Постанова

від 16.10.2019 по справі 355/15/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Єдиний унікальний номер справи 355/15/17 Номер провадження: 22-ц/824/11368/2019 Головуючий у суді першої інстанції К.В. Коваленко Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач 16 жовтня 2019 року місто Київ

Номер справи 355/15/17

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач),

суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.

секретар судового засідання: Горак Ю.М.

сторони:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом

ОСОБА_1

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом

ОСОБА_2

відповідач за первісним позовом ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Баришівського районного суду Київської області від 31 травня 2019 року, ухвалене у складі судді Коваленко К.В., в приміщенні Баришівського районного суду Київської області, о 17год. 37хв., повне рішення складено 04.06.2019,-

в с т а н о в и в :

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про поновлення права землевласника та усунення перешкод у користуванні належною на праві приватної власності земельною ділянкою, мотивованим тим, що він є власником житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0, 1619 га, яка також належить йому на праві власності, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 21.05.2010 серія ЯЛ №177146. Відповідачі у справі є власниками житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 0, 25 га, що межує із земельною ділянкою належною позивачу. Протягом останніх двох років між сторонами склалися неприязні стосунки через спори щодо вказаних земельних ділянок, оскільки відповідачі без його згоди самовільно засівають частину належної йому земельної ділянки, самоправно переставили огорожу на його частину на 0,80 м. висадили на межі фруктові дерева та кущі, а також такі дерева як берест та клен. Відповідачі не стежать за раніше висадженими деревами (грецькими горіхами), які розрослися на межі земельних ділянок та затіняють ділянку позивача. Зазначив, що фактично на межі відповідачі збудували хлів, у якому утримують свиней, нечистоти з якого стікають на земельну ділянку позивача. Покриття господарської будівлі (сараю) виконане з порушенням будівельних норм, в результаті чого усі атмосферні опади потрапляють з покрівлі на належну позивачу на праві власності земельну ділянку, що призводить до руйнування верхнього родючого шару ґрунту, вимивання його та до виникнення ерозії, а також відбувається псуванню урожаю, внаслідок чого позивачу заподіюються матеріальні збитки. З урахуванням викладеного просив суд: поновити його у правах власника земельної ділянки площею 0, 1619 га у відповідності до кадастрового плану земельної ділянки за кадастровим номером 3220287301:24:003:0018, що розташована по АДРЕСА_1 та належить йому на праві власності згідно державного акту на право власності на земельну ділянку від 21.05.2010 серія ЯЛ №177146; зобов`язати відповідачів усунути перешкоди у користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою площею 0,1619 га і поновити самовільно знесені межові знаки в кількості 5 штук; знести незаконно встановлену на належній йому земельній ділянці огорожу із металевої сітки; перенести господарські споруди - вбиральню (літ.Є), сарай (літ.Е) на відстань 1 м. від спірної межі у відповідності до вимог п.3.25* ДБН 360-92** Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень : зобов`язати відповідачів обрізати гілки дерев та кущів, які перетинають межу суміжних земельних ділянок і проникають на територію належної позивачу на праві власності земельної ділянки. Стягнути з відповідачів на користь позивача витрати по сплаті судового збору.

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, уточненим у подальшому, до ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державних актів на земельну ділянку та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. В обґрунтування зазначив, що під час розгляду справи судом було досліджено технічну документацію на приватизацію земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , з якої вбачається, що ОСОБА_1 отримав право власності на дану земельну ділянку на основі рішення сесії Семенівської сільської ради Баришівського району № 55-09-05 від 16.01.2007. Також було виявлено, що технічна документація за вказаною адресою містить документи на приватизацію не однієї земельної ділянки, а двох, загальною площею 0,2418 га, з яких: 0,1619 - для обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, 0,0799 - для ведення особистого селянського господарства, що не відповідає дійсності, оскільки за вказаною адресою знаходиться лише одна земельна ділянка площею 0,15 га для обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд. Прошита книга сесій за 2007 рік, витребувана судом з архівного сектора Баришівської районної державної адміністрації, не містить рішень щодо передачі ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 0,2418 по АДРЕСА_1 . Відповідач за зустрічним позовом (позивач за первісним позовом) не надав суду доказів на підтвердження надання йому дозволу на приватизацію даної земельної ділянки. Вважає, що ОСОБА_1 незаконно отримані державні акти на земельні ділянки по АДРЕСА_1 , оскільки сесія Семенівської сільради Баришівського району №55-09-05 від 16.01.2017 не приймала рішення про передачу вказаних земельних ділянок ОСОБА_1 , а з 1974 року за місцем проживання земельна ділянка у користування площею більшою ніж 0,15 га йому не виділялась. Разом з тим зазначив, що під час приватизації спірних земельних ділянок ОСОБА_1 акт погодження меж від 19.02.2007 погодив ОСОБА_4 .У, як суміжний землекористувач, який помер ще 25.12.1997. Хоча погоджувати межі повинен був саме він - ОСОБА_2 як єдина особа, яка була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 . У результаті вказаних дій належна ОСОБА_2 земельна ділянка стала меншою на 0,0136 га, а у фактичному користуванні ОСОБА_1 перебуває земельна ділянка загальною площею 0,1633 га, що перевищує 0,15 га на 0,0133 га. Вважає, що відповідачем було грубо порушено його права як землевласника щодо володіння, користування та розпорядження належною на праві власності земельною ділянкою. З урахуванням викладеного просив суд визнати недійсним та скасувати державну реєстрацію державного акту ОСОБА_1 на право приватної власності на земельну ділянку серія ЯЛ №177146 від 21.05.2010, площею 0, 1619 вул АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3220287301:24:003:0018 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; визнати недійсним та скасувати державну реєстрацію державного акту ОСОБА_1 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0, 0799 на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3220287301:24:004:0003 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства; зобов`язати ОСОБА_1 демонтувати незаконно встановлену у жовтні 2016 огорожу з металевої сітки з дерев`яними стовпцями зі сторони прибудинкової території належної ОСОБА_2 , яка використовується як сіножаття та усунути перешкоди ОСОБА_2 у здійсненні права користування та розпорядження своєю земельною ділянкою АДРЕСА_1 та повернути незаконно захоплену частину земельної ділянки площею 0,0136 га; притягнути ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності шляхом накладення штрафу передбаченого ст. 53-1 КУпАП за самозахват земельної ділянки належної ОСОБА_2 на праві власності. У разі якщо суд дійде висновку, що документи на підставі яких ОСОБА_1 отримав державні акти (підроблені), ОСОБА_2 просив направити відповідну ухвалу суду до прокуратури з метою відкриття кримінальної справи для притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності. Судові витрати у розмірі 1 280,00 грн. просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 31 травня 2019 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про поновлення права землевласника та усунення перешкод у користуванні належною на праві власності земельною ділянкою відмовлено у повному обсязі. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення, державного акту на земельну ділянку та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою задоволено частково. Визнано недійсним та скасовано державну реєстрацію державного акту ОСОБА_1 на право приватної власності на земельну ділянку серія ЯЛ №177146 від 21.05.2010, площею 0,1619 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3220287301:24:003:0018 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Визнано недійсним та скасовано державну реєстрацію державного акту ОСОБА_1 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0799 на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3220287301:24:004:0003 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Зобов`язано ОСОБА_1 демонтувати встановлену у жовтні 2016 огорожу з металевої сітки з дерев`яними стовпцями зі сторони прибудинкової території та усунути ОСОБА_2 перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою АДРЕСА_1 та повернути незаконно захоплену частину земельної ділянки площею 0,0136 га. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити первісний позов у повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову відмовити.

В обґрунтування зазначив, що відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи частково зустрічний позов суд першої інстанції не надав належну правову оцінку і безпідставно не взяв до уваги наявну у матеріалах справи копію рішення Семенівської сільської ради Баришівського району Київської області №55-09-05 від 16.01.2007 року Про передачу земельних ділянок у приватну власність , із якого вбачається, що Семенівська сільська рада вирішила передати безкоштовно ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку, яка розташована по АДРЕСА_1 загальною площею 0,2418 га., з яких 0,1619 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд; 0,0799 га - для ведення особистого селянського господарства. Згідно земельно - шнурової книги значиться земельна ділянка площею 0,2418 га. Зазначив, що заміри земельної ділянки ОСОБА_2 , яка межує із належною йому на праві власності земельною ділянкою ТОВ Геопростір Плюс виконало без його запрошення та у його відсутність. Суд не звернув увагу на те, що 29.09.2019 року рішенням Семенівської сільської ради №54 йому було надано дозвіл на встановлення огорожі, яку суд зобов`язав демонтувати, а тому вважає, що вона була встановлена на законних підставах. Суд не взяв до уваги висновок експертизи № 17-18 від 10.09.2017 та не надав йому належної правової оцінки, що призвело до неправильного вирішення спору та ухвалення незаконного рішення у справі. Також вважає, що судом було безпідставно стягнуто з нього на користь ОСОБА_2 судові витрати, які належним чином не були обґрунтовані та непідтверджені відповідними документами, зокрема, компенсація понесених представником позивача за зустрічним позовом витрат на проїзд на судові розгляди.

Колегія суддів звертає увагу, що у апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначив, що оскаржує рішення суду від 31.05.2019 у повному обсязі, проте доводів в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог апеляційна скарга не містить. Суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 доводи апеляційної скарги підтримали та просили задовольнити скаргу з викладених у ній підстав.

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 , а також відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомленими про час і дату розгляду справи, у судове засідання апеляційної інстанції не з`явилися. Подали до суду заяву, у якій зазначили, що ОСОБА_2 прибути до суду на розгляд справи не може, оскільки хворіє деформуючим артозом колінних суглобів, який постійно прогресує, є інвалідом з дитинства по слуху, має перешкоди у оформленні договору на надання професійної правничої допомоги, так як потребує сурдоперекладача, якого за місцем проживання немає. ОСОБА_3 на даний час через загострення хвороб перебуває під наглядом в мед. амбулаторії ЗПСМ з діагнозом ішемічна хвороба серця, аорто кардіоск, а тому не може бути присутня у судовому засіданні під час розгляду справи. До заяви додано копії довідок. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили апеляційний суд відкласти розгляд справи за можливості.

У поясненнях, що за своїм змістом є фактично відзивом на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначили, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому воно підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ОСОБА_1 без задоволення, оскільки є безпідставною та доводи викладені в ній не спростовують висновків суду першої інстанції. Вважають, що позивач за первісним позовом намагається ввести суд в оману, так як протягом тривалого розгляду справи судом (понад 3 роки) ОСОБА_1 так і не надав у розпорядження суду підтверджуючі документи на підставі яких він отримав у приватну власність задані земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Натомість рішення № 55-09-05 у книзі сесій Семенівської сільської ради за 2007 рік не містить відомостей про передачу ОСОБА_1 у приватну власність спірних земельних ділянок.

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Відтак в кожному випадку заявник при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства. Сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

З урахуванням зазначеного та вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції вважав за можливе розглянути справу за відсутності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 Їхня неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_5 , перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд дійшов висновку про їх недоведеність, невмотивованість та необґрунтованість. Суд вважав, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що йому було передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,2418 га по АДРЕСА_1 , а державний акт на право власності на земельну ділянку було видано без законних підстав, а тому підлягає скасуванню. Натомість, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції дійшов висновку про їх законність та обґрунтованість. На думку суду порушене право останнього підлягало відновленню, враховуючи незаконність оформлення у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки та необхідністю скасування державного акту виготовленого на його ім`я.

Такі висновки суду є законними та обґрунтованими, вони відповідають встановленим у справі обставинам, з огляду на таке.

Частина перша статті 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Разом з тим, вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від встановленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Як вбачається із матеріалів справи, звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 в обґрунтування своїх вимог посилався на те, що земельна ділянка за кадастровим номером 3220287301:24:003:0018, що розташована по АДРЕСА_1 , площею 0,1619 га належить йому на праві власності згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ №177146 від 21.05.2010 року, тому просив поновити його у правах власника зазначеної земельної ділянки та зобов`язати відповідачів за первісним позовом усунути перешкоди у користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою площею 0, 1619 га.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 5 статті 116 ЗК України закріплено, що надання земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно з частиною першою статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними тощо), суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність.

Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Як вбачається із матеріалів справи, у державному акті на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , який було видано ОСОБА_1 , як підставу видання даного акта зазначено рішення Семенівської сільської ради від 16.01.2007 9 сесії 5 скликання № 55.

Разом з тим, із наявної у матеріалах справи копії прошитої книги сесій за 2007 рік від архівного сектора Баришівської районної державної адміністрації, беззаперечно вбачається, що рішення сесії Семенівської сільської ради Баришівського району за № 55 не приймалося. Такого рішення взагалі не існує, оскільки усі рішення сесій за 2007 рік мають шестизначні номери. Жодного рішення про передачу ОСОБА_1 спірної земельної ділянки зазначена книга не містить (а.с.8-205, т.ІІ).

Крім того, судом було достеменно встановлено, що у рішенні Семенівської сільської ради №55-09-05 від 16.01.2007 року відсутні відомості щодо передачі ОСОБА_1 земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,2418 га, з яких 0,1619 га - для обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, а 0,0799 га. - для ведення особистого селянського господарства (а.с.31, т.ІІ).

Відповідно до пункту 1.16 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року N 43, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04 червня 1999 року за N 354/3647, технічна документація зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою в тому числі включає виписку з рішення відповідної ради або державної адміністрації про передачу у власність або продаж земельної ділянки, договір відчуження земельної ділянки (договір купівлі-продажу, дарування, міни, інші цивільно-правові угоди), рішення суду.

Проте виписка із рішення Семенівської сільської ради №55-09-05 від 16.01.2007 про передачу земельних ділянок у приватну власність за підписом сільського голови ОСОБА_13 (а.с. 221, т.ІІ) є неналежним доказом у справі, оскільки її зміст відмінний від самого рішення Семенівської сільської ради №55-09-05 від 16.01.2007, що свідчить про її неналежність та недопустимість.

Доказів на спростування зазначеного ОСОБА_1 у розпорядження суду надано не було. Таких доказів не подано і до суду апеляційної інстанції.

Так, у виписці із вказаного рішення містяться відомості щодо передачі ОСОБА_1 у безкоштовну приватну власність земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,2418 га, з яких 0,1619 га - для обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, а 0,0799 га - для ведення особистого селянського господарства, а у рішенні Семенівської сільської ради №55-09-05 від 16.01.2007 містяться відомості щодо передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,32 га ОСОБА_7 .

Зазначене не заперечувалося ОСОБА_1 у судовому засіданні апеляційної інстанції.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що наказом №45 §20 по радгоспу Семенівський від 04.02.1974 року ОСОБА_1 виділялося 0,16 га для будівництва будинку біля ОСОБА_8 (по АДРЕСА_1 ). Згідно наказу № 71 §15 по радгоспу Семенівський від 20.02.1974 року на заміну наказу №45 від 4/ІІ 1974 р. §20 наділено присадибну ділянку ОСОБА_1 в кількості 0,15 га, яка розташована між ділянками ОСОБА_9 і ОСОБА_10 згідно поданої заяви. Наказом №71 §16 ОСОБА_8 у зв`язку з тим, що доділ до присадибної ділянки в кількості 0,15 га поданий під забудову ОСОБА_1 з присадибної ділянки ОСОБА_8 доділити їй присадибну ділянку в такому ж розмірі (площею 0,15 га) з вільного фонду (а.с. 132, 138-141, т. І).

Таким чином, ОСОБА_1 було виділено у користування присадибну ділянку 0,15 га, яка розташована між ділянками ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим, із матеріалів справи вбачається та було встановлено судом, що згідно рішення Семенівської сільської ради за № 91-14-05 від 13.07.2007 ОСОБА_2 було передано у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,60 га, з яких: 0,25 га - для обслуговування житлового будинку; 0,35 га - для ведення особистого селянського господарства (а.с.116-119, т. ІІ).

Відповідно до замірів проведених ТОВ Геопростір плюс , встановлено, що у фактичному використанні ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 залишилося лише 0,5864 га, замість належних йому на праві власності 0,60 га.

Як вбачається із матеріалів справи, у судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_11 , який був директором земельної організації ТБ Баришівська універсальна , що здійснювала приватизацію земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , а також він 21.09.2016 року проводив роботи по відновленню меж.

Так, із наданих ОСОБА_11 показань вбачається, що обидві земельні ділянки неправильно прив`язані до кадастрової карти, та він самовільно змінив форму земельної ділянки ОСОБА_1 , при цьому зменшивши розмір земельної ділянки ОСОБА_2 , яку він використовував як сіножать. Дані дії були зроблені ОСОБА_11 так як в натурі зріз земельних ділянок проходив по дорозі та для того щоб більш-менш привести земельні ділянки до відповідності свідок зробив таку зміну.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки державний акт на право на спірну земельну ділянку було видано йому без законних на те підстав, так як Семенівською сільською радою 16.01.2007 не приймалося рішення щодо передачі у власність ОСОБА_1 зазначеної вище земельної ділянки. А тому право ОСОБА_1 як землевласника порушено не було, відтак не підлягає відновленню. Позовна вимога щодо усунення перешкод у користуванні належною йому на права власності земельною ділянкою не підлягає задоволенню, оскільки є похідною від первісної вимоги, у задоволенні якою судом відмовлено. З урахуванням наведеного законним та обґрунтованим є висновок суду щодо задоволення вимог ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації державного акту виданого ОСОБА_1 на право приватної власності на земельну ділянку.

З урахуванням зазначеного, безпідставними є доводи апеляційної скарги у тому, що огорожа, яку суд зобов`язав демонтувати, була встановлена на законних підставах.

Так, відповідно до статті 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками.

Згідно із положеннями статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф.

Власник земельної ділянки або землекористувач, відповідно до частини другої статті 152 ЗК України, може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Таким чином, встановивши, що ОСОБА_1 оформив спірну ділянку у власність без законних на те підстав, суд дійшов вірного висновку щодо задоволення вимог ОСОБА_2 про зобов`язання ОСОБА_1 демонтувати встановлену у жовтні 2016 огорожу з металевої сітки з дерев`яними стовпцями зі сторони прибудинкової території та усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження належною йому на праві власності земельною ділянкою, повернувши у власність ОСОБА_2 незаконно захоплену частину земельної ділянки площею 0, 0136 га.

Доводи апеляційної скарги у тому, що суд не взяв до уваги висновок експертизи №17-18 від 10.09.2017 та не надав йому належної правової оцінки, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, з наступних підстав.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Отже, судом першої інстанції не було взято висновок №17-18 від 10.09.2017 за результатами проведення судової земельно - технічної експертизи, оскільки уході розгляду справи судом було достеменно встановлено, що ОСОБА_2 при оформленні належної йому на праві власності земельної ділянки порушень вимог закону не допустив, натомість ОСОБА_1 незаконно оформив у приватну власність спірну земельну ділянку. Відтак, з урахуванням встановлених судом обставин, очевидним є те, що висновки зазначеної експертизи не мають значення для вирішення справи по суті спору. Крім того, суд бере до уваги і ту обставину, що на час погодження меж суміжних користувачів ОСОБА_9 був померлим 10 років та не міг погоджувати межі суміжних земельних ділянок, як то відображено у акті.

Матеріали справи повністю підтверджують висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами наявності у нього права на спірну земельну ділянку, а тому право власності на неї ОСОБА_1 оформив всупереч встановленим вимогам закону.

Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставність покладення на ОСОБА_1 судових витрат колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч.1, п.1 ч.2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частино 1 та 2 статті 138 ЦПК України витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням того, що судом було відмовлено у задоволенні первісного позову у повному обсязі та частково задоволено зустрічний позову, колегія суддів вважає, що судом було вірно покладено на ОСОБА_1 судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 1 2080,00 грн. за подачу ОСОБА_2 зустрічного позову; 1 000,00 грн. пов`язаних з наданням послуг ТОВ Геопростір Плюс ; 405 грн. компенсації за проїзд представника позивача за зустрічним позовом на судові розгляди справи до іншого населеного пункту. Зазначені витрати підтверджені відповідними квитанціями, а саме: квитанціями про сплату судового збору, квитанцією про сплату послуг ТОВ Геопростір Плюс , квитками на автобус представника ОСОБА_12 із м. Києва до смт. Баришівка та у зворотному напрямку.

Так, положеннями ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції матеріали справи не містять. Таких доказів не додано ОСОБА_1 до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначив, що оскаржує рішення у повному обсязі, проте доводів в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог у скарзі не навів, а тому колегія суддів в цій частині законність на обґрунтованість рішення суду не перевіряє.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції (далі - Конвенція).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

У кожному конкретному випадку суд повинен ретельно оцінити докази й мотиви заявника, уважно вивчити обставини справи та надати мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

При цьому колегія суддів зазначає, що аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Суд у своєму рішенні навів мотиви з яких не прийняв до уваги доводи позивача щодо наявності підстав для задоволення первісного позову, дав вірну оцінку запереченням відповідача та дійшов законного та обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення зустрічних позовних вимог.

Таким чином, під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з`ясував обставин справи, надав правову оцінку доводам і запереченням сторін та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності задоволення первісного позову у повному обсязі та відмови у задоволенні зустрічного позову, також не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.

Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України,-

п о с т а н о в и в :

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 31 травня 2019 року залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 21.10.2019.

Судді:

Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус

О.І. Шкоріна