Постанова

від 12.11.2020 по справі 347/731/15

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 347/731/15

провадження № 61-20446ск19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

третя особа - Вербовецька сільська рада Косівського району Івано-Франківської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 24 липня 2019 року в складі судді Бучинського А.Б. і постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Пнівчук О.В., Матківського Р.Й., Томин О.О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Вербовецька сільська рада Косівського району, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позов мотивований тим, що згідно із свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24 березня 2008 року позивач є власником жилого будинку з господарськими спорудами у АДРЕСА_1 .

27 січня 2015 року в реєстраційній службі Косівського районного управління юстиції нею зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,2375 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за зазначеною адресою, що підтверджується свідоцтвом про право власності на земельну ділянку від 27 січня 2015 року.

У 2014 році в процесі виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) позивачу стало відомо, що сусідній землекористувач ОСОБА_2 на її земельній ділянці побудувала металевий паркан на бетонному фундаменті. З даного приводу вона звернулася до Вербовецької сільської ради і рішенням ради від 28 травня 2014 року їй рекомендовано в разі відсутності компромісного мирного вирішення спірного питання звернутися до суду.

Оскільки відповідач ОСОБА_2 відмовилася в добровільному порядку виконати її вимоги щодо усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, позивач просила ухвалити рішення яким зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні належною їй земельною ділянкою та демонтувати металевий паркан що знаходиться на її земельній ділянці.

У червні 2015 року ОСОБА_2 звернулася в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Вербовецька сільська рада про визнання незаконними та скасування рішень Вербовецької сільської ради та свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Зустрічний позов мотивований тим, що сторони є власниками суміжних земельних ділянок. Земельна ділянка ОСОБА_2 передана їй у приватну власність ще у 2004 році на підставі рішення Вербовецької сільської ради від 11 серпня 2004 року.

19 жовтня 2007 року їй видано державний акт на право власності на вищевказану земельну ділянку площею 0,2470 га, призначену для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться в АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 зазначила, що вона не встановлювала нову огорожу із сторони ОСОБА_1 , а лише у 2012 році переробила стару огорожу, яка існувала за життя її батьків і була споруджена ними, замінивши дерев`яні дошки на бляху, залишивши огорожу на тому ж місці.

ОСОБА_2 вважає, що рішення та свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме, на земельну ділянку площею 0,2375 га, видані ОСОБА_1 з порушенням земельного законодавства, без урахування її державного акту на право власності на земельну ділянку, який був виданий їй 19 жовтня 2007 року, та межі між їхніми земельними ділянками, якою є її огорожа.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Справа розглядалася судами неоднорозаво.

Рішенням Верховинського районного суду від 24 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні її земельною ділянкою, розташованою на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2623682403:03:003:0213, площею 0,2375 га, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 демонтувати встановлену металеву огорожу на бетонному фундаменті по межі із земельною ділянкою, площею 0,2470 га, яка розташована на АДРЕСА_2 , в межах його накладення на земельну ділянку, кадастровий номер 2623682403:03:003:0213, площа накладення розміром 0,0030 га, згідно із ситуаційного плану, додатку до висновку судової земельно-технічної експертизи від 01 березня 2019 року №495. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про визнання незаконними та скасування рішення сесії Вербовецької сільської ради від 19 серпня 2013 року № 220-ХХІ/2013 Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою , від 21 січня 2015 року №324-ХХХІV/2015 Про затвердження технічної документації землеустрою , свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27 січня 2015 року, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що внаслідок дій ОСОБА_2 у вигляді встановлення металевої огорожі на частині земельної ділянки, яка перебуває у власності позивача, вона позбавлена можливості вільно користуватися цією земельною ділянкою. Право власності на земельну ділянку, розташовану на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2623682403:03:003:0213, площею 0,2375 га набуто позивачем ОСОБА_1 у встановленому законом порядку на підставі правовстановлюючих документів, доказів порушення при цьому прав ОСОБА_2 не встановлено.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Верховинського районного суду від 24 липня 2019 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що між сторонами як власниками суміжних земельних ділянок існує спір щодо встановлення межі між земельними ділянками та щодо користування ними, тому суд першої інстанції обґрунтовано призначив земельно-технічну експертизу щодо відповідності фактичної площі, конфігурації та розташування земельних ділянок обох сторін - площі, конфігурації та розташування земельних ділянок згідно з державними актами на право власності на землю, а також наявності накладення даних земельних ділянок.

Зменшення фактичної площі земельної ділянки, що перебуває у користуванні ОСОБА_1 порівняно з площею, що перебуває у її приватній власності, відбулося за рахунок збільшення площі, що перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_2 порівнянно з площею, що перебуває у її приватній власності. Таке зменшення площі відбулося внаслідок встановлення у 2012 році відповідачем ОСОБА_2 нової металевої огорожі на бетонній основі за рахунок частини земельної ділянки позивача, що відображено експертом у додатку до висновку експерта - ситуаційному плані земельних ділянок.

Оскільки відповідач встановила огорожу на частині земельної ділянки, яка перебуває у власності позивача, у зв`язку з чим остання позбавлена можливості користуватися належною їй земельною ділянкою, то суд дійшов правильного висновку, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом усунення цих перешкод шляхом зобов`язання відповідача демонтувати встановлену металеву огорожу на бетонному фундаменті по межі із земельною ділянкою, що їй належить, у межах його накладення на земельну ділянку, яка перебуває у власності позивача.

Посилання апелянта на те, що суд не взяв до уваги показання свідків, які встановлювали огорожу та підтвердили, що у 2012 році на місці вже існуючої огорожі було споруджено нову, не заслуговують на увагу, оскільки суд дав належну правову оцінку пояснення свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і зазначив, що свідки не володіють спеціальними знаннями в області картографії і землевпорядництва, а тому їхні показання не можуть підтверджувати чи спростовувати факт накладення суміжних земельних ділянок внаслідок встановлення огорожі.

Посилання апелянта на те, що судом не встановлено на підставі яких документів ОСОБА_1 передано земельну ділянку площею 0,2375 га, є необґрунтованими, оскільки суд правильно зазначив, що позивач, набувши у власність 24 березня 2008 року в порядку спадкування жилий будинок на АДРЕСА_1 , позивач набула право користування земельною ділянкою, розташованою під будинком з цільовим призначенням для обслуговування жилого будинку, площу якої і місце розташування визначено під час виготовлення технічної документації і формування кадастрового номера.

ОСОБА_2 встановила огорожу фактично за межами належної їй на праві власності земельної ділянки, збільшивши цим її площу.

Апелянтом не надано суду доказів того, що в результаті прийняття Вербовецькою сільською радою рішення від 19 серпня 2013 року Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою , та від 21 січня 2015 року Про затвердження технічної документації землеустрою , та видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27 січня 2015 року порушено її прав власності на належну їй земельну ділянку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12 листопада 2019 року ОСОБА_2 подано касаційну скаргу на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 24 липня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року, просила скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2019 року відкрите касаційне провадження за зазначеною касаційною скаргою .

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем за первісним позовом не доведено факт користування земельною ділянкою у тих розмірах, що був переданий їй у власність за рішенням сільської ради. У відповідача за первісним позовом огорожа, щодо розташування якої виник спір, перебувала на тому ж місці до передання позивачу права власності на земельну ділянку та остання не заявляла претензій щодо місця її розташування. Тобто огорожа була встановлена задовго до часу виникнення у позивача права власності на земельну ділянку, а суди не перевірили у якому розмірі у позивача перебувала земельна ділянка до отримання права власності. Позивач отримала у власність земельну ділянку у більшому розмірі, ніж перебувала у її фактичному користуванні тривалий час.

Суди з посиланням на висновок експертизи вказали, що відповідач має прибрати огорожу, яка має фундамент, що не зазначено у висновку експерта.

Суди безпідставно не взяли до уваги свідчення свідків, які у 2012 році встановлювали нову огорожу та повідомили суду, що стара огорожа розміщувалася на тому ж місці. Такі свідчення підтверджували, що на час початку оформлення права власності позивачем огорожа вже була наявна, тому межі земельної ділянки позивачу були встановлені незаконно, остання отримала земельну ділянку у розмірі, не збільшеному за рахунок земельної ділянки відповідача. З огляду на це, суди неправомірно відмовили у задоволенні зустрічного позову.

Апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про долучення до матеріалів справи виписки з погосподарської книги ОСОБА_6 . Аналогічна довідка перебувала у матеріалах справи та суди її не врахували, хоча це має значення для встановлення розміру земельної ділянки, яку використовував для будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських споруд позивач та попередній власник таких будівель і споруд.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Фактичні обставини, встановлені судом

Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 24 березня 2008 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно позивач ОСОБА_1 з 03 квітня 2008 року є власником жилого дерев`яного будинку та господарських будівель і споруд, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 .

Рішенням Вербовецької сільської ради від 19 серпня 2013 року № 220-XXI/2013р. ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд із земель жилої і громадської забудови, які є у користуванні, у АДРЕСА_1 .

Рішенням Вербовецької сільської ради від 21 січня 2015 року № 313-XXXIV/2015р. ОСОБА_1 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею 0,2375 га в АДРЕСА_1 , із земель жилої і громадської забудови: у тому числі по ділянках за цільовим призначенням, і передано у власність ділянку № 1 кадастровий номер 2623682403:03:003:0213 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2375 га у АДРЕСА_1 , в тому числі по угіддях: під будівлями та двором - 0,0335 га, сади - 0,0401 га, сіножаті - 0,1639 га.

Право приватної власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку зареєстровано в реєстраційній службі Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 27 січня 2015 року.

Відповідач ОСОБА_2 згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 19 жовтня 2007 року серії ЯД №876982 виданого на підставі рішення Вербовецької сільської ради від 11 серпня 2004 року № 153-ХІІІ, є власником земельної ділянки площею 0,2470 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Зазначені земельні ділянки сторін є суміжними та згідно з кадастровим планом земельної ділянки та державним актом на право власності на земельну ділянку, плану меж земельної ділянки, межують між собою, по межі В-Г земельної ділянки позивача площею 0,2475 га та по межі Б-В земельної ділянки відповідача, площею 0,2470 га.

Згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи від 01 березня 2019 року № 495 фактична площа земельної ділянки на місцевості, якою фактично користується ОСОБА_2 складає 0,2511 га, що не відповідає площі зазначеної у державному акті на право власності на земельну ділянку від 19 жовтня 2007 року серія ЯД №876982 з кадастровим номером 2623682403:03:003:0080, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2470 га.

Фактична площа земельної ділянки на місцевості, якою фактично користується ОСОБА_1 складає 0,2334 га, що не відповідає площі згідно із свідоцтвом про право власності на нерухоме майно (земельну ділянку з кадастровим номером від 19 жовтня 2007 року серія ЯД №876982 з кадастровим номером 2623682403:03:003:0213, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2375 га.

Відповідно до ситуаційного плану земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які знаходяться у їх власності та за фактичним користуванням земельними ділянками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 в умовних позначеннях показане перекриття площею 0,0030 га земельної ділянки ОСОБА_2 за фактичним користуванням (згідно з побудованої металевої огорожі) на суміжну земельну ділянку ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Доводи касаційної скарги про те, що межі, в яких відповідач здійснює землекористування та встановив нову огорожу на місці старої, не свідчать про незаконність оскаржуваних судових рішень. Суди на підставі належним чином оцінених письмових доказів встановили наявність порушення прав позивача на час розгляду цієї справи.

Статті 125, 126 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачають, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та державної реєстрації відповідного права. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Частиною 1 статті 107 ЗК України встановлено, що основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

Згідно з частиною 1 статті 316, частиною 1 статті 317 та частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (стаття 152 ЗК України).

Підставою для подання позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є створення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою цього позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Умовами для задоволення про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкоює сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив факт наявності у позивача права власності на земельну ділянку, а також факт порушення цього права з боку відповідача тим, що відповідачем встановлена огорожа за межами її земельної ділянки, тому суд дійшов правильного висновку щодо задоволення позовної вимоги про усунення перешкод у землекористуванні, з чим погодився суд апеляційної інстанції.

Зазначений висновок про незаконність встановлення огорожі з огляду на його розташування поза межами земельної ділянки відповідача не змінює посилання відповідача на те, що нова огорожа була встановлена на місці старої огорожі.

Твердження відповідача про те, що права позивача не порушені, оскільки площа фактичного землекористування останньої відповідає тій, що була до оформлення позивачем права власності на земельну ділянку, спростовується обставинами справи, встановленими судами попередніх інстанцій, а саме тим, що наявна огорожа, встановлена відповідачем, порушує межі земельної ділянки, що належить позивачу.

Доводи касаційної скарги, що апеляційний суд протиправно не долучив до матеріалів справи виписки з погосподарської книги ОСОБА_6 , є безпідставними.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як зазначає відповідач, аналогічна виписка була наявна в матеріалах справи, тому апеляційний суд правомірно відмовив у задоволенні зазначеного клопотання.

Доводи касаційної скарги про неправомірну відмову у задоволенні зустрічного позову відповідача є безпідставними.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

В абзаці десятому пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до правовстановлюючих документів на земельні ділянки позивача і відповідача, вони не накладаються одна на одну. З огляду на це, передача позивачу у власність земельної ділянки не порушує права і охоронювані законом інтересів відповідача. Факт встановлення відповідачем огорожі за межами земельної ділянки, на яку вона має право, не свідчить про порушення її прав або охоронювані законом інтересів.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, неправильного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про незаконність оскаржуваних судових рішень, у зв`язку з цим, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українисуд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 141, 400 , 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 24 липня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року залишити без змін .

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко В. С. Жданова В. О. Кузнєцов