Постанова

від 16.10.2019 по справі 319/1166/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 319/1166/18

провадження № 61-13203св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач 1 - ОСОБА_2 ,

відповідач 2 - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Гришком Романом Володимировичем, на рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 24 січня 2019 року в складі судді Хамзіна Т. Р. та постанову Запорізького апеляційного суду від 05 червня 2019 року в складі колегії суддів: Оніщенка Е. А., Бєлки В. Ю., Кухаря С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якому з урахуванням уточнень просив:

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/1 частку земельної частки розміром 8,46 умовних кадастрових одиниць, видане 14 лютого 2003 року ОСОБА_2 , зареєстроване в реєстрі за № 79;

- визнати за ним в порядку спадкування за законом право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 7,05 га., кадастровий номер 2322787800:02:001:0080.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його син - ОСОБА_4 .

Зазначав, що на момент смерті сина постійно проживав з ним та вів спільне господарство, у зв`язку з чим вважається таким, що прийняв спадщину. Відмови від спадщини не заявляв.

Вказував на те, що в травня 2017 року з метою отримання свідоцтва про право на спадщину звернувся до Більмацької державної нотаріальної контори в Запорізькій області, на що отримав відповідь про те, що в спадковій справі, заведеній після смерті сина, знаходиться його заява про відмову від спадщини, у зв`язку з чим він не може отримати відповідне свідоцтво.

Наголошував на тому, що заяву про відмову від спадщини не підписував та не отримував. Вказував, що спадщину в повному обсязі отримала його онука - ОСОБА_2 , якій нотаріусом видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 14 лютого 2003 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 24 січня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено .

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що спірне спадкове майно складається із права на земельну ділянку, а тому лише факт проживання за однією адресою зі спадкодавцем, ведення спільного підсобного господарства не є обставинами, що свідчать про фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 05 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 24 січня 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У липні 2019 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , подана представником - адвокатом Гришком Р. В., на рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 24 січня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 05 червня 2019 року, у якій заявник, посилаючись на недотримання судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не правильно тлумачено норми частини першої статті 549 ЦК УРСР, відповідно до яких визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

Відзив до суду касаційної інстанції не подано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 319/1166/18 з суду першої інстанції .

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 .

ОСОБА_2 є дочкою померлого ОСОБА_4

Згідно довідки виконавчого комітету Титовської сільської ради Куйбишевського району Запорізької області № 26 від 22 січня 2003 року ОСОБА_4 прописаний і постійно проживав в с. Титове Куйбишевського району Запорізької області з 1971 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Разом з ним по вищезазначеній адресі проживали: батько - ОСОБА_1 , 1942 року народження; мати - ОСОБА_5 , 1944 року народження; дружина - ОСОБА_3 , 1974 року народження; донька - ОСОБА_2 , 1994 року народження.

ОСОБА_3 після смерті чоловіка прийняла спадщину від імені неповнолітньої дочки ОСОБА_2 , 1994 року народження, розпорядилась особистим майном, сплачувала податки і виконувала всі інші обов`язки, які належали померлому.

Відповідно до довідки виконкому Смирновської сільської ради Більмацького району Запорізької області від 14 серпня 2018 року № 500 ОСОБА_1 проживав разом з сином ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент смерті останнього по АДРЕСА_1 .

24 січня 2003 року ОСОБА_3 , діючи від імені неповнолітньої дочки ОСОБА_2 , 1994 року народження, подала до Куйбишевської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 - мати ОСОБА_4 .

Згідно сертифікату на право на земельну частку (пай), виданого члену КСП Водяне Титовської сільської ради Куйбишевського району Запорізької області ОСОБА_4 , який проживав в с. Титове Куйбишевського району Запорізької області, на підставі рішення Куйбишевської райдержадміністрації від 5 липня 1996 року № 381 належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП Водяне розміром 8,46 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

14 лютого 2003 року, державним нотаріусом Куйбишевської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно якого спадкоємцем майна ОСОБА_4 є ОСОБА_2

Спадкове майно складається з: права на земельну частку (пай), розміром 8,46 в умовних кадастрових гектарах, що належало померлому на підставі сертифікату про право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1 , виданого Куйбишевською районною державною адміністрацією 03 січня 2003 року та зареєстрованого в книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) № НОМЕР_2 , що знаходиться у землі, яка перебуває у колективній власності КСП Водяне Куйбишевського району Запорізької області; грошового вкладу з відсотками та компенсаційними нарахуваннями, що зберігаються в філії № 3130/034 в Куйбишевському відділенні ощадбанку в с. Титове Куйбишевського району Запорізької області на рахунку № НОМЕР_4.

Згідно державного акта на право власності на земельну ділянку ЗП в„– 048806 , виданого 18 лютого 2005 року, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 7,05 га у межах згідно з планом, яка розташована на території Титовської сільської ради Куйбишевського району Запорізької області.

Більмацькою державною нотаріальною конторою Запорізької області 08 серпня 2018 ОСОБА_1 листом № 489/01-16 повідомлено про необхідність вирішувати питання щодо успадкування права на земельну частку (пай) після померлого ОСОБА_4 в судовому порядку.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.

За приписами частини першої статті 549 ЦК УРСР спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до пункту 133 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції № 18/5 від 14 червня 1994 року (яка діяла під час спірних правовідносин), свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (стаття 549 Цивільного кодексу). Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанція про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про те, що вступ в управління або володіння спадковим майном в розумінні статті 549 ЦК УРСР має на увазі здійснення певних дій із спадковим майном, його обслуговування тощо або володіння цим майном та документами на нього.

З огляду на те, що спірне спадкове майно складається із права на земельну ділянку, суди правильно зазначили, що лише факт проживання за однією адресою з спадкодавцем, ведення спільного підсобного господарства не є обставинами, що свідчать про фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 396/466/17 (провадження № 61-31758св18).

Судами правильно встановлено, що на підставі довідки виконавчого комітету Титовської сільської ради Куйбишевського району Запорізької області № 26 від 22 січня 2003 року, дружина ОСОБА_4 - ОСОБА_3 після смерті чоловіка протягом 6 місяців прийняла спадщину від імені неповнолітньої дочки ОСОБА_2 , розпорядилась особистим майном, сплачувала податки і виконувала всі інші обов`язки, які належали померлому.

Верховний Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном, як це передбачено статтею 549 ЦК УРСР.

Доводи касаційної скарги про те, що факт проживання за однією адресою зі спадкодавцем, ведення з ним спільного підсобного господарства є достатніми обставинами, що свідчать про фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном, є безпідставними з огляду на наступне.

Із системного аналізу положень статей 548, 549, 554 ЦК УРСР слід дійти висновку, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння, спадковим майном; 2) якщо він. подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Таким чином, щодо спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року , передбачається фактичний вступ у володіння нею, а тому за наявності документів, що підтверджують фактичне прийняття спадщини, нотаріусом може бути видане свідоцтво про право на спадщину. При цьому спадкоємець, який фактично вступив у володіння й управління спадщиною до 01 січня 2004 року, дійсно, не обмежений строком у праві на отримання свідоцтва про право на спадщину, але фактичний вступ у володіння або управління повинен мати місце протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Нотаріусу мають бути повідомлені або ним встановлені відомості про фактичне прийняття спадщини.

Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, слід мати на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо.

Відповідно до статті 553 ЦК УРСР спадкоємець за законом або за заповітом має право відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до статті 549 ЦК УРСР, вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

В обґрунтування доводів касаційної скарги, заявник посилається на те, що заява про відмову від спадщини була написана ним через 4 роки після відкриття спадщини.

Проте, вказана заява не має правового значення, тому суди при ухваленні рішень на неї не посилались.

Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину.

Таким чином, судами вірно встановлено, що позивач відмовився від спадщини оскільки, не прийняв її протягом шести місяців після смерті сина.

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачу було відомо про існуюче право спадкодавця, на земельну ділянку з часу відкриття спадщини. Проте, протягом 20 років від часу відкриття спадщини після смерті сина, позивач не здійснював жодних дій по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплаті податків; не здійснював дій щодо до оформлення своїх спадкових прав.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним ОСОБА_1 у апеляційний скарзі, які обґрунтованого відхилені судом апеляційної інстанції, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує

суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня НОМЕР_4 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Гришком Романом Володимировичем, залишити без задоволення.

Рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 24 січня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 05 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов