Рішення

від 21.10.2019 по справі 300/808/19

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2019 р. справа № 300/808/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Білан Андрій Михайлович, до Витвицької сільської ради об`єднаної територіальної громади Долинського району Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення сільської ради від 25.01.2019 за №772-27/2019 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_2 ", -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якої діє адвокат Білан Андрій Михайлович (надалі по тексту також - представник позивача, ОСОБА_3 ), 11.04.2019 звернулася в суд з позовною заявою до Витвицької сільської ради об`єднаної територіальної громади Долинського району Івано-Франківської області (надалі по тексту також - відповідач, сільська рада) про визнання протиправним та скасування рішення сільської ради від 25.01.2019 за №772-27/2019 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_2 ".

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.04.2019 відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі за вказаною позовною заявою, оскільки на думку суду, мав місце спір приватноправового характеру, що виключало можливість його розгляду в порядку адміністративного судочинства.

За наслідками апеляційного оскарження Восьмим апеляційним адміністративним судом задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано ухвалу судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.04.2019 про відмову у відкритті провадження у справі №300/808/19 та направлено справу суду першої інстанції для продовження розгляду.

Вказана адміністративна справа надійшла до Івано-Франківського окружного адміністративного суду 14.08.2019.

Як свідчить зміст позовної заяви, підставою звернення ОСОБА_1 , із вказаним позовом, є протиправне на переконання позивача, прийняття сільською радою рішення від 25.01.2019 за №772-27/2019, яким в порушення частини 4 статті 116, статті 121 Земельного кодексу України надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо безоплатного відведення ОСОБА_2 у приватну власність більше ніж один раз, понад встановленої норми за кожним видом використання (більше 0,2500 га у селах) земельної ділянки площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 . Позивач вважає, що ОСОБА_2 відповідачем уже передано безоплатно у приватну власність ту ж земельну ділянку із тим же цільовим призначенням (для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд), втім площею лише 0,1800 га на підставі іншого рішенням від 18.12.1997. Інша частина земельної ділянки за оскаржуваним рішенням орієнтованою площею 0,0901 га має цільове призначення - для ведення селянського господарства. Через земельну ділянку ОСОБА_2 (площею 0,1800 га і 0,0901 га) до земельної ділянки ОСОБА_1 , розташований проїзд загального користування шириною 3,39 м. За доводами позивача обставини наявності проїзду громадського користування до земельної ділянки ОСОБА_1 , передачі сільською радою ОСОБА_2 . частини спірної земельної ділянки площею 0,0901 га саме із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, і порушення при цьому вимог статей 20, 83 Земельного кодексу України, встановлені постановою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 11.05.2012 у справі №2-а-40/2012. В свою чергу, обставина протиправного будівництва третьою особою гаражу на земельній ділянці сільськогосподарського призначення (0,0901 га) та на проїзді громадського користування, який веде до ділянки ОСОБА_1 , встановлена рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 25.01.2013 у справі №0906/233/12. Таким чином оскаржуваним рішенням, відповідач надав дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо передачі у власність ОСОБА_2 проїзду загального користування (проїзд), який відноситься до земель, які не можуть передаватися у приватну власність, а також земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 0,0901 га, не змінивши при цьому її цільове призначення, чим порушив вимоги статей 20 і 83 Земельного кодексу України. Крім вказаного, на переконання позивача, так як рішенням сільської ради від 18.12.1997 уже передано безоплатно ОСОБА_2 у приватну власність спірну земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд площею 0,1800 га, то в силу вимог частини 5 статті 116 Земельного кодексу України при повторному наданні тієї ж землі, втім площею 0,2500 га, відповідачу слід було попередньо вирішити питання про повернення чи вилучення у третьої особи в користь територіальної громади такої спірної землі. Вказане порушення сільською радою вимог статей 20, 83, 116, 121 і 122 є безумовною підставою для скасування рішення відповідача від 25.01.2019 за №772-27/2019.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.08.2019 на підставі статей 260-261 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України) відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін (а.с.243-246 том І).

Цією ж ухвалою суду до участі у справі, за клопотанням позивача, залучено ОСОБА_2 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (надалі по тексту також - третя особа).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву і письмового пояснення, які надійшли на адресу суду 13.09.2019 (а.с.7-8, 79-80 том ІІ), із відповідними письмовими доказами (а.с.10-37, 82 том ІІ). Не погоджуючись із позовними вимогами, відповідач зазначив, що рішенням міської ради від 18.12-26.12.1997 ОСОБА_2 передано у приватну власність лише 0,18 га, а згідно статті 121 Земельного кодексу України третя особа має право на отримання земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд в сільській місцевості в межах норми 0,2500 га. ОСОБА_2 не здійснено жодної юридичної дії про встановлення права власності на виконання рішення відповідача від 18.12-26.12.1997 (0,1800 га), так само як і щодо оскаржуваного рішення від 25.01.2019 за №772-27/2019. Відтак, на переконання відповідача, у третьої особи не виникло право власності, а лише правова підстава для оформлення такого права. Рішення сільської ради, яке є предметом оскарження, саме по собі не є правоустановчим документом, а лише легітимізує наявне право власності, створює правовому підставу для оформлення (державної реєстрації) речового права на майно у встановленому законом порядку. Згідно з викопіюванням із Генерального плану території с. Витвиця та с. Вигодівка відсутні відомості про наявність проїзду чи проходу (в тому числі їх габарити, довжини, ширини) щодо земельної ділянки, по якій прийнято оскаржуване рішення. В свою чергу, згідно рішень сільської ради від 12.06.2017 і 21.07.2017 позивачем виготовлено та затверджено Детальний план території земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 і до якої, як вважає позивач, примикає проїзд загального користування, що проходить через спірну земельну ділянку третьої особи. Таким Детальним планом території і Генеральним планом населеного пункту передбачено проектування та влаштування дороги до земельної ділянки позивачки шириною 12 м, із протилежної сторони від спірного проїзду. У зв`язку із вказаним відсутнє порушення статті 83 Земельного кодексу України. Відповідач вважає, що рішення в частині обставини про існування проїзду загального користування, встановлених постановою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 11.05.2012 у справі №2-а-40/2012, не може бути використане у даній справі так як таке рішення обґрунтоване на підставі копій Схеми виносу меж земельної ділянки і розбивки будівель та Плану відведення земельної ділянки під будівництво житлового будинку ОСОБА_4 в АДРЕСА_1 , які не відповідають тому ж Генеральному плану. На підставі вказаного у задоволенні позову слід відмовити.

Представник третьої особи 05.09.2019 подав в суд письмові пояснення по справі (а.с.38-48 том ІІ) із відповідними доказами (а.с.49-71 том ІІ). ОСОБА_2 заперечує щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . виходячи із того, що оскаржуване рішення сільської ради щодо спірної земельної ділянки прийнято відповідачем по домоволодінню, право власності на яке зареєстровано у встановленому законом порядку. Дійсно рішенням сільської ради від 18.12-26.12.1997 ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1800 га, втім реалізація такого рішення не мало місце. Фактична площа землі, яка перебуває у користуванні третьої особи є більшою, у зв`язку із чим сільської радою 25.01.2019 прийнято оскаржуване рішення за №772-27/2019 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність землі більшої площі 0,2500 га. У зв`язку із тим, що третя особа не виготовила правоустановчий документ на землю за рішенням від 18.12-26.12.1997, то не мало місце порушення відповідачем частини 4 статті 116, статті 121 Земельного кодексу України в частині надання у власність більше ніж один раз, понад встановленої норми за кожним видом використання землі площею більше 0,2500 га. Дорога загального користування, про яку вказує позивач, не існує ні в Генеральному плані населеного пункту, ні по факту. Так як Генеральним планом населеного пункту не передбачена спірної дороги чи проїзду, то відсутні будь-які перешкоди для реалізації права на безкоштовне отримання із земель комунальної власності ділянки, що перебуває у користуванні ОСОБА_2 , в тому числі для прийняття оскаржуваного рішення. Як і відповідач наполягає на тому, що Схема виносу меж земельної ділянки і розбивки будівель та План відведення земельної ділянки під будівництво житлового будинку ОСОБА_4 в АДРЕСА_1 , на яких ґрунтується постанова Долинського районного суду Івано-Франківської області від 11.05.2012 у справі №2-а-40/2012, не відповідають Генеральному плану населеного пункту села. Разом з тим, третя особа не заперечує можливість проходу проїзду позивача по власній землі до її ділянки, у зв`язку із чим пунктом 3 оскаржуваного рішення зобов`язано ОСОБА_2 укласти договір про земельний сервітут з громадянкою ОСОБА_1 Даний пункт рішення унеможливлює порушення будь-яких прав чи законних інтересів позивача, як і не створює жодних обмежень в користуванні відведеній їй ділянці. У спірному випадку відсутній об`єкт захисту так як право доступу позивача до належної земельної ділянки не порушено. Рішення сільської ради від 25.01.2019 не може бути предметом оскарження та відповідно скасоване, оскільки останнє вичерпало свою дію у зв`язку із виготовленням ОСОБА_2 відповідної землевпорядної документації. Коментоване рішення сільської ради не породжує цивільного права, а лише є правовою підставою для його оформлення, відтак до моменту реєстрації права власності на землю відсутній відповідний спір. На підставі таких аргументів у задоволенні позову слід відмовити.

18.09.2019 і 23.09.2019 представником позивача подано в суд відповідь на пояснення третьої особи і заперечення на відзив відповідача (а.с.85-89, 92-94 том ІІ). ОСОБА_1 вкотре наголосила, що постановою від 11.05.2012 у справі №2-а-40/2012 і рішенням від 25.01.2013 у справі №0906/233/12 Долинським районним судом Івано-Франківської області встановлено три ключові обставини: рішенням сільської ради від 18.12.1997 було виділено та передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1800 га для будівництва та обслуговування житлового будинку; 0,0901 га, що межує із земельними ділянками позивача та третьої особи по даному спору є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення; до земельної ділянки позивача вздовж земельної ділянки третьої особи розташований проїзд громадського користування шириною 3,38 м. В державному акті на право власності на земельну ділянку (серії ЯМ №607221 від 10.10.2012) і на Схемі кадастрового плану земельної ділянки, Плану меж зон обмежень і сервітутів земельної ділянки від літери (точки) "Д" до літери (точки) "Е" міститься відомості про розташування дороги шириною 3,39 м. В силу вимог частини 4 статті 78 КАС України обставина фактичної наявності проїзду не підлягає доказуванню. Відтак, очевидним є порушення сільською радою пункту "а" частини 4 статті 83 Земельного кодексу України, так як проїзди є землями загального користування населених пунктів, які не можуть передаватися у приватну власність. У зв`язку із цим, посилання третьої сторони на наявність у оскаржуваному рішенні пункту 3 про необхідність ОСОБА_2 укласти із ОСОБА_1 договір земельного сервітуту, не може спростовувати порушення коментованої норми Земельного кодексу України. Більше того, в силу вимог частини 1 статті 100 вказаного Кодексу не передбачено виникнення сервітуту на підставі рішення органу місцевого самоврядування. Позивач вважає необґрунтованими доводами третьої особи про те, що оскаржуване рішення вичерпало свою дію, а його скасування не породжує правових наслідків для власника майна, оскільки ОСОБА_2 не надала докази реалізації оскаржуваного рішення у вигляді виготовленого проекту землеустрою; у даній справі ОСОБА_1 не оспорює право власності на землю ОСОБА_2 , а оскаржує рішення органу місцевого самоврядування, прийнятого в порушення сатини 2 статті 19 Конституції України.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, вивчивши відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.

При розгляді справи встановлено, що на підставі рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 02.04.2008 у справі №2-461/2008 ОСОБА_2 зареєстровано право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 , про що свідчить Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29.09.2008 (а.с.13 том ІІ).

25.01.2019, за заявою третьої особи від 10.12.2018 і на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.10.2018 у справі №343/1400/18, Витвицькою сільською радою об`єднаної територіальної громади Долинського району Івано-Франківської ради прийнято рішення №772-27/2019, яким вирішено:

- надати дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтованою площею 0,2500 га на по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будинків і споруд;

- ОСОБА_2 виготовити в ліцензованій проектній організації проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтованою площею 0,2500 га на по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будинків і споруд, погодити його у встановленому законом порядку та подати на затвердження сесії сільської ради;

- ОСОБА_2 укласти договір про земельний сервітут з ОСОБА_1 (а.с.24 том І; а.с.11 том ІІ).

Позивач, не погоджуючись із таким рішенням, вважаючи, що ним надано дозвіл щодо землі, яка є проїздом громадського призначення до її домоволодіння, частина із якої є землями для ведення особистого селянського господарства, цільове призначення яких не змінено, звернулася до суду за захистом свого порушеного права, ставлячи вимогу про скасування рішення відповідача від 25.01.2019.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд вважає за необхідне дослідити кожні доводи сторін окремо щодо дотримання порядку накладення дисциплінарного стягнення, а також з приводу правомірності прийняття оскаржуваного наказу про звільнення, виходячи із наступного.

Правовий статус сільських, селищних, міських рад визначено Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 за №280/97-ВР (надалі по тексту також - Закон №316-21/2018).

Статтею 10 Закону №316-21/2018 визначено, що ради є органами місцевого самоврядування, які представляють інтереси відповідних територіальних громад та здійснюють повноваження, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування визначено, зокрема, землю, що є у комунальній власності територіальної громади села. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частини 3 та 5 статті 16 Закону №316-21/2018).

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону №280/97-ВР, передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Також повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин визначені статтею 12 Земельного кодексу України (надалі по тексту також - ЗК України, Кодекс).

Зокрема, за змістом пунктів "а" і "б" частини 1 коментованої статті Кодексу до повноважень сільських рад у галузі земельних відносин на території сіл належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян відповідно до цього Кодексу.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 122 ЗК України сільські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

За приписами пунктів "а" і "в" частини 3 статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема:

- у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

- одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Стаття 118 ЗК України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Так, відповідно до частини 1 статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 118 ЗК України рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 7 статті 118 ЗК України).

Системний і послідовний аналіз вищевказаних норм матеріального права свідчить, що Земельний кодекс України виокремлює безоплатну передачу земельних ділянок у власність громадян за двома різними порядками, а саме: у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян та одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Зокрема, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян шляхом приватизації землі, що перебуває у користуванні таких громадян врегульовано пунктом "а" частини 3 статті 116, частинами 1, 2 статті 118 Земельного кодексу України.

В свою чергу, порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян шляхом їх одержання із земель комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації (щодо ділянок, які не перебувають у користуванні) регламентовано пунктом "в" частини 3 статті 116, частинами 6, 8 статті 118 і статті 121 Земельного кодексу України.

Зважаючи на те, що ОСОБА_2 до подання в сільську раду заяви від 10.12.2018 була користувачем земельної ділянки в АДРЕСА_1 , то спірні правовідносини щодо права третьої особи на безоплатне отримання землі у власність врегульовано саме пунктом "а" частини 3 статті 116, частинами 1, 2 статті 118 ЗК України.

Разом з тим, третя особа у заяві від 10.12.2018 не звернулася з клопотанням про прийняття рішення щодо приватизації земельної ділянки, не подала технічні матеріали та документи, що підтверджують розмір земельної ділянки, а просила надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки, розгляд яких визначається частинами 6-8 статті 118 ЗК України (а.с.11 том ІІ).

Як свідчить зміст пунктів 1 і 2 рішення сільської ради від 25.01.2019 за №772-27/2019 відповідачем надано ОСОБА_2 саме дозвіль на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки (частини 6-8 статті 118 ЗК України), а не дозвіл на складання технічних матеріалів та документації, що підтверджує розмір земельної ділянки (частини 1, 2 статті 118 ЗК України.

При цьому, усі підстави, які орган місцевого самоврядування вправі використати для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки, регламентовані частиною 7 статті 118 ЗК України. Про наявність чи відсутність таких підстав судом надана правова оцінка нижче по тексту рішення.

Досліджуючи доводи позивача про порушення сільською радою частини 4 статті 116 ЗК України в частині передачі ОСОБА_2 безоплатно у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд більше ніж один раз, понад встановленої норми за кожним видом використання (більше 0,25 га), суд виходить із наступного.

За змістом вимог частини 4 статті 116 ЗУ України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до пунктів "б", "г" частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Дійсно, як свідчить архівна довідка Архівного відділу Долинської районної державної адміністрації №01-20/17 від 07.03.2019 згідно порядкового номеру 295 пункту 1 рішенні сільської ради від 18.12.-26.12.1997 ОСОБА_5 (на час розгляду справи ОСОБА_2 ) передано у приватну власність безоплатно земельну ділянку в селі Витвиця площею 0,1800 га (а.с.35 том ІІ).

Разом з тим, у суду відсутні відомості про скасування, відміну чи втрату чинності такого рішення сільської ради. На переконання суду таке рішення станом на час вирішення справи може бути реалізоване третьою особою.

Втім, відповідач стверджує (а.с.7-8 то ІІ), а позивач і третя сторона не заперечує, що ОСОБА_2 не реалізовано коментоване рішення сільської ради - не виготовлено відповідного державного акта на право власність на земельну ділянку та/або не за реєстровано речове права на такий об`єкт цивільного права в Державному земельному кадастрі про земельну ділянку.

Слід відмітити, що на відміну від рішенні сільської ради від 18.12.-26.12.1997, оскаржуваним рішенням №772-27/2019 вирішено не передати безоплатно у приватну власність третій особі землі площею 0,2500 га, а надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.

Такі рішення за своїм юридичним змістом не є тотожними, так як врегульовують різні правовідносини. У спірному випадку тотожність настане після виготовлення ОСОБА_2 відповідного проекту землеустрою і прийняття сільської радою рішення в порядку частини 8 статті 118 і статті 186 1 ЗК України.

Матеріали адміністративної справи не містять належних доказів на підтвердження того, що уся чи частково площа землі 0,1800 га (за рішенням від 18.12.-26.12.1997) включена в орієнтовну площу 0,2500 га (за рішенням від 25.01.2019).

ОСОБА_1 , сільська рада і ОСОБА_2 не надано суду необхідної і належної землевпорядної документації на підтвердження такої обставини.

Більше того, рішення відповідача від 18.12.-26.12.01997 не містить адреси розташування і цільового призначення земельної ділянки, на відміну від рішення від 25.01.2019, яке такі відомості містить ( АДРЕСА_1 ; для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд).

На підставі вказаного суд не може дійти висновку про те, що оскаржуване рішення від 25.01.2019 (0,2500 га) частково або повторює за правовим змістом є ідентичним до рішення від 18.12.-26.12.1997 (0,1800 га) та стосується однієї і тієї ж землі.

При цьому, представник третьої особи не спростовує обставину приналежності рішень сільської ради від 18.12.-26.12.1997 і від 25.01.2019 до однієї земельної ділянки.

Навіть за умови, що рішення відповідача від 18.12.-26.12.1997 і від 25.01.2019 все таки стосуються земельної ділянки АДРЕСА_1 , то, на переконання суду, станом на час прийняття останнього рішення не мало місце порушення частини 4 статті 116 ЗК України.

По перше, ні одне із таких рішень не реалізоване і не виконане; по них не виготовлені і не зареєстровані у встановленому порядку відповідні правоустановчі документи; вказані рішення лише надаючись дозвіл на вчинення юридично значущих дій, кінцевим результатом яких є реєстрація права власності на землю.

При повному виконанні одно із вказаних рішень шляхом отримання правоустановчого документа, визначення при цьому на місцевості конкретних меж землі і відповідних точок координат кутів ділянки (адреси), встановлення цільового призначення і використання землі, присвоєння кадастрового номера, автоматично унеможливить виконання іншого із рішень, якщо третя особа поставить за мету повното (додатково) оформити право власності на ту ж чи частину тієї ж ділянки землі.

Таким чином, станом на 25.01.2019 не мало місце передача сільською радою ОСОБА_2 безоплатно у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських більше ніж один раз, понад встановленої норми за кожним видом використання (більше 0,25 га у селі Витвиця).

По друге, рішення відповідача від 25.01.2019 містить відомості про конкретну мету отримання дозволу на виготовлення проекту землеустрою - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Рішення ж сільської ради від 18.12.-26.12.1997 такої мети чи цільового призначення не містить.

У спірному випадку саме на сільській раді лежить відповідальність приймаючи наступне (остаточне) рішення в порядку частини 8 статті 118 і статті 186 1 ЗК України про затвердження матеріалів проекту землеустрою і передачі землі у власність, дотриматися частини 1 статті 121 ЗК України в частині встановлених норм за кожним видом використання землі, навіть за умови реалізації ОСОБА_2 в подальшому рішення від 18.12.-26.12.1997.

Аналогічно вказаному висновку, на переконання суду, необґрунтованими є аргументи ОСОБА_1 про порушення відповідачем вимог частини 5 статті 116 ЗК України, за змістом яких (аргументів), при повторному наданні тієї ж землі, втім площею 0,2500 га, сільській раді слід було попередньо вирішити питання про повернення чи вилучення у третьої особи в користь територіальної громади такої спірної землі .

Так, приписами частини 5 статті 116 ЗК України визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до діючих на час розгляду справи редакції статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

В усіх редакціях Земельного кодексу України з 1997 по 2019 роки право власності на землю засвідчувалося виключно на підставі державного акта на право власність на земельну ділянку, зареєстрованого у встановленому порядку, або на підставі відповідної землевпорядної документації, шляхом формування земельної ділянки як об`єкт цивільного права та реєстрацію речового права на такий об`єкт в Державному земельному кадастру про земельну ділянку відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Матеріали справи свідчать, що земельна ділянка, по якій оскаржуваним рішенням ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проект землеустрою щодо відведення її у власність, до 25.01.2019 не перебувала у власності третьої особи на підставі державного акта на право власності, відповідне речове право на підставі Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не зареєстровано, а перебувала на праві користування, про що не заперечують ні позивач, ні відповідач.

Оскільки, спірна земельна ділянка орієнтовною площею 0,2500 га не передувала у власності ОСОБА_2 , то відсутні будь-які юридичні підстави для застосування статті 140 ЗК України (підстави припинення права власності на землю), в тому числі частини 5 статті 116 коментованого Кодексу.

При цьому, у зв`язку із перебуванням землі у користуванні саме третьої особи (а не іншого землекористувача) у ОСОБА_2 виникло обґрунтоване права, без попереднього припинення відповідного права користування, на безоплатну передачу земельної ділянки у власність шляхом приватизації землі, яка перебуває у користуванні громадянина на підставі пункту "а" частини 3 статті 116 ЗК України. Втім, як свідчить заява третьої особи від 10.12.2018 остання вирішила скористатися відповідним правом, визначеного пунктом "в" частини 3 статті 116 Кодексу.

При розгляді справи судом вивчено і досліджено твердження позивача про наявність фактичного і запроектованого проїзду громадського призначення (дороги) шириною 3,34 м, який проходить до земельної ділянки ОСОБА_1 через земельну ділянку ОСОБА_2 , щодо якої відповідачем прийнято оскаржуване рішення від 25.01.2019, а також аргументи про порушення при цьому статті 83 ЗК України.

За змістом пункту "а" частини 1 статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, серед іншого, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки , сквери, бульвари , кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Таким чином проїзди і вулиці у населених пунктах не можуть бути передані у приватну власність так як являються землями загального користування.

Про наявність спірної дороги, на переконання позивача, свідчить Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №607221 від 10.10.2012, "Детальний план території для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд урочища "Порошниці", с. Витвиця, Долинського району, Івано-Франківської області (власник земельної ділянки ОСОБА_1 )" (надалі по тексту також - "Детальний план території для будівництва", План), "Проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється з ведення особистого селянського господарства на 01.02. - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в урочищі "Порошниці", с. Витвиця, Долинського району, Івано-Франківської області (власник земельної ділянки ОСОБА_1 )" (надалі по тексту також - "Проект землеустрою щодо зміни цільового призначення землі"), постановою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 11.05.2012 у справі №2-а-40/2012 і рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 25.01.2013 у справі №0906/233/12.

Як свідчить виданий 10.10.2012 ОСОБА_1 Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №607221 цільовим призначенням такої землі площею 0,2770 га, на дату видачі, було ведення особистого селянського господарства (а.с.37-38 том І).

Дійсно, на східній частині земельної ділянки (права частина на Плані меж земельної ділянки) Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №607221 від 10.10.2012 від літери (точки) "Д" до літери (точки) "Е" міститься відомості про землі Витвицької сільської ради (дорога) шириною 3,39 м (а.с.38 том І).

При цьому, в даному випадку суд констатує, що первинне цільове призначення землі є саме ведення особистого селянського господарства і ширина земель сільської ради як дороги є 3,39 м. Втім, такий державний акт не визначає конкретний напрям проїзду і його фактичної ширини в межах іншої (всієї) частини земель сільської ради і, чи взагалі такий проїзд виходить на дорогу, вулицю чи магістраль с. Витвиця.

Із матеріалів справи судом встановлено, що в подальшому на підставі рішень сільської ради від 12.05.2017 за №136-6/2017, від 21.07.2017 за №209-8/2017, від 22.12.2017 за №360-14/2017 (а.с.35, 54 том І) розроблено і затверджено "Детальний план території для будівництва" та "Проект землеустрою щодо зміни цільового призначення землі" (а.с.32-48, 49-78 том І).

У зв`язку із вказаним позивачем змінено цільове призначення землі з ведення особистого селянського господарства на для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, про що свідчить Витяг з державного земельного кадастру про земельну ділянку (кадастровий номер 2622080501:01:002:1001) від 30.01.2018 за №НВ-2603224272018 (а.с.79-83 том І).

"Детальний план території для будівництва" і "Проект землеустрою щодо зміни цільового призначення землі" містить ті ж відомості про наявність на східній частині земельної ділянки (права частина на Плані меж земельної ділянки) від літери (точки) "Д" до літери (точки) "Е" земель сільської ради (дорога) шириною 3,39 м.

Як і в попередньому випадку матеріали такої документації не містять відомостей про конкретний напрям проїзду (дороги) і його дійсної ширини в межах іншої (всієї) частини земель сільської ради (не дотичної до ділянки ОСОБА_1 ) і, чи взагалі такий проїзд виходить на дорогу, вулицю чи магістраль с. Витвиця, а також чи проходить така дорога через земельну ділянку, якою користується ОСОБА_2 та щодо якого відповідачем прийнято оскаржуване рішення.

Разом з тим в розділі Основні показники проекту детального планування "Детального плану території для будівництва" відображено відомості про розподіл землі на дві земельні ділянки (а.с.45 том І). Графічне зображення такого Плану вказує про проектування двох домоволодінь, північна частина якої із західної сторони має свій заїзд шириною (дотичного до ділянки) 12 м і шириною дороги 6 м. План передбачає напрямок відповідної дороги на одну із проїзних вулиць мела Витвиця (а.с.46 том І).

Південна частина домоволодіння із східної сторони має заїзд у вигляді дороги, дотичний до ділянки, шириною 3,38 м, що і відображений на Державному акті на землю позивача (а.с.47 том І). Конкретного напрямку відповідної дороги План не містить, в тому числі відомостей чи проходить проїзд через територію третьої особи.

Такі ж відомості описані у розділі Основні принципи планування та забудови території, формування архітектурної композиції "Детального плану території для будівництва" (а.с.43 том І).

План містить в собі викопіювання із Генерального плану населеного пункту із нанесенням на нього землі ОСОБА_1 , із якого чітко прослідковується лише одна під`їзна дорога із західної сторони ділянки, ширина заїзду дотичного до ділянки якої запроектована 12 м, а ширина самої дороги 6 м.

Таким Планом визначено напрям дороги, її проектування і схематично зображено сільську вулицю, на яку виходить така під`їзна дорога (а.с.46 том І).

Вказане повністю узгоджується із доводами відповідача про те, що до земельної ділянки ОСОБА_1 , площею 0,2770 га передбачено лише один заїзд із західної частини ділянки.

Такі аргументи сільської ради засвідчуються Викопіюванням з схеми зонування території с. Витвиця і с. Вигодівка, а також Викопіюванням з Генерального плану населеного пункту с. Витвиця і с. Вигодівка, засвідчені печаткою відповідача і підписом посадової відповідальної посадової особи (а.с.33, 34, 82).

Даними викопіюваннями не відображено будь-якої під`їзної дороги чи проїзду громадського призначення (дороги) зі східної частини земельної ділянки, в тому числі який й би проходив від землі ОСОБА_1 через земельну ділянку ОСОБА_2 , щодо якої відповідачем прийнято оскаржуване рішення від 25.01.2019.

Належних доказів на спростування таких відомостей відображених в Схемі зонування території та Генеральному плані населеного пункту с. Витвиця і с. Вигодівка, позивачем не надано.

ОСОБА_1 наполягаючи на фактичному існуванні проїзду чи дороги не повідомляє суд про те:

- вздовж яких саме домоволодінь чи земельних ділянок та/бо через які території суміжних землекористувачів/землевласників проходить така дорога;

- на яку конкретну вулицю чи проекту дорогу населеного пункту виходить або має виходити такий проїзд.

При цьому, для перевірки доводів позивача, останньою не представлено будь-якої схеми чи плану території із нанесенням спірного проїзду, в тому числі для засвідчення обставини як саме проїзд накладається на земельну ділянку, щодо якої сільською радою 25.01.2019 прийнято рішення №772-27/2019.

В контексті вказаного варто відзначити, що "Детальний план території для будівництва" і "Проект землеустрою щодо зміни цільового призначення землі" не передбачає жодного проектного рішення:

- яким чином сільською радою повинен бути враховано спірний проїзд (дорога), яка відображена на східній частині ділянки позивача як землі територіальної громади шириною 3,38 м;

- напрямок такого проїзду (дороги),

- через які саме, чи вздовж яких суміжних земельних ділянок чи територій повинно бути спроектовано (враховано) влаштування відповідного проїзду (дороги);

- розрахункові і проектні параметри проїзду (дороги);

- яким чином враховано при такому проектуванні і влаштуванні проїзду інтереси інших користувачів чи власників земельних ділянок, вздовж яких, чи через які мав б плануватися такий проїзд.

На підставі вказано вище суд констатує, що Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №607221 від 10.10.2012, "Детальним план території для будівництва" і "Проект землеустрою щодо зміни цільового призначення землі" не підтверджуються доводи ОСОБА_1 про те, що дорога чи проїзд громадського користування проходить саме через земельну ділянку площею 0,2500 га по АДРЕСА_1 , у відношенні до якої оскаржуваним рішенням від 25.01.2019 ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність землі.

В частині аргументів позивача про необхідність врахування судом обставин встановленими іншими судовими рішеннями, суд виходить із наступного.

Як свідчить зміст описової частини постанови Долинського районного суду Івано-Франківської області від 11.05.2012 у справі №2-а-40/2012 рік:

"Відповідно до рішення 5 сесії Витвицької сільської ради 6-го скликання №81-5/2011 від 19.07.2011 року "Про розгляд заяв громадян" вирішено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укласти договір земельного сервітуту для права проходу проїзду (шириною 2 м) на транспортному засобі через земельну ділянку: площею 0,1800 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 та площею 0,0901 га для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 , до земельної ділянки площею 0,2770 га для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 (а.с.11).

Про факт наявності проїзду громадського користування свідчать копії схеми виносу меж земельної ділянки і розбивки будівель та плану відведення земельної ділянки під будівництво житлового будинку ОСОБА_4 в АДРЕСА_1 , на яких проїзд громадського користування відзначений шириною 2 м (а.с.5, 49)… "

"Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що … Геплан села старий, на той час ще не було забудови, відповідно не було і дороги. Згідно наявних у них оригіналу плану відведення земельної ділянки під будівництво житлового будинку ОСОБА_4 в АДРЕСА_1 та ситуаційного плану на них зображено проїзд шириною 2 м. Даний проїзд є землею громадського користування та не відноситься до земель забудівника" (а.с.30 том І).

В описовій і мотивувальній частинах рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 25.01.2013 у справі №0906/233/12 встановлено таке:

"Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (а.с.68), межує із господарством ОСОБА_2 , де також проживає ОСОБА_8 (а.с.39). Згідно плану меж земельної ділянки ОСОБА_1 , кадастровий номер якої 2622080501:01:002:1001 (а.с.68), та схеми виносу в натурі меж земельної ділянки і розбивки будівель ОСОБА_2 (а.с.8) між господарствами ОСОБА_9 та ОСОБА_2 до земельної ділянки ОСОБА_1 проходить проїзд громадського користування ".

"Про те, що відповідачка самостійно збудувала гараж, поставила ворота, чим позбавила ОСОБА_1 можливості користуватися проїздом до своєї присадибної ділянки свідчить:

- лист відділу містобудування та архітектури від 01.02.2011 року №М-13, в якому зазначено, що в ході перевірки встановлено, що на проїзді загального користування до городу громадянки ОСОБА_1 проводиться будівництво гаражу, та рекомендовано сільській раді встановити в натурі межі між проїздом та земельною ділянкою ОСОБА_8 , зареєстрованого в господарстві відповідачки (а.с.7);…

- інформаційний лист відділу містобудування та архітектури Долинської РДА, в якому зазначено, що в 1986 році ОСОБА_2 видано будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, площею 0,15 га. Проектною документацією визначено межі земельної ділянки під забудову та розташування на ній житлового будинку та блоку господарських приміщень. Крім того, сільською радою останній залишено земельну ділянку, що прилягає до забудови, для ведення особистого селянського господарства. Між земельною ділянкою ОСОБА_2 та ОСОБА_9 за вимогою сільської ради та жителів села залишено проїзд шириною 2 м, який є загального користування для доступу жителів села до сільськогосподарських земельних ділянок. Проте, ОСОБА_2 самовільно забудувала гараж на громадському проїзді, чим унеможливила доступ жителів села до власних городів, а також порушила будівельні, санітарні та протипожежні відстані до житлового будинку і криниці Лавриновича М.Й. Генеральний план с. Витвиця розроблений у 1984 році, в якому не відображено вищевказаного проїзду, так як він не має містобудівного значення для забудови села, а забезпечує доступ до сільськогосподарських земельних ділянок громадян. Крім того, генеральний план виконано у такому масштабі, що даний проїзд відобразити не можливо (а.с.56);" (а.с.86 том І).

Вказане, на переконання суду у даній справі, засвідчує наступні обставини.

По перше, постанова Долинського районного суду Івано-Франківської області від 11.05.2012 у справі №2-а-40/2012 рік стосується земельних ділянок ОСОБА_2 (площею 0,1800 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд і площею 0,0901 га для ведення особистого селянського господарства) по АДРЕСА_1 , в той час як оскаржуване рішення стосується земельної ділянки площею 0,2500 га за іншою адресою: АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Доказів про те, що земельні ділянки (0,1800 га і 0,0901 га) по АДРЕСА_1 і земельна ділянка (0,2500 га) по АДРЕСА_1 , є однією і тією ж територією сторони суду не надавали.

По друге, судами встановлено, що ширина самого проїзду громадського користування поза межами дотичними до землі позивачки складає 2 м, а не 3,38 м, як на цьому наполягає ОСОБА_1 у позовній заяві.

Не підлягає спростуванню та обставина, що східна сторона земельної ділянки позивача дійсно, серед іншого, дотична до земель сільської ради, які ідентифіковані як дорога, шириною смуги дотику 3,38 м. Втім, у матеріалах справи не має жодного доказу, що уся дорога (проїзд) становить ширину 3,38 м. Більше того, коментовані судові рішення визначили таку дорогу як проїзд шириною 2 м, як шлях доступу до власного городу ОСОБА_1 та сільськогосподарських земельних ділянок інших громадян.

При цьому, варто відмітити, що така ширина проїзду не відповідає ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень", за містом пункту 7.36 якого мінімальна житлової вулиці в селі становить не менше 3 м.

По третє, жодним доказом у даній справі, в тому числі і Державним актом на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 , не підтверджено, що така земля напряму межує із господарством ОСОБА_2 .

По четверте, використана судами Схема виносу меж земельної ділянки і розбивки будівель та План відведення земельної ділянки під будівництво житлового будинку в АДРЕСА_1 , на яких проїзд громадського користування відзначений шириною 2 м, стосується громадянина ОСОБА_4 , в той час як згідно Плану меж земельної ділянки ОСОБА_1 площею 0,2770 га, останній не визначений як суміжний землевласник чи землекористувач.

При цьому, в коментованому Плані від "Г" до літери "Д" зазначений дійсний суміжний землевласник/землекористувач - ОСОБА_8 Яке саме має відношення документація ОСОБА_4 до земельної ділянки ОСОБА_8 позивач суду не обґрунтував. Відтак, на переконання суду, такі особи не є одними і тими ж громадянами.

При цьому, суд наголошує на тому, що позивач не представив копію жодного дозвільного документа, погодженого у встановленому законом порядку, про право проектування, спорудження чи влаштування суміжними землевласниками/землекористувачами (в тому числі ОСОБА_8 , ОСОБА_11 ) домогосподарств із проектуванням між ними відповідного проїзду шириною 2 м чи 3,38 м, який веде від земельної ділянки ОСОБА_1 до виїзної вулиці/дороги через земельну ділянку ОСОБА_2 .

По п`яте, вказані описова і мотивувальна частина згаданих судових рішень не має будь-яких відомостей про те, Схема виносу меж земельної ділянки і розбивки будівель та План відведення земельної ділянки під будівництво ОСОБА_4 житлового будинку в АДРЕСА_1 , погодженні чи затверджені у встановленому законом порядку органами архітектури і містобудування, в тому числі органом місцевого самоврядування.

По шосте, у рішенні суду від 25.01.2013 у справі №0906/233/12 не міститься відомостей про те, що гараж ОСОБА_2 збудований на землях сільськогосподарського призначення. При цьому, залишається без відповідей питання, по обставинах судового рішення, - якщо гараж на дорозі не відповідає будівельним, санітарним та протипожежним відстані до житлового будинку і криниці ОСОБА_9 , то як в даному місці можливо влаштувати проїзд, який би відповідав відповідним будівельним стандартам, зважаючи на те, що згідно пункту 7.36 ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" та таблиці 7.3 до такого ДБН мінімальна ширина селищної дороги - 3,5 м, проїзду - 3 м, житлової вулиці 3 м.

Відповідно до приписів частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду (пункт7 статті 78 КАС України).

Аналіз коментованих норм процесуального закону свідчить, що звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування особою, яка не брала участі у справі, під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Суди, під час нового розгляду справи, не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведених у судових рішеннях цивільних, господарських чи адміністративних справ.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною 4 статті 78 КАС України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку правилами статті 90 КАС України.

При цьому суди також повинні враховувати вимоги частини 4 статті 9 КАС України щодо необхідності офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках витребувати ті докази, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Встановлені судом обставини справи і правова оцінка фактам сформована адміністративним судом у даній справі не спростовується постановою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 11.05.2012 у справі №2-а-40/2012 і рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 25.01.2013 у справі №0906/233/12.

Не заслуговують на увагу твердження позивача про недотримання сільською радою вимог статті 20 ЗУ України в частині надання дозволу на складання проекту землеустрою без проходження процедури зміни цільового призначення частини (0,0901 га) із загальної площі 0,2500 га

За доводами ОСОБА_1 одна із частин земельної ділянки за оскаржуваним рішенням, орієнтованою площею 0,0901 га, має цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, на підтвердження чого позивач просить врахувати обставини встановленні постановою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 11.05.2012 у справі №2-а-40/2012 і рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 25.01.2013 у справі №0906/233/12.

При цьому, про перше, позивач не надав суду докази із відповідного територіального органу Державного земельного кадастру чи органу місцевого самоврядування про категорії земель і її цільового призначення по АДРЕСА_1 на підтвердження того, що частина земельної ділянки площею 0,0901 га, яка, за переконаннями ОСОБА_1 , входить до складу землі по оскаржуваному рішенні (0,2500 га) має цільове призначення саме "для ведення селянського господарства".

По друге, у матеріалах даної адміністративної справи відсутня будь-яка прив`язка, підтверджена належними доказами, що ділянка із таким цільовим призначенням, мова про яку йдеться у постанові від 11.05.2012 у справі №2-а-40/2012 і рішенні від 25.01.2013 у справі №0906/233/12 Долинського районного суду Івано-Франківської області (0,0901 га), є тією ж землею, яка повністю чи частково входить до складу площі 0,2500 га, по якій сільською радою прийнято оскаржуване рішення.

Відповідного висновку землевпорядної організації, акту обстеження, довідки чи інформації органу місцевого самоврядування, територіального органу Державного земельного кадастру чи органу контролю представник позивача суду не надав.

По третє, постанова Долинського районного суду Івано-Франківської області від 11.05.2012 у справі №2-а-40/2012 рік стосується земельних ділянок ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 б , в той час як рішення відповідача від 25.01.2019 врегульовує відносини щодо ділянки по АДРЕСА_1 .

Вказане вище в сукупності свідчить, що на момент приватизації ОСОБА_1 (2012 рік) земельної ділянки 0,2770 га її цільовим призначенням було ведення особистого селянського господарства, а не для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. У зв`язку із вказаним є логічним відсутність нанесення на Генеральному плані населеного пункту відповідного проїзду, який мав би містобудівне значення і конкретні параметри визначені ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" для забезпечення проїзду до житлового будинку чи домогосподарства.

Як свідчать фактичні обставини справи навіть після корегування Генерального плату села відповідного спірного проїзду чи дороги станом на січень 2019 року і час вирішення даного спору не спроектовано та не передбачено.

Разом з тим, відповідач затверджуючи у 2017 році "Детальний план території для будівництва" і "Проект землеустрою щодо зміни цільового призначення землі" передбачив проектування заїзду із західної частини ділянки позивачки.

Такий План і Проект, в тому числі скоригований Генеральний план населеного пункту і Схема зонування території населеного пункту не могли бути використані і враховані при ухваленні Долинським районним суду Івано-Франківської області постанови від 11.05.2012 у справі №2-а-40/2012 і рішення від 25.01.2013 у справі №0906/233/12, так як їх виготовлення і затвердження мало місце після прийняття коментованих судових рішень.

Натомість судом у розгляді даної адміністративної справи такі докази враховані і використанні для формування відповідної правової оцінки фактичним обставинам у справі.

При цьому, затверджений у 2017 році відповідачем "Детальний план території для будівництва" і "Проект землеустрою щодо зміни цільового призначення землі" не дає відповіді на запитання, який саме напрямок дороги зі східної частини ділянки позивачки, які параметри такої дороги і чи взагалі така дорога повинна бути із виходом на конкретну проїзну вилицю села, чи повинна бути без відповідного проїзду чи виїзду на сполучення із іншими вулицями населеного пункту.

Суд вважає, що саме таке фактичні обставини, які виникли внаслідок дій ОСОБА_1 і прийняття рішень сільською радою, призвели до виникнення спору щодо наявності чи відсутності проїзду від ділянки позивачки в напрямок виїзду на відповідну вулицю чи дорогу населеного пункту села Витвиця.

За переконанням суду "Детальний план території для будівництва" і "Проект землеустрою щодо зміни цільового призначення землі" повинні були містити вказані вище дані про дорогу/проїзд, які є спірними, а сільська рада мала б утриматися від їх затвердженні без відповідних відомостей.

Очевидним є те, що такий проїзд стосується не тільки ОСОБА_1 , а й суміжних землевласників/землекористувачів ОСОБА_8 і ОСОБА_11 .

Позивач не представила суду жодного власного звернення чи ОСОБА_8 , ОСОБА_11 до сільської ради із клопотаннями про необхідність проектування, влаштування чи внесення змін до Генерального плану села для влаштування під`їзду, проїзду чи дороги до одного із домоволодінь (північної частини ділянки) зі східної частини земельної ділянки ОСОБА_1 та її суміжних землевласників/землекористувачів.

Такі правовідносини є, на переконання суду, належним способом вирішення спірного питання, і наданий час знаходяться поза площиною даного публічно-правового споруд.

Оскаржуваним рішенням лише надано право третій особі виготовити відповідний проект землеустрою орієнтованою площею 0,2500 га.

Суд погоджується із доводами позивача, про те що в силу вимог частини 1 статті 100 Кодексу не передбачено виникнення земельного сервітуту на підставі рішення органу місцевого самоврядування

Звісно, укладення між ОСОБА_2 договору про земельний сервітут з ОСОБА_1 є одним із шляхів вирішенням проїзду чи проходу, втім, за переконанням суду, належним способом врегулювання такого питання є саме проектування проїзду/дороги, врахування його у містобудівній документації села та вирішення питання про передачу землі у власність третій особі шляхом затвердження погодженого проекту землеустрою, виходячи із таких змін.

Вказане можливе за умови, коли такий проїзд чи прохід повністю чи частково накладається на ділянку, по якій прийнято оскаржуване рішення, що в даній справі ОСОБА_1 не доведено.

Як свідчать дані містобудівної документації села Витвиця (Генеральний план і Схема зонування території населеного пункту) будь-яких містобудівних перешкод для прийняття оскаржуваного рішення не міститься, дорога чи проїзд загального користування, про який вказує ОСОБА_1 не спроектований і не передбачений (а.с.33, 34, 82).

При цьому, суд вкотре наголошує на тому, що підставою відмови у наданні відповідного дозволу чи прийняття рішення за частиною 6 статті 118 ЗК України, може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 7 статті 118 ЗК України).

ОСОБА_1 так як і суміжні землевласників/землекористувачів ОСОБА_8 , ОСОБА_11 не позбавлені права до затвердження сільською радою проекту, виготовленого ОСОБА_2 на підставі оскаржуваного рішення, ставити питання про проектування чи внесення змін до генерального плану населеного пункту та іншої містобудівної документації, шляхом визначення дороги чи проїзду, в тому числі за рахунок земель ОСОБА_2

Фактичне розташування проїзду/дороги набуде юридичного статусу "земель загального користування населеного пункту" тільки після внесення їх до одного із таких документів як: генерального плану населеного пункту та іншої містобудівної документації, схеми землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці, проекту землеустрою щодо впорядкування територій населеного пункту, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

В розгляді справи суд не знайшов обґрунтованими доводи позивача про порушення відповідачем норм Земельного кодексу України і Закону Україну "Про місцеве самоврядування в Україні" при прийнятті рішення від 25.01.2019 за №772-27/2019.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд відзначає, що позивач за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру сплачено судовий збір в розмірі 768,40 гривень, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься квитанція від 11.04.2019 за №1-1734К (а.с.97, 132 том І).

Зважаючи на висновок суду про необґрунтованість адміністративного позову в силу вимог статті 139 КАС України не підлягають стягненню із відповідача суб`єкта владних повноважень судового збору.

Сторонами і учасниками справи не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), с. Витвиця, Долинський район, Івано-Франківська область; адреса для листування - АДРЕСА_5 .

Відповідач - Витвицька сільська рада об`єднаної територіальної громади Долинського району Івано-Франківської області (ідентифікаційний код юридичної особи 04355898), вул. З. Красівського, 63-а, с. Витвиця, Долинський район, Івано-Франківська область, 77533.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), місце реєстрації - АДРЕСА_6 ; адреса для листування - АДРЕСА_7 .

Суддя /підпис/ Чуприна О.В.