Постанова

від 19.03.2020 по справі 464/2627/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 березня 2020 року

м. Київ

справа № 464/2627/18

провадження № 61-20575св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне підприємство Деос-Охорона ,

третя особа - Управління Пенсійного фонду України в Пустомитівському районі,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 25 червня 2019 року у складі судді Чорної С. З. та постанову Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М. та Ніткевича А. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства Деос-Охорона , третя особа - Управління Пенсійного фонду України в Пустомитівському районі, про встановлення факту перебування у трудових відносинах та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства Деос-Охорона (далі - ПП Деос-Охорона ) про встановлення факту перебування у трудових відносинах та зобов`язання відповідача ПП Деос Охорона , в особі директора Чурілова О. А., внести запис до його трудової книжки про прийняття на роботу на посаду охоронця з 29 травня 2009 року; зобов`язати відповідача ПП Деос-Охорона провести нарахування у УПФ України в Пустомитівському районі за період з 29 травня 2009 року до 25 червня 2010 року. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 29 травня 2009 року до 24 лютого 2017 року позивач працював в ПП Деос Охорона на посаді охоронця. Після його звільнення за угодою сторін йому стало відомо, що в трудовій книжці відсутній запис про те, що він працював на цьому підприємстві з 29 травня 2009 року по 25 червня 2010 року. Вважає вищевказані дії відповідача незаконними та такими, що суперечать положенням статті 48 КЗпП України. Звернувся до начальника підприємства, проте останній не вніс відповідний записи до його трудової книжки. Зазначив, що заробітну плату він отримував щомісячно, гроші привозили працівники адміністрації на об`єкт та видавались готівкою в конверті. Факт його перебування у трудових відносинах може підтвердити листом від адмінстрації ПП Деос Охорона від 04 червня 2010 року, де його запрошували прийти у відділ кадрів для прийняття рішення стосовно працевлаштування. Встановлення факту його перебування у трудових відносинах є необхідним з метою нарахування йому правильного трудового стажу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 25 червня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПП Деос-Охорона відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позову місцевий суд виходив з того, що вимоги позивача є необґрунтованими, а тому, відповідно, не підлягали задоволенню і інші вимоги позивача, зокрема, про зобов`язання відповідача внести записи до трудової книжки позивача та про проведення нарахування в УПФ в Пустомитівському районі за спірний період.

Суд першої інстанції вказував, що позивач не довів обставини, що в період з 29 травня 2009 року до 25 червня 2010 року перебував у трудових відносинах з ПП Деос Охорона , оскільки відсутня заява про прийняття на роботу, відсутній наказ про прийняття позивача на роботу, не доведено факту роботи за правилами внутрішнього трудового розпорядку з визначенням робочого місця, а також відсутні докази нарахування та виплати заробітної плати за трудовим договором протягом цього періоду.

Постановою Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Сихівського районного суду м. Львова від 25 червня 2019 року без змін.

Апеляційний суд зазначав, що факт трудових відносин у спірний період листом адміністрації ПП Деос Охорона від 04 червня 2010 року підтверджений бути не може, адже не є належним та допустимим доказом на підтвердження заявлених позовних вимог щодо наявності трудових відносин між сторонами у справі, до моменту офіційного працевлаштування позивача. Апеляційний суд вказував, що місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що правовідносини між позивачем та відповідачем у спірний період не були трудовими. Не спростовують цього і висновки Державної інспекції України з питань праці, зроблені за результатами перевірки здійсненої на підставі заяви позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 25 червня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, а у справі ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалюючи оскаржувані рішення дійшли до неправильних висновків про відсутність підстав для задоволення позову, а їх висновки не відповідають фактичним обставинам справи.

ОСОБА_1 вказував, що заробітну плату він отримував щомісячно, гроші привозили працівники адміністрації на об`єкт та видавались готівкою в конверті. Факт його перебування у трудових відносинах підтверджується листом адміністрації ПП Деос Охорона від 04 червня 2010 року, в якому міститься запрошення прибути до відділу кадрів для прийняття рішення стосовно працевлаштування.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Сихівського районного суду м. Львова.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що з 25 червня 2010 року до 24 лютого 2017 року ОСОБА_1 працював в ПП Деос Охорона на посаді охоронця на підставі укладеного між сторонами безстрокового трудового договору від 25 червня 2010 року.

24 лютого 2017 року позивач був звільнений на підставі пункту першого статті 36 КЗпП України (за згодою сторін).

При звільнені ОСОБА_1 отримав повний розрахунок, що підтверджується відомостями про виплату грошей №№ 3, 4. У типовій формі № П-2 позивач власноруч написав, що розрахований повністю у день звільнення і претензій до підприємства не має.

Місцевим судом встановлено, що позивач звернувся зі скаргою до Державної інспекції України з питань праці з приводу порушення відповідачем трудового законодавства.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Виходячи зі змісту статті 21 КЗпП України трудовий договір спрямований на здійснення та забезпечення трудових функцій працівника.

Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того чи було прийняття на роботу належним чином оформлене.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій з 25 червня 2010 року до 24 лютого 2017 року позивач працював в ПП Деос Охорона на посаді охоронця на підставі укладеного між сторонами безстрокового трудового договору від 25 червня 2010 року. 24 лютого 2017 року позивач був звільнений. При звільнені ОСОБА_1 отримав повний розрахунок, що підтверджується відомостями про виплату грошей №№ 3, 4. У типовій формі № П-2 позивач власноруч написав, що розрахований повністю у день звільнення і претензій до підприємства не має.

На підставі зібраних у справі та досліджених судами доказів суди попередніх інстанцій дійшли висновків про те, що правовідносини між позивачем та відповідачем у спірний період не були трудовими. Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки доводи касаційної скарги таких висновків судів не спростовують. Такі висновки судів попередніх інстанцій підтверджується матеріалами справи, а саме: копією трудової книжки позивача та копією листа Головного управління держпраці у Львівській області від 21 березня 2018 року № 2619/4/15-04.

Обставини викладені у касаційній скарзі повторюють доводи позовної заяви та апеляційної скарги, і фактично за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 25 червня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська