодної дії направленої на реалізацію умов договору, що в свою чергу, як вважає апелянт, свідчить про відсутність у останнього бажання на продовження орендних правовідносин з позивачем.
На думку скаржника, через неправильне застосування ст. 764 ЦК України, висновок суду першої інстанції щодо припинення дії договору оренди з моменту повернення об`єкту оренди орендодавцю, не відповідає обставинам справи.
Як стверджує апелянт, у зв`язку із завершенням строку дії договору оренди, у ТОВ Айтранс наступило зобов`язання повернути об`єкт оренди орендодавцю. Проте, умовами договору не передбачений строк, протягом якого орендар повинен повернути об`єкт оренди. Фактично Акт прийому-передачі (повернення об`єкту) між сторонами був підписаний 31.07.2018 р. та повернення об`єкту оренди здійснено саме з причин завершення строку дії договору. На думку апелянта, якщо вважати, що договір оренди було поновлено ще на 14 місяців, то його припинення - 31.07.2018 р. можливе лише за умов його дострокового розірвання.
Скаржник вважає, що підстави для нарахування орендної плати за період з 01.01.2018 р. по 31.07.2018 р. відсутні, оскільки в даний період відповідач фактично не користувався орендованим майном, що підтверджується листом Станції Жовтнева РФ Одеська залізниця від 24.04.2019.
ТОВ Айтранс також вважає, що підтвердженням того, що господарська операція із надання послуг оренди була здійснена, є наявність відповідних первинних документів, що відповідають вимогам ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні . Однак, як стверджує апелянт, жодного акту наданих послуг за Договором за період з 01.01.2018 р. по 31.07.2018 р. між сторонами підписано не було, що свідчить про відсутність господарської операції користування об`єктом.
З огляду на вищезазначене, апелянт вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. А саме, ТОВ Айтранс повинно сплатити на користь позивача заборгованість по орендній платі лише за період листопад-грудень 2017 року у розмірі 20000 грн.
Апелянт також зазначає, що нарахування пені відповідно до умов укладеного між сторонами договору, за прострочення оплати за період листопад-грудень 2017 року припиняється 05.05.2018 р. та 05.06.2018 р. відповідно. Проте, позивачем заявлена пеня до стягнення за порушення оплати за ці місяці, яка нарахована за період з 19.10.2018 р. по 19.04.2018 р., що протирічить вимогам ч. 6 ст. 232 ГК України.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.08.2019 р. відкрито апеляційне провадження у справі №916/465/19, визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
06.09.2019 Південно-західним апеляційним господарським судом отримано відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що твердження апелянта ґрунтуються на невірному розумінні договірних правовідносин та викривленні обставин справи, з метою уникнення відповідальності.
Посилаючись на умови укладеного між сторонами договору оренди позивач зазначає, що об`єкт оренди фактично був повернутий позивачеві 31.07.2018, шляхом підписання сторонами акту приймання-передачі.
Позивач зазначає, що орендоване майно не було повернуто відповідачем в поряду передбаченому умовами договору, а позивачем не направлялась вимога щодо повернення майна, що цілком узгоджується з ч. 1 ст. 764 ЦК України та умовами договору, яким передбачена взаємна згода сторін на продовження строку дії договору, проте не визначено, яку форму та зміст повинна мати така згода.
Посилання апелянта на відсутність фактичного користування орендованим майном позивач вважає безпідставним, оскільки незалежно від здійснення господарської діяльності із залученням майна або без такого залучення, враховуючи пролонгацію договору на підставі ч. 1 ст. 764 ЦК України, майно знаходиться в користуванні орендаря (відповідача) до дати підписання акту приймання-передачі. При цьому, за приписами ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Позивач вважає, що посилання відповідача на лист Станції Жовтнева РФ Одеська залізниця не може підтверджувати факт використання або не використання відповідачем об`єкту оренди, а лише інформує про відсутність договірних відносин між відповідачем та станції Жовтнева РФ Одеська залізниця .
Стосовно твердження апелянта щодо відсутності двосторонніх актів наданих послуг, позивач зазначає, що за умовами договору складання таких актів не передбачено. Жодних зауважень, заперечень або пропозицій щодо внесення змін до договору в частині складання таких актів від відповідача не надходило.
З приводу заперечень апелянта щодо нарахованої позивачем пені, ТОВ "МСП Ніка-Тера" зазначає, що здійснював нарахування пені за невиконання відповідачем грошового зобов`язання за період листопад-грудень 2017, січень-липень 2018 починаючи з 19.11.2018 по 18.02.2019 включно, а тому позивачем не було порушено вимог ч. 6 ст. 232 ГК України.
Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Позивач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.11.2016 р. між ТОВ «МСП Ніка-Тера» (Орендодавець) та ТОВ «Айтранс» (Орендар) було укладено Договір оренди №206/НК-16, відповідно до п.1.1 якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в тимчасове платне користування (оренду) для здійснення статутної діяльності майно, розташоване в АДРЕСА_1 по вулиці Самойловича, 35, а саме: замощення; рампи; диспетчерської; залізнична колія 180, 00 п/м.
Відповідно до п. 2.1 Договору Об`єкт оренди передається в оренду строком на 14 місяців з моменту підписання акту прийому-передачі. Дію договору може бути продовжено за взаємною згодою сторін. Договір може бути розірваний в односторонньому порядку, при цьому, одна сторона повинна письмово попередити іншу за 2 календарних місяці (п.п. 2.2., 2.3. договору).
Згідно з п. 3.1 Договору розмір щомісячної орендної плати за користування Об`єктом складає 10 000 грн.
Пунктом 3.2 Договору встановлено, що орендна плата сплачується Орендарем безготівковим шляхом на рахунок Орендодавця до 5-го числа поточного місяця, на підставі виставленого Орендодавцем рахунку.
У відповідності до п. 4.3.1 Договору Орендар зобов`язаний своєчасно вносити орендну плату за користування Об`єктом. При припиненні договору найму повернути об`єкт у стані, придатному для використання його за цільовим призначенням з врахуванням нормального фізичного зносу (п. 4.3.5 Договору).
Відповідно до п.п. 5.1, 5.2 Договору об`єкт оренди передається по акту прийому-передачі. Об`єкт вважається поверненим з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі.
Згідно з п. 7.1 Договору сторони несуть відповідальність за неналежне чи неповне виконання умов цього договору, відповідно до чинного законодавства України. За невчасне здійснення платежів, передбачених п. 3.1 цього Договору Орендар сплачує Орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який сплачується пеня, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочки ( п. 7.2 Договору).
01.11.2016 сторонами складено та підписано Акт прийому-передачі за яким ТОВ «МСП Ніка-Тера» передало, а ТОВ «Айтранс» прийняло майно, яке є об`єктом оренди за договором №206/НК-16.
Об`єкт оренди було повернуто ТОВ «Айтранс» позивачеві 31.07.2018 у відповідності до акту прийому-передачі.
Звертаючись із позовом до суду першої інстанції позивач зазначив, що ТОВ «Айтранс» у порушення взятих на себе договірних зобов`язань жодних платежів у період з листопада 2016 по липень 2018 на користь ТОВ «МСП Ніка-Тера» не здійснив.
Позивач звертався до відповідача з претензіями щодо сплати існуючої заборгованості, які отримані ТОВ «Айтранс» , проте залишені без відповідачі та задоволення.
За неналежне та несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань позивачем також нараховано та заявлено до стягнення пеню, три проценти річних та інфляційні втрати.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог та задовольнив позов у повному обсязі.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Цивільні зобов`язання виникають з підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів.
Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України, яка кореспондується з приписами ст. 759 ЦК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно з ч. 1 статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
За змістом ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до приписів ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Виходячи із змісту вищенаведених норм права та умов п.п. 3.2., 4.3.1. договору на відповідача покладено обов`язок щодо повної та своєчасної сплати орендних платежів.
Між тим, як свідчать наявні матеріали справи, відповідач з листопада 2017 по липень 2018 не виконував взятих на себе договірних зобов`язань та не сплачував на користь позивача орендні платежі.
З огляду на п. 3.1. укладеного між сторонами договору, який визначає розмір щомісячної орендної плати (10000 грн.) та період користування відповідачем орендованим майном (01.11.2017 - 31.07.2018) загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 90000 грн.
Колегія суддів не приймає до уваги твердження відповідача з приводу припинення дії договору оренди 31.12.2017 з огляду на таке.
За приписами ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно до ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Зі змісту зазначеної правової норми вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому такі заперечення мають бути висловлені ним у тому числі і протягом одного місяця після закінчення цього строку в обов`язковому порядку, оскільки це прямо передбачено наведеною нормою права.
При цьому, зазначена норма не встановлює форму заяви про припинення договору оренди. Така вимога може бути викладена однією із сторін договору у листі, телеграмі, факсограмі тощо. Істотне значення у даному випадку має зміст такої заяви, оскільки вимога обов`язково повинна бути спрямована на припинення або зміну договору оренди, та її направлення має бути у межах строку, встановленого законом.
Отже сторони не обмежені в праві заявити про припинення або зміну договору як протягом одного місяця після закінчення договору, так і в будь-який час протягом всього строку дії такого договору.
Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №906/742/18, №906/743/18, № 906/746/18 та від 16.07.2019 у справі №906/744/18.
Втім, наявні матеріали справи не містять, а сторонами не надано жодних доказів на підтвердження висловлення сторонами будь-яких заперечень з приводу продовження строку дії договору оренди.
Відтак, враховуючи наведені положення чинного законодавства та враховуючи відсутність заперечень сторін щодо припинення договору оренди, судова колегія вважає, що його було поновлено на строк, який був раніше встановлений договором, тобто на 14 місяців.
До того ж, за приписами ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
За наведених положень, відповідач, вважаючи договір оренди припиненим з 31.12.2017 повинен був негайно повернути позивачеві об`єкт оренди, проте таких дій не вчинив.
Колегія суддів при прийнятті даної постанови враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 20.11.2012 у справі № 12/75-2167-33/75-4/180, відповідно до якої нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акту приймання-передачі приміщень позивачеві.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.07.2018 у справі №925/1358/17, від 08.05.2018 у справі №907/368/16, від 04.06.2018 у справі № 926/2119/17, від 27.07.2018 у справі №925/1358/17.
Пунктом 5.2 Договору сторони визначили, що об`єкт вважається поверненим з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі.
Наявними матеріалами справи підтверджується, що відповідно акту прийому-передачі об`єкт оренди було повернуто ТОВ «Айтранс» позивачеві 31.07.2018.
Судова колегія не приймає до уваги твердження відповідача з приводу того, що він не користувався орендованим майном у спірний період з огляду на таке.
За приписами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 ГПК України).
Проте, у порушення наведених приписів процесуального законодавства, відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів щодо не здійснення ТОВ «Айтранс» користування орендованим майном.
При цьому посилання відповідача на лист станції Жовтнева РФ «Одеська залізниця» №5/тк від 24.04.2019 р. колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки в означеному листі йде мова про договір про подачу та забирання вагонів на під`їзну колію ТОВ «Айтранс» №ДН-4/121 від 30.05.2017, який жодним чином не стосується договору оренди, стягнення заборгованості за яким є предметом спору у даній справі.
До того ж, колегія суддів відзначає, що переданий за актом приймання-передачі об`єкт оренди складається не лише з залізничної колії, а й з замощення, рампи та диспетчерської.
Також, відповідач, у разі відсутності потреби у користуванні орендованим майном, не був позбавлений можливості звернутися до позивача із пропозицією щодо припинення договірних відносин, проте таких дій не вчинив. При цьому, умовами укладеного між сторонами договору оренди не передбачено звільнення орендаря від сплати орендної плати у випадку невикористання об`єкту оренди.
Не заслуговують на увагу й посилання апелянта на відсутність підписаних між сторонами двосторонніх актів наданих послуг, оскільки умовами укладеного між сторонами договору оренди складання таких актів не передбачено.
З огляду на вищевикладене колегія суддів вважає заявлені позовні вимоги в частині стягнення заборгованості обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. За фактичне користування ТОВ «Айтранс» орендованим майном з листопада 2017 по липень 2018 стягненню з відповідача на користь позивача підлягаю стягненню заборгованість у розмірі 90000 грн.
Щодо заявленої до стягнення суми пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат нарахованих на суму заборгованості з орендної плати колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст. 199 ГК України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Частиною 1 ст.216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.
Правові наслідки порушення грошових зобов`язань передбачені приписами статей 230-237 ГК України та статей 549 - 552, 611 ЦК України.
Так, згідно із ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Статтею 549 ЦК України конкретизовано визначення таких штрафних санкцій, а саме штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч.2), пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3).
Разом з тим, у відповідності до приписів ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Таким чином, неустойка має безпосередню мету стимулювати боржника до виконання зобов`язання; за допомогою неустойки забезпечуються права кредитора шляхом створення таких умов, що підвищують рівень вірогідності виконання зобов`язання; неустойка стягується по факту невиконання чи неналежного виконання зобов`язання боржником, трансформуючись у такий спосіб у міру цивільно-правової відповідальності.
У відповідності до приписів ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та ч.2 ст. 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.
При цьому за частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Згідно п. 7.2 Договору за невчасне здійснення платежів, передбачених п. 3.1 цього Договору Орендар сплачує Орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який сплачується пеня, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочки.
Позивачем нараховано відповідачеві пеню у розмірі 16 244 грн. 37 коп. за період прострочення з 19.10.2018 по 19.04.2019, тобто в межах законодавчо визначено шестимісячного строку, що спростовує твердження апелянта про зворотнє.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі зазначеної норми законодавства позивачем нараховано відповідачу за період з 19.10.2018 по 13.05.2019 три проценти річних у розмірі 1 531 грн. 26 коп. та інфляційні втрати у розмірі 4 214 грн. 88 коп.
Перевіривши означені розрахунки колегія суддів відзначає, що вони є вірними, арифметично правильними та такими, що здійснені у відповідності до вимог чинного законодавства.
Відтак, заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Одеської області від 25.06.2019 р. у даній справі прийняте з повним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Рішення Господарського суду Одеської області від 25.06.2019 р. у справі №916/465/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Датою ухвалення та складання повного судового рішення є 18.10.2019 р.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Лавриненко Л.В.
Суддя Філінюк І.Г.
Суд | Південно-західний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 18.10.2019 |
Оприлюднено | 18.10.2019 |
Номер документу | 85011415 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Південно-західний апеляційний господарський суд
Аленін О.Ю.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні