Постанова

від 10.10.2019 по справі 906/289/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2019 року Справа № 906/289/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Савченко Г.І. , суддя Демидюк О.О.

секретар судового засідання Котюбіна А.О.

за участю представників сторін:

від позивача - Пасько В.А. - керівник;

від відповідача - Олянюк В.Л., наказ № 293-ОД від 10.10.2019 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" на рішення Господарського суду Житомирської області, ухваленого 13.06.2019 року суддею Давидюком В.К. у м.Житомирі, повний текст складено 19.06.2019 у справі № 906/289/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційні технології металооброблення"

до Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод"

про стягнення 2576952,86 грн.

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ "Інноваційні технології металооброблення" звернулося з позовом до Господарського суду Житомирської області про стягнення з ДП "Житомирський бронетанковий завод" заборгованості за договором № 191 від 20.05.2015 року в сумі 2744543,72 грн., з яких: 1950147, 20 грн. основна заборгованість, 610689, 93 грн. пеня, 131934,19 грн. інфляційні втрати, 51772, 40 грн. 3% річних. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство послалось на порушення відповідачем строків оплати за зобов`язанням з посиланням на ст. ст. 525, 530, 549, 612, 625, 692, 712 ЦК України.

Ухвалою від 02.05.2019 року судом першої інстанції було прийнято заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог і ухвалено вважати заявленим до розгляду спір про стягнення 2576952, 86 грн., з яких: 1706827, 20 грн. основна заборгованість, 668402, 07 грн. пеня, 145141, 83 грн. інфляційні втрати, 56581,76 грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 13.06.2019 року у справі № 906/289/19 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1706827, 20 грн. заборгованості за договором, 661135, 16 грн. пені., 56119, 25 грн. 3% річних, 126440, 36 грн. інфляційних втрат, 38257,83 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить останнє скасувати в частині стягнення пені в сумі 661135,16 грн. та прийняти нове судове рішення про зменшення її розміру на 99%. Скаржником обґрунтовано апеляційну скаргу, зокрема тим, що ДП "Житомирський бронетанковий завод" є стратегічним підприємством і приймає участь у посиленні обороноздатності України (здійснює ремонт бронетанкової техніки), в час проведення на сході країни Операції об`єднаних сил. Враховуючи тяжкий фінансовий стан підприємства, який виник в кінці 2017 року, наявність договірних та боргових зобов`язань, нарахування та виплату підприємством податків, зборів та інших обов`язкових платежів, заробітної плати працівникам Підприємства застосування штрафних санкцій (пені) нанесуть скаржнику додаткові збитки. Скаржник зазначає, що як вбачається з платежів, які проводились останнім, договірні зобов`язання відповідачем виконувались належним чином, але тривалий час провести належну оплату по договорам не представлялось можливим. Додатково вказує, що фінансовий стан скаржника залежить від специфіки його роботи, а саме: процедури погодження філією ВП 637 МОУ розрахунково-калькуляційних матеріалів, процес зарахування витрат за поставлену продукцію контрагентами, до ціни договорів (Державних контрактів), укладених з Міністерством оборони. Отримання та надходження коштів по основному виду діяльності Відповідача, як зазначалось вище, залежить від наявності погодження філією ВП 637 МОУ, що займає певний проміжок часу, необхідності доопрацювання матеріалів, що також впливає на момент отримання коштів. Крім того, скаржник зазначає, що позивачем не було надано суду доказів, що підтверджують розмір збитків завданих неналежним виконанням відповідачем його зобов`язань, зокрема наявність обставин, які мають істотне значення, що підтверджують навмисний характер невиконання відповідачем своїх зобов`язань перед позивачем, а також не подано доказів, щодо негативних наслідків понесених позивачем в розумінні положень ст. 224 ЦК України, не втрачено або пошкоджено майно останнього, тобто штрафні санкції носять виключно компенсаційний характер.

ДП "Житомирський бронетанковий завод" у апеляційній скарзі також вказує про те, що суд першої інстанції, при ухваленні рішення, вийшов за межі позовних вимог, а саме: судом першої інстанції проведено самостійний розрахунок пені із суми 3523951,20 грн., в той час як позивачем у позові здійснено розрахунок із суми боргу 1950147,20 грн. Позивач скористався наданим ГПК України правом та зменшив основну суму боргу, але знову ж таки, користуючись своїм правом нараховував пеню не на всю суму заборгованості (3523951, 20 грн.), а лише на її частину (1950147, 20 грн.). Враховуючи суму боргових зобов`язань (1950147, 20 грн.), заявлений позивачем період прострочення (03.05.2018 року - 26.04.2019 року), положення ч. 6 ст. 232 ГК України, розмір пені який підлягає стягнення з відповідача за порушення строку виконання грошових зобов`язань становить 345256,16 грн. Відтак, скаржник вважає, що судом першої інстанції під час винесення оскаржуваного рішення не враховано положення ч. 6 ст. 232 ГК України та пеню нараховано за весь період прострочення.

Від ТзОВ "Інноваційні технології металооброблення" на адресу суду надійшли письмові пояснення на апеляційну скаргу, відповідно до яких позивач вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи відповідача є безпідставними та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсязі та просив останню задоволити.

Представник позивача доводи апеляційної скарги заперечив з підстав, наведених у надісланих на адресу суду письмових поясненнях. Просив рішення Господарського суду Житомирської області від 13.06.2019 року у справі № 906/289/19 залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, письмові пояснення на неї, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін виходячи з наступного.

Судами встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що 20.05.2015 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір №191, згідно п. 1.1 якого постачальник зобов`язується передати, а покупець прийняти та оплатити продукцію, вказану у специфікаціях, яка є невід`ємною частиною до договору на умовах та в строки, передбачені договором.

Пунктом 3.4. договору встановлено, що кількість та ціна за партію продукції (асортимент, класи, марки) визначаються у видаткових накладних постачальника. Згідно з п. 3.6. договору, постачальник зобов`язується поставити кожну окрему партію продукції в термін, визначений в специфікації. Згідно п. 5.1. договору, умови оплати за поставлену продукцію вказуються у специфікаціях, що є його невід`ємною частиною.

У специфікації № 5, яка є додатком №1 до договору № 191 від 20.05.2015 року, визначено найменування продукції, кількість товару, ціну та вартість, яка становить 3754063, 20 грн. Постачання продукції здійснюється власними силами та за рахунок постачальника на адресу покупця в кількості та на умовах, зазначених у специфікації. Оплата здійснюється 100% в строк 30 календарних днів по факту постачання продукції на склад покупця.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 3523951,20 грн. Вказаний факт підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними №№ 2/03-1, 2/03-2, 2/03-3, 2/03-4, 2/03-5, 2/03-6, 2/03-7, 2/03-8 від 02.03.2018 року. На підставі видаткової накладної № 19/03-1 від 19.03.2018 року позивач здійснив поставку продукції в розмірі 230112 грн. Загальна вартість поставки становить 3754063, 20 грн.

Однак відповідач в порушення умов договору вартість поставленої продукції у строк визначений специфікацією № 5 не сплатив.

У зв`язку із порушенням відповідачем умов договору, 27.07.2018 року позивачем було надіслано відповідачу лист з повідомленням про наявну заборгованість за договором № 191 від 20.05.2015 року в сумі 3754063, 20 грн.

19.09.2018 року позивачем було направлено покупцю претензію з вимогою про сплату коштів до 01.11.2018 року, серед яких заборгованість за договором №191 від 20.05.2015 року у сумі 3754063, 20 грн.

Проте, ДП "Житомирський бронетанковий завод" не здійснило оплату вартості за вказаним договором.

Разом з тим, судами встановлено, що сторонами спору було підписано договір про зарахування однорідних вимог від 20.11.2018 року, згідно п. 1.3 якого відповідач (сторона 1) та позивач (сторона 2) домовилися про те, що сторони, маючи одна до одної однорідні зустрічні вимоги, строк виконання яких настав, дійшли згоди на підставі положень ст. 203 ГК України, ст. ст. 264, 601, 670 ЦК України про зарахування зустрічних вимог, що випливають з договору №191 від 20.05.2015 року, де сторона 2 - кредитор, а сторона 1 - боржник.

Згідно п. 3 договору від 20.11.2018 року, заборгованість за договором № 191 від 20.05.2015 року, де сторона 1 є боржником за виконання грошового зобов`язання в сумі 1950147, 20 грн.

При цьому, судами встановлено, що згодом відповідачем було частково сплачено борг в розмірі 243320 грн. Вказаний факт підтверджується копіями платіжних доручень № 79 від 14.01.2019 року, № 293 від 21.01.2019 року, № 1387 від 28.03.2019 року.

З огляду на викладене, у зв`язку із невиконанням відповідачем свого обов`язку щодо оплати вартості товару, станом на момент звернення з позовом до суду першої інстанції у останнього наявна заборгованість у сумі 1706827, 20 грн., а також нарахування, здійснені відповідно до ст. ст. 549, 625 ЦК України.

Оскаржуваним рішенням від 13.06.2019 року Господарський суд Житомирської області частково задовольнив позовні вимоги та стягнув з відповідача на користь позивача 1706827, 20 грн. заборгованості за договором, 661135, 16 грн. пені., 56119, 25 грн. 3% річних, 126440, 36 грн. інфляційних втрат, 38257,83 грн. судового збору; в решті позову відмовив.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як зазначено вище, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки №191 від 20.05.2015 року.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до приписів ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

В силу ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказано вище, умовами специфікації було визначено, що оплата здійснюється 100% в строк 30 календарних днів по факту постачання продукції на склад покупця.

Однак, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт невиконання відповідачем передбаченого договором зобов`язання щодо сплати вартості отриманого товару в повному обсязі та у встановлений строк.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зважаючи на положення договору поставки №191 від 20.05.2015 року та договору про зарахування однорідних вимог від 20.11.2018 року, наявність часткових оплат за договором у сумі 243320 грн., вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 1706827, 20 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Разом з тим, позивачем при зверненні з позовом до суду, було заявлено до стягнення 668402, 07 грн. пені, 145141, 83 грн. інфляційних втрат, 56581, 76 грн. 3% річних.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Приписами ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Крім того, пунктом 7.2. договору № 191 від 20.05.2015 року сторонами було визначено, що у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати продукції, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової НБУ, що діяла у період нарахування пені від суми заборгованості.

Позивачем було здійснено нарахування пені за період з 03.05.2018 року до 26.04.2019 року в сумі 668402,07 грн.

При цьому, відповідач стверджує, що нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, тому розмір пені, обчислений позивачем, не відповідає вимогам ст. 232 ГК України.

Натомість позивач, послався на п.10.6. договору, згідно якого за всіма видами зобов`язань, вимог і відповідальності позовна давність становить три роки.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (п.1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В силу ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Постановою пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" у п. 2.5 роз`яснено про застосування приписів частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відтак, позовна давність та період, за який нараховується пеня, є різними поняттями.

При цьому, пунктом 10.6. договору поставки сторони збільшили позовну давність для нарахування пені від одного до трьох років, тобто збільшили строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про стягнення неустойки за неналежне виконання зобов`язання.

Враховуючи те, що у договорі відсутні положення щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за договором, яке здійснюється в інший строк, ніж передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України, суд першої інстанції обґрунтовано визнав пояснення представника позивача щодо тривалості нарахування пені протягом трьох років безпідставними.

З огляду на вказані обставини, судом першої інстанції було здійснено власний перерахунок пені.

Посилання скаржника на те, що при здійсненні власного розрахунку пені суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог колегія суддів вважає безпідставним з огляду на таке.

Право на нарахування штрафних санкцій у кредитора виникає з моменту порушення зобов`язання.

За умовами укладеного між сторонами договору та специфікацій до нього, відповідач зобов`язувався здійснити 100% оплату за отриманий товар протягом 30 календарних днів по факту постачання продукції на склад покупця. При цьому згідно пункту 7.2 договору, у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати продукції, покупець сплачує постачальнику пеню. Тобто фактично початок нарахування санкцій здійснюється за спливом 60 календарних днів з моменту отримання продукції.

Матеріали справи свідчать про отримання відповідачем товару 02.03.2018 на загальну суму 3523951,20 грн., а також 19.03.2018 на суму 230112,00 грн. Відповідно строк оплати для першої поставки наступив 02.04.2018, а для другої - 19.04.2018. З урахуванням п. 7.2 договору момент порушення зобов`язання судом визначено для першої поставки - 03.05.2018, а для другої - 20.05.2018.

Часткова оплата отриманої продукції здійснена відповідачем лише 20.11.2018 - шляхом зарахування однорідних вимог на суму 1950147,20 грн.

Враховуючи вказане, а також приймаючи до уваги положення ч. 6 ст. 232 ГК України судом проведено розрахунок пені для першої поставки з 03.05.2018 по 02.11.2018 та для другої з 20.05.2018 по 19.11.2018. При цьому для розрахунку прийнято до уваги суми заборгованості, які існували на момент порушення зобов`язань, що цілком відповідає вимогам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши здійснення перерахунку судом першої інстанції заявленої суми пені дійшов висновку про те, що місцевий господарський суд обґрунтовано визнав законною суму пені у розмірі 661135,16 грн. та відмову у її стягненні у розмірі 7266, 91 грн., як безпідставної.

Слід зазначити, що вихід за межі позовних вимог в даному випадку не відбувся, оскільки самостійно обрахований судом розмір пені є меншим від заявлених позивачем, а тому доводи апелянта в цій частині судова колегія вважає необгрунтованими.

Також, при зверненні з позовом до суду, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 145141, 83 грн. інфляційних втрат.

В силу ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Судом першої інстанції в ході розгляду вказаної вимоги позивача було встановлено, що інфляційні у розмірі у розмірі 18701,47 грн. за період 14.01.2019 року по 20.01.2019 року нараховані на суму 1870147, 20 грн., тобто за 7 днів.

При цьому, індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на індекс інфляції, який діяв у відповідному місяці.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що інфляційні в сумі 18701, 47 грн. за вказаний період не відповідають нормам законодавства, оскільки такий розмір буде становити з розрахунку за місяць.

З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов підставного висновку про обґрунтованість заявленої суми інфляційних у розмірі 126440, 36 грн. та відмову у стягненні 18701, 47 грн. інфляційних.

Також позивачем було заявлено до стягнення у суді першої інстанції з відповідача 56581,76 грн. 3% річних. Як встановлено судом першої інстанції у здійсненому розрахунку позивачем суми 3% річних має місце подвійне врахування днів у періодах, визначених останнім. День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних.

Відтак, місцевим господарським судом було здійснено власний перерахунок 3% річних за період з 03.05.2018 року по 26.04.2019 року за результатами якого розмір вказаних нарахувань становить 56119,25 грн.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції перерахунок вказаної вимоги, колегія суддів дійшла про його правильність та законність відмови у задоволенні вимоги про стягнення 3 % річних в сумі 462,51 грн.

Стосовно доводів скаржника про тяжкий фінансовий стан останнього, відсутність доказів в підтвердження завданих неналежним виконанням зобов`язань збитків та доказів на підтвердження негативних наслідків понесених позивачем, колегія суддів не приймає такі доводи до уваги з огляду на те, що ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції будь-яких доказів на підтвердження зазначеного в скарзі тяжкого фінансового стану підприємства скаржником надано не було.

Разом з тим, будь-яких доказів поважності причин неналежного виконання відповідачем грошових зобов`язань також суду не надано.

При цьому, колегія суддів зазначає, що в силу ч. 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України, відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності. Тобто, скрутний фінансовий стан не є підставою для звільнення від відповідальності за невиконання договірних зобов`язань.

В матеріалах справи наявні докази на підтвердження того, що відповідачу неодноразово направлялись листи та претензії про наявну заборгованість з пропозицією погасити заборгованість, вирішити питання мирним шляхом, однак відповідачем вказані звернення ігнорувались та умови договору не виконувались тривалий час. Будь-яких доказів того, що у відповідача існують виключні обставини, які давали б підстави для зменшення розміру штрафних санкцій, до матеріалів справи не надано.

Наведені у скарзі відповідачем доводи про те, що останній є стратегічним підприємством, яке приймає участь у посиленні обороноздатності України, не є виключною обставиною, що дає можливість суду зменшувати розмір неустойки за неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення. Понесені скаржником судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України залишаються за ним.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 13.06.2019 року у справі № 906/289/19 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

4. Справу № 906/289/19 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "21" жовтня 2019 року.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Савченко Г.І.

Суддя Демидюк О.О.