Постанова

від 17.10.2019 по справі 464/2627/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 464/2627/18 Головуючий у 1 інстанції: Чорна С.З.

Провадження № 22-ц/811/2551/19 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія:76

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.,

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретар - Жукровська Х.І.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 25 червня 2019 року, постановлене у складі головуючого судді Чорної С.З., у справі за позовом ОСОБА_1 до ПП "Деос-Охорона", третя: Управління Пенсійного фонду України в Пустомитівському районі про встановлення факту перебування у трудових відносинах, -

в с т а н о в и л а:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ПП Деос-Охорона про встановлення факту перебування у трудових відносинах та зобов`язання відповідача ПП "Деос Охорона", в особі директора Чурілова О.А., внести запис до його трудової книжки про прийняття на роботу на посаду охоронця з 29.05.2009 року; зобов`язання відповідача ПП "Деос-Охорона" провести нарахування у УПФ України в Пустомитівському районі за період з 29.05.2009 року по 25.06.2010 року. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 29 травня 2009 року по 24 лютого 2017 року позивач працював в ПП Деос Охорона на посаді охоронця. Після його звільнення за угодою сторін йому стало відомо, що в трудовій книжці відсутній запис про те, що він працював на даному підприємстві з 29.05.2009 року по 25.06.2010 року. Вважає вищевказані дії відповідача незаконними та такими, що суперечать положенням ст. 48 КЗпП України. Звернувся до начальника підприємства, проте останній не вніс відповідний записи до його трудової книжки. Зазначив, що заробітну плату він отримував щомісячно, гроші привозили працівники адміністрації на об`єкт та видавались готівкою в конверті. Факт його перебування у трудових відносинах може підтвердити листом від адмінстрації ПП Деос Охорона від 04.06.2010 року, де його запрошували прийти у відділ кадрів для прийняття рішення стосовно працевлаштування. Встановлення факту його перебування у трудових відносинах є необхідним з метою нарахування йому правильного трудового стажу.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 25 червня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПП Деос-Охорона , третя особа: Управління Пенсійного фонду України в Пустомитівському районі про встановлення факту перебування у трудових відносинах відмовлено.

Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі зазначає, що судом при ухваленні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що суд прийняв до уваги лише пояснення відповідача та повністю проігнорував його доводи.

В обґрунтування вимог покликається на те, що працював у відповідача з 29 травня 2009 року, а не з 25 червня 2010 року, як зазначено в трудовій книжці, хоча його трудова книжка знаходилась на підприємстві з часу фактичного його працевлаштування. При відмові в позові суд повністю проігнорував вимоги ч. 4 ст. 24 КЗпП України, згідно якої трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівник фактично був допущений до роботи. Вказує, що за весь цей час отримував заробітну плату.

Просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 25 червня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач проти доводів такої заперечив. Вважає, що суд першої інстанції, розглянувши справу по суті, з додержанням усіх норм матеріального і процесуального права, прийняв вірне рішення А відтак, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах створено Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.

04 жовтня 2018 року у газеті Голос України опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.

А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення . До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.

Однією з основних засад судочинства, визначених п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів того, що останній працював в ПП Деос Охорона у спірний період, відсутні підстави для встановлення факту перебування позивача з відповідачем у трудових відносинах та задоволення похідних вимог позивача про зобов`язання відповідача внести записи до трудової книжки позивача та проведення нарахування у УПФ в Пустомитівському районі за вищевказаний період.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вважає їх такими, що відповідають обставинам справи, наявним у матеріалах справи доказам та вимогам законодавства.

Судом встановлено, що з 25 червня 2010 року до 24 лютого 2017 року позивач працював в ПП Деос Охорона на посаді охоронця на підставі укладеного між сторонами безстрокового трудового договору від 25 червня 2010 року.

24 лютого 2017 року позивач був звільнений на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін).

При звільнені ОСОБА_1 отримав повний розрахунок, що підтверджується відомостями про виплату грошей №№ 3, 4. У типовій формі № П-2 позивач власноруч написав, що розрахований повністю у день звільнення і претензій до підприємства не має.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з положеннями статті 24 КЗпП України (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Виходячи зі змісту статті 21 КЗ пП України трудовий договір спрямований на здійснення та забезпечення трудових функцій працівника.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

На підставі досліджених доказів, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач не довів обставини, що в період з 29 травня 2009 року по 25 червня 2010 року перебував у трудових відносинах з ПП Деос Охорона , оскільки відсутня заява про прийняття на роботу, відсутній наказ про прийняття позивача на роботу, не доведено факту роботи за правилами внутрішнього трудового розпорядку з визначенням робочого місця, а також відсутні докази нарахування та виплати заробітної плати за трудовим договором протягом цього періоду. Тому колегія суддів вважає, що на підставі встановленого суд дійшов вірного висновку про те, що правовідносини між позивачем та відповідачем у спірний період не були трудовими. Не спростовують цього і висновки Державної інспекції України з питань праці, зроблені за результатами перевірки здійсненої на підставі заяви позивача.

Мотиви позовної заяви та доводи апеляційної скарги про те, що факт трудових відносин у спірний період підтверджується листом адміністрації ПП Деос Охорона від 04.06.2010 року, яким позивача було запрошено прийти у відділ кадрів для прийняття рішення стосовно його працевлаштування, на думку колегії суддів не є належним та допустимим доказом на підтвердження заявлених позовних вимог щодо наявності трудових відносин між сторонами у справі, до моменту офіційного працевлаштування позивача.

Окрім цього, як убачається з матеріалів справи, факт перебування позивача у спірний період у трудових відносинах є необхідним йому з метою нарахування правильного трудового стажу.

Відповідно до сформованого Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду правового висновку в постанові від 08 жовтня 2018 року у справі № 706/1637/16-ц (провадження № 61-27847св18) не можуть бути встановлені в судовому порядку факти щодо трудового стажу (для призначення пенсій та допомоги по тимчасовій непрацездатності, нарахування надбавок та інших пільг), а права позивачів у такій категорії справ підлягають захисту шляхом оскарження рішення (дій) спеціальних комісій, до компетенції яких віднесено вирішення питання щодо наявності або відсутності необхідного трудового стажу та можливості його підтвердження, зокрема, у разі відсутності відповідних записів у трудовій книжці.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими, і суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для їх задоволення, а тому, відповідно, не підлягали задоволенню і інші вимоги позивача, зокрема, про зобов`язання відповідача внести записи до трудової книжки позивача та про проведення нарахування в УПФ в Пустомитівському районі за спірний період.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, правильно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалено у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, зводяться до невірного трактування норм матеріального права і правильності висновків суду не спростовують. А відтак, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Оскільки у даній справі колегія суддів прийшла до висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів ст. 141 ЦПК України питання розподілу судових витрат не вирішується.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367 - 369, 372, 374 ч. 1 п. 1, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 25 червня 2019 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 18 жовтня 2019 року

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

Ніткевич А.В.