Рішення

від 07.10.2019 по справі 826/18368/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

07 жовтня 2019 року справа №826/18368/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А. за участю секретаря судового засідання Левченко М.С. та представників:

позивача: Бадія В.О.;

відповідача: Пінчука Б.В.;

третьої особи: не з`явились

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича фірма "Інвекс Телеком" (далі по тексту - позивач, ТОВ "ВФ "Інвекс Телеком") доГоловного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС) третя особаОСОБА_1 (далі по тексту - третя особа) провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17 червня 2013 року №№ 0000032220, 0000042220 та 0000052220

На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 07 жовтня 2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення).

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає протиправним визначення суми податкових зобов`язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, виходячи з того, що господарські взаємовідносини між ним та ТОВ "Асіті Трейд" є дійсними та такими, що були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Постановою Оружного адміністративного суду міста Києва від 25 грудня 2013 року позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва скасовано та прийнято нову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного суду від 14 лютого 2019 року №К/800/16099/15 попередні судові рішення у справі скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Автоматизованою системою документообігу Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративну справу передано на розгляд судді Кузьменку В.А.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2019 року адміністративну справу №826/18368/13-а прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

В судовому засіданні 12 серпня 2019 року замінено первинного відповідача - Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, правонаступником - ГУ ДФС; відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про об`єднання справ в одне провадження з підстав необґрунтованості.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2019 року зобов`язано сторін надати письмові пояснення та додаткові докази на виконання вказівок постанови Верховного суду від 11 лютого 2019 року №К9901/2765/18.

Відповідач у поясненнях вказав про відповідність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вимогам чинного законодавства, підтримавши висновки акта перевірки та заперечення надані при первинному розгляді справи.

Позивачем письмових пояснень та доказів на виконання вимог ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва не надано.

У судовому засіданні 07 жовтня 2019 року представник позивача підтримав позовні вимоги, представник відповідача проти задоволення позову заперечив, третя особа до суду не прибула.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 17 червня 2013 року №0000032220 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, абзацом першим пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України ТОВ "Виробнича фірма "Інвекс Телеком" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 584 430 грн. за основним платежем.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 17 червня 2013 року №0000042220 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, абзацом першим пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України ТОВ "Виробнича фірма "Інвекс Телеком" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 725 349,00 грн., у тому числі за основним платежем на 483 566,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 241 783,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 05 червня 2013 року №375/1-22-20-18017573 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "ВФ "Інвекс Телеком" (код за ЄДРПОУ 18017573) щодо підтвердження господарських відносин платників податків з ТОВ "Асіті Трейд", код ЄДРПОУ 37318569 за період з 01.12.2011 р. по 31.12.2011 р. (далі по тексту - акт перевірки).

У висновку акта перевірки встановлено порушення позивачем вимог пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 4 квартал 2011 року на загальну суму 584 430,00 грн.; пункту 198.1, 198.6 статті 198, пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого зменшено від`ємне значення по податку на додану вартість на загальну суму 24 634,00 грн. та донараховано податок на додану вартість на загальну суму 483 566,00 грн.

Вказані в акті перевірки порушення обґрунтовані тим, що правочини між позивачем та ТОВ "Асіті Трейд" здійснені без волевиявлення уповноваженої особи підприємства, а отже ТОВ "ВФ "Інвекс Телеком" порушено статтю 228 Цивільного кодексу України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним. Вказані висновки зроблені ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі акта про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Асіті Трейд". Також у акті міститься витяг з висновку експерта (отриманий під час розслідування кримінального провадження) про невідповідність підписів на реєстраційних документах цього товариства підпису керівника ТОВ "Асіті Трейд".

Отже, на думку податкового органу, реальність вчинення господарських операцій позивачем та його контрагентом ТОВ "Асіті Трейд" відсутня.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 22 жовтня 2013 року №13703/6/99-99-10-01-15 за результатами розгляду скарги на податкові повідомлення-рішення від 17 червня 2013 року №0000032220 та №0000042220 зазначені податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2019 року №К/9901/2765/18 зазначив наступне: "…судами не у повній мірі досліджено обставини, які мають значення для правильного вирішення цієї справи, а також не надано оцінки усім зібраним у справі доказам.

Так, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги визнав достатніми доказами реальності спірного правочину такі документи як договір поставки, податкові та видаткові накладні, платіжні доручення.

Апеляційний суд дійшов протилежного висновку про недостатність таких документів для підтвердження реальності господарської операції без наведення належних мотивів щодо наявності (або відсутності) порушень норм матеріального або процесуального права суду першої інстанції, які могли б стати причиною скасування судового рішення.

При цьому судами першої та апеляційної інстанції не наведено у своїх рішеннях змісту господарської операції, про реальність якої йдеться; не досліджено умов постачання, наявності транспортних документів та документів, які підтверджують рух товару (довіреності на отримання товару, складські документи); не досліджено факту використання позивачем відповідного товару у господарській діяльності в тому числі в контексті принципу ділової мети правочину.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України вказані порушення вбачаються підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд.

Під час нового розгляду справи судам необхідно також з`ясувати результати розслідування та наявність (або відсутність) вироку суду у кримінальному провадженні щодо фіктивної господарської діяльності ТОВ "Асіті Трейд" (матеріали досудового розслідування внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32012110100000032), на які в запереченнях на позов, та в апеляційній скарзі посилається податкова інспекція".

На виконання вказівок Верховного Суду Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Наявні у справі докази підтверджують, що 19 грудня 2011 року між позивачем (покупець) та ТОВ "Асіті Трейд" (продавець) укладено договір поставки №1219/4, предметом даного договору є поставка комплекту екранової камери до ТЗИ "Гарант-3РМ"-16.9. Частини продукції, що є предметом поставки за цим договором, визначаються у специфікаціях - відповідно до виписаних рахунків (до цього договору), що додаються до цього договору і є його невід`ємною частиною.

На виконання умов даного договору продавець поставив згідно з видатковими накладними комплект екранової камери до ТЗИ "Гарант-3РМ" та її частини.

ТОВ "Асіті Трейд" виписало на адресу позивача податкові накладні на загальну суму 3 049 200,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 508 200,00 грн.

Оплата послуг здійснювалась у порядку безготівкового розрахунку, на підтвердження чого матеріали справи містять копію банківської виписки з відміткою банку.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам; міжнародні стандарти фінансової звітності (далі - міжнародні стандарти) - прийняті Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку документи, якими визначено порядок складання фінансової звітності; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частина друга статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлює, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Разом з цим, формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат відповідного періоду не є безумовною підставою формування витрат, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та придбання товарів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.

Так, досліджуючи питання пов`язаності придбаних позивачем товарів з його господарською діяльністю та реальність господарських операцій, суд зазначає про наступне.

Згідно з частиною першою статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов`язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців основним видом діяльності позивача є оптова торгівля іншими машинами та устаткуванням.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, позивачем на підтвердження реальності здійснення господарських операцій долучено до матеріалів справи копії договору, податкових та видаткових накладних, а також докази сплати.

Проте, суд звертає увагу, що позивач не надав суду будь-яких доказів, які б підтверджували транспортування придбаного у ТОВ "Асіті Трейд" товару позивачу; не зазначено мету придбання товарів за договором від 19 грудня 2011 року №1219/4, укладеного між позивачем та ТОВ "Асіті Трейд" та подальшого використання придбаного товару у власній господарській діяльності.

Таким чином, позивачем не доведено реальність господарських операцій по відносинам із поставки товару від ТОВ "Асіті Трейд" та пов`язаність придбаних товарів із господарською діяльністю підприємства, що виключає можливість включення до складу витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток приватних підприємств, відповідних сум по вказаним операціям.

Суд враховує, що висновки акта перевірки про нікчемність правочинів між позивачем та ТОВ "Асіті Трейд" є безпідставними, однак, зазначене не впливає на результат вирішення спору за умови не підтвердження реальності господарських операцій та пов`язаності придбаних товарів із господарською діяльністю.

При цьому, судом не беруться до уваги посилання відповідача на наявність відкритих кримінальних проваджень та на судово-почеркознавчої експертизи від 22 лютого 2013 року №153, оскільки на вимогу ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2019 року про надання додаткових пояснень та доказів сторонами на виконання вказівок постанови Верховного Суду від 11 лютого 2019 року №К9901/2765/18 сторонами не надано жодних доказів з урахуванням чого суд розглядає адміністративну справу за наявними матеріалами.

Враховуючи наведене у сукупності, а також беручи до уваги обставини не підтвердження реальності спірних господарських операцій, суд приходить до висновку про відсутність у позивача підстав для формування витрат за результатами оформлення таких операцій.

При цьому суд враховує, що наявність оплати за спірними операціями сама по собі не є підтвердженням фактичного здійснення операцій та в даному випадку - самостійною підставою для формування спірних сум податкових вигод, оскільки рух цих коштів, виходячи з вищенаведеного у сукупності, не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю підприємств - учасників спірних операцій.

Таким чином, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині заниження податку на прибуток є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи, а позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 17 червня 2013 року №0000032220 нормативно та документально не підтверджуються, а тому не підлягають задоволенню.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв`язку з таким придбанням.

Судом встановлено вище, що придбання позивачем у ТОВ "Асіті Трейд" товарів не підтверджено документально та відсутні докази пов`язаності придбання товарів з господарською діяльністю позивача, а здійснені господарські операції не підтверджуються необхідними документами.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає лише такі випадки для не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), як не підтвердження податковими накладними та/або відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або порушення порядку заповнення податкової накладної оформлення їх з порушенням вимог (пункт 198.6 статті 198, пункт 201.10 статті 201).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача ТОВ "Асіті Трейд" був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг.

Суд звертає увагу, що порушень з приводу правильності оформлення та реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних в акті перевірки не встановлено.

Разом з тим, наявність у позивача належним чином формально оформлених податкових накладних не є безперечною підставою для формування податкового кредиту.

Як зазначено вище, при розгляді питання правомірності формування витрат за результатами оформлення таких операцій., судом не встановлено факту використання в межах господарської діяльності позивача товарів, отриманих від ТОВ "Асіті Трейд", що виключає можливість включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних сум по вказаним операціям.

Враховуючи викладене, беручи до уваги обставини не підтвердження реальності спірних господарських операцій, суд приходить до висновку про відсутність у позивача підстав для формування податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами оформлення спірних операцій.

Таким чином, позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС від 17 червня 2013 року №0000042220 нормативно та документально не підтверджуються.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ "Виробнича фірма "Інвекс Телеком" не підлягає задоволенню.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Товариству з обмеженою відповідальністю "Виробнича фірма "Інвекс Телеком" відмовити повністю.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробнича фірма "Інвекс Телеком" (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 169; ідентифікаційний код 18017573);

Головне управління ДФС у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; ідентифікаційний код 39439980)

ОСОБА_1 АДРЕСА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків не відомий).

Дата складення повного рішення суду - 18 жовтня 2019 року.

Суддя В.А. Кузьменко