Постанова

від 03.10.2019 по справі 910/14522/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2019 р. Справа№ 910/14522/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Отрюха Б.В.

Пантелієнка В.О.

за участю секретаря судового засідання: Добродзій Є.В.

у присутності представників сторін:

від позивача: Бурносов Є.В. - ордер серії АВ № 1000065 від 04.05.2019

від відповідача: Шуліма Д.В. - довіреність № 143 від 05.08.2019

від відповідача: директор Пилипчук С.А.

від третьої особи: Прудь О.В. - довіреність № Д-3770/2018 від 11.12.2018

від третьої особи: Варавін Ю.В. - довіреність № Д-2209/2019 від 16.08.2019

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцький регіональний технічний центр" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2019 року

у справі № 910/14522/18 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцький

регіональний технічний центр"

до Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову на стороні відповідача - Державного концерну "Укроборонпром"

за участю Військового прокурора Київського гарнізону

про стягнення 2 502 437,33 грн.

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2018 року ТОВ "Кременчуцький регіональний технічний центр" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ДП "Київський автомобільний ремонтний завод" про стягнення 2 502 437,33 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 26.08.2011 року у справі №43/122 про банкрутство відповідача ТОВ "Кременчуцький регіональний технічний центр" визнано кредитором на суму 1 522 306,77 грн. Станом на дату звернення до суду з даним позовом відповідач перебуває в стані санації, тому позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 2 175 590,53 грн. інфляційних втрат та 326 846,80 грн. 3% річних, нарахованих за час прострочення платежу на суму кредиторської заборгованості, визнаної в межах справи про банкрутство.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2018 року на підставі ст. 50 ГПК України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державний концерн "Укроборонпром".

15.01.2019 року від Військового прокурора Київського гарнізону до суду надійшла заява про вступ у справу.

За наслідками розгляду заявлених вимог, рішенням господарського суду міста Києва від 04.04.2019 року у справі №910/14522/18 позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 101 327,28 грн. інфляційних втрат, 12 665,98 грн. 3% річних та витрат по сплаті судового збору в сумі 1709, 90 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Кременчуцький регіональний технічний центр" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2019 року у справі №910/14522/18 скасувати в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 14.02.2014 року по 30.11.2017 рік, та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити в частинні стягнення з ДП "Київський автомобільний ремонтний завод" на користь ТОВ "Кременчуцький регіональний технічний центр" інфляційних витрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 14.02.2014 по 30.09.2018 в сумі 2 355 685, 67грн., з яких:

- 2 144 572,22 грн. - інфляційні нарахування за період з лютого 2014 року по вересень 2018 року, нараховані на визнану ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 26.08.2011 року у справі №43/122 про банкрутство ДП „КАРЗ" та внесену до реєстру вимог кредиторів конкурсну заборгованість відповідача перед позивачем в розмірі 1 520 750,77 грн., що утворилася за договором №01/03-08 від 03.03.2008 року, №15-1 від 15 грудня 2008 року, №01/09-1 від 14.01.2009 року, №9/6 від 03.06.2009 року, № 9/4 від 01.07.2009 року, за простим векселем серії АА №1565539 та за простим векселем серії АА №1565542;

- 211 113,45 грн. - три проценти річних, нараховані за період з 14.02.2014 по 30.09.2018 на визнану ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 26.08.2011 у справі №43/122 про банкрутство ДП „КАРЗ" та внесену до реєстру вимог кредиторів конкурсну заборгованість відповідача та позивачем в розмірі 1 520750,77 грн., що утворилась за договорами № 01/03-08 від 03.03.2008 року, №15-1 від 15.12.2008 року № 01/09-1 від 14.01.2009 року, №9/6 від 03.06.2009 року, №9/4 від 01.07.2009 року за простим векселем серії АА 1565539 та за простим векселем серії АА №1565542, до складу яких також включені належні до стягнення з ДП "Київський автомобільний ремонтний завод" на користь ТОВ "Кременчуцький регіональний технічний центр" за рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2019 року у справі №910/14522/18 інфляційні нарахування в сумі 101 327,28 грн. та 12665,98 грн. - 3% річних.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою суду від 18.06.2019 року колегією суддів у складі: головуючий суддя - Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Калатай Н.Ф. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою скаргу ТОВ "Кременчуцький регіональний технічний центр" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2019 року у справі №910/14522/18, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 07.08.2019 року.

До початку судового засідання через відділ документального забезпечення суду від представників відповідача та третьої особи надійшли відзиви на апеляційну скаргу та від представника відповідача надійшла заява про відвід суддів Мартюк А.І., Калатай Н.Ф, Зубець Л.П.

У зв`язку з перебуванням судді Калатай Н.Ф. у відпустці, витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.08.2019 року для розгляду справи №910/14522/18 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мартюк А.І., судді:Зубець Л.П.,Пашкіна С.А.

Ухвалою суду від 07.08.2019 року справу № 910/14522/18 прийнято до провадження у визначеному складі суду.

Ухвалою суду від 07.08.2019 задоволено заяву суддів Мартюк А.І. Зубець Л.П. та Пашкіної С.А. про самовідвід від розгляду справи № 910/14522/18, задоволено заяву про відвід суддів Мартюк А.І. Зубець Л.П. від розгляду справи № 910/14522/18, справу передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суддів у відповідності до ст. 32 ГПК України.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2019 року справу №910/14522/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Сотніков С.В., Грек Б.М.

Ухвалою суду від 19.08.2019 року вищевказаною колегією суддів прийнято до провадження справу № 910/14522/18 за апеляційною скаргою ТОВ "Кременчуцький регіональний технічний центр" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2019 та призначено справу до розгляду на 05.09.2019 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

У зв`язку з перебуванням судді Грека Б.М. у відпустці, витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2019 року для розгляду справи № 910/14522/18 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Сотніков С.В., Пантелієнко В.О.

Ухвалою суду від 05.09.2019 року вищевказаною колегією суддів прийнято до провадження справу № 910/14522/18 за апеляційною скаргою ТОВ "Кременчуцький регіональний технічний центр" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2019 року.

В судовому засіданні 05.09.2019 року оголошено перерву у справі до 03.10.2019 року на підставі ст. 216 ГПК України.

У зв`язку з перебуванням судді Сотнікова С.В. у відпустці, витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.10.2019 року для розгляду справи № 910/14522/18 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Пантелієнко В.О., Отрюх Б.В.

Ухвалою суду від 03.10.2019 року вищевказаною колегією суддів прийнято до провадження справу № 910/14522/18 за апеляційною скаргою ТОВ "Кременчуцький регіональний технічний центр" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2019 року.

До початку судового засідання через відділ документального забезпечення суду від представника скаржника надійшли письмові пояснення по справі, а від третьої особи - клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 03.10.2019 року вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2019 року у справі №910/14522/18 скасувати в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 14.02.2014 року по 30.11.2017 року, та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити в частинні стягнення з ДП "Київський автомобільний ремонтний завод" на користь ТОВ "Кременчуцький регіональний технічний центр" інфляційних витрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 14.02.2014 по 30.09.2018 в сумі 2 355 685,67грн.

Представники відповідача та третьої особи в судовому засіданні проти вимог скаржника, викладених в апеляційній скарзі, заперечували, просили залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

03.10.2019 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2019 року у справі № 910/14522/18 - зміні, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2011 порушено провадження у справі №43/122 про банкрутство ДП "Київський автомобільний ремонтний завод".

Ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 26.08.2011 року визнано кредитором ДП "Київський автомобільний ремонтний завод", серед інших, ТОВ "Кременчуцький регіональний технічний центр" на суму 1 522 306,77 грн.

Постановою Господарського суду міста Києва від 13.02.2014 року у справі № 43/122, зокрема, визнано ДП "Київський автомобільний ремонтний завод" банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру; постановлено, що строк виконання всіх грошових зобов`язань є таким, що настав 13.02.2014 року; припинено нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута з 13.02.2014 року.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2015 року у справі № 43/122 встановлено наступне.

Грошові вимоги ТОВ "Кременчуцький регіональний технічний центр" ґрунтуються на укладених ним з ДП "Київський автомобільний ремонтний завод" договорах від 04.03.2008 року № 01/03-08, від 14.12.2008 року №15-1, від 14.01.2009 року № 01/09-1, від 03.06.2009 року № 9/6, від 01.07.2009 року № 9/4 та угодах від 02.07.2010 року, від 04.01.2011 року.

Згідно статей 14, 15 Закону про банкрутство, зазначені обставини перевірялись у попередньому засіданні, за результатами проведення якого у даній справі винесено ухвалу від 26.08.2011 року, якою визнано грошові вимоги ТОВ "Кременчуцький регіональний технічний центр" в сумі 1 522 306,77 грн.

Згідно доданого до заяви від 12.12.2014 року розрахунку поточних вимог ТОВ "Кременчуцький регіональний технічний центр", останнім ставиться питання про визнання грошових вимог в сумі 289 448,83 грн., в тому числі 163026,85 грн. у вигляді трьох процентів річних, 126 421,98 грн. нарахованих внаслідок інфляції за весь період прострочення виплати боргу, тобто з 25.05.2006 року по 13.02.2014 року.

Згідно частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів на встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність розрахунку додаткових вимог ТОВ "Кременчуцький регіональний технічний центр" наданого ліквідатором - арбітражним керуючим Гусаком Ю.М., колегія суддів приймає його як вірний в частині нарахування на суму боргу 128 410,13 грн. трьох процентів річних та 10 355,43 грн. внаслідок інфляції за час, що тривало провадження у даній справі до визнання боржника банкрутом, тобто з 28.03.2011 року по 13.02.2014 року.

Відхиляючи відповідні грошові вимоги на загальну суму 138 765,56 грн., місцевий господарський суд не врахував, що на передбачені статтями 536 та 625 ЦК України проценти та індекс інфляції за весь час прострочення грошового зобов`язання заборона на їх нарахування в період провадження справи про банкрутство не поширюється, у зв`язку з чим кредитор не позбавлений був права подати додаткові вимоги щодо стягнення процентів та інфляційних втрат.

Отже, постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2015 року у справі № 43/122, визнано грошові вимоги ТОВ "Кременчуцький регіональний технічний центр" до ДП "Київський автомобільний ремонтний завод" в сумі 138 765,56 грн., з яких 128 410,13 грн. 3% річних, 10 355,43 грн. - інфляційні нарахування за період 28.03.2011 року по 13.02.2014 року, які включено до шостої черги задоволення.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2017 року, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.03.2018 року, постанову Господарського суду міста Києва від 13.02.2014 року у справі № 43/122 про визнання боржника банкрутом та перехід до ліквідаційної процедури скасовано.

Отже, ДП „Київський автомобільний ремонтний завод" перебуває в процедурі санації.

30.10.2018 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з даним позовом до ДП "Київський автомобільний ремонтний завод" про стягнення 2 502 437,33 грн., з яких: 2 175 590,53грн. - інфляційні втрати, нараховані за період з 28.03.2011 року по 30.09.2018 року та 326 846,80 грн. - 3% річних за період з 28.03.2011 року по 30.09.2018 року. Вказані суми позивачем нараховано на визнані ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2011 року у справі №43/122 грошові вимоги ТОВ "Кременчуцький регіональний технічний центр" в сумі 1 522 306,77 грн.

За вказаних обставин, оскільки постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2015 року у справі № 43/122, визнано грошові вимоги ТОВ "Кременчуцький регіональний технічний центр" до ДП „Київський автомобільний ремонтний завод" на суму 138 765,56 грн., з яких 128 410,13 грн. 3% річних, 10 355,43 грн. - інфляційні нарахування за період 28.03.2011 року по 13.02.2014 року, то станом на дату звернення позивача до суду із даною позовною заяву предмет спору в частині стягнення інфляційних витрат та 3% річних за період з 28.03.2011 року по 13.02.2014 року вже не існував, внаслідок чого судом першої інстанції оскаржуваним рішенням відмовлено по суті у задоволенні вказаних вимог у зв`язку з тим, що вони фактично були розглянуті судом в межах справи про банкрутство відповідача.

При цьому, судом також було враховано, що під розгляду даної справи в суді першої інстанції відповідач надав суду докази виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 26.08.2011 року у справі №43/122, якою грошові вимоги ТОВ "Кременчуцький регіональний технічний центр" були визнані в сумі 1 522 306,77 грн., та докази виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2015 року у справі № 43/122 на суму 138 765,56 грн. шляхом перерахування вказаних коштів позивачу.

Щодо інфляційних втрат та 3% річних за період з 14.02.2014 року по 30.09.2018 року, суд першої інстанції встановив правильність та обґрунтованість розрахунку вимог, наданого позивачем, однак дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог на суму 101 327,28 грн. інфляційних втрат та 12 665,98 грн. 3% річних, які нараховані позивачем за період з 01.12.2017 року до 30.09.2018 року.

Водночас, відмовляючи у стягненні заявлених вимог за період з 13.02.2014 року до 30.11.2017 року місцевий господарським судом зазначено про неможливість застосування до відповідача відповідальності у період дії постанови Господарського суду міста Києва від 13.02.2014 року у справі №43/122 про визнання боржника банкрутом, оскільки суд не може враховувати тільки майнові інтереси позивача, який під час дії вказаного судового рішення не міг звертатись до суду з додатковими кредиторськими вимогами, але має взяти до уваги й аргументи відповідача, на якого розповсюджувалась дія мораторію під час дії постанови про визнання боржника банкрутом.

Однак, колегія суддів, переглядаючи в межах доводів та вимог апеляційної скарги в апеляційному порядку законність винесення оскаржуваного рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог з посиланням на ст. 269 ГПК України, з даним висновком суду не погоджується та вбачає наявність підстав для зміни резолютивної частини оскаржуваного рішення, шляхом присудження до стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних за період з 14.02.2014 року по 30.09.2018 року у повному обсязі з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У п.145 рішення від 15.11.96 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, які передбачено конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень конвенції та надавати відповідний судовий захист.

Засіб захисту, що вимагається ст. 13 Конвенції, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 5.04.2005 (заява №38722/02).

В остаточному підсумку ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання відповідного відшкодування.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що не передбачено положеннями статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Отже, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Саме по собі формулювання позовної вимоги, без з`ясування судом зазначених обставин, не є підставою для припинення провадження у справі або для беззаперечної відмови у задоволенні позову.

При цьому, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його "ефективність" з точки зору ст. 13 Конвенції.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. (Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верхового Суду від 07.02.2018 року у справі №923/970/16).

Відповідно до абзацу 6 статті 1 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року, грошові зобов`язання, які виникають після порушення справи про банкрутство, є поточними вимогами.

Як було зазначено вище, провадження у справі № 43/122 про банкрутство ДП „Київський автомобільний ремонтний завод" порушено ухвалою господарського суду міста Києва від 28.03.2011 року, а оскільки позивач в апеляційному порядку просить стягнути з відповідача інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних за період 14.02.2014 року по 30.09.2018 року, то така заборгованість є поточною.

Статтею 12 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року, встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів).

Згідно з абзацом 24 статті 1 Закону про банкрутство, в редакції чинній до 19.01.2013 року, мораторій на задоволення вимог кредиторів являє собою зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію.

Тобто, мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Поточні вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом. (Аналогічну правову позицію наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі №5023/10655/11 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2019 року у справі № 920/792/18, від 27.02.2018 року у справі №910/6771/17, від 24.05.2018 року у справі №920/1093/17 та від 20.02.2018 року у справі №910/10889/17).

Згідно ст. 22 Закону про банкрутство, в редакції до 19.01.2013 року, у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Згідно ч. 1 ст. 23 наведеного Закону, в редакції до 19.01.2013 року, вимоги за зобов`язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Як було встановлено вище, ДП „Київський автомобільний ремонтний завод" перебуває в процедурі санації, введеної ухвалою суду від 16.11.2011 року, оскільки постанову суду про визнання боржника банкрутом та перехід до ліквідаційної процедури від 13.02.2014 року скасовано в апеляційному порядку.

Суддя, який розглядає справу про банкрутство, відмовляє у прийнятті заяв поточних кредиторів з вимогами до боржника, що ґрунтуються на зобов`язаннях, які виникли після порушення провадження у справі, оскільки спори за такими вимогами підлягають розгляду у порядку позовного провадження.

Така відмова не позбавляє кредитора права звернутися з позовною заявою до боржника в загальному порядку.

Отже, спеціальний Закон про банкрутство не забороняє позивачу звернутись до суду із позовом про стягнення з відповідача, який перебуває в процедурі санації інфляційних втрат та 3% річних, в разі порушення його охоронюваних законом прав та інтересів з метою їх ефективного захисту, а тому, враховуючи зазначені обставини, до правовідносин, які виникли між сторонами спору, застосовуються загальні норми матеріального права.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 року № 14 грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Згідно з п. 1.2 наведеної Постанови Пленуму правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 ЦК України.

Згідно з п. 1.3 Постанови від 17.12.2013 року № 14 з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до п. 1.10 згаданої Постанови за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю.

Як вбачається з пунктів 3.1, 3.2 Постанови, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з п. 4.1 Постанови сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2018 року у справі №922/4544/16, від 26.04.2018 року у справі №910/11857/17, від 24.05.2018 року у справі №920/1093/17, від 16.10.2018 року у справі №910/19094/17, від 06.11.2018 року у справі №910/9947/15, від 29.01.2019 року у справі №910/11249/17, від 19.02.2019 року у справі №910/7086/17 року).

Відтак, оскільки суми 3% річних та інфляційних втрат не являються неустойкою чи господарськими санкціями, такі суми підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. (Аналогічного висновку дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у своїх постановах від 20.02.2018 року у справі №910/10889/17 та від 10.09.2019 року у справі № 920/792/18).

Перевіривши правильність розрахунку вимог позивача, доданих як до позовної заяви та і до апеляційної скарги, колегія суддів вважає його правильним та арифметично вірним.

Таким чином, враховуючи наявний факт порушення відповідачем грошового зобов`язання та положення статті 625 ЦК України, вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за період з 14.02.2014 року по 30.09.2018 року у сумі 2 355 685,67 грн. є правомірними та підлягають задоволенню.

При цьому, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення вимог, нарахованих за період з 13.02.2014 року (дата винесення постанови про визнання відповідача банкрутом) до 30.11.2017 року (дата винесення постанови Київським апеляційним господарським судом постанови про скасування постанови про визнання боржника банкрутом у справі № 43/122), оскільки на той період в силу положень ст. 19 Закону про банкрутство в редакції з 19.01.2013 року діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів на нарахування 3% річних та індексу інфляції, введений постановою господарського суду міста Києва від 13.02.2014 року у справі 43/122, з огляду на наступне.

Як було зазначено вище, постановою Господарського суду міста Києва від 13.02.2014 року у справі № 43/122, зокрема, визнано ДП "Київський автомобільний ремонтний завод" банкрутом; відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру; постановлено, що строк виконання всіх грошових зобов`язань є таким, що настав 13.02.2014 року; припинено нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута з 13.02.2014 року.

Пунктом 1-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 року №4212-VI, що набрав чинності з 19.01.2013 року) встановлено, що положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Отже, враховуючи те, що провадження у справі про банкрутство ДП "Київський автомобільний ремонтний завод" порушено до набуття чинності Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України від 22.12.2011 року № 4212-VІ), то правові підстави прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури визначаються відповідно до раніше чинної редакції Закону, а правові наслідки введення ліквідації процедури - за його новою редакцією.

В подальшому, постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2017 року, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.03.2018 року, постанову Господарського суду міста Києва від 13.02.2014 у справі № 43/122 про визнання боржника банкрутом та перехід до ліквідаційної процедури, скасовано.

При цьому, якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення. (Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 10.06.2015 року у справі № 6-449цс15, від 24.05.2015 року у справі № 907/544/14, від 25.05.2016 року у справі №6-2858цс15, а також у постанові Верховного Суду від 10.11.2018 року у справі № 910/24550/13).

Отже, з прийняттям Київським апеляційним господарським судом постанови від 30.11.2017 року у справі № 43/122, сторони у справі повернулись до становища, у якому перебували до моменту прийняття постанови суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом, відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення Закону про банкрутство у редакції, чинній до 19.01.2013 року.

З огляду на викладене, обставини скасування постанови Господарського суду міста Києва від 13.02.2014 у справі № 43/122, якою припинено нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута з 13.02.2014 року, свідчать про відсутність підстав для застосування наслідків дії мораторію.

За вказаних обставин, враховуючи факт скасування постанови Господарського суду міста Києва від 13.02.2014 року у справі № 43/122 про визнання боржника банкрутом та перехід до ліквідаційної процедури, в результаті чого вказаний судовий акт не має юридичної сили та не породжує будь-яких юридичних наслідків з моменту його прийняття, місцевий господарський суд дійшов неправомірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, помилково застосувавши правову норму Закону про банкрутство, яка в свою чергу не підлягала застосуванню.

Щодо заяви відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 1 та 5 статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила та за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За змістом ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою N 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, N 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Аналогічна правова позиція міститься у Постанові Верховного суду від 24.01.2018 року у справі №908/799/17.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску. (Аналогічна правова позиція міститься у Постанові Верховного суду від 25.01.2018 року у справі №910/7394/17).

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції розглянуто матеріали справи по суті та прийнято рішення про наявність правових підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за період з 14.02.2014 року по 30.09.2018 року, вбачається необхідність застосування в даному випадку до спірних правовідносин інституту позовної давності.

Разом з тим, судова колегія зазначає, що скасування у постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2017 року постанови Господарського суду міста Києва від 13.02.2014 року у справі № 43/122 про визнання ДП "Київський автомобільний ремонтний завод" банкрутом не має для позивача правових наслідків у вигляді пропущення ним строку позовної давності щодо вимог, заявлених у даній справі, і прийняття постанови Київським апеляційним господарським судом 30.11.2017 року стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. (Правова позиція з аналогічних фактичних обставин викладена у постановах Верховного Суду від 01.10.2019 року у справі № 910/12604/18 та від 12.09.2019 року у справі №910/12680/18).

Судова колегія враховує, що з моменту визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури (13.02.2014 року) до її скасування (30.11.2017 року) у позивача в силу положень статті 38 Закону про банкрутство не було права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, однак після скасування даної постанови в апеляційному порядку відповідне право у позивача виникло, що свідчить про не пропущення позивачем трирічного строку на звернення до суду з даним позовом.

Твердження сторін щодо переривання та поновлення строку позовної давності судом до уваги не приймаються.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 ГПК України).

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду прийнято з неповним з`ясуванням обставин справи, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є доведеними наявними у справі доказами та знайшли своє підтвердження в суді апеляційної інстанції, а відтак є підстави для часткового задоволення апеляційної скарги.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог у відповідній частині шляхом зміни оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції також здійснено перерозподіл судових витрат, понесених позивачем за подання до суду позовної заяви.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 ГПК України та Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцький регіональний технічний центр" на рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2019 року у справі № 910/14522/18 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2019 року у справі №910/14522/18 змінити, виклавши пункт 2 його резолютивної частини наступним чином:

"2. Стягнути з Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" (03113, м. Київ, вул. Миколи Василенка, 1; ідентифікаційний код 07790672) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцький регіональний технічний центр" (39600, м. Кременчук, вул. Першотравнева, 51-А; ідентифікаційний код 24394713) 2 144 572,22 грн. інфляційних втрат, 211 113,45 грн. 3% річних та витрати по сплаті судового збору в сумі 35 335,29 грн.".

3. Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі

4. Матеріали справи повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови підписано 17.10.2019 року.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді Б.В. Отрюх

В.О. Пантелієнко