Постанова

від 16.10.2019 по справі 347/731/15

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 347/731/15

Провадження № 22-ц/4808/1248/19

Головуючий у 1 інстанції Бучинський А. Б.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючої Пнівчук О.В.

суддів : Матківського Р.Й., Томин О.О.

секретаря Капущак С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Верховинського районного суду від 24 липня 2019 року, в складі судді Бучинського А.Б., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Вербовецька сільська рада Косівського району Івано-Франківської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Вербовецька сільська рада Косівського району Івано-Франківської області про визнання незаконними та скасування рішень сесії Вербовецької сільської ради та свідоцтва про право власності на нерухоме майно,

в с т а н о в и в :

У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Вербовецька сільська рада Косівського району про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позовні вимоги мотивувала тим, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24.03.2008 року вона є власником житлового будинку з господарськими спорудами в АДРЕСА_1 .

27 січня 2015 року в реєстраційній службі Косівського районного управління юстиції нею зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,2375 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за вищезазначеною адресою, що підтверджується виданим їй свідоцтвом про право власності на земельну ділянку від 27 січня 2015 року.

У 2014 році в процесі виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) їй стало відомо, що сусідній землекористувач ОСОБА_1 на її земельній ділянці побудувала металевий паркан на бетонному фундаменті. З даного приводу вона звернулася до Вербовецької сільської ради і рішенням ради від 28 травня 2014 року їй рекомендовано в разі відсутності компромісного мирного вирішення спірного питання звернутися до суду.

Оскільки відповідач ОСОБА_1 відмовилася в добровільному порядку виконати її вимоги щодо усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, позивач просила ухвалити рішення яким зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні належною їй земельною ділянкою та демонтувати металевий паркан що знаходиться на її земельній ділянці.

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог: Вербовецька сільська рада про визнання незаконними та скасування рішень Вербовецької сільської ради та свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Свої позовні вимоги обґрунтувала тим, що вони з позивачкою ОСОБА_5 є власниками суміжних земельних ділянок. Однак, її земельна ділянка передана їй у приватну власність ще у 2004 році на підставі рішення Вербовецької сільської ради від 11 серпня 2004 року. 19 жовтня 2007 року їй видано державний акт на право власності на вищевказану земельну ділянку площею 0,2470 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться в АДРЕСА_2 .

Зазначила, що вона не встановлювала нову огорожу зі сторони ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , а тільки у 2012 році переробила стару огорожу та на її місці яка існувала за життя її батьків і була споруджена ними, замінила дерев`яні дошки на бляху. Вважає, що рішення та свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на земельну ділянку площею 0,2375 га, видані ОСОБА_8 з порушенням земельного законодавства, без урахування її державного акту на право власності на земельну ділянку, який був виданий їй 19 жовтня 2007 року, та межі між їхніми земельними ділянками, якою являється її огорожа.

Справа розглядалася судами неоднорозаво.

Рішенням Верховинського районного суду від 24 липня 2019 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Усунуто ОСОБА_8 перешкоди у користуванні її земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2623682403:03:003:0213, площею 0,2375 га, шляхом зобов`язання ОСОБА_1 демонтувати встановлену металеву огорожу на бетонному фундаменті по межі із земельною ділянкою, площею 0,2470 га, яка розташована по АДРЕСА_2 , в межах його накладення на земельну ділянку, кадастровий номер 2623682403:03:003:0213, площа накладення розміром 0,0030 га, згідно ситуаційного плану, додатку до висновку судової земельно-технічної експертизи від 01.03.2019 №495.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено за безпідставністю.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Вербовецька сільська рада Косівського району про визнання незаконними та скасування рішення сесії Вербовецької сільської ради від 19.08.2013 №220-ХХІ/2013 Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою , від 21.01.2015 №324-ХХХІV/2015 Про затвердження технічної документації землеустрою , свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27.01.2015, відмовлено за безпідставністю вимог.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 понесені нею судові витрати - судовий збір в сумі 243,60 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з`ясування судом обставин що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначила, що право власності на земельну ділянку площею 0,2375 га у позивачки виникло лише 27.01.2015 року, а саме станом на час звернення до Вербовецької сільської ради про затвердження технічної документації їз землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 та передачі цієї земельної ділянки в приватну власність, тобто дана земельна ділянка не була в коритсувнні позивачки, а належала до земель житлової та громадської забудови Вербовецької сільської ради і не перебувала ні в чиїй власності. В матеріалах справи відсутні рішення сесій Вербовецької сільської ради про надання позивачці в користування земельної ділянки, відсутні також виписки з погосподарських книг які б підтверджували факт наявності у період з 2008 по 2015 роки даної земельної ділянки.

Судом, на думку апелянта, не встановлено на підставі яких документів передано земельну ділянку ОСОБА_9 ОСОБА_10 площею саме 0,2375 а також те, чи станом на час виготовлення технічної документації був у наявності такий розмір даної ділянки, оскільки існуючу огорожу нею перероблено у 2012 році, тобто при відповідних дійсних обмірах земельної ділянки розмір земельної ділянки позивачки повинен був становити 0,2334 га, що відповідало б розміру її ділянки в натурі.

Суд не взяв до уваги покази свідків, які встановлювали огорожу та підтвердили, що у 2012 році на місці вже існуючої огорожі було споруджено нову.

Твердження суду про те, що набувши у власність в 2008 році в порядку спадкування житловий будинок ОСОБА_11 ОСОБА_7 набула право користування земельною ділянкою розташованою під будинком цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, площу та місце розташування якої визначено в ході виготовлення технічної документації та формування кадастрового плану порушує вимоги ст. 125 ЗК України, оскільки право постійного користування виникає з моменту державної реєстрації, а не з моменту формування технічної документації.

Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення яким її позовні вимоги задовольнити, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити.

Правом на подачу відзиву сторони не скористалися.

У судовому засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_12 підтримали доводи апеляційної скарги з наведених у ній мотивів.

Представник позивача ОСОБА_13 ОСОБА_7 - ОСОБА_14 заперечив доводи апеляційної скарги посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

Представник Вербовецької сільської ради у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, а тому неявка у судове засідання, відповідно до положень ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ч.ч.1, 2 та 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду відповідає.

Постановляючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок дій відповідача у вигляді встановлення металевої огорожі на частині земельної ділянки, яка перебуває у власності позивача, вона позбавлена можливості вільно користуватися цією земельною ділянкою.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування рішень сесії Вербовецької сільської ради та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, суд свій висновок мотивував тим, що право власності на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2623682403:03:003:0213, площею 0,2375 га набуто позивачем ОСОБА_5 у встановленому законом порядку на підставі правовстановлюючих документів, доказів порушення при цьому прав ОСОБА_1 не встановлено .

З таким висновком суду погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що згідно з свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 24.03.2008 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно позивач ОСОБА_3 з 03.04.2008 року є власником житлового дерев`яного будинку та господарських будівель і споруд, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 .

Рішенням Вербовецької сільської ради від 19.08.2013 №220-XXI/2013р. у відповідності до вимог ст.ст.12, 118, 122 ЗК України, ОСОБА_8 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд із земель житлової та громадської забудови, які є у користуванні, в АДРЕСА_1 .

Рішенням Вербовецької сільської ради від 21.01.2015 №313-XXXIV/2015р. ОСОБА_8 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею 0,2375 га в АДРЕСА_1 , із земель житлової та громадської забудови: в тому числі по ділянках за цільовим призначенням, і передано у власність ділянку №1 кадастровий номер 2623682403:03:003:0213для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею 0,2375 га в АДРЕСА_1 , в тому числі по угіддях: під будівлями та двором - 0,0335 га, сади - 0,0401 га, сіножаті - 0,1639 га.

Право приватної власності ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на вищевказану земельну ділянку зареєстровано в реєстраційній службі Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 27.01.2015 (а.с.12, том 1).

Відповідач ОСОБА_1 , згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД №876982 від 19.10.2007 виданого на підставі рішення Вербовецької сільської ради від 11.08.2004 року №153-ХІІІ, є власником земельної ділянки площею 0,2470 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Судом встановлено, що зазначені земельні ділянки сторін є суміжними та згідно з кадастровим планом земельної ділянки та державним актом на право власності на земельну ділянку, плану меж земельної ділянки, межують між собою, по межі В- ОСОБА_15 земельної ділянки позивача площею 0,2475 га та по межі Б-В земельної ділянки відповідача, площею 0,2470 га.

Держава, відповідно до приписів ст. 152 ЗК України, забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

З огляду на те, що як ОСОБА_16 так і ОСОБА_1 суміжні земельні ділянки в АДРЕСА_2 належать на праві власності на підставі Державних актів про право власності на землю, однак між ними існує спір щодо встановлення межі між земельними ділянками та відповідно щодо користування ними, то суд першої інстанції обгрунтовано відповідно до положень ст. 103 ЦПК України призначив по справі земельно-технічну експертизу на вирішення якої поставлено питання щодо відповідності фактичної площі, конфігурації та розташування земельних ділянок обох сторін - площі, конфігурації та розташуванню земельних ділянок згідно державних актів на право власності на землю, а також чи має місце накладення даних земельних ділянок.

Згідно висновку судової земельно-технічної експертизи №495 від 01.03.2019 року фактична площа земельної ділянки на місцевості, якою фактично користується ОСОБА_1 складає 0,2511 га, що не відповідає площі зазначеної в Державному акті на право власності на земельну ділянку серія ЯД №876982 від 19.10.2007 року з кадастровим номером 2623682403:03:003:0080, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2470 га.

Фактична площа земельної ділянки на місцевості, якою фактично користується ОСОБА_11 ОСОБА_7 складає 0,2334 га, що не відповідає площі згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно (земельну ділянку з кадастровим номером серія ЯД №876982 від 19.10.2007 року з кадастровим номером 2623682403:03:003:0213, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2375 га.

Як видно з складеного ситуаційного плану земельних ділянок ОСОБА_6 - ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , які знаходяться у їх власності та за фактичним користуванням земельними ділянками Деменкової- ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та 30 в умовних позначеннях показане перекриття площею 0,0030 га земельної ділянки ОСОБА_1 по фактичному користуванню (згідно побудованої металевої огорожі) на суміжну земельну ділянку ОСОБА_6 - ОСОБА_7 .

Таким чином, суд дійшов правильного висновку про те, що зменшення фактичної площі земельної ділянки, що перебуває у користуванні ОСОБА_13 ОСОБА_7 у порівнянні з площею, що перебуває у її приватній власності, відбулося за рахунок збільшення площі, що перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 у порівнянні з площею, що перебуває у її приватній власності. При цьому таке зменшення площі відбулося внаслідок встановлення у 2012 році відповідачем ОСОБА_1 нової металевої огорожі на бетонній основі за рахунок частини земельної ділянки позивача, що відображено експертом у додатку до висновку експерта - ситуаційному плані земельних ділянок.

Оскільки відповідач встановила огорожу на частині земельної ділянки, яка перебуває у власності позивача, у зв`язку з чим остання позбавлена можливості користуватися належною їй земельною ділянкою, то суд дійшов правильного висновку що порушене право позивача підлягає захисту шляхом усунення цих перешкод - зобов`язання відповідача демонтувати встановлену металеву огорожу на бетонному фундаменті по межі із земельною ділянкою що їй належить, в межах його накладення на земельну ділянку, яка перебуває у власності позивача.

Посилання апелянта на те, що суд не взяв до уваги покази свідків, які встановлювали огорожу та підтвердили, що у 2012 році на місці вже існуючої огорожі було споруджено нову не заслуговують на увагу, оскільки суд дав належну правову оцінку пояснення свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та зазначив що свідки не володіють спеціальними знаннями в області картографії та землевпорядництва, а тому їхні показання не можуть підтверджувати чи спростовувати факт накладення суміжних земельних ділянок внаслідок встановлення огорожі.

Посиланння апелянта на те, що судом не встановлено на підставі яких документів ОСОБА_20 передано земельну ділянку площею 0,2375 га є необґрунтованими, оскільки суд правильно зазначив, що позивач, набувши у власність 24.03.2008 року в порядку спадкування житловий будинок по АДРЕСА_1 , позивач набула право користування земельною ділянкою, розташованою під будинком з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, площу якої та місце розташування визначено в ході виготовлення технічної документації та формування кадастрового номера.

Крім того, апелянт ОСОБА_1 встановила огорожу фактично за межами належної їй на праві власності земельної ділянки, за рахунок чого збільшила площу даної земельної ділянки.

Таким чином, апелянтом не представлено суду доказів того, що в результатті прийняття Вербовецькою сільською радою рішення від 19.08.2013 року Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою , та від 21.01.2015 року Про затвердження технічної документації землеустрою , та видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27.01.2015 року порушено її прав власності на належну їй земельну ділянку.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року).

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, доводи апеляційної скарги його обґрунтованості не спростовують, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Верховинського районного суду від 24 липня 2019 року - без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 18 жовтня 2019 року.

Головуюча О.В. Пнівчук

Судді: Р.Й. Матківський

О.О. Томин