Постанова

від 23.10.2019 по справі 805/4460/18-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2019 року справа №805/4460/18-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., за участю секретаря судового засідання - Антонюк А.С., представника відповідача - Сенникова А.А., діючого за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 805/4460/18-а (головуючий суддя І інстанції - Толстолуцька М.М.), складене у повному обсязі 18 жовтня 2018 року у м. Слов`янськ Донецької області, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АПТЕКА № 497 до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

13 червня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю АПТЕКА № 497 звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецькій області про:

- поновлення строку звернення до суду з даним позовом;

- визнання протиправним та скасування рішення відповідача № 5 від 28.08.2015 року про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість позивача (а.с. 5-14).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2018 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецькій області від 28 серпня 2015 року № 57 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека "№497" (а.с. 87-90).

Не погодившись із судовим рішенням, Головне управління ДФС у Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило суд скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Управління зазначило, що спірне рішення прийнято правомірно, оскільки позивач протягом 12 послідовних податкових місяців не подавало контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів/послуг, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту.

Вважає, що посилання суду першої інстанції на положення ст. 14 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні є помилковим, оскільки податкові декларації не відносяться до фінансової звітності.

Вважає, що анулювання реєстрації платника податку не є відповідальністю у розумінні норм Податкового Кодексу (а.с. 142-143).

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року замінено відповідача по справі Державну податкову інспекцію у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецькій області на правонаступника - Головне управління ДФС у Донецькій області.

Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити та відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином, 21 жовтня 2019 року надіслав відзивна апеляційну скаргу.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Аптека №497" (код ЄДРПОУ 22037311) зареєстровано в якості юридичної особи з 31.03.2003 року №12681200000.

Позивач перебуває на обліку в органах державної фіскальної служби з 31.03.2003 р.

Дане Товариство знаходилось на обліку в Єнакіївській ОДПІ ГУ Міндоходів у Донецькій області. Згідно з наказом Державної фіскальної служби України від 07.11.2014 № 256 Про переміщення та закінчення простою функціональні обов`язки територіального органу, що знаходиться на тимчасово неконтрольованій території було покладено на ДПІ у м. Дружківці ГУ ДФС у Донецькій області. На підставі наказу ДФС України від 24.02.2016 № 160 Про реорганізацію деяких територіальних органів ДФС у Донецькій області ДПІ у м. Єнакієве ГУ ДФС у Донецькій області було приєднано до Костянтинівської ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області (а.с. 15-17).

Відповідно до матеріалів кримінального провадження №32016050000000007 від 24.02.2016 року, а саме повідомлення про підозру від 13.03.2018 року відносно директора ОСОБА_1 ТОВ Аптека №497 , вбачається, що рішенням Костянтинівського ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області від 28.08.2015 року анульовано свідоцтво платника ПДВ (а.с. 18-20).

Оскільки позивачем не було отримано рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, було здійснено адвокатські запити (а.с. 21, 24).

На адвокатський запит від 20.03.2018 року до Костянтинівської ОДПІ про надання рішення про анулювання реєстрації ТОВ Аптека №497 , як платника ПДВ надано відповідь, що підприємство не перебувало на обліку у Костянтинівському ОДПІ на момент складання рішення про анулювання та облікова справа товариства до податкового органу не надходила (а.с. 23).

На адвокатський запит від 05.04.2018 року до ДПІ у м. Дружківці ГУ ДФС у Донецькій області надано копію рішення (а.с. 27-29), яким реєстрацію платника ПДВ ТОВ Аптека №497 анульовано у зв`язку з неподанням податкових декларацій протягом 12 послідовних податкових місяців (з 01.08.2014 року по 31.07.2015 року).

Вищевказане рішення є предметом спору у справі.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення є протиправним, оскільки у період проведення АТО наявні підстави для звільнення позивача від відповідальності за порушення строків подання податкової звітності.

При цьому, суд першої інстанції зазначив, що на час прийняття спірного рішення діяли загальновідомі обставини непереборної сили, підтверджені сертифікатами ТПП, а тому позивач мав законні підстави не подавати заяву про продовження граничних строків для подання податкової декларації з ПДВ.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 1.1. статті 1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлено, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.п. 62.1.3 пункту 62.1 статті 62 ПК України податковий контроль здійснюється шляхом: перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Згідно п. 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація це документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Відповідно до пункту 49.1 статті 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Згідно з п. 203.1 ст. 203 ПК України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

За приписами п.п. "г" п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація особи, як платника податку на додану вартість, діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо, зокрема, особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає органу державної податкової служби декларації з ПДВ та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 184.2 статті 184 ПК України свідоцтво про реєстрацію платника податку вважається анульованим з дати анулювання реєстрації платника податку.

Реєстрація діє до дати анулювання, яке відбувається у випадках, визначених пунктом 184.1 статті 184 розділу V Кодексу, якщо особа, зареєстрована як платник ПДВ, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає до контролюючого органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту (підпункт г пункту 5.1 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість від 14 листопада 2014 року №1130).

Відповідно до пункту 5.2 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість від 14 листопада 2014 року №1130 при розгляді питання анулювання реєстрації згідно з підпунктом "г" пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу […] 12 місяців визначаються із урахуванням того, що включаються останні 12 послідовних податкових місяців, за які подані податкові декларації (у разі подання декларацій) або сплив строк подання податкових декларацій (у разі неподання декларацій) до отримання чи складання контролюючим органом документа, який є підставою для анулювання реєстрації.

Абзацом 1 статті 1 Закону України від 02.09.2014 №1669-VI "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (далі - Закон №1669-VI), в редакції Закону України № 222-VIII від 02.03.2015, яка діяла на час прийняття спірного рішення, встановлено, що періодом проведення антитерористичної операції є час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 14 Закону №996-XIV у рамках здійснення заходів, передбачених Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", суб`єкти господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, на період її проведення звільняються від відповідальності за недотримання строків, передбачених для подання фінансової звітності.

Час застосування зазначених положень триває з 14 квітня 2014 року.

На підставі абзацу 2 статті 1 Закону №1669-VI територія проведення антитерористичної операції це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція" був затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком. Місто Єнакієве було включено до вказаного додатку.

Розпорядженням КМУ від 05 листопада 2014 року № 1079-р "Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053" зупинена дія розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція".

Розпорядженням КМУ від 2 грудня 2015 року № 1275-р був затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком м. Єнакієве Донецької області було включено до вказаного додатку.

Отже, м. Єнакієве Донецької області - місце реєстрації позивача на момент прийняття спірного рішення та розгляду справи, включене до населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Частиною 5 статті 11 Закону №1669-VI встановлено, що Кабінет Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону (розпорядження було опубліковано в газеті Голос України від 14.10.2014 № 197) повинен затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

Зазначені положення Закону №1669-VI та розпорядження КМУ від 2 грудня 2015 № 1275-р свідчать, що звільнення від відповідальності за недотримання строків, передбачених для подання фінансової звітності, передбачених статтею 14 Закону №996-XIV триває з 14 квітня 2014 року.

На підставі статті 10 Закону №1669-VI протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Сертифікатом Торгово-промислової палати України №3063/05-4 від 12.09.2014 року підтверджено ТОВ Аптека №497 настання обставин непереборної сили з 01.07.2014 року при здійснені господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні норм законодавчих актів України, які стосуються продовження граничних строків для подання податкової декларації (а.с 31-32).

Сертифікатом Торгово-промислової палати України №4149/05-4 від 27.10.2014 року підтверджено ТОВ Аптека №497 настання обставин непереборної сили з 01.07.2014 року при здійснені господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні норм законодавчих актів України, які стосуються справляння та сплати податків та обов`язкових платежів (а.с. 33-34).

Отже, позивач на момент виникнення спірних правовідносин, був зареєстрований у м. Єнакієве, яке включено до населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, настання обставин непереборних сили засвідчено сертифікатами ТПП, з посиланням на настання обставин непереборної сили з 01.07.2014 року при здійснені господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні норм законодавчих актів України, які стосуються продовження граничних строків для подання податкової декларації.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що у період проведення АТО наявні підстави для звільнення позивача від відповідальності за порушення строків подання податкової звітності, у відповідності до чого спірне рішення відповідача є таким, що порушує права позивача.

При цьому, п.п. 102.6.4 пункту 102.6 статті 102 ПК України встановлено, що граничні строки для подання податкової декларації, заяв про перегляд рішень контролюючих органів, заяв про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань, підлягають продовженню керівником контролюючого органу (його заступником) за письмовим запитом платника податків, якщо такий платник податків протягом зазначених строків мав обмежену свободу пересування у зв`язку з ув`язненням чи полоном на території інших держав або внаслідок інших обставин непереборної сили, підтверджених документально.

На час прийняття спірного рішення діяв "Порядок застосування норм пунктів 102.6 - 102.7 статті 102 Податкового кодексу України", затверджений наказом Державної податкової адміністрації № 1044 від 24.12.2010 (далі Порядок).

Згідно з пунктом 5.4 Порядку відсутність можливості платника податку подати у граничний строк податкові декларації тощо може бути пов`язана з обмеженою свободою пересування у зв`язку з ув`язненням чи полоном на території інших держав або внаслідок інших обставин непереборної сили, підтверджених документально. У цьому разі документальним підтвердженням є, зокрема, підтвердження Торгово-промислової палати України про настання обставин непереборної сили на території України і рішення Президента України про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації, затверджене Верховною Радою України, або рішення Кабінету Міністрів України про визнання окремих місцевостей України потерпілими від обставин непереборної сили;

За приписами пункту 8 Порядку платник податку може звернутися до податкового органу з письмовою заявою про продовження граничних строків. Заява подається платником податків протягом тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення обставин, визначених цим Порядком, у довільній формі із стислим та чітким обґрунтуванням підстав для продовження граничних строків з посиланням на документальне підтвердження викладених фактів.

Враховуючи загальновідомі обставини непереборної сили (проведення АТО), підтверджені сертифікатами ТПП, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що позивач мав законні підстави не подавати заяву про продовження граничних строків для подання податкової декларації з ПДВ. Посилання апелянта на посилкове застосування до спірних правовідносин норм ст. 14 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні суд апеляційної інстанції не бере до уваги, посилання на цю норму (або відсутність такого посилання) не вирішує справу по суті вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини в справі Золотас проти Греції стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі Капітал Банк АД проти Болгарії (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99). Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись статтями 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 805/4460/18-а - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 805/4460/18-а - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 23 жовтня 2019 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23 жовтня 2019 року.

Судді Т.Г.Арабей

А.А.Блохін

Е.Г. Казначев