Рішення

від 08.10.2019 по справі 910/8954/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.10.2019Справа № 910/8954/19

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ватікан"

до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "Полюс"

про визнання права

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Кошляк М.І.

Представники учасників справи:

від позивача Васильченко І.Г. (адвокат);

від відповідача Шурда О.В. (адвокат);

від третьої особи не з`явилися.

В судовому засіданні 08.10.2019 року, відповідно до положень ст.ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників позивача та відповідача, що повне рішення буде складено 22.10.2019 року.

СУТЬ СПОРУ:

08 липня 2019 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ватікан" (позивач) надійшла позовна заява б/н від 08.07.2019 року до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (відповідач), в якій викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку визнати право Товариства з обмеженою відповідальністю "Ватікан" на організацію та експлуатацію фіксованих місць для паркування за договором від 12.01.2018р. ДНП-2018-01/01, укладеним з Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс".

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач вважає договір від 12.01.2018 року ДНП-2018-01/01 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування розірваним, та не визнає права ТОВ "Ватікан" на організацію та експлуатацію 93 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 11 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: Деснянський р-н, вул. Електротехнічна (ринок "Фермер" - ринок "Троєщина") в межах III територіальної зони паркування м. Києва, тому вказане право підлягає захисту в судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/8954/19 здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.08.2019 року.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, ухвалу суду про відкриття провадження у даній справі було направлено Комунальному підприємству "Київтранспарксервіс" за адресою: 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 6, яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103050140680 ухвалу Господарського суду міста від 12.07.2019 року у справі № 910/8954/19 вручено уповноваженому представнику відповідача - 17.07.2019 року.

Відтак, відзив на позовну заяву мав бути поданий відповідачем у строк до 01.08.2019 року (включно).

24.07.2019 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 053/05-2481 від 19.07.2019 року, в якому відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на їх необґрунтованість та недоведеність.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2019 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "Полюс", підготовче засідання відкласти на 20.08.2019 року.

Суд відмічає, що в підготовчому засіданні 20.08.2019 року судом було розглянуте клопотання № 053/05-2482 від 19.07.2019 року Про залишення позовної заяви без розгляду . Вказане клопотання судом було відхилено, про що судом постановлено протокольну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання 20.08.2019 року, з огляду на те, що підстави для залишення позову без розгляду відпали.

За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Так, в підготовчому засіданні 20.08.2019 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/8954/19 до судового розгляду по суті на 10.09.2019 року.

В судовому засіданні 10.09.2019 року судом оголошувалася перерва.

В судовому засіданні 08.10.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представник відповідача проти задоволення позову заперечив та просив відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 року № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві" у таблиці № 1 до додатка 5 до рішення Київської міської ради 23.06.2011 року № 242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 02.07.2015 року № 667/1531) визначено перелік паркувальних майданчиків, які закріплені за КП "Київтранспарксервіс", у якому зазначено серед спеціально обладнаних паркувальних майданчиків, паркувальний майданчик за адресою: вул. Електротехнічна (ринок Фермер - ринок Троєщина ) для легкових автомобілів і мотоциклів) (загальна площа земельної ділянки 1560,0 кв.м; кількість машиномісць - 104).

12.01.2018 року між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (надалі - відповідач, сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ватікан" (надалі - позивач, сторона-2) укладено договір ДНП-2018-01/01 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування, відповідно до п. 1.1. якого, сторонона-1 надає за плату стороні-2 право на організацію та експлуатацію 93 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 11 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: Деснянський район, вул. Електротехнічна (ринок "Фермер" - ринок "Троєщина"), в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.

В п. 1.2. договору визначено, що під Фіксованими місцями для паркування в цьому договорі визначено експлуатацію 93 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 11 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Деснянський р-н, вул. Електротехнічна (ринок Фермер - ринок Троєщина ) в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва.

За умовами п. 1.3. договору, Фіксовані місця для паркування вважаються переданими з експлуатацію сторони-2 з моменту набрання чинності договору.

Згідно з п. 1.4. договору, Фіксовані місця для паркування вважатимуться повернутими стороні-1 з експлуатації через 15 (п`ятнадцять) календарних днів з дати закінчення строку дії, припинення (розірвання) договору.

Договір вступає в силу з 12.01.2018 року і діє до 31.12.2020 року (п. 6.1. договору).

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що листом № 053/05-719 від 18.03.2019 року відповідач повідомив позивача, що договір ДНП-2018-01/01 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 12.01.2018 року вважається таким, що розірваний з моменту отримання листа, оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2019 року у справі № 910/21516/17, задоволено позов ПАТ Полюс до Київської міської ради про визнання договору поновленим. Вказаним рішенням поновлено договір оренди земельної ділянки від 26.09.2014 року, укладений між Київською міською радою, як орендодавцем, та ПАТ Полюс , як орендарем, об`єктом оренди якого є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Електротехнічна, 18 у Деснянському районі м. Києва; розмір - 0,2292 кв.м.; цільове призначення - для розширення оптової бази з адмінбудинком і будівництва та обслуговування гостьової автомобільної стоянки та майданчика для торгівлі сезонними овочами; кадастровий номер - 8000000000:62:020:0060.

З огляду на те, що відповідач вважає договір ДНП-2018-01/01 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 12.01.2018 року розірваним та не визнає право позивача на організацію та експлуатацію 93 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 11 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: Деснянський р-н, вул. Електротехнічна (ринок Фермер - ринок Троєщина ) в межах III територіальної зони паркування м. Києва, вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, мотивуючи це тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2019 року у справі № 910/21516/17 визнано поновленим договір оренди земельної ділянки від 26.09.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Київської міської нотаріального округу Кравченко Н.М. за реєстровим № 135, що укладений між Публічним акціонерним товариством Полюс та Київською міської радою, на той самий строк і на тих самих умовах. В листі № 09/07 від 26.02.2019 року ПАТ Полюс звернулось до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради КМДА з вимогою скасувати затверджену Департаментом транспортної інфраструктури схему ОДР по вул. Електротехнічна, зобов`язати КП Київтранспарксервіс розірвати договір ДНП-2018-01/01 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 12.01.2018 року та виконати рішення Господарського суду міста Києва. Зазначений лист було перенаправлено до КП Київтранспарксервіс . Відповідач вказує, що в п. 6.5. договору ДНП-2018-01/01 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 12.01.2018 року передбачено право розірвання договору в односторонньому порядку, про що позивача було повідомлено листом № 053/05-719 від 18.03.2019 року. На твердження відповідача, договір ДНП-2018-01/01 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 12.01.2018 року розірваний правомірно, підстави для визнання права позивача на організацію та експлуатацію фіксованих місць для паркування за договором ДНП-2018-01/01 від 12.01.2018 року відсутні.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Отже, саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 року у справі № 910/21516/17, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2019 року, визнано поновленим договір оренди земельної ділянки від 26.09.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Київської міської нотаріального округу Кравченко Н.М. за реєстровим № 135, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Полюс" та Київською міською радою, на той самий строк і на тих самих умовах; визнано укладеною додаткову угоду про поновлення терміну дії договору оренди земельної ділянки між Приватним акціонерним товариством "Полюс" та Київською міською радою, у редакції, викладеній у резолютивній частині рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст.1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За приписами ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року N18-рп/2012; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012.

Згідно з мотивувальною частиною рішення №16-рп/2009 від 30.06.2009 року Конституційного Суду України виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Виходячи з того, що згідно зі ст.1 Конституції України Україна є правовою державою, обов`язковість виконання судових рішень є обов`язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України.

За приписами ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст.6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005р. по справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Крім того, положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року гарантують кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. При цьому, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року по справі Шмалько проти України (заява №60750/00): для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду , а відповідно до рішення від 17.05.2005р. по справі Чіжов проти України (заява №6962/02): на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці .

Відповідно до змісту рішення від 20 липня 2004 Європейського суду з прав людини "Шмалько проти України" право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Окрім того, у п.п. 18, 23 рішення Європейського суду від 12.05.2011 у справі "Ліпісвіцька проти України" однозначно визначено про те, що судове рішення та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні, у зв`язку з чим виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом, а його тривалість має досягати цілей, зазначених в п. 1 ст. 6 Конвенції щодо права кожної особи на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Сукупний аналіз рішень Європейського суду у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України" достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 124 Конституції України.

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України, рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 року у справі № 910/21516/17, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання та має бути виконане.

Як наявного в матеріалах справи листа № 09/07 від 26.02.2019 року слідує, що ПАТ Полюс звернулось до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради КМДА з вимогою скасувати затверджену Департаментом транспортної інфраструктури схему ОДР по вул. Електротехнічна, зобов`язати КП Київтранспарксервіс розірвати договір ДНП-2018-01/01 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 12.01.2018 року та виконати рішення Господарського суду міста Києва. У листі йде мова про те, що КП Київтранспарксервіс розробило схему організації дорожнього руху по вул. Електротехнічна, яка була затверджена Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради КМДА та погоджена Управлінням патрульної поліції у м. Києві. При розробці даної схеми не було прийнято до уваги, що паркування здійснюють на земельній ділянці, яка знаходиться в орендному користуванні ПАТ Полюс . В подальшому, зазначений лист було перенаправлено до КП Київтранспарксервіс .

Тобто, за викладених вище обставин, листом № 053/05-719 від 18.03.2019 року відповідач повідомив позивача, що договір ДНП-2018-01/01 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 12.01.2018 року вважається таким, що розірваний з моменту отримання листа, у зв`язку з набранням законної сили рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 року у справі № 910/21516/17, яке в силу Закону є обов`язковим до виконання.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір ДНП-2018-01/01 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 12.01.2018 року є договором надання послуг, оскільки передбачає вчинення КП "Київтранспарксервіс" як виконавцем певних дій (надання права на організацію та експлуатацію місць паркування транспортних засобів) за плату, відтак, до правовідносин, що виникли між сторонами на підставі такого договору слід застосовувати положення законодавства, що регулюють правовідносини надання послуг. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.06.2018 року у справі № 910/20720/16.

Стаття 907 Цивільного кодексу України визначено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Відповідно до п. 6.5. договору, сторона-1 має право достроково розірвати договір в односторонньому порядку у будь-якому з наступних випадків:

а) у випадку, якщо сторона-2 не здійснила оплату в обсязі, встановленому розділом 3 цього договору, і таке порушення триває більше ніж 30 календарних днів;

б) у випадку використання стороною-2 Фіксованих місць для паркування не за цільовим призначенням;

в) в інших випадках, передбачених законодавством України та (або) цим договором .

Пунктом 6.6. договору визначено, що про дострокове розірвання договору відповідно до п. 6.5. договору, сторона-1 надсилає стороні-2 письмове повідомлення не менш, ніж за 15 (п`ятнадцять) днів до дати розірвання договору.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам, визначати умови такого договору. Однак, під час укладення договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою погодили можливість розірвання договору в односторонньому порядку, а саме: інші випадки, передбачені законодавством України та (або) цим договором, а також визначили порядок такого розірвання - обов`язкове письмове підтвердження .

Більше того, позивач, підписуючи договір ДНП-2018-01/01 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 12.01.2018 року висловив своє волевиявлення, розуміння та прийняття тих зобов`язань та тих, умов, які викладені у договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 214 Цивільного кодексу України особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані.

Разом з цим, частиною першою статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розірванням договору є припинення договірного зобов`язання, тобто зникнення правового зв`язку між сторонами договірного зобов`язання на підставах, встановлених у законі або договорі, та припинення їхніх прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором (ч. 2 ст. 188 ГК України).

Частиною 3 ст. 188 Господарського кодексу України передбачено, що сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Згідно з ч. 4 ст. 188 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Щодо викладених у позові тверджень позивача, то суд вважає їх необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності, оскільки, у даному випадку мова йде про взаємне волевиявлення двох сторін, закріплене в договорі, щодо встановлення певного порядку припинення їхніх правовідносин, а саме: в порядку розірвання договору - на підставі письмового повідомлення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем дотриманий порядок розірвання договору ДНП-2018-01/01 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 12.01.2018 року, визначений п. 6.6. договору, можливість розірвання якого в односторонньому порядку погоджена сторонами в п. 6.5. зазначеного договору.

За ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Отже, рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з підстав недоведеності та необґрунтованості факту порушення відповідачем прав позивача та охоронюваних законом інтересів, в аспекті ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, за викладених в позовній заяві обставин.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 22.10.2019р.

Суддя О.В. Котков