Постанова

від 10.10.2019 по справі 278/969/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 278/969/17

провадження № 61-30577 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Кривцової Г. В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю Українська факторингова компанія ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Українська факторингова компанія на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 25 липня 2017 року у складі судді Грубіяна Є. О. та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 24 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Талько О. Б.,

Коломієць О. С., Григорусь Н. Й.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю Українська факторингова компанія (далі - ТОВ Українська факторингова компанія ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2

про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 10 квітня 2008 року між відкритим акціонерним товариством Райффайзен Банк Аваль , правонаступником якого стало публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) Райффайзен Банк Аваль , та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір

№ 014/0911/85/132081, відповідно до якого банк надав останньому кредитні кошти для придбання нерухомості у розмірі 23 000,00 доларів США зі сплатою 14,250 відсотків річних за користування кредиту на строк

до 10 квітня 2028 року. При цьому ОСОБА_1 зобов`язувався здійснювати погашення кредиту і відсотків у порядку і терміни згідно

з умовами договору.

На забезпечення виконання своїх зобов`язань за кредитним договором

14 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, за умовами якого останній передав в іпотеку майно, право власності на яке виникне у майбутньому, а саме земельну ділянку площею

1 900 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1822086500:06:001:0105.

26 травня 2016 року між ПАТ Райффайзен Банк Аваль та ПАТ ВЕКТОР БАНК укладено договір відступлення права вимоги № 114/19, за яким право грошової вимоги за вказаним кредитним договором перейшло

до ПАТ ВЕКТОР БАНК . 27 травня 2016 року між ПАТ Райффайзен Банк Аваль та ПАТ ВЕКТОР БАНК укладено договір відступлення прав

за договорами іпотеки, у тому числі, і за вказаним іпотечним договором.

26 травня 2016 року між ПАТ ВЕКТОР БАНК та ТОВ Українська факторингова компанія укладено договір відступлення права вимоги

№ 2, за яким право грошової вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до ТОВ Українська факторингова компанія . 27 травня 2016 року між ПАТ ВЕКТОР БАНК та ТОВ Українська факторингова компанія укладено договір відступлення прав за договорами іпотеки, у тому числі, і за вказаним іпотечним договором.

Прийняті на себе зобов`язання за кредитним договором від 10 квітня

2008 року Банк виконав своєчасно та належним чином, надавши позичальникові грошові кошти. За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 14 квітня 2008 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_1 спірну земельну ділянку.

ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим утворилася заборгованість

у розмірі 10 661 760,63 грн. Крім того, ОСОБА_1 не зареєстрував за собою право власності на земельну ділянку, яке зареєстровано за колишнім власником - ОСОБА_2 08 липня 2016 року ТОВ Українська факторингова компанія надіслало ОСОБА_1 вимогу про усунення даного порушення, яка залишилася не виконаною.

З урахуванням наведеного ТОВ Українська факторингова компанія просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 14 квітня 2008 року, а саме: земельну ділянку загальною прощею

1 900 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1822086500:06:001:0105, що належить на праві власності ОСОБА_2 ,

у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 10 квітня 2008 року перед ТОВ Українська факторингова компанія у розмірі 10 661 760,63 грн шляхом визнання за ТОВ Українська факторингова компанія права власності на земельну ділянку.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 25 липня 2017 року у задоволенні позову ТОВ Українська факторингова компанія відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір іпотеки

від 14 квітня 2008 року містить у собі застереження, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки (пункт 5.5.1 договору іпотеки). Це застереження є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на спірне нерухоме майно.

Таким чином, при наявності позасудового способу задоволення прав іпотекодержателя, права позивача судовому захисту не підлягають.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 24 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ Українська факторингова компанія відхилено.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 25 липня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Апеляційний суд зазначив, що встановлені судом обставини не свідчать про відсутність у іпотекодержателя можливості діяти у порядку, визначеному договором іпотеки, зокрема, реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ Українська факторингова компанія , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги

ТОВ Українська факторингова компанія .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 27 листопада 2017 року поновлено строк на касаційне оскарження судових рішень, відкрито касаційне провадження

у справі, витребувано цивільну справу № 278/969/17 із Житомирського районного суду Житомирської області.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У червні 2019 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що основне зобов`язання, яке забезпечено іпотекою, боржником не виконано. При цьому положення Закону України Про іпотеку та договору іпотеки від 14 квітня 2008 року не виключають можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за іпотекодержателем права власності на це майно у судовому порядку.

Вказує, що оскільки власником земельної ділянки, яка забезпечена іпотекою, є ОСОБА_3 , а не боржник, ТОВ Українська факторингова компанія не може у позасудовому порядку зареєструвати право власності на вказану земельну ділянку.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ТОВ Українська факторингова компанія задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати

або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої та третьої статті 33 Закону України Про іпотеку у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.

У частині першій статті 36 Закону України Про іпотеку зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження

в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України

Про іпотеку ; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України Про іпотеку не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України Про іпотеку , якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Отже, системний аналіз положень статей 33 , 36-39 Закону України Про іпотеку дає підстави для висновку про те, що законодавець визначив три способи захисту на задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових - на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Умовами договору іпотеки сторони узгодили, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; продажу банком від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України Про іпотеку та умовами договору іпотеки (пункт 5.4 іпотечного договору; а. с. 13-14).

Згідно з пунктом 5.5 іпотечного договору іпотекодержатель має право на свій розсуд обрати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до пункту 5.5.1 іпотечного договору цей договір є договором про задоволення вимог іпотекодержателя, на підставі якого він на власний розсуд може, зокрема, згідно статті 37 Закону України Про іпотеку набути права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань за кредитним договором. У цьому випадку цей договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Обрання певного способу правового захисту є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Установлення законом або договором досудового способу врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не вважається обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист у порядку, передбаченому законом чи договором.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову ТОВ Українська факторингова компанія , суди попередніх інстанцій правильно виходили

із того, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36 , 37 Закону України Про іпотеку є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

З урахуванням вимог статей 328 , 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України Про іпотеку суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Такі висновки щодо застосування вказаних норм права відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц (провадження

№ 14-38 цс 18) та постанові Великої Палати Верховного Суду

від 07 листопада 2018 року у справі № 520/6819/14-ц (провадження

№ 14-343 цс 18).

У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ураховуючи викладене, оскільки умовами спірного договору іпотеки не передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку шляхом визнання права власності, то відсутні правові підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки в обраний ТОВ Українська факторингова компанія спосіб, оскільки такий спосіб захисту порушених прав є позасудовим способом захисту.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону,

а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами попередніх інстанцій правильно застосовані.

Не можуть бути прийняті доводи касаційної скарги про те, згідно до іпотечного договору передбачено можливість звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, а тому позивач має право відповідно до частини другої статті 16 ЦК України вимагати застосування стягнення на предмет іпотеки, як набуття права власності на підставі рішення суду, оскільки можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. Крім того, таке право набувається лише з інших не заборонених законом підстав, зокрема

з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судами доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують,

на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Українська факторингова компанія залишити без задоволення.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 25 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 24 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г.В. Кривцова