Рішення

від 11.10.2019 по справі 922/1873/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" жовтня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/1873/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовомХарківської міської ради, 61003, м. Харків, м-н Конституції, 7, код 04059243 доТовариства з обмеженою відповідальністю "РЕМЕТАЛЛ", 61035, м. Харків, вул. Каштанова, 29, код 35073580 про та зустрічним позовом до про стягнення 336 140,55 грн. Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМЕТАЛЛ" Харківської міської ради визнання договору недійсним

за участю представників сторін:

Харківської міської ради - Мовчан М.В. за довіреністю №08-21/1007/2-19 від 10.04.2019 (після перерви не з`явився)

ТОВ "РЕМЕТАЛЛ" - Носов К.В. за довіреністю від 19.07.2019

ВСТАНОВИВ:

ХІД СПРАВИ

Харківська міська рада (Позивач) звернулася до господарського суду Харківської області з позовом (з урахуванням останньої заяви про збільшення позовних вимог від 09.09.2019) про стягнення з ТОВ "РЕМЕТАЛЛ" (Відповідач) 336 140,55 грн. заборгованості з прострочених платежів за договором про добровільне відшкодування до місцевого бюджету безпідставно збережених коштів за використання земельних ділянок від 22.02.2019 № 6.

Судові витрати по сплаті судового збору просить також стягнути з відповідача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2019, для розгляду справи було визначено суддю Прохорова С.А.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.06.2019 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини п`ятої статті 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

25.06.2019 до суду надійшла заява позивача (вх. № 15483) про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором про добровільне відшкодування до місцевого бюджету безпідставно збережених коштів за використання земельних ділянок від 22.02.2019 № 6 у сумі 220 760,36 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.07.2019 заяву позивача про збільшення позовних вимог було прийнято до розгляду, призначено справу № 922/1873/19 до розгляду за правилами загального позовного провадження.

11.07.2019 відповідачем надано відзив на позовну заяву (вх. № 16847) в якому він заперечує проти позову в повному обсязі.

19.07.2019 до Господарського суду Харківської області надійшов зустрічний позов ТОВ "РЕМЕТАЛЛ" (вх. № 17559) в якому відповідач просить суд визнати недійсним договір про добровільне відшкодування до місцевого бюджету безпідставно збережених коштів за використання земельних ділянок від 22.02.2019 № 6.

Ухвалою суду від 22.07.2019 було прийнято зустрічний позов ТОВ "РЕМЕТАЛЛ" (вх. № 17559) до розгляду з первісним позовом.

Ухвалою суду від 12.08.2019 було продовжено строки підготовчого провадження у справі до 28.09.2019.

28.08.2019 позивачем надано відзив на зустрічний позов (вх. №20527) в якому позивач заперечує проти зустрічних вимог та відповідь на відзив на позовну заяву (вх. №20524), які долучені судом до матеріалів справи.

06.09.2019 відповідачем надано відповідь на відзив на зустрічний позов (вх. №21217) та додаткові заперечення (вх. №21215), які долучені судом до матеріалів справи.

09.09.2019 до суду надійшла заява позивача (вх. №21321) про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором про добровільне відшкодування до місцевого бюджету безпідставно збережених коштів за використання земельних ділянок від 22.02.2019 № 6 у сумі 336 140,55 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.09.2019 заяву позивача про збільшення позовних вимог було прийнято до розгляду.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.09.2019 було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 30.09.2019.

09.10.2019 позивачем надані письмові пояснення (вх. №24241) на заперечення відповідача, які долучені судом до матеріалів справи.

09.10.2019 відповідачем, на виконання вимог суду, надані докази сплати земельного податку за період 2016-2019 роки та відповідну податкову звітність, які долучені судом до матеріалів справи.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Присутні в судовому засіданні представники сторін погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами у відповідності до ст. 74 ГПК України.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 11.10.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги Харківської міської ради та зустрічні позовну вимоги ТОВ "РЕМЕТАЛЛ", дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову, виходячи з наступного.

Предметом первісного позову у цій справі є стягнення з Товариства як власника об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів - у вигляді орендної плати за фактичне користування земельними ділянками, на яких цей об`єкт розміщений, без належних на те правових підстав.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна є предметом регулювання глави 83 ЦК Україн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 цього Кодексу особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Частиною 1 статті 93 та статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт в частини 1 статті 96 цього Кодексу).

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується ЗК України. Відповідно до частин 1-2 статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина 1 статті 79 ЗК України).

Відповідно до частин 1, 3, 4, 9 статті 79і ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Об`єктом оренди може бути земельна ділянка, яка сформована як об`єкт цивільних прав (аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі 916/2948/17 та від 09.04.019 у справі № 922/652/18).

Позивачем за первісним позовом не заперечується та обставина, що Товариством було здійснено правомірне набуття права власності на нерухомість, що розташована на земельних ділянках по АДРЕСА_1 , відтак в силу положень ЗК України у нього, як у власника нерухомого майна, виникає обов`язок з оформлення відповідного речового права, на землю.

З моменту виникнення права власності на нерухоме майно у відповідача виник обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під нежитловими будівлями. Відповідач не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, а єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього як землекористувача - орендна плата.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (частина 1 статті 21 Закону України Про оренду землі ).

За змістом статей 15, 20, 21 Закону України Про Державний земельний кадастр до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки як нормативна грошова оцінка. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим. Відомості про нормативну грошову оцінку земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації з такої оцінки.

Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 13 Закону України Про оцінку земель нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності.

У розумінні наведених положень законодавства нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (частина 2 статті 20 Закону України Про оцінку земель ).

Отже, нормативна грошова оцінка є основою для визначення розміру орендної плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 28.01.2019 у справі №922/3782/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17).

З огляду на викладене, що зазначені у позові земельні ділянки, розташовані по вул. Каштановій АДРЕСА_1 м. Харкові не є об`єктом цивільних прав. Наведені земельні ділянки не є сформованими, їх межі не є визначеними, інформація щодо них не внесена до Державного земельного кадастру, даним земельним ділянкам не присвоєно кадастрового номеру, і як зазначено у наведеній вище правовій позиції Верховного Суду, земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, яким чином ХМР встановила межі, площу та конфігурацію земельних ділянок. Також в матеріалах справи відсутня технічна документація на спірні земельні ділянки, що доводить ту обставину, що така документація не розроблена.

Посилання у відповіді на відзив на те, що предметом договору від 22.02.19 №6 є безпідставно збережені кошти, суд відхиляє з огляду на наступне.

Як вбачається з п. 2 Договору, розмір безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельних ділянок складає 346 140,55 грн.

В силу положень ч. 1 ст. 21 Закону України Про оренду землі ч. 1 ст. 21 орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди.

Сторонами по справі визнається та обставина, що згадані у Договорі земельні ділянки є не сформованими, їх межі не є визначеними, інформація щодо них не внесена до Державного земельного кадастру, даним земельним ділянкам не присвоєно кадастрового номеру, нормативна грошова оцінка цих земельних ділянок на проведена, договір оренди цих земельних ділянок між сторонами не укладений.

За таких обставин, оскільки відсутні об`єкти орендної плати (сформовані належним чином земельні ділянки), ХМР не дотримана процедура визначення орендної плати (відсутні відомості про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, не укладений відповідний договір оренди) - безпідставним є твердження Позивача про безпідставно збережені Відповідачем кошти - у вигляді орендної плати за фактичне користування земельними ділянками, на яких розташований належний Товариству об`єкт нерухомого майна.

Крім того, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Рішенням Харківської міської ради від 17.10.2018 № 1247/18 було затверджено Порядок добровільного відшкодування безпідставно збережених коштів за використання земель комунальної форми власності на території м. Харкова з порушенням вимог законодавства (далі - Порядок № 1247/18 або Порядок).

Відповідно до п. 5.9. Порядку № 1247/18 добровільне відшкодування безпідставно збережених коштів здійснюється шляхом укладання Договору, який готується та візується посадовими особами Департаменту.

Отже, припис щодо укладення договору про добровільне відшкодування до місцевого бюджету безпідставно збережених коштів за використання земельних ділянок, передбачений Порядком, а зразок такого договору наведений у додатку до оскаржуваного Порядку.

У зв`язку із прийняттям Порядку № 1247/18 відповідач був вимушений укласти із позивачем спірний Договір. Таким чином, Порядок безпосередньо був застосований ХМР до Товариства, тому останнє є суб`єктом правовідносин, у яких застосовується Порядок і оскаржуваний Договір.

Відповідно до положень ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

У відповідності до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 Земельного Кодексу України шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

В силу статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України Про оренду землі визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт в частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Враховуючи викладене, законом, який регулює відносини у сфері земельних правовідносин, і який має вищу юридичну силу, ніж нормативно-правовий акт органу місцевого самоврядування, не передбачено укладання договору про добровільне відшкодування до місцевого бюджету безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельних ділянок і не передбачено здійснення плати за користування земельними ділянками на підставі такого правочину. Плата за користування земельної ділянкою здійснюється у формі здійснення орендних платежів за договорами оренди/суборенди, шляхом здійснення плати за землю, сплати земельного податку.

Жодним нормативно-правовим актом, у тому числі із наведених у преамбулі Порядку № 1247/18, міській раді не надано повноважень затверджувати власні порядки (положення) з питань, пов`язаних з відшкодуванням безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земель комунальної форми власності з порушенням вимог законодавства.

Оскільки відсутні об`єкти орендної плати (сформовані належним чином земельні ділянки), ХМР не дотримана процедура визначення орендної плати (відсутні відомості про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, не укладений відповідний договір оренди), укладення договору про відшкодування безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земель комунальної власності є безпідставним. Адже належними та допустимими доказами не визначений розмір відшкодування, який, фактично, є розміром орендної плати за користування землями комунальної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 4 ст. 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1).

Спірний Договір суперечить положенням ч. 2 ст. 19 Конституції України, адже ані ЗК України, який регулює земельні правовідносини, і який має вищу юридичну силу, ніж нормативно-правовий акт ХМР, ані іншим законом України, не передбачено укладання договору про добровільне відшкодування до місцевого бюджету безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельних ділянок і не передбачено здійснення оплати за таким правочином. Плата за користування земельної ділянкою здійснюється виключно у формі здійснення орендних платежів за договорами оренди/суборенди у випадку дотримання процедури укладення договору оренди, визначеного ЗК України та Законом України Про оренду землі .

Отже, суд дійшов висновку, що спірний Договір є недійсним правочином у розумінні ст. 215 ЦК України.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог Харківської міської ради та зустрічних вимог ТОВ "РЕМЕТАЛЛ", системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відмову в первісному позові та задоволення зустрічних вимог.

Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 5, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 130, 185, ст. ст. 236-239, Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМЕТАЛЛ" відмовити повністю.

Судові витрати за розгляд позовних вимог Харківської міської ради покласти на позивача - Харківську міську раду.

Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМЕТАЛЛ" до Харківської міської ради задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір про добровільне відшкодування до місцевого бюджету безпідставно збережених коштів за використання земельних ділянок від 22.02.2019 № 6, підписаний між Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕМЕТАЛЛ" (61035, м. Харків, вул. Каштанова, 29, код 35073580) та Харківською міською радою (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7, код 04059243).

Витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМЕТАЛЛ" за розгляд зустрічних позовних вимог покласти на позивача (відповідача за зустрічним позовом) - Харківську міську раду.

Стягнути з Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7, код 04059243) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМЕТАЛЛ" (61035, м. Харків, вул. Каштанова, 29, код 35073580) 1 921,00 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

УЧАСНИКИ СПРАВИ:

Позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Харківська міська рада (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7, код 04059243).

Відповідач (позивач за зустрічним позовом) - Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕМЕТАЛЛ" (вул. Каштанова, 29, м. Харків, 61035, код 35073580).

Повне рішення складено "18" жовтня 2019 р.

Суддя С.А. Прохоров