Рішення

від 22.10.2019 по справі 520/8309/19

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

22 жовтня 2019 р. справа № 520/8309/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Старосєльцевої О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження за процедурою письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, Департаменту територіального контролю Харківської міської ради третя особа Адміністрація Немишлянського районну Харківської міської ради, про скасування рішення міськради та припису департаменту, -

встановив:

Позов прийнято до розгляду ухвалою від 23.08.2019р. у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб.

Ухвалою суд від 21.08.2019 року залишено без задоволення заяву позивача про забезпечення адміністративного позову.

Під час розгляду справи були вирішені клопотання про зупинення провадження по справі, про відкладення розгляду справи та розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, про відмову про приєднання до матеріалів справи письмових доказів.

Так, позивач ОСОБА_1 (далі за текстом - громадянин, заявник) у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування припису Департаменту Територіального контролю Харківської міської ради № 2343 від 02.08.2019р.; 2) визнання протиправним та скасування рішення Харківської міської ради № 601 від 07.08.2019р. в частині об`єкта, зазначеного у п.14 Додатку № 1.

Аргументуючи вимоги заявник зазначив, що оскаржені рішення видані з порушенням процедури за Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , спрямовані на порушення права власності. Також позивач зазначила, що вона 26.11.2018 року звернулась до районного суду з позовом щодо зобов`язання Харківської міської ради Харківської області підписати з позивачем Договір про внесення авансового внеску за земельну ділянку площею 0,0610 га за адресою: АДРЕСА_2 . За вказаною адресою знаходиться зазначений у пункті 14 оскаржуваного Рішення № 601 від 07.08.2019р. Майданчик для харчування біля стаціонарного закладу ресторанного господарства, адреса розташування об`єкту - біля будинку по АДРЕСА_2 (Немишлянський район ) , який підлягає демонтажу згідно оскаржуваного припису № 2343 від 02.08.2019р. та рішення від 07.08.2019 року.

Відповідач, Харківська міська рада (далі за текстом - Міська рада) з поданим позовом не погодився.

Підставами заперечень проти позову є доводи про те, що об`єкт - майданчик для харчування біля стаціонарного закладу ресторанного господарства, розташований біля будинку по АДРЕСА_2 розміщено позивачем на земельній ділянці комунальної власності без документів, що посвідчують право власності або право користування такою земельною ділянкою, та/або без отримання документа, який відповідно до вимог чинного законодавства, рішень Харківської міської ради, її виконавчого комітету, дає право на встановлення на території міста Харкова такого об`єкта та/або без відповідного договору, необхідність укладення якого визначена актами чинного законодавства, рішеннями Харківської міської ради, її виконавчого комітету, тобто самовільно, чим порушено вимоги п. 5.7.1.14 Правил та п. 5 ч. 1 ст. 16 Закону України Про благоустрій населених пунктів . У зв`язку з чим, на зазначений об`єкт прикріплено припис про усунення порушень шляхом демонтажу об`єкту № 2343 від 02.08.2019, який у добровільному порядку виконаний не був, тому виконавчим комітетом Харківської міської ради 07.08.2019 прийнято рішення № 601 Про звільнення території міста Харкова від самовільно встановлених об`єктів , згідно з яким передбачено звільнити територію міста Харкова від самовільно встановлених об`єктів шляхом демонтажу, зокрема від майданчика для харчування біля стаціонарного закладу ресторанного господарства, розташованого біля будинку по АДРЕСА_2. Вказане рішення не виконано у встановленому порядку.

Відповідач, Департамент територіального контролю Харківської міської ради (далі за текстом - Департамент) з поданим позовом не погодився.

Підставами заперечень проти позову є доводи про те, що оскаржуваний припис прийнято в межах повноважень, наданих органу місцевого самоврядування, та у відповідності до Конституції України, Законів України Про місцеве самоврядування в України , Про благоустрій населених пунктів , Правил благоустрою території міста Харкова, затверджених - рішенням Харківської міської ради від 16.11.2011 № 504/11.

Третя особа, Адміністрація Немишлянського району Харківської міської ради, повідомлена про розгляд вказаної справи належним чином, правом надання пояснень не скористалась.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Між заявником та Міською радою на виконання рішення Харківської міської ради №73/07 від 25.04.2007р. було укладено договір оренди землі від 27.08.2007р., предметом якого є надання до 01.05.2009р. у користування земельної ділянки площею 0,0925га по АДРЕСА_2 а для реконструкції нежитлової будівлі з прибудовою інтернет-клубу з піцерією.

У подальшому заявник виявив намір облаштувати за цією ж адресою кафе з літнім майданчиком і 17.04.2012р. погодив розміри земельної ділянки з заступником головного архітектора міста Харкова.

Рішенням Міської ради №844/12 від 26.09.2012р. заявнику було надано дозвіл на розробку проекту відводу земельної ділянки орієнтовною площею 0,0610га за адресою: АДРЕСА_2 для обслуговування магазину та кафе з літнім майданчиком.

25.12.2013р. Міською радою було прийнято рішення №1384/13, яким заявнику надано дозвіл на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки.

Висновком Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Міської ради №1598/0/27-13 від 04.06.2013р., а також висновком Управління Держземагенства у м.Харкові №290/13 від 20.06.2013р. було погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Земельна ділянка була сформована 29.10.2013р. та зареєстрована під кадастровим номером 6310138500:10:009:0160.

27.03.2014р. начальником Головного управління Держземагенства у Харківській області за №0320 було затверджено висновок державної експертизи землевпорядної документації про погодження звіту експертної грошової оцінки земельної ділянки.

07.03.2014р. заявником зі своєї сторони було підписано Договір про внесення авансового внеску.

З боку Міської ради даний договір не підписано.

Доказів проведення заявником перерахунку коштів на виконання зобов`язань за Договором про внесення авансового внеску матеріали справи не містять.

Заявник є власником нежитлових будівель літери А-1-2 та літери Г-1 за адресою: АДРЕСА_2, обставини чого учасниками справи не оспорюються.

Окрім того, 29.04.2009р. Міською радою було прийнято рішення №920/09 про надання заявнику у користування земельної ділянки у межах договору від 03.10.2007р. №840767100057) до 01.04.2019р.

Проте, заявником приписів цього рішення Міської ради не реалізовано.

На виконання вимог ст.ст.2, 9, 242 КАС України в частині з`ясування об`єктивної істини у спорі, а також з`ясування наявності у заявника порушеного публічного права (ущемленого публічного інтересу) судом було виявлено, що платежі по оренді землі проводились заявником та: згідно довідки від 08.04.2009 року №2359/Г/17-318 у позивача станом на 06.04.2009 року заборгованість по оренді платі за договором від 03.10.2007р. №840767100057 відсутня; згідно довідки від 28.08.2018 року № 442Г/ГР/20-38-13-11 станом на 20.08.2018 року у позивача не має заборгованості по земельному податку; згідно довідки від 11.09.2019 року № 153Г/20-40-58-06-20 станом на 10.09.2019 року у позивача не має заборгованості по земельному податку з 2019 рік.

Також, згідно листа від 22.10.2019 року Головного управління ДПС у Харківській області позивачу нараховано земельний податок з фізичних осіб за період 2014-2019 роки у відповідних сумах, станом на 20.10.2019 року податковий борг по сплаті земельного податку відсутній.

07.08.2019р. відповідачем, Міською радою було прийнято оскаржене рішення №601, п.14 додатку №1 до якого передбачено звільнення території міста шляхом демонтажу від самовільно облаштованого майданчика для харчування біля стаціонарного закладу ресторанного господарства (біля АДРЕСА_2; далі за текстом - Майданчик).

Як з`ясовано судом, у якості юридичної підстав для видання згаданого рішення Міською радою обрані положення п.5 ч.2 ст.10, ч.4 ст.20, ст.40 Закону України Про благоустрій населених пунктів , п.п. а п.п.7 ч.1 ст.30 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні .

02.08.2019р. відповідачем, Департаментом було видано припис №2343, яким на заявника покладено обов`язок демонтувати об`єкт - Майданчик за адресою: біля АДРЕСА_2 м.Харков.

Як з`ясовано судом, фактичними підставами для видання припису послугували судження Департаменту про відсутність у заявника права власності на земельну ділянку під Майданчиком, відсутність у заявника права на користування земельною ділянкою під Майданчиком, відсутність у заявника дозволу на облаштування Майданчику, а юридичними підставами обрані положення п.5 ч.1 ст.16 Закону України Про благоустрій населених пунктів .

Не погодившись із рішенням міської ради та приписом департаменту, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що до відносин, які склались на підставі встановлених судом обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Згідно з ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частиною 2 ст.128 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки. До заяви (клопотання) додаються: а) документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою (у разі його наявності), та документи, що посвідчують право власності на нерухоме майно (будівлі та споруди), розташоване на цій земельній ділянці (у разі наявності на земельній ділянці будівель, споруд); б) копія установчих документів для юридичної особи, а для громадянина - копія документа, що посвідчує особу.

Відповідно до ч.3 ст.128 Земельного кодексу України орган державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд) чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови.

За правилом ч.6 ст.128 згаданого кодексу рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Укладання договорів купівлі-продажу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, здійснюється відповідно до порядку, визначеного частиною першою цієї статті.

Згідно з ч.7 ст.128 Земельного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню. Документ про оплату або про сплату першого платежу (у разі продажу земельної ділянки з розстроченням платежу) є підставою для видачі державного акта на право власності на земельну ділянку та її державної реєстрації.

Матеріалами справи підтверджено, а учасниками справи не оскаржуються ті обставини, що Міською радою рішення про продаж заявнику земельної ділянки не приймалось, відповідний договір не укладався, сплата першого платежу за договором не проводилась, жодні речові права на земельну ділянку за заявником не реєструвались.

Таким чином, у спірних правовідносинах заявник не має порушеного публічного права (або ущемленого публічного інтересу) у розумінні ст.128 Земельного кодексу України.

За визначенням ст.1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст.13 названого закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У силу положень ст.31 Закону України Про оренду землі договір оренди землі припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Судовим розглядом підтверджено, що укладений 27.08.2007р. між заявником та Міською радою (на виконання рішення Харківської міської ради №73/07 від 25.04.2007р.) договір оренди землі площею 0,0925га не передбачав можливості облаштування Майданчику та є припиненим з 01.05.2009 року.

Таким чином, у спірних правовідносинах заявник не має порушеного публічного права (або ущемленого публічного інтересу) у розумінні норм Закону України Про оренду землі , адже за правилами ст.120 Земельного кодексу України та ст.377 Цивільного кодексу України за умови дотримання вимог будівельного законодавства має інтерес виключно до використання земельними ділянками під належними на праві власності об`єктами нерухомості.

Матеріалами справи підтверджено, а учасниками справи не оскаржуються ті обставини, що будь-які речові права заявника на Майданчик не зареєстровані.

За змістом положень ст.386 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (ч.1 ст.286); Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч.2 ст.386); Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч.3 ст.386); Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч.4 ст.386).

Факт видання відповідачами оскаржених рішень достовірно та поза будь-яким розумним сумнівом доводить наявність у Міської ради заперечень проти збереження та визнання права власності заявника на Майданчик.

Згідно з ст.1 Закону України Про благоустрій населених пунктів благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

За переліком ч.1 ст.13 названого закону до об`єктів благоустрою населених пунктів належать: 1) території загального користування: а) парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам`ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики; б) пам`ятки культурної та історичної спадщини; в) майдани, площі, бульвари, проспекти ; г) вулиці, дороги, провулки, узвози , проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; ґ) пляжі; д) кладовища; е) інші території загального користування; 2) прибудинкові території; 3) території будівель та споруд інженерного захисту територій; 4) території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.

Частиною 2 ст.21 Закону України Про благоустрій населених пунктів передбачено, що мала архітектурна форма - це елемент декоративного чи іншого оснащення об`єкта благоустрою. До малих архітектурних форм належать: альтанки, павільйони, навіси; паркові арки (аркади) і колони (колонади); вуличні вази, вазони і амфори; декоративна та ігрова скульптура; вуличні меблі (лавки, лави, столи); сходи, балюстради; паркові містки; огорожі, ворота, ґрати; інформаційні стенди, дошки, вивіски; інші елементи благоустрою, визначені законодавством. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об`єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил.

Правилу розташування об`єкту малої архітектурної форми виключно за рішенням владника об`єкта благоустрою кореспондує імперативне застереження п.5 ч.1 ст.16 Закону України Про благоустрій населених пунктів , де указано, що на об`єктах благоустрою забороняється самовільно встановлювати об`єкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо.

У ході розгляду справи судом з`ясовано, що відповідач, Міська рада у жодному вигляді та за будь-якою процедурою не надавав заявнику дозволу на облаштування Майданчика.

Доводи заявника про протилежне мотивовані юридично неспроможними аргументами, адже складення документів за процедурою ст.128 Земельного кодексу України до остаточного позитивного завершення цієї процедури у вигляді набуття особою права власності на земельну ділянку не створюють юридичних підстав для використання особою земельної ділянки для облаштування будь-яких об`єктів без попереднього одержання дозволу власника цієї ділянки (тобто у спірному випадку - Міської ради).

Відповідно до ч.1 ст.40 Закону України Про благоустрій населених пунктів самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами.

Згідно з п.1 ч.3 ст.40 означеного закону самоврядний контроль за станом благоустрою населених пунктів здійснюється шляхом проведення перевірок території.

Оскільки предметом самоврядного контролю у порядку Закону України Про благоустрій населених пунктів є територія населеного пункту, а не діяльність конкретного суб`єкта права, то на ці правовідносини не поширюється дія приписів Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності .

Отже, доводи заявника в цій частині слід визнати непідтвердженими.

Продовжуючи розгляд справи, суд зважає, що відповідно до ст.28 Закону України Про основи містобудівної діяльності тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення (ч.2 ст.28); Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів" (ч.3 ст.28); Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування (ч.4 ст.28).

Згаданий порядок затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку; будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011р. №244 "Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності" (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.11.2011р. за №1330/20068; далі за текстом - Порядок №244).

За визначенням п.1.3 Порядку №244 тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі - ТС) - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

За правилом п.2.1 Порядку №244 підставою для розміщення ТС є паспорт прив`язки ТС.

Відповідно до п.2.2 Порядку №244 замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС.

Матеріали справи не містять доказів одержання заявником дозволу на облаштування Майданчика за процедурою згідно з Порядком №244.

Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що Майданчик заявника є об`єктом самочинного будівництва, облаштованим без попереднього отримання відповідного дозвільного документа на земельній ділянці міської ради, котра не надавалась заявнику у користування з цією ціллю.

Згідно з п.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Обов`язок доведення відповідності оскарженого рішення (діяння) закону за критеріями ч.2 ст.2 КАС України у силу ч.2 ст.77 КАС України покладено саме на владного суб`єкта.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що заявник у спірних правовідносинах не має порушеного публічного права (ущемленого публічного інтересу), захист якого має відбуватись у порядку адміністративного судочинства.

Відсутність порушеного права (ущемленого інтересу) зумовлює прийняття рішення про відмову у позові, позаяк оскаржені рішення владних суб`єктів не мають жодного стосунку до належних заявнику на праві власності об`єктів нерухомого майна, а жодних речових прав на земельну ділянку під Майданчиком (рівно як і речових прав на сам Майданчик) заявник не має.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз`яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Старосєльцева