Рішення

від 16.10.2019 по справі 902/706/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" жовтня 2019 р. Cправа № 902/706/19

за позовом :Товариства з обмеженою відповідальністю "НВК "Вітус" (пр. Гвардійський,28, м. Сєвєродонецьк, Луганська обл., 93400)

до :Товариства з обмеженою відповідальністю "Сармат" (вул. Хмельницьке шосе,82, м. Вінниця, 21036)

про стягнення 32 223,72 грн.

Суддя Яремчук Ю.О.

Секретар судового засідання Резніченко Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача: не з`явився

відповідача: Гонта О.А.

В С Т А Н О В И В :

28.08.2019 р. до Господарського суду Вінницької області надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "НВК "Вітус" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сармат" про стягнення 32 223,72 грн.

Ухвалою суду від 29.08.2019 р. відкрито провадження у справі № 902/706/19. Визначено, що розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті призначено на 23.09.2019 р.

20.09.2019 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № канц. 02.1-34/7501/19 від 20.09.2019 р.), який долучений судом до матеріалів справи.

За результатами проведеного судового засідання 23.09.2019 р. суд дійшов висновку про відкладення судового засідання у справі, про що постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 23.09.2019 р. повідомлено учасників справи про судове засідання у справі, що відбудеться 16.10.2019 р.

На визначену дату судом з`явився представник відповідача, який підтримав позицію викладену у відзиві на позовну заяву та просив суд відмовити в задоволенні позову.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, при цьому суд зауважує, що останній про дату час та місце судового засідання належним чином повідомлений про що свідчить поштове повідомлення, яке міститься в матеріалах справи.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Крім того, частиною 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Суд нагадує, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).

До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази на засадах всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено наступне.

В якості заявлених позовних вимог позивач зазначає, що у лютому 2018 р. від ТОВ Сармат на адресу ТОВ НВК Вітус надійшов запит на виготовлення та поставку продукції.

12.02.2018 р. ТОВ НВК Вітус направило комерційну пропозицію ТОВ Сармат з приводу можливості виготовлення та поставки продукції, а саме: Пружину тарільчату № 431 (90x50x2,1) у кількості 420 штук на загальну суму 35 700, 00 грн (без урахування ПДВ).

Позивач вказує, що між ТОВ НВК Вітус (Постачальник) та ТОВ Сармат за своєю суттю був укладений господарський договір у спрощений спосіб в порядку ч. 1 ст. 181 ГК України, згідно з яким Постачальник зобов`язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити продукцію. Тобто позивач вважає, що між сторонами мала місце позадоговірна поставка.

Як стверджується матеріалами справи та позивачем 27.02.2018 р. Постачальником у відповідності до рахунку на оплату № 195 від 27.02.2018 р. була відвантажена продукція - Пружина тарільчата № 431 (90x50x2,1) у кількості 420 штук на загальну суму 42 840, 00 грн. (із урахуванням ПДВ), що стверджується видатковою накладною № 352 від 14.05.2018 р. та експрес накладною ТОВ "Нова Пошта".

Разом з тим, як стверджує позивач відповідачем не були виконані в повному обсязі зобов`язання зі здійснення оплати за поставлену продукцію.

26.03.2018 р. ТОВ САРМАТ здійснило часткову оплату за поставлену продукцію в розмірі 14 280, 00 грн відповідно до рахунку № 195 від 27.02.2018 р.

Позивач стверджує, що з врахуванням часткової проплати, заборгованість відповідача становить у розмірі 28 560, 00 грн.

11.12.2018 р. ТОВ НВК Вітус направляло листа до ТОВ САРМАТ із вимогою погасити заборгованість за рахунком на оплату № 195 від 27.02.2018 р. в розмірі 28 560, 00 грн, яка залишена без відповіді та задоволення.

17.01.2019 р. ТОВ НВК Вітус направляло Претензію до ТОВ САРМАТ із вимогою погасити заборгованість за рахунком № 195 від 27.02.2018 р. в розмірі 28 560, 00 грн, яка залишена без відповіді та задоволення.

Несплата відповідачем заборгованості стало підставою для звернення позивача з позовом до суду та нарахування інфляційних втрат та 3 % річних.

Відповідач проти позову заперечує, про що зазначив у відзиві на позовну заяву, в якому зокрема вказав наступне: позивач у позові стверджує, що у лютому 2018 р. між ТОВ НВК Вітус (Постачальник) та ТОВ Сармат (Покупець) було укладено договір у спрощеній формі, предметом якого було постачання Постачальником Покупцю пружин тарільчастих №431 (90x50x5x2,1) у кількості 420 шт. на загальну суму 42 840,00 грн (з ПДВ). Проте, такі твердження не відповідають дійсності, оскільки на початку лютого 2018 р. відповідач звернувся на електронну пошту позивача з проханням повідомити вартість та строки виготовлення пружин з параметрами № 431 у кількості 420 шт. У відповідь на вказаний лист ТОВ НВК Вітус було направлено комерційну пропозицію, з якої, зокрема, вбачалось, що вартість однієї пружини тарільчастої № 431 (90x50x5x2,1) складає 85,00 грн (без ПДВ), а вартість 420 шт. таких пружин становитиме 35700,00 грн (без ПДВ). Також, вказаною пропозицією встановлювались наступні умови для оплати: 50% передоплата, 50% по факту готовності; для поставки: 20 днів з моменту передоплати.

Пізніше, позивачем було надано рахунок № 195 від 27.02.2018 р. на оплату 420 шт. пружин на загальну суму 42 840,00 грн (в т.ч. 7 140,00 грн ПДВ).

Після чого, у телефонному режимі представниками позивача та відповідача було погоджено, що, для початку, відповідач придбає пружини тарільчасті №431 (90x50x5x2,1) у кількості 140 шт., а у разі повної відповідності вказаної продукції необхідним вимогам, замовить ще 280 аналогічних пружин.

З огляду на викладене, 26.03.2018 р. ТОВ Сармат було перераховано на банківський рахунок позивача грошові кошти у розмірі 14 280,00 грн, (в т.ч. 2 380,00 грн ПДВ), тобто, здійснено 100% оплату за 140 шт. пружин тарільчастих №431 (90x50x5x2,1).

Після чого, за попередньою домовленістю, 14.05.2018 р. о 12:20 год. на електронну пошту позивача було направлено довіреність №72 від 14.05.2018 р. (оформленою згідно Типової форми № М-2), у якій чітко зазначено, що ТОВ Сармат уповноважував економіста ОСОБА_1 на отримання від ТОВ НВК Вітус цінностей за накладною, а саме: пружин (18550) у кількості 140 шт.

Ввечері того ж дня електронним листом позивач повідомив відповідача про те, що пружини тарільчасті ним відправлені.

Представник відповідача зазначає, що в той же час, як вбачається з експрес-накладної №59000337372758, копію якої позивач додає до своєї позовної заяви Товариством з обмеженою відповідальністю НВК Вітус було відправлено Товариству з обмеженою відповідальністю Сармат запчастини до ВПТ, оголошеною вартістю 2 000,00 грн. Тобто, вказана накладна аж ніяк не свідчить про направлення Позивачем пружин тарільчастих №431 (90x50x5x2,1) у кількості 420 шт. на загальну суму 42 840,00 грн. Разом з тим, після отримання вказаного вище відправлення, ТОВ Сармат було встановлено невідповідність пружин тарільчастих №431 (90x50x5x2,1) необхідним їм критеріям, а тому, замовляти додаткову кількість цих пружин не було потреби, про що і було повідомлено позивачу в телефонному режимі. Відповідач зазначає, що останній намагався повернути і раніше оплачений товар (як такий, що не підійшов), проте безрезультатно.

Разом з тим, відповідач зазначає, що в якості доказів безспірності заборгованості відповідача в розмірі 28 560,00 грн, позивач надає роздруківки актів звіряння взаємних розрахунків, що підписані лише зі сторони ТОВ НВК Вітус .

У зв`язку з цим, відповідач зауважує, що на акті звіряння мають бути підписи обох сторін, а на наданих роздруківках відсутні підписи та печатки уповноважених представників ТОВ Сармат .

Таким чином, відповідач вважає, що експрес-накладна №59000337372758, копія якої додана позивачем до своєї позовної заяви, не являється доказом відправлення відповідачу пружин тарільчастих №431 (90x50x5x2,1) у кількості 420 шт. на загальну суму 42 840,00 грн; на наданих позивачем роздруківках актів звіряння взаємних розрахунків відсутні підписи та печатки уповноважених представників відповідача.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Часиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно із ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем є договором поставки.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Позивачем у відповідності до рахунку на оплату № 195 від 27.02.2018 р. була відвантажена 17.05.2018р продукція - Пружина тарільчата № 431 (90x50x2,1) у кількості 420 штук на загальну суму 42 840, 00 грн. (із урахуванням ПДВ), що стверджується видатковою накладною № 352 від 14.05.2018 р. та експрес накладною ТОВ "Нова Пошта".

Як слідує із матеріалів справи, ТОВ Сармат було перераховано на банківський рахунок ТОВ "НВК" "Вітус" грошові кошти у розмірі 14 280,00 грн, (в т.ч. 2 380,00 грн ПДВ) згідно платіжного доручення №147 від 26.03.2018р. із зазначенням призначення платежу: Оплата за пружини, згідно рах №195 від 27.03.2018р. Тобто, відповідачем здійснено часткову проплату згідно виставленого рахунку позивача.

Таким чином, відповідачем не надано до суду достатніх доказів на спростування заявлених позовних вимог та в невиконанні зобов`язання щодо сплати коштів за поставлену продукцію у повному обсязі. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, у зв`язку з чим суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача боргу в розмірі 28 560,00 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 731,80 грн - інфляційних втрат та 931,92 грн 3 % річних (період нарахування з 18.05.2018-19.06.2019рр), за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно із ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Таким чином, заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними та обґрунтованим, оскільки відповідають вимогам чинного законодавства України.

При цьому здійснивши за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН" обрахунок 3 % річних та інфляційних втрат у визначеному позивачем періоді, судом виявлено помилки в обрахунку, а тому суд здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню в наступних сумах 2 575,34 грн інфляційних втрат та 931,92 грн 3 % річних.

Згідно зі ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За змістом ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Всупереч наведеним вище нормам відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог щодо стягнення заборгованості, 3 % річних та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України.

З матеріалів справи слідує, що представником позивача заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 600,00 грн.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 4, 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно із ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як вбачається із матеріалів справи, 21.03.2019 р. між адвокатом Лиска Павлом Олександровичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "НВК "Вітус" було укладено договір про надання правових послуг № 16/19.

Згідно розрахунку витрат на професійну правничу допомогу їх розмір складає 3 600,00 грн. Зокрема, адвокатом здійснювалось консультування клієнта щодо правової позиції, вивчення та аналіз документів, які мають значення для справи, підготовка заяви про видачу судового наказу та підготовка позовної заяви про стягнення з відповідача основної заборгованості, 3 % річних та інфляційних втрат, підготовка та засвідчення доказів, що подаються до позовної заяви, для їх направлення в суд, направлення позовної заяви з додатками відповідачу та суду.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 р. у справі № 826/1216/16).

21.06.2019 р. підписано акт приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правових послуг на суму 2 400,00 грн, при цьому платіжним дорученням № 6761 від 21.06.2019 р. на користь адвоката Лиска П.О. позивачем перераховано кошти в сумі 2 400,00 грн.

19.08.2019 р. підписано акт приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правових послуг на суму 1 200,00 грн, при цьому платіжним дорученням № 7041 від 19.08.2019 р. на користь адвоката Лиска П.О. позивачем перераховано кошти в сумі 1 200,00 грн.

Таким чином понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є обґрунтованими та підтвердженими доказами.

Згідно із ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 6 ст. 126 ГПК України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 9 ст. 129 ГПК України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на викладене, беручи до уваги факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а також те, що сума зазначених витрат підтверджується матеріалами справи та враховуючи, що відповідачем в порядку, визначеному п. 5 ст. 126 ГПК України не подано суду клопотання про їх зменшення, суд дійшов висновку про необхідність покладення зазначених витрат на відповідача в сумі заявленій позивачем.

Аналогічних висновків щодо покладення на сторону витрат на професійну правничу допомогу дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 18.12.2018 р. у справі № 910/4881/18 та від 16.01.2019 р. у справі № 922/577/18.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 113, 118, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сармат" (вул. Хмельницьке шосе,82, м. Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ 13326217) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НВК "Вітус" (пр. Гвардійський, 28, м. Сєвєродонецьк, Луганська обл., 93400, код ЄДРПОУ 35937067) 28 560, 00 грн основної заборгованості, 2 575, 34 грн інфляційних втрат, 931,92 грн 3% річних, витрати на сплату судового збору в сумі 1921,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 600,00 грн.

3. В решті позову відмовити.

4. Згідно з приписами ч.1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

5. Відповідно до положень ч.1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 21 жовтня 2019 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (пр. Гвардійський,28, м. Сєвєродонецьк, Луганська обл., 93400)

3 - відповідачу (вул. Хмельницьке шосе,82, м. Вінниця, 21036)