Постанова

від 09.10.2019 по справі 279/801/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 279/801/19

провадження № 61-13425св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач 1 - публічне акціонерне товариство Райффайзен Банк Аваль ,

відповідач 2 - Коростенський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 19 червня 2019 року в складі колегії суддів: Миніч Т. І., Павицької Т. М., Трояновської Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль (далі - ПАТ Райффайзен Банк Аваль ), Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна та зняття з них арешту.

Позовна заява мотивована тим, що 24 грудня 2010 року придбала у ОСОБА_2 зазначені вище житловий будинок загальною площею 149,7 кв. м, вартістю 526 427 грн та земельну ділянку вартістю 10 966,56 грн на підставі договорів купівлі-продажу від 24 грудня 2010 року, які посвідчено нотаріально та були внесені до державного реєстру за № 4538, № 4540.

Під час оформлення купівлі-продажу нотаріус ретельно перевірив наявність обтяжень вказаного нерухомого майна, у тому числі заборон на відчуження, яких виявлено не було, про що внесені відомості до пункту 7 договору купівлі-продажу житлового будинку та пункту 3.1 договору купівлі-продажу земельної ділянки.

28 січня 2019 року позивачу стало відомо, що відповідно до постанови старшого виконавця Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління ютиції в Житомирській області (далі - Коростенського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ в Житомирській області) Розбицької Г. І. від 18 січня 2019 року, при примусовому виконанні рішення суду №2-1943/2011 від 18 січня 2012 року про стягнення боргу з ОСОБА_2 на користь ПАТ Райффайзен Банк Аваль , накладено арешт на житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Просила визнати за нею право власності на нерухоме майно: житловий будинок в цілому з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку, площею 0,0341 га., кадастровий номер: 1810700000:02:001:0114, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та зняти арешт і всі обмеження, які накладені постановою старшого виконавця Коростенського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ в Житомирській області Розбицької Г. І. від 18 січня 2019 року при виконанні рішення суду у справі № 2-1943/2011.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28 березня 2019 року позов задоволено частково.

Знято арешт та всі обмеження, які накладені на житловий будинок та земельну ділянку площею 0,0341 га, кадастровий номер: 1810700000:02:001:0114, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі постанови старшого державного виконавця Коростенського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ у Житомирській області Розбицької Г. І. про опис та арешт майна боржника від 18 січня 2019 року.

У задоволенні позову про визнання права власності на об`єкти нерухомості відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про зняття арешту і всіх обмежень із спірного нерухомого майна, виходив з того, що державним виконавцем порушено право нового власника на вільне володіння і розпорядження цим майном.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 19 червня 2019 року рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28 березня 2019 року про задоволення позову скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у позові ОСОБА_1 до ПАТ Райффайзен Банк Аваль , Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , про зняття арешту. У решті рішення залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ефективним відновленням прав кредитора у зв`язку зі скасуванням незаконного рішення є застосування передбаченої угодою сторін процедури звернення стягнення на іпотечне майно, як однієї з умов надання (отримання) кредиту, оскільки державний виконавець в ході примусового виконання судового рішення в порядку статей 50, 51 Закону України Про виконавче провадження вправі звернути стягнення на нерухоме та заставне майно. Крім того зняття арешту та всіх обмежень з іпотечного майна порушує інтереси іпотекодержателя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Судові рішення в частині відмови у задоволенні позову про визнання права власності на об`єкти нерухомості у касаційному порядку не оскаржено, тому не є предметом касаційного перегляду відповідно до статті 400 ЦПК України.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_1 придбала не предмет іпотеки, а вільне від обтяжень спірне майно, тому дійшов до помилкового висновку про наявність підстав для застосування статті 23 Закону України Про іпотеку .

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2019 року ПАТ Райффайзен Банк Аваль подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просило постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Указувало, що на момент укладення договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 24 грудня 2010 року майно перебувало в іпотеці, а тому накладення арешту на заставне майно банку є правомірним.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 серпня 2019 року справу № 279/801/19 призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що на підставі договорів купівлі-продажу, посвідчених приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу Добролежею Л. Г. 24 грудня 2010 року позивач набула права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в цілому та земельну ділянку, площею 0,0341 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за вказаною вище адресою, кадастровий номер 1810700000:02:001:0114.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2010 року договір іпотеки визнаний недійсним. Проте, в подальшому зазначене судове рішення було скасоване, про що пояснив представник позивача.

Постановою старшого державного виконавця Коростенського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ у Житомирській області Розбицькою Г. І. від 18 січня 2019 року накладено арешт на житловий будинок, незакінчений будівництвом, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, загальною площею 0,0341 га на виконання виконавчого листа № 2-1943/2011 від 18 січня 2012 року, виданого Коростенським міськрайонним судом Житомирської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ Райффайзен Банк Аваль боргу в сумі 1 013 513,81 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV Про іпотеку (далі - Закон № 898-IV) іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Частиною п`ятою статті 3 цього Закону передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 898-IV за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону № 898-IV передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 23 Закону № 898-IV визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Установивши у справі, яка переглядається, факт переходу до ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин статті 23 Закону № 898-IV та поширення її дії на відповідача з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 898-IV обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон № 1952-IV).

Відповідно до частини третьої статті 3 вказаного Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Аналогічні положення містяться й у частині другій статті 3 Закону № 898-IV, згідно з якою взаємні права й обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Крім того, державна реєстрація іпотек на час її виникнення регулювалася Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410 (утратив чинність 31 січня 2013 року), та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868.

Відповідно до частин першої, другої статті 26 Закону № 1952-IV записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься відповідний запис.

Пунктами 74, 75 Порядку держаної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що рішення суду щодо обтяження прав на нерухоме майно, яке набрало законної сили, є документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно.

Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

За таких умов у разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі незаконного рішення суду. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.

Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Тому ухвалення судом рішення про недійсність договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов`язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек.

За таких обставин, ураховуючи сутність іпотеки та зміст правових механізмів забезпечення прав усіх сторін спірних правовідносин, ефективним відновленням прав кредитора у зв`язку зі скасуванням незаконного рішення є застосування передбаченої угодою сторін процедури звернення стягнення на іпотечне майно як однієї з умов надання (отримання) кредиту.

Саме такі висновки щодо застосування до спірних правовідносин статті 23 Закону № 898-IV та поширення її дії на особу, щодо якої встановлено факт переходу права власності на квартиру під час виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження права власності на цю квартиру, викладені у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року (провадження № 6 ?1193цс15) та від 05 жовтня 2016 року (провадження № 6-1582цс16), а також неодноразово підтримані колегією суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц (провадження № 61-4453св18), від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц (провадження № 61-18566св18) та від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц (провадження № 61-5447зпв18), і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, провадження № 14-203цс19 не знайшла правових підстав від їх відступу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У справі, яка є предметом розгляду, суд апеляційної інстанції установивши, що на час набуття ОСОБА_1 права на спірне нерухоме майно будь-яких заборон та обмежень щодо спірного майна не існувало, оскільки рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2010 року договір іпотеки визнаний недійсним, проте, в подальшому зазначене судове рішення було скасоване, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки суд правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушив норми процесуального права.

Доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення цих обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 19 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун