Постанова

від 09.10.2019 по справі 2-495/11

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/848/19

Номер справи місцевого суду: 2-495/11

Головуючий у першій інстанції Грубіян Л.І.

Доповідач Черевко П. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.2019 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Черевка П.М.,

суддів - Дрішлюка А.І., Драгомерецького М.М.,

за участю секретаря - Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06 червня 2018 року у справі за поданням головного державного виконавця Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про вирішення питання про звернення стягнення на незареєстроване майно боржника,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року головний Державний виконавець Ізмаїльського міськрайонного ВДВС ГТУЮ в Одеській області Марінов А.А. звернувся до суду із поданням про вирішення питання про звернення стягнення на незареєстроване майно боржника.

Подання обґрунтовував тим, що на виконанні Ізмаїльського міськрайонного ВДВС знаходиться зведене виконавче провадження № 46246949 від 22.01.2015 року про стягнення з ТОВ Північзахідтрансбуд (код ЄДРПОУ 33502433) на користь юридичних та фізичних осіб боргу у розмірі 3 160 719,51 грн.

Боржник має у власності квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , що знаходяться в заставі у ПАТ Укрсоцбанк (далі - банк) згідно з іпотечним договором, що на теперішній час незареєстровані у встановленому порядку за боржником.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06 червня 2018 року подання головного державного виконавця Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про вирішення питання про звернення стягнення на незареєстроване майно боржника - задоволено.

Дозволено державному виконавцю Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області звернути стягнення на квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 , право власності на які не зареєстровано за боржником ТОВ Північзахідтрансбуд (код ЄДРПОУ 33502433) в установленому законом порядку з метою примусового виконання зведеного виконавчого провадження №46246949 від 22.01.2015 року.

Не погодившись з зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить частково скасувати ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06 червня 2018 року та відмовити у задоволенні подання.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначила, що оскаржувана ухвала суду незаконна, необґрунтована та така, що підлягає скасуванню у зв`язку з порушенням судом першої інтенції норм матеріального та процесуального права та невідповідністю висновків суду обставинами справи.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно зі ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно ч.1 п.6 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права при постановлені ухвали, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Задовольняючи подання головного державного виконавця Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про вирішення питання про звернення стягнення на незареєстроване майно боржника, суд першої інстанції виходив з того, що звернення стягнення на незареєстроване в установленому законом порядку майно боржника необхідне для виконання рішення суду, з метою захисту прав стягувачів, виконання рішення суду без зазначеного заходу є неможливим.

Проте, з таким висновком районного суду колегія суддів не погоджується у зв`язку з наступним.

Згідно зі ст.40 закону Про іпотеку звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Відповідно до ч.2 ст. 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, ч.2 ст.109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Отже при виселенні мешканців внаслідок зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України Про іпотеку , так і норма 109 ЖК України.

З матеріалів справи вбачається, що 25.10.2008 року ОСОБА_1 отримала від ТОВ Північзахідтрансбуд оспорювану квартиру у власність.

В подальшому вона вселилась в квартиру. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 придбала квартиру за власні кошти.

Колегія суддів вважає, що Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області, прийнявши оскаржувану ухвалу, якою дозволив державному виконавцю звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , вирішив питання щодо підстав для виселення ОСОБА_1 лишив її права отримати інше житло, а саме порушив житлові права ОСОБА_1 не долучив її до розгляду справи.

Відповідно до ст.1 Закону Про іпотеку , іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Як вбачається зі ст.33 Закону Про іпотеку у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

З вищевказаної норми закону вбачається, що звернення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого надпису нотаріуса або згідно з договором про задоволення договору іпотеко держателя.

Колегія суддів зазначає, що згідно із Правовою позицією Верховного Суду України у справі за № 6-224цс16: Норми Закону України Про виконавче провадження дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов`язань, за наявності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України Про іпотеку .

За таких обставин, відповідно до п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.374, п.4 ст.379 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, у випадку постановлення ухвали з порушенням процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з нормами статті 17 Конвенції, жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06 червня 2018 року- скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21.10.2019 року.

Судді Одеського апеляційного суду П.М. Черевко

А.І. Дрішлюк

М.М. Драгомерецький